Постанова

від 26.10.2021 по справі 909/705/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2021 року

м. Київ

Справа № 909/705/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання: Гогусь В. О.,

за участю представників сторін:

позивача - не з`явилися,

відповідача - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Папанової Людмили Миронівни

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 (колегія суддів: Кордюк Г.Т. - головуючий, Кравчук Н. М., Плотніцький Б. Д) у справі

за позовом фізичної особи - підприємця Папанової Людмили Миронівни

до Івано-Франківської міської ради

про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Фізична особа-підприємець Папанова Людмила Миронівна (далі - ФОП Папанова Л. М.) звернулася до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Івано-Франківської міської ради про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі від 15.05.2013 № 21 (далі - договір оренди) в редакції позивача.

1.2. Звертаючись із позовною заявою, позивач посилалася на положення частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та зазначала, що після закінчення терміну дії договору оренди вона продовжує користуватися земельною ділянкою та сплачувати орендну плату. Враховуючи відсутність протягом встановленого строку будь-якого рішення органу місцевого самоврядування і листа-заперечення у поновленні договору оренди землі, на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" позивач звернулася до відповідача із заявою про укладення додаткової угоди про продовження терміну дії договору оренди, долучивши до неї проект додаткової угоди, однак Івано-Франківська міська рада відмовилась підписати додаткову угоду до договору оренди землі.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 09.10.2019 (суддя Шіляк М. А.) позов ФОП Папанової Л. М. задоволено; визнано укладеною між Івано-Франківською міською радою і ФОП Папановою Л. М. додаткову угоду до договору оренди в редакції позивача.

2.2. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивач зверталася до відповідача із заявою про укладення додаткової угоди про продовження терміну дії договору 04.06.2019 із доданими до неї трьома примірниками додаткових угод щодо продовження строку договору оренди на п`ять років на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", однак відповідач повідомив про відсутність підстав для визнання додаткової угоди укладеною та поновленою без рішення міської ради. Враховуючи, що міська рада не висловлювала заперечення після закінчення дії договору оренди, а лист відповідача від 13.06.2019 № 19/01-15/2530 не є таким запереченням, оскільки датований 13.06.2019, а договір припинив свою дію 22.08.2018, суд дійшов висновку, що позивач вчинив усі необхідні дії для укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди. Крім того, суд першої інстанції зазначив про належне виконання позивачем умов договору оренди та продовження користування земельною ділянкою, а також установив, що на земельній ділянці знаходиться об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення, яке належить позивачу. Тому суд дійшов висновку, що договір є поновленим, а укладення між сторонами додаткової угоди до зазначеного правочину є лише документальним оформленням цього факту, що не потребує прийняття відповідного рішення Івано-Франківською міською радою.

2.3. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09.10.2019 у справі № 909/705/19 скасовано, в позові ФОП Папанової Л. М. відмовлено.

2.4. Суд апеляційної інстанції, мотивуючи своє рішення, зазначив, що, звертаючись до відповідача у строки, визначені частиною 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та пунктом 7 договору, ФОП Папанова Л. М. не дотрималась вимог частини 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та не надала до своєї заяви про поновлення договору оренди проект додаткової угоди, тому до закінчення строку дії договору рішенням Івано-Франківської міської ради від 21.06.2018 № 171-20 позивачці було відмовлено у поновленні договору оренди земельної ділянки. Надалі позивач зверталася поза межами строків, встановлених частиною 2 статті 33 Закону та пунктом 7 договору, і до своїх заяв також не долучала проект додаткової угоди, тому рішеннями Івано-Франківської міської ради від 14.12.2018 № 381-22 та від 25.04.2019 № 90-25 ФОП Папановій Л. М. відмовлено в поновленні договору оренди. Оскільки заява про укладення додаткової угоди про продовження терміну дії договору 04.06.2019 з доданими до неї примірниками додаткової угоди була подана вже після закінчення строку дії договору оренди, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що така заява не може бути підставою для поновлення договору оренди відповідно до частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі". Тому суд апеляційної інстанції встановив, що висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020, ФОП Папанова Л. М. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 09.10.2019 у справі № 909/705/19 залишити без змін.

