Рішення

від 27.10.2021 по справі 663/2636/20

СКАДОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 663/2636/20

Провадження № 2/663/243/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2021 року м. Скадовськ Херсонської області

Скадовський районний суд Херсонської області в складі:

головуючого, судді Пухальського С. В.,

секретарів судового засідання Когутовської Ю. М.,

Радіонової О. Ю., Матковської Н. М.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача - адвоката Логвіновської А. А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційний банк ПРИВАТБАНК , третя особа без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_3 , про захист права власності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до АТ КБ ПРИВАТБАНК про захист права власності. В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що 03.07.2007 ОСОБА_3 та ПАТ КБ ПРИВАТБАНК (правонаступником якого є АТ КБ ПРИВАТБАНК ) уклали угоду №HES0GA00000125, за умовами якої ОСОБА_3 отримав кредит у розмірі 5360,30 доларів США на певних умовах повернення.

На виконання зобов`язань ОСОБА_3 перед банком за вищевказаною угодою, 10.07.2007 ОСОБА_4 та ПАТ КБ ПРИВАТБАНК уклали договір іпотеки, де іпотекою частково забезпечено зобов`язання ОСОБА_3 перед банком.

06.12.2010 ОСОБА_3 був засуджений до 7 років позбавлення волі та задоволено цивільний позов ПАТ КБ ПРИВАТБАНК , яким стягнуто на користь банку матеріальну шкоду в розмірі 747 939,31 грн.

Після засудження позичальника, ОСОБА_4 , як поручитель та іпотекодавець, почала виконувати свої зобов`язання за договором від 10.07.2007.

В той же час, відповідач порушував свої зобов`язання за договором кредиту від 03.07.2007 та іпотеки від 10.07.2007 та кошти, які сплачувалися іпотекодавцем у якості погашення кредиту перед банком не направлялись за призначенням, а спрямовувались на погашення матеріальної шкоди, заподіяної ПАТ КБ ПРИВАТБАНК ОСОБА_3 .

Посилаючись на виконання в повному обсязі забезпечувальних умов ОСОБА_4 , передбачених договором іпотеки від 10.07.2007, позивач просив суд скасувати обтяження іпотекою у вигляді заборони на відчуження житлового будинку та земельної ділянки площею 0,0671 га, кадастровий номер 6524710100:01:169:0007 по АДРЕСА_1 , накладені на підставі договору іпотеки від 10.07.2007.

Ухвалою суду від 28 серпня 2020 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження (т. 1 а.с. 55-56).

21.01.2021 до суду надійшли письмові пояснення, в яких представник банку, посилаючись на необґрунтованість заявлених позивачем вимог просила відмовити у задоволенні позову (т. 1 а.с. 98-99).

Ухвалою суду від 21.01.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду (т. 1 а.с. 105-106).

В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_1 просив задовольнити позовну заяву з підстав у ній наведених.

Представник відповідача - адвокат Логвіновська А. А. в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову з підстав його необґрунтованості.

Третя особа ОСОБА_3 , будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явився.

Заслухавши доводи та заперечення учасників судового процесу, дослідивши надані докази, суд приходить до наступних висновків.

Згідно з частиною 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України ) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4 ЦПК України).

Статтею 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина 3).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частини 1, 2 статті 12 ЦПК України).

За змістом частин 1 та 6 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 статті 77 та частиною 2 статті 78 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК України).

За частиною 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено підстави виникнення цивільних прав та обов?язків. Зокрема, за нормами цієї статті, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

4) інші юридичні факти.

Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Статтею 12 ЦК України встановлено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 13 ЦК України визначено межі здійснення цивільних прав:

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (частина 1). При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб (частина 2). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина 3). При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (частина 4). У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п?ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (частина 6).

За змістом статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до положень статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. У зобов`язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Згідно з частиною 1 статті 528 ЦК України, виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

У відповідності з положеннями статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Частиною першою статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, заставою.

Стаття 572 ЦК України визначає поняття застави, за яким в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частиною 1 статті 574 ЦК України встановлено, що застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина 1 статті 575 ЦК України).

Предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення (частина 1 статті 576 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 статті 583 ЦК України, заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель).

У договорі застави визначаються суть, розмір і строк (термін) виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, тa (або) посилання на договір чи інший правочин, яким встановлено основне зобов`язання, подається опис предмета застави, а також визначаються інші умови, погоджені сторонами договору (частина 1 статті 584 ЦК України).

