Постанова

від 02.11.2021 по справі 2-3207/11

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 листопада 2021 року м. Кропивницький

справа № 2-3207/11

провадження № 22-ц/4809/1350/21

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді - Письменного О.А.,

суддів - Дуковського О.Л., Мурашка С.І.,

при секретарі - Федоренко Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда у складі судді Льон С.М. від 03 червня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Західінкомбанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

У грудні 2011 року Публічне акціонерне товариство Західінкомбанк звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 14 березня 2008 року між КФ ПАТ Західінкомбанк та Приватним підприємством ПРОК було укладено кредитний договір № 0303/223 про надання кредиту у вигляді відкриття відкличної поновлювальної лінії для поповнення обігових коштів в сумі 100 000 грн., зі сплатою 20 відсотків річних за користування кредитними коштами. Згідно додаткової угоди № 0303/223-DU/IV від 18.02.2010 до кредитного договору № 0303/223 від 14.03.2008 відсоткова ставка за користування кредитом була встановлена в розмірі 23 відсотки річних. З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 14 березня 2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, відповідно до якого останній зобов`язався перед кредитором відповідати за виконання позичальником в повному обсязі усіх зобов`язань позичальника, які випливають з кредитного договору № 0303/223 від 14.03.2008 і додаткових до нього договорів, укладених між кредитором та позичальником. Крім того, 18 лютого 2010 року між банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 233, відповідно до якого предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме будинок АДРЕСА_1 , який належить відповідачу на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності виданого Ленінським райвиконкомом 10 квітня 1993 року.

Зазначав, що термін користування кредитними коштами згідно п.1.2. кредитного договору № 0303/223 від 14.03.2008 було встановлено до 13 березня 2011 року включно, а в разі невиконання будь-якої з умов даного договору - до першої письмової вимоги кредитора. Відповідно до п. 3.2.2 кредитного договору № 0303/233 від 14.03.2008 повне погашення кредиту необхідно здійснити не пізніше ніж 13 березня 2011 року, а в разі невиконання (неналежного виконання) будь-якої з умов даного договору - в семиденний строк з дня отримання письмової вимоги кредитора.

Банк вказує, що внаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, у нього станом на 20 жовтня 2011 року виникла заборгованість в сумі 183 835,33 грн., з яких: 170 000 грн. - прострочений кредит; 13 835,33 грн. - прострочені нараховані відсотки.

Посилаючись на те, що строк виконання зобов`язань за кредитним договором настав, однак позичальник не виконав свої зобов`язань щодо повернення кредиту, а тому банк просить вказану суму заборгованості за кредитним договором стягнути на його користь з відповідача.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 12 березня 2012 року позов задоволено.

21 серпня 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про перегляд заочного рішення, за результатами розгляду якої 08.04.2021 Ленінським районним судом м. Кіровограда постановлено ухвалу про залишення її без задоволення.

В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Зокрема вказує, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з нього на користь банку заборгованість за кредитним договором, так як на час звернення банку з позовом порука по виконанню зобов`язань позичальника була припиненою.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 14 березня 2008 року між КБ Західінкомбанк ТзОВ, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Західінкомбанк , та Приватним підприємством ПРОК було укладено кредитний договір № 0303/223, відповідно до якого кредитор надав позичальнику кредит у вигляді відкриття відкличної поновлювальної кредитної лінії для поновлення обігових коштів в сумі 170 000 грн., зі сплатою 20 відсотків річних /т. 1 а.с.4 - 5/.

Згідно п.1.2 Кредитного договору, термін користування кредитними коштами встановлюється до 13 березня 2011 року включно, а в разі невиконання позичальником будь-якої з умов даного договору - до першої письмової вимоги кредитора.

Додатковою угодою № 0303/223-DU/IV від 18 лютого 2010 року до Кредитного договору № 0303/223 № 0303/223 від 14.03.2008 було встановлено процентну ставку в розмірі 23 % річних /т. 1 а.с. 6/.

14 березня 2008 року між КБ Західінкомбанк ТзОВ, ОСОБА_1 та ПП ПРОК було укладено договір поруки, де ОСОБА_1 зобов`язується перед кредитором відповідати за виконання позичальником в повному обсязі усіх зобов`язань позичальника, що випливають з кредитного договору № 0303/223 від 14 березня 2008 року і додаткових до нього договорів, укладених між кредитором та позичальником /т. 1 а.с.7/.

18 лютого 2010 року між ПАТ Західінкомбанк та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 233, відповідно до якого предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме будинок АДРЕСА_1 , який належить відповідачу на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності виданого Ленінським райвиконкомом 10 квітня 1993 року /т. 1 а.с. 8-12/.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відтак, порука є додатковим (акцесорним) способом забезпечення виконання зобов`язань, а тому має юридичне значення доти, поки не припинене основне зобов`язання.

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що законодавець передбачив три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання ; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги).

Закінчення строку, встановленого договором поруки, так само, як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов`язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся до суду з позовом до поручителя.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (частина друга статті 252 ЦК України).

Отже, умови договору поруки про його дію до повного виконання позичальником чи поручителем усіх зобов`язань позичальника перед кредитором за кредитним договором та додатковими до нього договорами, тобто до настання певної події, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин, про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц, а також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пункті 60 постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення пред`явлення вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).

У пункті 3.2.2. Кредитного договору встановлено строк виконання основного зобов`язання - не пізніше ніж 13 березня 2011 року. Отже, банк повинен був пред`явити вимогу до поручителя протягом шести місяців від цієї дати, а саме - у строк до 13 вересня 2011 року.

Однак, позивач звернувся в суд з позовом 19 грудня 2011 року, тобто після спливу шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, а відповідно після припинення поруки.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про стягнення кредитної заборгованості з поручителя.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції, апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 03 червня 2013 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Західінкомбанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05.11.2021

Судді:

О.А.Письменний О.Л. Дуковський С.І. Мурашко