Постанова

від 28.10.2021 по справі 910/10089/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/10089/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Хоменко В. О.,

відповідачів - Яценко Я. В.,

третьої особи -Решетило Р. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Дитячий Світ Київ"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2021 (судді: Дикунська С. Я. - головуючий, Тищенко О. В., Шаптала Є. Ю.) та рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2021 (суддя Головіна К. І.) у справі

за позовом Приватного акціонерного товариства "Дитячий Світ Київ"

до Комунального підприємства "Дніпро-Парксервіс" та фізичної особи - підприємця Владецького Бориса Михайловича

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс",

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У липні 2020 року Приватне акціонерне товариство "Дитячий Світ Київ" (далі - ПрАТ "Дитячий Світ Київ") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Дніпро-Парксервіс" (далі - КП "Дніпро-Парксервіс") та фізичної особи - підприємця Владецького Бориса Михайловича(далі - ФОП Владецький Б. М.) про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору від 23.06.2010 № 10-3/6 щодо організації місць паркування, предметом якого є організація ФОП Владецьким Б. М. місць платного паркування на паркувальному майданчику, розташованому за адресою: м. Київ, вул. Малишка, 3.

1.2. Позовні вимоги з посиланням на положення статей 93, 125, 152, 153 Земельного кодексу України, статей 203, 215 Цивільного кодексу України, статей 1, 25, 27 Закону України "Про оренду землі" обґрунтовані тим, що згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.01.1998 № 111 Відкритому акціонерному товариству "Універмаг "Дитячий Світ" (далі - ВАТ "Універмаг "Дитячий Світ", правонаступником якого є ПрАТ "Дитячий Світ Київ") оформлено право користування земельною ділянкою для обслуговування універмагу на вул. Малишка, 3 у м. Києві.

06.07.1998 між Київською міською державною адміністрацією та товариством укладено договір на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди строком на 49 років по вул. Малишка, 3 у м. Києві.

Позивач зазначав, що договір оренди земельної ділянки від 06.07.1998 на час укладення оспорюваного у справі договору від 23.06.2010 № 10-3/6 у судовому порядку недійсним не визнавався, а умови оспорюваного договору про надання послуг з організації місць платного паркування, відстою та зберігання транспортних засобів на паркувальному майданчику передбачають право ФОП Владецького Б. М. на використання земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача на вул. Малишка, 3 у м. Києві. Отже, договір від 23.06.2010 № 10-3/6 суперечить законодавству та правам і інтересам орендаря земельної ділянки, які закріплені у Законі України "Про оренду землі" та Земельному кодексі України та є підставою для визнання його недійсним.

1.3. У відзиві на позовну заяву ФОП Владецький Б. М., заперечуючи проти її задоволення, вказував на законність укладення договору від 23.06.2010 № 10-3/6 та недоведеність позивачем своїх вимог.

1.4. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" (далі - КП "Київтранспарксервіс"), яке у поясненнях на позовну заяву повідомило, що згідно з таблицею 1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 № 242/5629, якою визначено переліки паркувальних майданчиків, які закріплені за КП "Київтранспарксервіс" переданий за спірним договором паркувальний майданчик по вул. Малишка, 3 у м. Києві за підприємством не закріплено і господарську діяльність на зазначеній території підприємство не здійснює.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1 . Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2021, у задоволенні позову відмовлено.

2.2. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність позивачем обставин, з якими він пов`язує порушення його прав та інтересів, а отже і про відсутність підстав для визнання недійсним укладеного між відповідачами договору від 23.06.2010 № 10-3/6 щодо організації місць паркування.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки за результатами розгляду цієї справи судом не встановлено законних підстав для задоволення позову, за змістом частини 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України апеляційний суд не прийняв визнання відповідачем-2 (ФОП Владецьким Б. М.) позову, визнавши визнання позову таким, що суперечить закону та може порушувати права відповдіача-1 (КП "Дніпро-Парксервіс"), який є другою стороною оспорюваного договору.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2021, ПрАТ "Дитячий Світ Київ" у касаційній скарзі просить їх скасувати, прийняти нове рішення у справі та задовольнити позовні вимоги повністю, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження судових рішень посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, аргументуючи доводи касаційної скарги неправильним застосуванням судом норм матеріального права без урахування висновку Верховного Суду та відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

3.1.1. Так, скаржник зазначає, що предметом позову у справі є визнання недійсним договору, укладеного між КП "Дніпро-Парксервіс" та ФОП Владецьким Б. М.