Згідно з вимогами частини 1 статті 593 ЦК України, право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов`язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов`язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

За змістом частин 1-2 та 4 статті 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 Цивільного кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник за грошовим зобов`язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Стаття 614 ЦК України передбачає, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання (частина 1). Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частина 2).

Нормами статті 616 ЦК України визначено, що якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника. Суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов`язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.

Частиною 2 статті 4 Закону України Про іпотеку передбачено обов?язок іпотекодержателя звернутися до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію припинення іпотеки не пізніше 14 днів з дня повного погашення боргу за основним зобов`язанням, забезпеченим іпотекою.

Статтею 17 Закону України Про іпотеку встановлено, що іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Статтею 23 Закону України Про іпотеку визначено наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи. Зокрема, у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою (частина 1). Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (частина 3). Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки (частина 4).

З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається наступне.

03.07.2007 між ОСОБА_3 та АТ КБ ПРИВАТБАНК укладено кредитний договір №НЕS0GA00000125 за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 03.07.2007 по 03.07.2017 включно у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 5360,30 доларів США на наступні цілі: ремонт будинку у розмірі 5075,00 доларів США, а також у розмірі 285,30 доларів США на сплату страхових платежів зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця; період сплати вважати період з 07 по 14 число кожного місяця; щомісячний платіж 80,61 доларів США (т. 1 а.с. 19-21).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №НЕS0GA00000125 між ОСОБА_4 та АТ КБ ПРИВАТБАНК 10.07.2007 було укладено договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 , та земельна ділянка за цією ж адресою площею 0,0671 га для індивідуального житлового будівництва (т. 1 а.с. 135-137). За змістом пункту 2 вказаного Договору іпотекою частково забезпечено зобов`язання ОСОБА_3 перед банком, а саме:

- повернення кредиту в сумі 5360,30 доларів США у термін до 03.07.2017;

- сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку;

- слати пені в розмірі 0,15% від суми непогашеної заборгованості за кожен день прострочки зобов`язань зі сплати відсотків та комісії за користування кредитом;

- зобов`язання з витрат по іпотечному договору.

Копією виписки за період з 03.07.2007 по 04.08.2014 та копіями платіжних доручень і квитанцій підтверджується сплата заборгованості за кредитним договором №НЕSOGA00000125 від 03.07.2007, в тому вислі Іпотекодавцем (т. 1 а.с. 33-52).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 22.10.2014 серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 10).

Як вбачається з копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом, 13.04.2017 приватним нотаріусом Скадовського районного нотаріального посвідчено, що на підставі заповіту від 25.09.2014, спадкоємцем майна ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є її син ОСОБА_2 . Спадщина на яку видано свідоцтво складається з житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 11).

Рішенням Скадовського районного суду Херсонської області від 22.02.2017 у справі №663/2628/14-ц було задоволено позов ОСОБА_4 , ОСОБА_3 до ПАТ КБ ПРИВАТБАНК , Скадовської філії ПАТ КБ ПРИВАТБАНК про визнання правовідносин припиненими. Визнано припиненими правовідносини: за кредитним договором від 03.07.2007 №НЕS0GA00000125 між ОСОБА_3 та ПАТ КБ ПРИВАТБАНК ; за договором іпотеки від 10.07.2007 між ОСОБА_4 та ПАТ КБ ПРИВАТБАНК (т. 1 а.с. 22-23).

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 14.06.2017, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 11.12.2019, зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відмовлено (а.с. 13-14, 16-21).

Судом апеляційної інстанції в рішенні від 14.06.2017 встановлені наступні обставини:

06.12.2010 Голопристанським районним судом Херсонської області ОСОБА_3 засуджено за частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України до 7 років позбавлення волі та задоволено цивільний позов ХФ ПАТ КБ Приватбанк і стягнуто з ОСОБА_3 на користь банку матеріальну шкоду у сумі 747939,31 грн.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 погашав кредит, сплачуючи кошти. Проте, як вбачається з пояснень представника банку, а також висновку судово-економічної експертизи №20 від 24.03.2016 кошти, які сплачувались позивачем у якості погашення кредиту банком не завжди направлялись за призначенням. Часто вони спрямовувались на погашення матеріальної шкоди, заподіяної ПАТ КБ Приватбанк , внаслідок злочинних дій ОСОБА_3 .

З наданої відповідачем довідки вбачається, що за розрахунками банку станом на 07.07.2014 у ОСОБА_3 існувала заборгованість у розмірі 8791,99 доларів США.

