Постанова

від 01.11.2021 по справі 200/1649/21-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2021 року справа №200/1649/21-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Міронової Г.М., суддів Гайдара А.В., Блохіна А.А, секретаря судового засідання Ашумова Т.Е., представника позивача Тетерюк Н.П., представника відповідача Біловол В.С., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 р. (повний текст рішення складено 19.07.2021 у м. Слов`янськ) у справі № 200/1649/21-а (головуючий І інстанції суддя Голуб В.А.) за позовом Селянського (фермерське) господарства "ЮГ" до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправними та скасування наказу № 987 від 26.08.2020, податкового повідомлення-рішення від 01.10.2020 № 0001050704,

ВСТАНОВИВ:

15 лютого 2021 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Селянського (фермерське) господарства "ЮГ" до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу № 987 від 26.08.2020, акту від 07.09.2020 № 192/05/99/05/05/23130509, податкового повідомлення-рішення від 01.10.2020 № 0001050704, а також протоколів про адміністративне порушення від 29.09.2020 (а.с. 1-12).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2021 року було відмовлено у відкритті провадження у справі в частині позовних вимог про скасування акту від 07.09.2020 № 192/05/99/05/05/23130509 та протоколів про адміністративне порушення від 29.09.2020. Ухвала не оскаржена (а.с. 49-50).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 8 липня 2021 року визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДПС у Донецькій області № 987 від 26 серпня 2020 року Про проведення фактичної перевірки Селянського (фермерського) господарства "ЮГ" .

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Донецькій області № 0001050704 від 01.10.2020, яким відносно Селянського (фермерського) господарства ЮГ застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) на загальну суму 500 000, 00 (п`ятсот тисяч) гривень.

Вирішено питання судових витрат (а.с. 174-179).

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що за результатами перевірки встановлено факт зберігання палива (власного або отриманого від інших осіб) СФГ ЮГ в паливозаправнику КАМАЗ 43101, державний реєстраційний № 35845ЕВ та причепі - цистерні, що використовується для зберігання пального на праві власності або користування без отримання ліцензії на право зберігання пального, чим порушено вимоги ст. 15 Закону України від 19.12.1995 № 481.

За результатами розгляду акта перевірки було прийнято податкове повідомленні-рішення від 01.10.2020 № 0001050704, згідно якого до позивача було застосовано фінансові санкції у розмірі 500000 грн. за зберігання пального без наявності ліцензії.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсязі.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, пояснення сторін, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Позивач - Селянське (фермерське) господарство ЮГ (код ЄДРПОУ 23130509), зареєстрований в якості юридичної особи за адресою: Україна, 85700, Донецька обл., Волноваський р-н, місто Волноваха, вул. 100 років Червоного хреста, будинок 114, про що свідчить витяг Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 14-17).

Контролюючим органом з посиланням на ст. 19-1, ст. 20, п.п. 75.1.3 п.75.1 ст. 75, п.п. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України вирішено провести фактичну перевірку Селянського (фермерського) господарства "ЮГ" за адресою: Донецька область, Волноваський район, с. Василівка, вул. Прокопенко з 26.08.2020 тривалістю не більше 10 діб за період діяльності з 01.04.2020 по 04.09.2020 з метою здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального та контролю за дотриманням порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності відповідних дозвільних документів і ліцензій, вимог інших законодавчих актів, контроль за якими покладено на органи податкової служби, про що було винесено наказ № 987 від 26 серпня 2020 року Про проведення фактичної перевірки Селянського (фермерського) господарства "ЮГ" (а.с. 18).

У період з 01.09.2020 по 04.09.2020 відповідачем було проведено фактичну перевірку господарської одиниці (механічний двір) Селянського (фермерського) господарства "ЮГ", що розташована за адресою: Донецька область, Волноваський район, с. Василівка, вул. Прокопенко.

В ході перевірки контролюючим органом вказано на те, що підприємство у період з квітня по липень 2020 року згідно з видатковими накладними отримувало за адресою Донецька область, Волноваський район, с. Василівка, вул. Прокопенко, б/н дизельне пальне у кількості 51 555 літрів, зокрема, вказано, що позивачем було придбане дизельне паливо ДП-З-Євро 5-ВО від ТОВ КАСКАД за наданими до перевірки видатковими накладними: № 547 від 06.04.2020 у кількості 10830 л.; № 774 від 18.05.2020 у кількості 10950 л.; № 978 від 23.06.2020 у кількості 13860 л; № 1117 від 17.07.2020 у кількості 5980 л.;

№ 1143 від 21.07.2020 у кількості 5980 л.; № 1169 від 23.07.2020 у кількості 3955 л.

