Постанова

від 06.07.2021 по справі 910/10089/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2021 р. Справа№ 910/10089/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Тищенко О.В.

Шаптали Є.Ю.

секретар судового засідання Макуха О.А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства Дитячий Світ Київ

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2021

у справі № 910/10089/20 (суддя Головіна К.І.)

за позовом Приватного акціонерного товариства Дитячий Світ Київ

до 1. Комунального підприємства Дніпро-Парксервіс

2.Фізичної особи - підприємця Владецького Бориса

Михайловича

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунальне підприємство Київтранспарксервіс

про визнання недійсним договору

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство Дитячий Світ Київ (далі - ПрАТ Дитячий Світ Київ , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства Дніпро-Парксервіс (далі - КП Дніпро-Парксервіс , відповідач-1) та Фізичної особи-підприємця Владецького Бориса Михайловича (далі - ФОП Владецький Б.М., відповідач-2) про визнання недійсним укладеного між відповідачами Договору № 10-3/6 від 23.06.2010 щодо організації місць паркування, предметом якого є організація ФОП Владецьким Б. М. місць платного паркування на паркувальному майданчику, розташованому за адресою: м. Київ, вул. Малишка, 3. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що вказаний Договір порушує законні права та інтереси позивача, який є користувачем земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Малишка, 3 (кадастровий номер: 8000000000:66:172:0008) на підставі Договору оренди від 06.07.1998, укладеного з Київською міською державною адміністрацією. За твердженнями позивача, паркувальний майданчик фактично розташований на земельній ділянці позивача, сторонами Договору не дотримано Правила благоустрою у м. Києві, а відповідач-1 (КП Дніпро-Парксервіс ) не мав права надавати платні послуги з паркування автотранспортних засобів, а тим більше - уповноважувати на такі дії відповідача-2 за спірним правочином, оскільки єдиним оператором з паркування транспортних засобів, стягнення дорожнього збору та виготовлення єдиних абонементних талонів з паркування автомобільного транспорту є КП Київтранспарксервіс .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову - Комунальне підприємство Київтранспарксервіс (далі - КП Київтранспарксервіс , третя особа).

Заперечуючи проти позову, відповідач-2 подав відзив на позовну заяву, в якому стверджував, що станом на дату укладення спірного правочину КП Дніпро-Парксервіс було єдиним оператором в Дніпровському районі міста Києва з надання платних послуг з паркування та відстою автотранспортних засобів, стягнення паркувального збору та його надходження до районного бюджету, зокрема, за адресою: вул. Малишка, 3, відтак відповідач-1 мав право укладати Договір на експлуатацію паркувального майданчика за вказаною адресою, місцерозташування якого було визначене рішенням Дніпровської районної у м. Києві ради V скликання XXV сесії № 465 від 27.05.2010. Оскільки на час подання позову строк дії Договору № 10-3/6 від 23.06.2010 ще не завершився, ФОП Владецький Б.М. законно здійснює експлуатацію паркувального майданчика за спірним договором. Крім цього, відповідач-2 зазначив, що позивач не довів належними доказами того факту, що переданий відповідачу-2 в експлуатацію паркувальний майданчик знаходиться на земельній ділянці, користування якою здійснює ПрАТ Дитячий Світ Київ , отже доводи позивача вважав припущенням.

В наданих суду першої інстанції поясненнях третя особа вказувала, що відповідно до рішення Київради № 930/1591 від 26.06.2007 Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві КП Київтранспарксервіс є єдиним оператором з паркування транспортних засобів в м. Києві в межах території паркувальних майданчиків, визначених рішенням Київської міської ради № 242/5629 від 23.06.2011 Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві . Проте рішенням Київради № 242/5629 від 23.06.2011 паркувальний майданчик по вул. Малишка, 3, який є предметом спірного договору, за КП Київтранспарксервіс не закріплений.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2021 у справі № 910/10089/20 відмовлено у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства Дитячий Світ Київ до Комунального підприємства Дніпро-Парксервіс та Фізичної особи-підприємця Владецького Бориса Михайловича, третя особа. яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Комунальне підприємство Київтранспарксервіс про визнання недійсним договору.

Не погоджуючись з згаданим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва по справі № 910/10089/20 від 18.01.2021 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, оспорюваний Договір порушує законні права та інтереси позивача, який є користувачем земельної ділянки за адресою: м. Київ, вул. Малишка, 3 (кадастровий номер: 8000000000:66:172:0008) на підставі Договору оренди від 06.07.1998, укладеного з Київською міською державною адміністрацією. При цьому, на думку апелянта, спірний Договір суперечить вимогам рішення Дніпровської районної у м. Києві ради V скликання XXV сесії № 465 від 27.05.2010, адже останнє не визначає питання організації відповідачем-1 платних паркувальних майданчиків та автостоянок в Дніпровському районні м. Києва. За твердженнями апелянта, про розміщення паркувального майданчику саме на земельній ділянці, яка перебуває у його користуванні, вказують отримані інформація та відомості з Публічної кадастрової карти України, а саме, що за адресою: м. Київ, вул. А. Малишка, 3 знаходиться тільки одна земельна ділянка, яка своїми межами повністю співпадає з межами/конфігурацією орендованої позивачем земельної ділянки, інших земельних ділянок за цією адресою немає. Підтвердженням розміщення на належній позивачу на праві оренди земельної ділянки паркувального майданчику апелянт також вважає відкрите кримінальне провадження. Крім цього, апелянт вказував, що факт експлуатації паркувального майданчику визнається відповідачем-2 та підтверджується наявним в матеріалах справи чеком про оплату паркувального збору. На переконання апелянта, оспорюваний Договір має виключно штучний характер, не породжує жодних юридичних наслідків і має лише одну ціль - розміщення платного майданчику на земельній ділянці позивача, сторонами Договору не дотримано Правил благоустрою у м. Києві, а відповідач-1 (КП Дніпро-Парксервіс ) не мав права надавати платні послуги з паркування автотранспортних засобів, а тим більше - уповноважувати на такі дії відповідача-2 за спірним правочином, оскільки єдиним оператором з паркування транспортних засобів, стягнення дорожнього збору та виготовлення єдиних абонементних талонів з паркування автомобільного транспорту є КП Київтранспарксервіс тощо.

За змістом наданих апеляційному суду пояснень третя особа зазначила, що рішенням Київради № 242/5629 від 23.06.2011 паркувальний майданчик по вул. Малишка, 3, що є предметом спірного договору, за КП Київтранспарксервіс не закріплений, відповідно останнє не здійснює господарської діяльності на вказаній території.

В наданому апеляційному суду відзиві на апеляційну скаргу, відповідач-2 вказував, що після ухвалення місцевим господарським судом оскаржуваного рішення позивачу стало відомо, що спірний Договір насправді було помилково укладено між відповідачами щодо частини орендованої позивачем земельної ділянки по вул. Малишка, 3, і паркувальний майданчик відповідача-2 ФОП Владецького Б.М. справді знаходиться на частині вказаної орендованої позивачем земельної ділянки. До наведених висновків відповідач-2 дійшов внаслідок ретельного вивчення Схеми розміщення місць парковки по вул.Малишка, 3, яка є частиною спірного договору, фактичного розташування паркувального майданчика і меж земельної ділянки відповідно до публічної кадастрової карти України. Станом на даний час, відповідач-2 у добровільному порядку самостійно звільнив орендовану позивачем земельну ділянку від свого паркувального майданчика. З огляду на наведене, відповідач-2 визнав позов та апеляційну скаргу позивача в даній справі, відтак просив скасувати рішення місцевого господарського суду в даній справі і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В судове засідання апеляційної інстанції 06.07.2021 з`явилися представники позивача, відповідача-2, третьої особи, проте представник відповідача-1 не з`явився незважаючи на належне повідомлення його про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу відповідної ухвали про оголошення перерви, яка повернулась на адресу Північного апеляційного господарського суду з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою .

За приписами ч.ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Порядок вручення судових рішень передбачено ст. 242 ГПК України, за змістом ч. 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Положеннями ч. 11 цієї статті ГПК України передбачено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

В Перехідних положеннях ГПК України, а саме, в п. 17 та пп. 17.1 визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (п. 3); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (п. 4); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (п. 5).

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, які регулюють відносини між ними.

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою Вручити особисто , рекомендовані листи з позначкою Судова повістка приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (п. п.11, 17 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Рекомендовані поштові відправлення, в тому числі рекомендовані листи з позначкою Судова повістка , рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об`єкта поштового зв`язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу (п. 99 Правил надання послуг поштового зв`язку).

Відповідно до п.п. 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

При цьому, апеляційним судом враховано позицію Верховного Суду, наведену в постановах від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, відповідно до якої касаційний господарський суд, здійснивши аналіз положень ст.ст. 120, 242 ГПК України, п.п.11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку дійшов висновку, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст. ст. 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявних порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, факт неотримання відповідачем-1 поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою (зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та повідомленою позивачем (апелянтом) суду) та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, які наведено в постановах Верховного Суду.

З огляду на наведене та те, що апеляційним судом здійснено необхідні заходи щодо повідомлення відповідача-1 про дату, час та місце цього засідання шляхом направлення йому відповідної ухвали суду за зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресою, а також відсутність в матеріалах даної справи доказів наявних порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, апеляційний суд дійшов висновку, що відповідач-1 вважається належним чином повідомленим про наявність судового розгляду даної справи апеляційним господарським судом.

За приписами ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Положеннями п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Оскільки в судове засідання апеляційної інстанції 06.07.2021 представник відповідача-1, явка якого в судове засідання обов`язковою не визнавалась, не з`явився не зважаючи на його належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, за відсутності клопотань про відкладення розгляду справи та наявність в матеріалах справи доказів, які є достатніми для вирішення спору у даній справі, апеляційний суд вважав за можливе справу розглядати за відсутності цього учасника за наявними у справі матеріалами.

Представники позивача (апелянта), відповідача-2 та третьої особи в даному судовому засіданні в судових дебатах підтримали апеляційну скаргу просили її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати ат ухвалити нове про задоволення позову. Представник відповідача-2 вказував на визнання ним позову та апеляційної скарги позивача.

Заслухавши пояснення представників позивача (апелянта), відповідача-2 та третьої особи, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, розпорядженням Київської міської державної адміністрації № ІІІ від 27.01.1998 позивачу, який є правонаступником ВАТ Універмаг Дитячий Світ , було надане право тимчасового дострокового користування на умовах оренди строком на 49 років земельною ділянкою площею 1,67 га для обслуговування універмагу по вул. Малишка, 3 у Дніпровському районі.

На підставі вказаного розпорядження між ВАТ Універмаг Дитячий Світ , правонаступником якого є ПрАТ Дитячий Світ Київ , та Київською міською державною адміністрацією укладено Договір на право тимчасового користування на умовах оренди від 06.07.1998 (далі - Договір оренди), за умовами якого КМДА надає, а позивач приймає в тимчасове користування на умовах оренди земельну ділянку загальною площею 1,6612 га для обслуговування універмагу по вул. Малишка, 3 у Дніпровському районі строком на 49 років.

Відповідне право позивача на земельну ділянку з кадастровим номером: 8000000000:66:172:0008 площею 1,6612 га було зареєстроване 05.06.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер 36859716).

Матеріалами справи також встановлено, що 23.06.2010 між КП Дніпро-Парксервіс (відповідач-1, оператор за договором) та ФОП Владецьким Б. М. (відповідач-2, уповноважена особа за договором) укладено Договір № 10-3/6 (далі - Договір паркування), за умовами п. 1.1 якого уповноважена особа бере в експлуатацію у оператора (відповідно до рішення № 465 від 27.05.2010 Дніпровської районної у місті Києві ради V скликання XXV сесії) та здійснює організацію місць платного паркування, відстою та зберігання транспортних засобів на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вул. Малишка, 3 .

За експлуатацію місць платного паркування уповноважена особа сплачує оператору обумовлену даним договором суму, яка вказується в протоколі узгодження договірної ціни, який є окремим додатком (п. 1.2 Договору паркування).

Згідно протоколу узгодження договірної ціни від 23.06.2010 уповноважена особа бере в експлуатацію у оператора та здійснює організацію 182 місць платного паркування, відстою та зберігання транспортних засобів на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вул. Малишка, 3. Ціна договору 28 721, 85 грн. на місяць, в т.ч. ПДВ - 4 787, 00 грн., паркувальний збір - 10 276, 67 грн.

У відповідності до п. 2.1.2, 2.2.2 Договору паркування оператор забезпечує отримання необхідної для розміщення паркувального майданчика документації, а уповноважена особа - облаштовує місця для паркування, відстою та зберігання транспортних засобів відповідно до Правил паркування, відстою та зберігання транспортних засобів у Дніпровському районі міста Києва, затверджених рішенням Дніпровської районної ради № 357 від 04.06.2009 (далі - Правила) .

Даний Договір згідно п. 5.3 вважається укладеним та набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2025.

Як встановлено матеріалами справи, згідно акту прийому-передачі від 23.06.2010 КП Дніпро-Парксервіс передало ФОП Владецькому Б.М. в експлуатацію паркувальний майданчик за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вул. Малишка, 3.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Правочином на підставі ч.1 ст. 202 ЦК України є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ст. 626 ЦК України).

За приписами ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору на підставі ст. 628 ЦК України становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, які визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Положеннями ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ст. 15 ЦК України). Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Цією ж статтею визначено й орієнтовний перелік способів захисту, зокрема, визнання правочину недійсним. Аналогічне положення міститься в ч. 2 ст. 20 ГК України.

За приписами ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлено ч.ч. 1-3, 5 і 6 ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 203 ЦК України загальними вимогами, додержання яких є необхідними для чинності правочину, є, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Невідповідність договору положенням чинного законодавства означає врегулювання правовідносин сторін всупереч імперативним нормам законодавства.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом на підставі законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч. 2 ст. 4 ГПК України).

Під охоронюваними законом інтересами згідно рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлене загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Виходячи з системного аналізу ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та положень ГПК України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до вимог процесуального законодавства обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.

Отже, заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Положеннями ст. 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства також визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Кожна сторона на підставі ч. 1 ст. 74 ГПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

Виходячи з наведеного, звертаючись до суду з даним позовом про визнання недійсним укладеного між відповідачами Договору № 10-3/6 від 23.06.2010 щодо організації місць паркування, не будучи стороною за цим договором, позивач зобов`язаний довести, яким чином оспорюваний ним Договір порушує (зачіпає) його права (законні інтереси), а суд, в свою чергу, повинен перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, заперечення відповідачів, якими вони, в свою чергу, обґрунтовують свою правову позицію, і в залежності від встановленого, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Зазначаючи, що оспорюваний договір порушує його право, позивач, зокрема, посилався на те, що відповідач-2, використовуючи земельну ділянку та реалізуючи право на організацію місць платного паркування на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, вул. Малишка, 3, яка вже перебуває у користуванні позивача, обмежує право останнього, як орендаря цієї земельної ділянки.

За приписами ст. 55 Закону України Про землеустрій установлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (далі - Інструкція).

Відповідно до п. 3.12 вказаної Інструкції закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, матеріли справи не містять доказів того, що переданий ФОП Владецькому Б.М. для організації місць паркування паркувальний майданчик знаходиться в межах земельної ділянки площею 1,6612 га (кадастровий номер: 8000000000:66:172:0008), користувачем якої є ПрАТ Дитячий Світ Київ , із закріпленням його (майданчика) меж межовими знаками. Відповідна інформація також відсутня у наданих позивачем плані тимчасового землекористування № 6617208 та витязі з публічної кадастрової карти України, роздрукованої з мережі Інтернет.

При цьому, встановлення меж ділянки в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду. Вказана позиція наведена Верховним Судом у постанові від 16.06.2020 у справі №285/1018/18.

Посилання апелянта на те, що зайняття земельної ділянки позивача, яка розміщена за адресою: м. Київ, вул. А. Малишка, 3 та відповідно розміщення паркувального майданчику на належній позивачу на праві оренди земельної ділянки підтверджується відкритим кримінальним провадженням, не заслуговують на увагу, адже згідно наявного в матеріалах справи Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань вбачається, що до Дніпровського УП ГУНП у м. Києві надійшла заява голови правління ПрАТ Дитячий світ Київ , яке знаходитися за адресою: м. Київ, вул. Малишка, 3 про те, що невстановлені особи за попередньою змовою групою осіб протидіють законній діяльності підприємства. Будь-якої інформації про незаконне (безпідставне) зайняття земельної ділянки позивача за адресою: м. Київ, вул. А. Малишка, 3 та відповідно розміщення на ній паркувального майданчику цей витяг не містить.

З приводу посилань (апелянта) позивача на однакові адреси земельних ділянок - м. Київ, вул. Малишка, 3, слід зазначити, що цього є недостатньо для того, щоб стверджувати, що паркувальний майданчик знаходиться саме на належній позивачу на праві оренди земельній ділянці (кадастровий номер: 8000000000:66:172:0008).

Крім цього, позивачем не доведено тієї обставини, що паркувальний майданчик за вищевказаною адресою фактично експлуатується. Сплата відповідачем-2 на користь відповідача-1 паркувального збору в розмірі 28 721, 85 грн. не підтверджує факту експлуатації паркувального майданчину, а може свідчити лише про здійснення оплати згідно вищезгаданого Договору.

Стосовно доводів позивача (апелянта) про недотримання відповідачами Правил благоустрою у м. Києві при вчиненні Договору, який порушує права ПрАТ Дитячий Світ Київ , суд першої інстанції вірно зазначив, що з метою упорядкування паркування транспортних засобів на вулицях, майданах та міжквартальних територіях міста, підвищення культури паркування, підвищення дисципліни сплати збору за послуги паркування, збільшення фінансових надходжень до бюджету м. Києва, Київською міською радою було прийняте рішення від 25.12.2008 № 1051/1051 Про Правила благоустрою у м. Києві (далі - Правила благоустрою міста Києва), якими визначено єдиний порядок організації та функціонування платних місць для паркування транспортних засобів на території міста Києва.

Згідно вказаних Правил паркуванням транспортних засобів визнається тимчасова стоянка транспортних засобів у відведених або спеціально обладнаних місцях для паркування автотранспорту без відповідальності за збереження транспортного засобу або з такою відповідальністю, якщо можливе оснащення місць для паркування необхідним обладнанням.

Також цими Правилами встановлено, що відведені місця - це місця платного паркування, які знаходяться на земельних ділянках, розташованих поза межами червоних ліній або на земельних ділянках, відносно яких не визначено балансоутримувача, повинні бути огороджені, обладнані дорожніми знаками, мати освітлення та приміщення для охорони, можуть мати дорожню розмітку (в залежності від погодних умов, пори року) та можуть бути оснащенні пристроями для контролю часу паркування.

Спеціально обладнані місця - це місця для паркування транспортних засобів, розміщені на проїжджій частині доріг чи за її межами, визначені відповідними дорожніми знаками, можуть мати дорожню розмітку, можуть бути оснащені спеціальними пристроями для контролю часу і способу паркування, сплати збору і послуг паркування, необхідним технічним обладнанням для запобігання викраденню транспортних засобів (огорожею, в`їзними та виїзними бар`єрами, шлагбаумами, приміщеннями для охоронців тощо).

Відповідно п. 17.3.1 Правил благоустрою міста Києва організація та експлуатація місць платного паркування транспортних засобів здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір.

Положеннями п. 17.3.2 Правил благоустрою у м. Києві встановлені особливі умови користування земельними ділянками, на яких розташовані спеціально обладнані та відведені місця, які полягають в розробці та погодженні в установленому цими Правилами порядку схем організації дорожнього руху, згідно яких у оператора виникає право надання платних послуг паркування транспортних засобів та не потребує розроблення проектів відведення цих земельних ділянок.

В силу приписів п. 17.3.3 Правил благоустрою міста Києва оператор розробляє схеми організації дорожнього руху за погодженням з управлінням ДАІ ГУ МВС України в м. Києві (при розташуванні місць для паркування в межах червоних ліній міських вулиць і доріг), Головним управлінням транспорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації.

Проте, позивачем не надано схеми ОДР на паркувальному майданчику, розташованого по вул. вул. Малишка, 3 у м. Києві, який використовує (експлуатує) відповідач-2 на вищевказаній земельній ділянці, погодженої з управлінням ДАІ ГУ МВС України в м. Києві та затвердженої Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради КМДА, що в свою чергу може свідчити про відсутність фактичної діяльності відповідача-2 щодо надання платних послуг паркування транспортних засобів на земельній ділянці позивача.

Крім цього, суд звертає увагу на п. 5.3.1 спірного Договору, згідно якого уповноважена особа (відповідач-2) починає фактично експлуатацію місць для паркування, відстою та зберігання транспортних засобів після проведення громадських слухань, організованих інвестором (протокол громадських слухань подається разом з актом прийняття в експлуатацію паркувального майданчика), та облаштування паркувального майданчика відповідно до вимог Правил паркування, відстою та зберігання транспортних засобів у Дніпровському районі м. Києва, затверджених рішенням Дніпровською районною у м. Києві радою № 357 від 04.06.2009, а також після підписання акту прийняття в експлуатацію паркувального майданчика.

Проте позивач долучив до позову лише акт прийняття в експлуатацію паркувального майданчика, підписаний відповідачами. Протокол громадських слухань, організованих інвестором, та докази облаштування паркувального майданчика відповідно до вимог вищевказаних Правил позивач суду не надав.

Водночас обставини щодо виконання спірного Договору, про які вказував позивач, а саме, відсутність у відповідачів схеми організації дорожнього руху, згідно якої у оператора виникає право надання платних послуг паркування транспортних засобів, погоджених з управлінням ДАІ ГУ МВС України в м. Києві, Головним управлінням транспорту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), КК Київавтодор , КП УЖГ або КП ШЕУ виконавчих органів районних у м. Києві рад (районних у м. Києві державних адміністрацій); відсутність повідомлення КП Київдорсервіс про встановлені дорожні знаки; відсутність надходження визначеного місцевого збору за паркування транспортних засобів до місцевого бюджету; відсутність підтвердження облаштування місць для паркування транспортних засобів, у разі їх належного підтвердження, можуть свідчити про істотні порушення укладеного між відповідачами Договору № 10-3/6 від 23.06.2010, що є підставою для розірвання такого договору та/або зобов`язання вчинити певні дії, зокрема, звільнити земельну ділянку, що не є предметом даного спору.

При цьому, в матеріалах позову відсутні належні обґрунтування та відповідні докази на підтвердження того, в чому виявилось порушення законних прав та інтересів позивача, які обставини про це свідчать та до яких наслідків призвели, що в свою чергу свідчить, що позивачем не виконано одну з необхідних умов застосування судом певного способу захисту, якою є доведення належними в розумінні ст. 74 ГПК України доказами факту порушення (невизнання або оспорювання) його права (інтересу) з боку відповідачів. Тобто, ПрАТ Дитячий Світ Київ не доведено, що діяльністю відповідачів за спірним Договором його законні права та інтереси під час користування наданою йому земельною ділянкою дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Встановлення судом при розгляді справи по суті відсутності порушеного права (законного інтересу) позивача чи невідповідності обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

За таких обставин, враховуючи недоведеність позивачем тих обставин, з якими він пов`язує порушення його прав та інтересів, апеляційний суд визнає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним укладеного між відповідачами Договору № 10-3/6 від 23.06.2010 щодо організації місць паркування, відтак в позові слід відмовити.

Оскільки за результатами розгляду даної справи судом не встановлено законних підстав для задоволення позову, за приписами ч. 4 ст. 191 ГПК України апеляційний суд не приймає визнання відповідачем-2 позову, як таке, що суперечить закону та може порушувати права відповдіача-1, який є другою стороною оспорюваного Договору.

Доводи апелянта з приводу неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення, а також з приводу невідповідності висновків місцевого суду обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

За рішенням від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства Дитячий Світ Київ залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2021 у справі № 910/10089/20 - без змін.

Матеріали справи № 910/10089/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 09.07.2021

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді О.В. Тищенко

Є.Ю. Шаптала