3.2. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, ФОП Папанова Л. М. посилається на те, що на момент існування спірних правовідносин була чинною правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, від 19.03.2019 у справі № 908/2484/17 щодо застосування частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", від якої відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18. Скаржник зазначає про необхідність відступити від правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18, з урахуванням встановлених судами обставин справи щодо неотримання жодного листа про відмову у поновленні договору оренди після закінчення строку дії договору та з урахуванням знаходження на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, який належить позивачу на праві власності.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Івано-Франківська міська рада просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ФОП Папанової Л. М., залишити в силі постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020. Відповідач зазначає, що позивач не дотрималася вимог Закону України "Про оренду землі" під час здійснення процедур щодо поновлення дії договору оренди земельної ділянки, тому висновки суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими.

4. Обставини справи, встановлені судом

4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 15.05.2013 між Івано-Франківською міською радою (орендодавець) та ФОП Папановою Л. М. (орендар) укладено договір оренди землі № 21.

4.2. За змістом пунктів 1, 2 договору оренди орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування для обслуговування магазину земельну ділянку, кадастровий номер 2610100000:08:006:0013, загальною площею 0,0071 га, яка знаходиться на вул. Івана Павла II, 20-В у м. Івано-Франківську (далі - земельна ділянка).

4.3. Пунктом 7 договору оренди визначено, що він укладений строком на 5 років. Після закінчення строку договору орендар (позивач) має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар (позивач) повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити орендодавця (відповідача) про намір продовжити його дію.

4.4. 22.08.2013 було зареєстровано право оренди земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зі строком дії до 22.08.2018 з правом пролонгації. Орендар прийняв в оренду земельну ділянку на підставі акта приймання-передачі об`єкта оренди від 22.08.2013.

4.5. 11.05.2018 ФОП Папанова Л. М. через центр надання адміністративних послуг звернулася з заявою про поновлення договору оренди на десять років.

За результатами розгляду вказаної заяви рішенням Івано-Франківської міської ради від 21.06.2018 № 171-20 "Про розгляд клопотань фізичних і юридичних осіб із земельних питань" відмовлено Папановій Л. М. у поновленні договору оренди земельної ділянки (підпункт 59.1 пункту 59 рішення).

4.6. 09.08.2018 ФОП Папанова Л. М. через центр надання адміністративних послуг звернулась із заявою про поновлення договору на п`ять років.

4.7. Рішенням Івано-Франківської міської ради від 14.12.2018 № 381-22 "Про розгляд клопотань фізичних і юридичних осіб із земельних питань" відмовлено Папановій Л. М. у поновленні договору оренди земельної ділянки (підпункт 146.3 пункту 146 рішення).

4.8. 31.01.2019 ФОП Папанова Л. М. через центр надання адміністративних послуг звернулась із заявою про поновлення договору на десять років.

4.9. Рішенням Івано-Франківської міської ради від 25.04.2019 № 90-25 "Про розгляд клопотань фізичних і юридичних осіб із земельних питань" відмовлено Папановій Л. М. у поновленні договору оренди земельної ділянки та рекомендовано укласти договір користування елементами благоустрою (підпункт 80.3 пункту 80 рішення).

4.10. 04.06.2019 ФОП Папанова Л. М. звернулася до Івано-Франківської міської ради із заявою про укладення додаткової угоди про продовження терміну дії договору оренди на тих самих умовах і на той самий строк на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі". До вказаної заяви було долучено три примірники підписаного позивачем проекту додаткової угоди.

4.11. Листом від 13.06.2019 № 19/01-15/2530 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для поновлення договору оренди та визнання додаткової угоди укладеною з огляду на те, що рішеннями Івано-Франківської міської ради від 21.06.2018, 14.12.2018 та 25.04.2019 позивачу відмовлено у поновленні договору оренди.