В акті фактичної перевірки № 192/05/99/05/05/23130509 від 04.09.2020 вказано на порушення ч. 1 ст. 15 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального в частині зберігання пального без наявності ліцензії на право зберігання пального, а саме на момент проведення перевірки встановлено факт зберігання дизельного палива Селянським (фермерським) господарством ЮГ в паливозаправнику КАМАЗ 43101 реєстраційний номер 35845ЕВ ємність бака 7028 л. та у причепі-цистерні ємністю 6 200 л (а.с. 20-22).

Позивачем було надіслано на адресу відповідача заперечення від 15.09.2020 № 36 щодо акту перевірки, проте листом від 28.09.2020 № 75091/10/05-99-07-04-19 Головне управління ДПС у Донецькій області залишило їх без задоволення (а.с. 27-30).

Контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001050704 від 01.10.2020 на загальну суму штрафу 500 000, 00 грн. (а.с. 24).

При цьому з розрахунку штрафних санкцій вбачається, що сума штрафу складається з санкцій за порушення позивачем ч. 1 ст. 15 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального . На підставі абз. 8 ч. 2 ст. 17 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на позивача накладено штраф при здійсненні оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії у розмірі 500 000, 00 грн. (а.с. 23 зворотній бік).

12 жовтня 2020 року позивач звернувся на адресу Державної податкової служби України зі скаргою № 42 на акт від 07.09.2020 № 192/05/99/05/05/23130509, податкове повідомлення-рішення від 01.10.2020 № 0001050704, а також протоколи про адміністративне порушення від 29.09.2020, яка рішенням Державної податкової служби України від 31.12.2020 за № 37050/6/99-00-06-03-02-06 залишена без задоволення (а.с. 31-38).

Позивач, вважаючи наказ про призначення перевірки та податкове повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду за захистом своїх прав з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Контролюючі органи відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

За змістом підпунктів 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів; у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 Податкового кодексу України).

Нормами статті 81 Податкового кодексу України встановлено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, передбачених зазначеною статтею документів.

Водночас абзац п`ятий підпункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України визначає, що у разі непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється (абзац шостий підпункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України).

Отже законодавцем встановлено випадки, коли платник податків може скористатись правом недопуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки.

Натомість недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов`язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

Положення статті 19 Конституції України встановлюють, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).

Право на судовий захист відображене і у частині першій статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.

Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок, викладений в постанові від 21.02.2020 у справі № 8126/17123/18, відповідно до якого незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Суд зазначає, що така правова позиція відповідає завданням та основним засадам адміністративного судочинства, закріпленим у статті 2 КАС України.

Отже, з огляду на наведений правовий висновок Верховного Суду, який у відповідності до частини п`ятої статті 242 КАС України підлягає врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, встановлені судом процедурні порушення при призначенні перевірки можуть бути підставою для скасування прийнятих за наслідками такої перевірки податкових повідомлень - рішень, якщо вони є суттєвими та тягнуть протиправність прийнятих рішень.

Щодо наявності підстав для проведення перевірки, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом, у вказаному наказі від 26.08.2020 № 987 було вказано, що контролюючий захід здійснюється на підставі вимог ст. 19-1, ст. 20, п.п. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України. Іншого в обґрунтування видання цього наказу відповідачем на було вказано.

Так, відповідно до пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

У свою чергу, за правилами вказаного пункту статті 81 Податкового кодексу України у наказі про проведення перевірки мають бути зазначені дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

Аналіз змісту наявної у матеріалах справи копії наказу свідчить, що оскаржуваний індивідуальний акт не відповідає законодавчо визначеним вимогам. При цьому в ньому не містяться відомості щодо підстав для проведення перевірки, визначені Податковим кодексом України, як нормативні - пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України.

У постанові від 21 жовтня 2019 року у справі № 804/4143/18 Верховний Суд зазначив, що отримання в установленому законодавством порядку інформації від державного органу, яка свідчить про можливі (імовірні) порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи, має наслідком ініціювання цим органом фактичної перевірки.

Правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 18.12.2018 року у справі № 820/4895/18, від 05.03.2019 року у справі № 820/4893/18 свідчать, що підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України зобов`язує контролюючий орган містити інформацію про хоча і можливі, проте конкретні порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи.

Суд, зановуючись на аналізі підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, встановив порушення відповідачем порядку призначення та проведення перевірки.