ФОП Владецький Б. М. як сторона оспорюваного правочину у поданому відзиві на апеляційну скаргу визнав позов та апеляційну скаргу позивача, при цьому, інший відповідач - КП "Дніпро-Парксервіс" не заперечував проти позову, а також щодо визнання як позову, так і апеляційної скарги в цілому.

КП "Дніпро-Парксервіс" вже понад 10 років перебуває в стані припинення та господарської діяльності не здійснює. Зазначений відповідач не забезпечив явку своїх представників до суду, жодних заяв по суті спору із запереченнями проти позовних вимог не підприємство не подавало.

Отже, заявник касаційної скарги вважає, що очевидно у відповідача - КП "Дніпро-Парксервіс" відсутній інтерес до цієї справи та відсутні заперечення проти позовних вимог ПрАТ "Дитячий Світ Київ", що свідчить про те, що в разі задоволення позову права відповідача - КП "Дніпро-Парксервіс" не будуть порушені.

Посилаючись на положення частин 1, 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України заявник касаційної скарги зазначає, що заслухавши пояснення представників позивача (заявника апеляційної скарги), відпвоідача-2 (ФОП Владецького Б. М.) та третьої особи (КП "Київтранспарксервіс"), враховуючи наявність заяви відповідача про визнання позову та апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Таким чином, скаржник з посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, коли один з відповідачів повністю визнає позов, а інший відповідач не заперечує проти визнання позову та не заперечує проти позовних вимог в цілому, та чи може в цьому випадку бути ухвалене рішення про задоволення позову.

3.1.2. Оскаржуючи судові рішення у справі з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, заявник касаційної скарги вважає, що суд апеляційної інстанції проігнорував постанову Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 734/336/17 та застосував норму права без урахування висновків, викладених у зазначеній постанові стосовно того, що одна й та сама ділянка не може бути одночасно об`єктом користування за двома різними договорами.

3.2. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - КП "Київтранспарксервіс" у поясненнях на касаційну скаргу зазначило, зокрема про те, що згідно з договором від 27.01.1998 Київська міська державна адміністрація передала у користування ПрАТ "Дитячий Світ Київ" земельну ділянку строком на 49 років, яка розташована у м. Києві, вул. Малишка, 3 (кадастровий номер 8000000000:66:172:0008), інформацію про державну реєстрацію права оренди якою за ПрАТ "Дитячий Світ Київ" було внесено до Державного реєстру речових прав на майно.

У той же час, 23.06.2010 між КП "Дніпро-Парксервіс" та ФОП Владецьким Б. М. було укладено оспорюваний договір щодо організації паркувального майданчика, розташованого у м. Києві, віл. Малишка, 3.

Однак, одна й та сама земельна ділянка не може одночасно бути об`єктом користування за двома різними договорами, що підтверджується правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 734/336/17, яку не враховано судом апеляційної інстанції, однак зазначалося в апеляційній скарзі ПрАТ "Дитячий Світ Київ".

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та поясненнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

4.2. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.

Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

4.3. Суди попередніх інстанцій установили, що згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.01.1998 ПрАТ "Дитячий Світ Київ" (який є правонаступником ВАТ "Універмаг "Дитячий Світ") надане право тимчасового дострокового користування на умовах оренди строком на 49 років земельною ділянкою площею 1,67 га для обслуговування універмагу по вул. Малишка, 3 у Дніпровському районі міста Києва.

На підставі зазначеного розпорядження між ВАТ "Універмаг "Дитячий Світ" (правонаступником якого є позивач) та Київською міською державною адміністрацією укладено договір на право тимчасового користування на умовах оренди від 06.07.1998 (далі - договір оренди), за умовами якого Київська міська державна адміністрація надає, а позивач приймає у тимчасове користування на умовах оренди земельну ділянку загальною площею 1,6612 га для обслуговування універмагу по вул. Малишка, 3 у Дніпровському районі строком на 49 років.

Суди попередніх інстанцій також установили, що як свідчать матеріалами справи, 23.06.2010 між КП "Дніпро-Парксервіс" (оператор за договором) та ФОП Владецьким Б. М. (уповноважена особа за договором) укладено договір № 10-3/6 (далі - договір паркування) за умовами пункту 1.1 якого уповноважена особа бере в експлуатацію у оператора (відповідно до рішення від 27.05.2010 № 465 Дніпровської районної у місті Києві ради V скликання XXV сесії) та здійснює організацію місць платного паркування, відстою та зберігання транспортних засобів на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вул. Малишка, 3 .