За розрахунками самого позивача його заборгованість мала становити 13 934,00 грн. Ця сума була сплачена ОСОБА_3 08.07.2014. Вважаючи свої зобов?язання за договором виконаними позивач того ж дня звернувся до банку із заявою про видачу йому довідки про погашення кредиту.

З висновку №20 від 26.03.2016 судово-економічної експертизи вбачається, що за розрахунками експерта згідно умов кредитного договору №HESOGA00000125 від 03.07.2007 сума заборгованості ОСОБА_3 перед банком станом на 08.07.2014 із врахуванням комісії за користування фінансовим інструментом у розмірі 0,20% від суми наданого кредиту, яка була передбачена пунктом 7.1 кредитного договору становила 1377,11 доларів США. Без врахування цієї комісії заборгованість ОСОБА_3 за кредитом відсутня і існує переплата у розмірі 20 доларів США. При цьому експерт виходив з положень пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженим постановою НБУ №168 від 10.05.2007, відповідно до якого банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на свою користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо) або за дії, які споживач здійснює на користь банку.

08.11.2016 ОСОБА_3 сплатив на користь банку 1380,00 доларів США, вважаючи свою заборгованість погашеною у повному обсязі. З цим погодився і суд.

Однак, судом першої інстанції не було враховано, що відповідно до пунктом 6.3 кредитного договору №HESOGA00000125 від 03.07.2007 всі види платежів (за винятком кредиту, винагороди за проведення додаткового моніторингу, неустойки), що вносяться позичальником за цим договором є відсотками у розумінні ЦК України. Таким чином, на платежі у розмірі 0,20 % від суми наданого кредиту, які встановлені пунктом 7.1 кредитного договору входять до складу відсотків і на них не поширюються обмеження встановлені пунктом 3.6 вищезазначеної постанови НБУ. Ці умови були узгоджені сторонами при укладенні договору і такі дії не суперечать положенням частини 3 статті 6 ЦК України та статті 627 ЦК України. Окрім того, такі умови ніким не оспорені та у судовому порядку не визнані недійсними, а відтак, у цьому випадку, діє презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Зважаючи на викладене, при оцінці висновку експерта суду першої інстанції слід було виходити з того, що платежі, встановлені пунктом 7.1 кредитного договору у розмірі 0,20 % від суми наданого кредиту треба враховувати у суму загальної заборгованості, а тому станом на 08.07.2014 у позивача перед банком існувала заборгованість у розмірі 1377,11 доларів США. На цю заборгованість, відповідно до умов кредитного договору, строк дії якого встановлено до 03.07.2017 нараховуються всі передбачені ним відсотки та штрафні санкції. Тому сплата ОСОБА_3 08.11.2016 1380,00 доларів США не призвела до повного погашення кредиту, відтак і до припинення зобов?язання .

Таким чином, станом на 08.07.2014 існуюча заборгованість в розмірі 1377,11 доларів США стосувалася сплати 0,20% винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 10,00 доларів США.

Разом з тим, договором іпотеки не забезпечено виконання зобов`язання Позичальника за кредитним договором №HES0GA00000125 по сплаті винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати.

Через те, що станом на 08.07.2014 не існувало заборгованості за кредитним договором №HES0GA00000125, яка була забезпечена іпотекою, всі забезпечувальні умови, передбачені договором іпотеки від 10.07.2007, ОСОБА_4 виконані у повному обсязі, а наявна на той час заборгованість ОСОБА_3 перед ПАТ КБ ПРИВАТБАНК не має відношення до договору іпотеки, останній є припиненим у зв`язку з його повним виконання.

Таким чином, оцінивши зібрані та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, виходячи із внутрішнього переконання та таких засад як справедливість й добросовісність, суд приходить до висновку про обгрунтованість вимог про скасування обтяження іпотекою у вигляді заборон на відчуження житлового будинку та земельної ділянки, накладених на підставі договору іпотеки від 10.07.2007.

Керуючись статтями 2, 3, 10-13, 19, 76-82, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Скасувати обтяження іпотекою у вигляді заборони на відчуження житлового будинку та земельної ділянки площею 0,0671 га, кадастровий номер 6524710100:01:169:0007, що розташовані по АДРЕСА_1 , накладені на підставі договору іпотеки від 10.07.2007, укладеного між ОСОБА_4 та ПАТ КБ ПриватБанк і посвідченого приватним нотаріусом Скадовського нотаріального округу Вербовською Л. Д., зареєстровані в реєстрі за номерами 3037 та 3038.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Херсонського апеляційного суду безпосередньо або через Скадовський районний суд Херсонської області з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне судове рішення складено 05 листопада 2021 року.

Суддя Пухальський С. В.