Зокрема, суд зазначає про відсутність правових підстав для прийняття наказу на проведення фактичної перевірки та її проведення, оскільки у наказі не міститься жодної конкретної інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів, відтак наведені у наказі підстави проведення перевірки не доведені відповідачем під час розгляду справи.

За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає, що фактична перевірка позивача призначена за відсутності законних на те, визначених пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, підстав.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.09.2020 у справі № 821/1828/16.

Отже, за результатами розгляду справи суд погоджується з доводами позивача про те, що допущені контролюючим органом порушення вимог закону щодо призначення та проведення фактичної перевірки Селянського (фермерського) господарства ЮГ призводять до відсутності правових наслідків такої.

Тому спірний наказ винесений відповідачем протиправно та підлягає скасуванню, про що вірно зазначено судом першої інстанції.

Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним, забезпечення його високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом та пального на території України врегульовані Законом України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального , а також Податковим кодексом України.

Відповідно до п.п.14.1.6. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України акцизний склад - це:

а) спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі - приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів;

б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом:

а) приміщення відокремлених підрозділів розпорядника акцизного складу, які використовуються ним виключно для пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі маркованих марками акцизного податку горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з акцизного складу, а також для здійснення оптової та/або роздрібної торгівлі відповідно до отриманої розпорядником акцизного складу ліцензії;

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;

ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

Разом з тим, відповідно до ст. 1 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального , під місцем зберігання пального розуміється місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування; під зберіганням пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Крім цього, за змістом ст.15 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального , для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

З вказаних вище положень законодавства вбачається, що отримувати ліцензію на право зберігання пального суб`єкт господарювання повинен тільки для стаціонарних цистерн/ємностей.

Зазначене вбачається як з визначення термінів місце зберігання пального , зберігання пального , так і з переліку документів, які слід надати для отримання ліцензії на право зберігання пального, адже надати такий перелік документів для пересувних ємностей та транспортних засобів неможливо, оскільки останні не є нерухомим майном та не мають чіткої прив`язки до місця (території).

Враховуючи викладене, з урахуванням вимог ст. 15 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального та положень п.п.14.1.6. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач не повинен був отримувати ліцензію на право зберігання пального, якщо таке пальне було завантажене не у стаціонарні паливні баки.

Суд зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу того, що паливні матеріали зберігались позивачем у стаціонарних цистернах/ємностях, що в свою чергу потребує наявності спеціальної ліцензії.

Водночас, зберігання залишків пального в паливних баках транспортних засобів не потребує отримання ліцензії на право зберігання пального у розумінні вимог Закону № 481.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної в рішеннях у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки (PincovdandPine v. The Czech Republic), Ґаші проти Хорватії (Gashiv. Croatia), Трго проти Хорватії (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу належного урядування , випливає, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Таким чином, оскільки держава не виконала свій обов`язок із запровадження чіткого порядку отримання ліцензії у разі знаходження пального у пересувних місцях зберігання, що сприяло б юридичній визначеності у правовідносинах, які стосуються майнових інтересів суб`єктів господарювання, то негативні наслідки у вигляді штрафу не можуть покладатися на платника податків.

Внаслідок наведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Донецькій області № 0001050704 від 01.10.2020, відповідно до якого було вказано на порушення позивачем ст. 15 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального , а саме посилання, що підприємство не отримало ліцензію на право зберігання пального, на підставі ст. 17 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на позивача накладено штраф при здійсненні оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії у розмірі 500 000,00 гривень, є протиправним та підлягає скасуванню.

Ч. 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

І відповідачем не доведено, що у спірних правовідносинах він діяв правомірно.

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen V. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 року у справі Серявін та інші проти України Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується.

Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку, прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення. Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

З огляду на все вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується с висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог Селянського (фермерського) господарства ЮГ в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0001050704 від 01.10.2020.

Таким чином позов задоволено судом першої інстанції правомірно.

За приписами ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші протии Україн від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

За вимогами ч. 1ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи позивач сплатив судовий збір на загальну суму 9 770, 00 грн. (платіжне доручення № 96 від 10.02.2021 та № 156 від 04.03.2021, тому зазначена сума підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (а.с.13, 55).

Враховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскарженого судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.

Керуючись ст.ст. 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 р. - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 р. у справі № 200/1649/21-а - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 5 листопада 2021 року.

Головуючий суддя Г.М. Міронова

Судді А.В. Гайдар

А.А. Блохін