За експлуатацію місць платного паркування уповноважена особа сплачує оператору обумовлену даним договором суму, яка вказується в протоколі узгодження договірної ціни, який є окремим додатком (пункт 1.2 договору паркування).

Згідно з протоколом узгодження договірної ціни від 23.06.2010 уповноважена особа бере в експлуатацію у оператора та здійснює організацію 182 місць платного паркування, відстою та зберігання транспортних засобів на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вул. Малишка, 3. Ціна договору становить 28 721, 85 грн. на місяць, у тому числі ПДВ - 4 787, 00 гр., паркувальний збір - 10 276, 67 грн.

За умовами підпунктів 2.1.2, 2.2.2 договору паркування оператор забезпечує отримання необхідної для розміщення паркувального майданчика документації, а уповноважена особа облаштовує місця для паркування, відстою та зберігання транспортних засобів відповідно до Правил паркування, відстою та зберігання транспортних засобів у Дніпровському районі міста Києва, затверджених рішенням Дніпровської районної ради від 04.06.2009 № 357.

Договір вважається укладеним та набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2025 (пункт 5.3).

Згідно з актом прийому-передачі від 23.06.2010 КП "Дніпро-Парксервіс" передало ФОП Владецькому Б. М. в експлуатацію паркувальний майданчик за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вул. Малишка, 3.

4.4. Предметом спору у справі, яка розглядається, є вимога ПрАТ "Дитячий Світ Київ" до КП "Дніпро-Парксервіс" та ФОП Владецького Б. М. про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору від 23.06.2010 № 10-3/6 щодо організації місць паркування, предметом якого є організація ФОП Владецьким Б. М. місць платного паркування на паркувальному майданчику, розташованому за адресою: м. Київ, вул. Малишка, 3, з посиланням, зокрема, на статей 152 Земельного кодексу України, статей 203, 215 Цивільного кодексу України та положень Закону України "Про оренду землі".

4.5. Статтею 152 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом частин 1, 3 статті 215 зазначеного Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

4.6. Право на звернення до господарського суду в установленому порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

4.7. У статті 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі статтею 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За змістом статей 4, 5 цього Кодексу завданням земельного законодавства, яке включає цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

За змістом частин 1, 3, 4 статті 7 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час укладення договору оренди від 06.07.1998) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п`яти років. У разі виробничої необхідності ці строки може бути продовжено на період, що не перевищує одного строку відповідно короткострокового або довгострокового тимчасового користування. Користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей повинно бути, як правило, довгостроковим.

У тимчасове користування на умовах оренди земля надається громадянам України, підприємствам, установам і організаціям, громадським об`єднанням і релігійним організаціям, спільним підприємствам, міжнародним об`єднанням і організаціям з участю українських, іноземних юридичних осіб і громадян, підприємствам, що повністю належать іноземним інвесторам, а також іноземним державам, міжнародним організаціям, іноземним юридичним особам та фізичним особам без громадянства. Орендодавцями землі є сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів і власники землі. Земля може надаватися в оренду в короткострокове користування - до трьох років (для випасання худоби, сінокосіння, городництва, державних та громадських потреб) і довгострокове - до п`ятдесяти років. Умови, строки, а також плата за оренду землі визначаються за угодою сторін і обумовлюються в договорі (частини 1- 4 статті 8 зазначеного Кодексу у відповідній редакції).

4.8. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

З урахуванням цих правових норм правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Отже, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно зі статтями 4, 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі є позивач і відповідач. Позивачами є підприємства та організації, зазначені у статті 4 цього Кодексу, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами - особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

За змістом наведених норм сторони - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення.

Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник).

При цьому за змістом статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

4.9. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого суду про відмову у задоволенні позову, зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що переданий ФОП Владецькому Б. М. для організації місць паркування паркувальний майданчик знаходиться в межах земельної ділянки площею 1,6612 га, кадастровий номер 8000000000:66:172:0008, користувачем якої є ПрАТ "Дитячий Світ Київ", із закріпленням меж цього паркувального майданчика межовими знаками.

4.10. Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що як вбачається зі змісту пункту 1.1 договору від 23.062010 № 10-3/6 уповноважена особа (ФОП Владецький Б. М.) бере у оператора (КП "Дніпро-парксервіс") та здійснює організацію місць платного паркування, відстою та зберігання транспортних засобів на паркувальному майданчику, який знаходиться за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вул. Малишка, 3.