4.12. Вказані обставини стали підставою для звернення ФОП Папанової Л. М. до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом у цій справі.

5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

5.1. Ухвалою Верховного Суду від 13.01.2021 (у складі колегії суддів: Суховий В. Г.- головуючий, Берднік І. С., Міщенко І. С) відкрито провадження за касаційною скаргою ФОП Папанової Л. М. на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 у справі № 909/705/19.

Ухвалою Верховного Суду від 24.02.2021 зупинено касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Папанової Л. М. на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 у справі № 909/705/19 до закінчення перегляду в касаційному порядку у подібних правовідносинах справи № 903/1030/19.

Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 17.03.2021 № 29.3-02/528 у зв`язку з обранням судді Сухового В. Г. членом Вищої ради правосуддя відповідно до рішення XVIII чергового з`їзду суддів України від 09.03.2021 було призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи Господарського суду Івано-Франківської області № 909/705/19.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.03.2021 справу передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Багай Н. О. - головуючий, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.

31.08.2021 Великою Палатою Верховного Суду у справі № 903/1030/19 ухвалено постанову 31.08.2021, яка була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 28.09.2021.

Ухвалою Верховного Суду від 08.10.2021 поновлено касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Папанової Л. М. на постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 у справі № 909/705/19.

5.2. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.

5.3. Предметом позову у цій справі є матеріально-правові вимоги позивача про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди з посиланням на обставини користування земельною ділянкою після закінчення терміну дії договору оренди та відсутність протягом встановленого строку заперечень органу місцевого самоврядування щодо поновлення договору оренди землі. Правовою підставою позову зазначено частину 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

5.4. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що, звертаючись до відповідача у строки, визначені частиною 2 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та пунктом 7 договору, ФОП Папанова Л. М. не дотрималась вимог частини 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" та не додала до заяви про поновлення договору оренди землі проект додаткової угоди, тому до закінчення строку дії договору оренди рішенням Івано-Франківської міської ради від 21.06.2018 № 171-20 позивачці було відмовлено у поновленні договору оренди. Суд установив, що надалі позивач зверталася поза межами строків, встановлених частиною 2 статті 33 Закону та пунктом 7 договору, і до заяв також не долучала проект додаткової угоди, тому рішеннями Івано-Франківської міської ради від 14.12.2018 № 381-22 та 25.04.2019 № 90-25 ФОП Папановій Л. М. відмовлено в поновленні договору оренди. Оскільки заява про укладення додаткової угоди про продовження терміну дії договору оренди з доданими до неї примірниками додаткової угоди була подана вже після закінчення строку дії договору оренди, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що орендарем не було дотримано процедури, передбаченої для поновлення договору оренди, і можливість поновлення договору оренди землі на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" втрачена.

5.5. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, ФОП Папанова Л. М. посилається на пункт 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначає про необхідність відступити від правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18, з урахуванням встановлених судами обставин справи щодо неотримання листа відповідача про відмову у поновленні договору оренди після закінчення строку дії договору та знаходження на земельній ділянці об`єкта нерухомого майна, який належить позивачу на праві власності.

5.6. Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

5.7. Відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).

5.8. Основним завданням Верховного Суду відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованою Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

5.9. Колегія суддів зазначає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

Єдність судової практики щодо однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" ( Chapman v. the United Kingdom ) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (до такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16).

5.10. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18 за позовом про визнання поновленим договору оренди земельної ділянки визначила алгоритм дій для орендаря та орендодавця, які відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" мають намір поновити договір оренди землі.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду відступила від правового висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, щодо порядку поновлення договору оренди землі, та зазначила, що для виникнення підстави для поновлення договору, передбаченої частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", орендар зобов`язаний повідомити орендодавця про намір скористатися правом на поновлення договору оренди землі з надсиланням проєкту додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення не має самостійного правового значення для вирішення питання про можливість поновлення договору оренди землі на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", якщо орендарем не дотримано процедури, встановленої, зокрема, частиною 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі", а саме не надано до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі проєкт додаткової угоди.

5.11. У постанові від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, до перегляду судових рішень у якій було зупинено касаційне провадження у цій справі, Велика Палата Верховного Суду не відступила від своїх висновків, викладених у постановах від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц та № 159/5756/18, щодо порядку поновлення договору оренди землі на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції Закону № 161-XIV). При цьому суд касаційної інстанції уточнив свої висновки, зокрема зазначив, що "стаття 33 Закону № 161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом № 340-IX мала назву "Поновлення договору оренди землі", тобто була цілком присвячена процедурам такого поновлення. Проте вони за змістом приписів указаної статті відрізнялися від тих, які пропонують застосувати позивач і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. Так, згідно з частиною першою цієї статті по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Таке формулювання зазначеного припису у сукупності з назвою статті 33 Закону № 161-XIV й іншими її приписами не підтверджує доводи позивача та висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду про те, що лише частина шоста цієї статті визначала правила поновлення договору оренди землі, які виключали необхідність вчинення активних дій орендарем. Конструкція статті 33 Закону № 161-XIV до зміни її редакції згідно із Законом № 340-IX передбачала можливість поновлення договору оренди землі у порядку реалізації переважного права на укладення цього договору на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі (речення перше частини другої статті 33 Закону № 161-XIV). До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (частина третя статті 33 цього Закону). Отже, стаття 33 Закону № 161-XIV прямо передбачала подання орендарем у строки, визначені у частині другій цієї статті, повідомлення саме про поновлення договору оренди землі та проєкт додаткової угоди про таке поновлення. Шляхом надсилання орендодавцю відповідного письмового повідомлення орендар мав завчасно продемонструвати наявність у нього наміру продовжити користування земельною ділянкою. А орендодавець, будучи обізнаним із таким наміром, отримував можливість спланувати подальші дії у зв`язку зі спливом строку договору оренди землі, зважити доцільність пошуку інших потенційних орендарів, а за їх наявності - зіставити пропоновані ними умови оренди з умовами, викладеними у проєкті додаткової угоди, яку надав орендар".

Поміж тим, у зазначеній постанові від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що "незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов`язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачав право оренди та ризикував отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі".

5.12. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 виклала правовий висновок щодо застосування положень статті 33 Закону України "Про оренду землі", такий висновок є чітким, зрозумілим та сприяє однозначному застосуванню зазначеної норми матеріального права, а практика застосування норм права щодо порядку поновлення договору оренди землі на підставі частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц та № 159/5756/18).

5.13 . Колегія суддів також бере до уваги те, що питання про відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18, вже розглядалось Верховним Судом у справі № 903/1030/19, де Суд дійшов висновку щодо відсутності необхідності відступати від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19).

5.14 . Тому колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від правових позицій Великої Палати Верховного Суду, викладених у зазначених постановах від 22.09.2020 у справі № 313/350/16-ц, від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18 та від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, оскільки у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції установив, що орендарем не було виконано обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проєктом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору, тому дійшов висновку про втрату орендарем права на укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди після закінчення строку дії договору. Такий висновок суду апеляційної інстанції відповідає правовій позиції, викладеній у наведених постановах Великої Палати Верховного Суду.

5.15. Водночас колегія суддів зазначає, що у разі наявності в особи права власності на об`єкт нерухомості відсутність підстав для поновлення договору оренди землі за частиною 6 статті 33 Закону "Про оренду землі" не може бути перешкодою для реалізації такою особою права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування її об`єкта, а також для оформлення відповідних договірних відносин щодо цієї ділянки (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19).

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.4. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі про порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права господарськими судом апеляційної інстанції, не підтвердилися, не спростовують висновку апеляційного господарського суду, тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

7. Судові витрати

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Папанової Людмили Миронівни залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 у справі № 909/705/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді Т. Б. Дроботова

Ю. Я. Чумак