Постанова

від 05.11.2021 по справі 120/2392/21-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/2392/21-а Головуючий у 1-й інстанції: Жданкіна Н.В.

Суддя-доповідач: Біла Л.М.

05 листопада 2021 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Білої Л.М.

суддів: Курка О. П. Гонтарука В. М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницької міської ради на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування підпункту додатку до рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

В березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Вінницької міської ради, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати пункт 29 Додатку 2 до рішення Вінницької міської ради від 26.02.2021 за №262 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам, відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, поновлення договору земельного сервітуту, оренди та встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки громадянам", в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,10 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520680500:01:002:0050;

- зобов`язати Вінницьку міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,10 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520680500:01:002:0050.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт відзначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Так, на переконання апелянта, судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що Проект внесення змін до детального плану території кварталу обмеженого Сабарівським шосе, шосе на с. Шкуринці, проектною об`їзною дорогою, не затверджений, і тому, на разі, перевірити відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, генеральних планів населених пунктів та містобудівної документації, а саме детального плану не вбачається можливим.

Позивач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалась.

Оскільки предметом оскарження є рішення суду першої інстанції ухвалене у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до п. 3 ч. 2 ст. 311 КАС України.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

З матеріалів справи встановлено наступні обставини.

28.01.2021 ОСОБА_1 звернулась до Вінницької міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,10 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520680500:01:002:0050.

До вказаного клопотання додано графічний матеріал із позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки з приміткою: земельна ділянка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520680500:01:002:0050, а також копію паспорта; копію податкового номеру.

Разом із тим, рішенням 6 сесії 8 скликання Вінницької міської ради від 26.02.2021 за №226 позивачці відмовлено в наданні відповідного дозволу. Відмовляючи у задоволенні заяви позивача, відповідач вказав на те, що наразі розробляється містобудівна документація "Проект внесення змін до детального плану території кварталу обмеженого Сабарівським шосе, шосе на с. Шкуринці, проектною об`їзною дорогою".

Не погоджуючись із такою відмовою, позивачка звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що підставою для формування відповідачем оскаржуваної відмови є лише констатація факту розроблення проекту внесення змін до детального плану території кварталу обмеженого Сабарівським шосе, шосе на с. Шкуринці, проектною об`їзною дорогою та не затвердження останнього.

В даному випадку, суд дійшов висновку, що оскільки відповідачем необґрунтовано надано відмову у наданні дозволу позивачці на розробку проекту землеустрою у зв`язку з не невідповідністю наміру містобудівній документації, оскільки така невідповідність не підтверджена належними доказами, а базується лише на припущеннях, та невідповідає критеріям обґрунтованості, які визначені ст. 2 КАС України.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл позивачеві на розробку бажаного ним проекту землеустрою, суд зазначив, що оскільки ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав, тому доцільним є зобов`язання відповідача надати дозвіл позивачеві на розробку бажаного ним проекту землеустрою.

Судова колегія надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, відзначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Конституцією гарантується право власності на землю. У статті 14 Основного закону передбачено, що це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з вимогами ст. 40 ЗК України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частинами 6, 7 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно абз. 1 ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Системний аналіз наведених норм доводить, що громадяни можуть набувати право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності виключно за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Для цього такі громадяни мають звернутись з відповідним клопотанням до уповноважених органів. До клопотання додають визначені документи. Суб`єкт владних повноважень, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до своїх повноважень, розглядає таке клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Отже, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відтак, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

При цьому, законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Даний перелік не передбачає виключень, розширеного тлумачення та є загальним для всіх. Відмова з інших, не передбачених у вказаному вище переліку, причин є незаконною.

З матеріалів справи встановлено, що позивачка, бажаючи використати своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки державної власності, звернулась до Вінницької міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,10 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520680500:01:002:0050.

До клопотання позивачка додала графічний матеріал із позначенням місця розташування бажаної земельної ділянки.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено та не заперечувалось сторонами, що така земельна ділянка не сформована, не зареєстрована в Державному земельному кадастрі і не має присвоєного кадастрового номеру. .

Проте, відповідач відмовив позивачці у задоволенні її клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, зіславшись на розроблення містобудівної документації "Проект внесення змін до детального плану території кварталу обмеженого Сабарівським шосе, шосе на с. Шкуринці, проектною об`їзною дорогою".

Таким чином, фактичною обставиною відмови у наданні позивачці дозволу на розробку проекту землеустрою є лише констатація факту розроблення проекту внесення змін до детального плану території кварталу обмеженого Сабарівським шосе, шосе на с. Шкуринці, проектною об`їзною дорогою та не затвердження останнього, оскільки на час розгляду клопотання позивачки від 28.01.2021 зазначений проект перебував на стадії завершення процедури стратегічної екологічної оцінки в порядку, встановленому Законом України "Про стратегічну екологічну оцінку , тобто не був затверджений.

Проте, як правильно відзначив суд першої інстанції, аналіз норм земельного законодавства дає підстави для висновку, що план зонування, як правило, розробляється у складі генерального плану та саме на його основі з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон, крім того, дані норми, як і ч.1 ст. 31 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , на яку посилається відповідач, не забороняють надавати містобудівні умови та обмеження за відсутності (не розроблення) такого плану зонування території.

Таким чином, з наведеного вбачається, що міською радою необґрунтовано надано відмову у наданні дозволу позивачці на розробку проекту землеустрою у зв`язку з невідповідністю наміру містобудівній документації, оскільки така невідповідність не підтверджена належними доказами, а базується лише на припущенням, та не відповідає критеріям обґрунтованості, які визначені ст. 2 КАС України.

Слід зауважити, що чинним законодавством не передбачено право відповідача відступати від положень статті 118 ЗК України

При цьому, вимогами Земельного кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні відповідного дозволу, який не містить такої підстави для відмови у наданні дозволу як розроблення містобудівної документації "Проект внесення змін до детального плану території кварталу обмеженого Сабарівським шосе, шосе на с. Шкуринці, проектною об`їзною дорогою".

Отже, визначена відповідачем підстава для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не відповідає вимогам ст. 118 Земельного кодексу України.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до положень законодавства у сфері земельних відносин, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування особі, яка звернулась із відповідним клопотанням. Суд зазначає, що проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правоустановлюючим документом, а тому не може порушити права третіх осіб на користування цією земельною ділянкою (у разі її перебування у користуванні цих третіх осіб).

Аналогічної правової позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду про що викладено у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 361/2562/16-а, яка відповідно до ч. 5 ст. 242 підлягає врахуванню судами попередніх інстанцій при прийнятті рішень.

Також у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 840/2979/18 зазначено, що процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування пункту 29 Додатку 2 до рішення Вінницької міської ради від 26.02.2021 за №262 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам, відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, поновлення договору земельного сервітуту, оренди та встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки громадянам", в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,10 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520680500:01:002:0050, є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати дозвіл, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Виходячи із обставин цієї справи суд враховує, що оскаржуване позивачем рішення не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Такі недоліки у діяльності відповідача, окрім того, що вказують на протиправність рішення, перешкоджають суду надати оцінку дотриманню усіх передбачених нормами статті 118 Земельного кодексу України умов для прийняття рішення про надання дозволу.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. Прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку документації із землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх умов необхідних для видачі дозволу, призведе до втручання в дискреційні повноваження.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За таких обставин, судова колегія вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, враховуючи викладене вище, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що єдиним та ефективним способом захисту прав, інтересів позивача є зобов`язання відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,10 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520680500:01:002:0050.

В даному випадку, з метою захисту прав та інтересів позивача, з урахуванням вимог ст. 245 КАС України, необхідним є задоволення позову шляхом зобов`язання Вінницьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,10 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520680500:01:002:0050, та прийняти мотивоване рішення із оцінкою усіх істотних обставин, які мають значення при вирішенні питання про надання чи відмову у наданні бажаного для позивача дозволу.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі №К/9901/1242/17; від 11 квітня 2018 року у справі №К/9901/4400/17 та від 23 травня 2018 року у справі №К/9901/16673/18; від 26 липня 2019 року у справі №815/5485/14.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції надав вірну оцінку обставинам справи, однак обрав невірний спосіб захисту порушених прав позивача.

Отже, доводи апелянта в частині вимог зобов`язального характеру колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу, а рішення суду в цій частині таким, що підлягає скасуванню.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Вінницької міської ради задовольнити частково.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 31 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування підпункту додатку до рішення, зобов`язання вчинити дії скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 29 Додатку 2 до рішення Вінницької міської ради від 26.02.2021 за №262 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам, відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, поновлення договору земельного сервітуту, оренди та встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки громадянам", в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,10 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520680500:01:002:0050.

Зобов`язати Вінницьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,10 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520680500:01:002:0050, та прийняти мотивоване рішення із оцінкою усіх істотних обставин, які мають значення при вирішенні питання про надання чи відмову у наданні бажаного для позивача дозволу.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Біла Л.М. Судді Курко О. П. Гонтарук В. М.