У той же час, згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.01.1998 та договором на право тимчасового довгострокового користування землею на умовах оренди від 06.07.1998 ПрАТ "Дитячий Світ Київ" для обслуговування універмагу строком на 49 років надано земельну ділянку за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вул. Малишка, 3.

4.11. При цьому, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що у відзиві на апеляційну скаргу ПрАТ "Дитячий Світ Київ" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2021 ФОП Владецький Б. М. просив ухвалити нове рішення у справі про задоволення позову, вказуючи, що після ухвалення судом першої інстанції рішення у справі № 910/10089/20 відповідачеві стало відомо, що паркувальний майданчик розташований частково на земельній ділянці кадастровий номер 8000000000:66:172:0008, користувачем якої є ПрАТ "Дитячий Світ Київ".

4.12. Однак, зазначене було залишено судом апеляційної інстанції, який залишив без змін рішення місцевого суду, як і не взято судом до уваги, що у постанові від 20.02.2019 у справі № 734/336/17 Верховний Суд зазначив, зокрема, що одна і та ж сама земельна ділянка не може одночасно бути об`єктом оренди за двома різними договорами, укладеними із різними особами.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає передчасними висновки судів про відмову у задоволенні позову, оскільки такі висновки зроблені без надання судами оцінки наявним у матеріалах справи доказам шляхом повного, всебічного та безпосереднього їх дослідження та всім доводам учасників справи та без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.02.2019 у справі № 734/336/17, а тому судові рішення у справі слід скасувати з передачею справи на новий розгляд, а доводи касаційної скарги вважає такими, що знайшли своє підтвердження.

4.13. Щодо доводів касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, коли один з відповідачів повністю визнає позов, а інший відповідач не заперечує проти визнання позову та не заперечує проти позовних вимог в цілому, та чи може в цьому випадку бути ухвалене рішення про задоволення позову, колегія суддів зазначає таке.

За змістом пункту 1 частини другої статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до частини 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до частин 1, 2 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

При цьому суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду, зокрема, з`ясовує обставини, на які посилаються учасники справи як на підставу своїх вимог і заперечень; за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача; вчиняє інші дії, пов`язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи (частина перша статті 267 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, зі змісту норм процесуального права убачається, що відповідач наділений правом визнати позов на будь-якій стадії процесу (стаття 46 Господарського процесуального кодексу України), при цьому суд вирішує питання про задоволення позову у разі визнання відповідачем позову ураховуючи наявність законних для того підстав або постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (стаття 191 Господарського процесуального кодексу України).

Як свідчать матеріали справи відзив на апеляційну скаргу, в якому ФОП Владецький Б. М. визнав позовні вимоги ПрАТ "Дитячий Світ Київ", надійшов до суду апеляційної інстанції 15.03.2021.

Однак відповідного рішення щодо зазначеної заяви про визнання одним з відповідачів позову згідно зі статтею 191 Господарського процесуального кодексу України судом постановлено не було.

При цьому, посилання суду апеляційної інстанції на те, що задоволення позовних вимог з огляду на визнання відповідачем-2 (ФОП Владецьким Б. М.) позову може порушувати права відповдіача-1 (КП "Дніпро-Парксервіс"), який є другою стороною оспорюваного договору, колегія суддів вважає такими, що відповідають положенням чинного процесуального законодавства.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Згідно зі статтею 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеного цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. У частині 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 300 цього Кодексу суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. За змістом пункту 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Згідно із частиною 3 статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

5.4. За наведених обставин колегія суддів вважає висновок судів попередніх інстанцій передчасним, а доводи скаржника про наявність підстав для направлення справи на новий розгляд для встановлення всіх обставин справи такими, що знайшли підтвердження, тому рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції у справі належить скасувати, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене, оцінити правомірність вимог позивача, надати належну оцінку всім доводам учасників справи із належним обґрунтуванням прийняття або неприйняття відповідних доводів і доказів, а отже, і встановити обставини щодо наявності або, навпаки, відсутності підстав для задоволення позову.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 2 частини 1 статті 308, статтями 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Дитячий Світ Київ" задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2021 та рішення господарського сулу міста Києва від 18.01.2021 у справі № 910/10089/20 скасувати, справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді

Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак