Рішення

від 05.11.2021 по справі 522/18041/20

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №522/18041/20

Провадження№2/522/3102/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участю секретаря судового засідання - Лисенко А.О.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДіджіФінанс як правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 15.10.2020 року надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги були обґрунтовані наступним. 07 травня 2008 року між Закритим акціонерним товариством ОТП Банк , правонаступником якого є ПАТ ОТП Банк , та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № СМ-SME502/100/2008, за умовами якого позичальнику було надано кредит у розмірі 53 850 дол. США. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 07 травня 2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки №РМ- SME502/100/2008, відповідно до умов якого в іпотеку банку було передано нерухоме майно - приміщення горища, заг.пл.150 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

02 липня 2013 року між ПАТ ОТП Банк та ТОВ ОТП Факторинг Україна було укладено договір факторингу №б/н та договір відступлення прав вимоги №б/н, згідно яких банк відступив, а товариство прийняло право вимоги за вказаним кредитним договором № СМ-SME502/100/2008 від 07.05.2008 року та договором іпотеки №РМ- SME502/100/2008 від 07.05.2008 року.

Вказували, що з рішення Приморського районного суду м. Одеси від 13 червня 2019 року по справі №522/3266/17, в якій ТОВ ОТП Факторинг Україна приймало участь в якості третьої особі без самостійних вимог на предмет спору, стало відомо, що заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04.07.2008 року по справі №2-7086/2008 за ОСОБА_2 було визнано право власності на реконструйовану дворівневу квартиру АДРЕСА_2 , заг.пл.292,2 кв.м., жил.пл.250,7 кв.м., підсобною пл.40,2 кв.м. і корисною пл.290,9 кв.м.. Посилались на те, що до складу реконструйованої квартири АДРЕСА_3 увійшло приміщення горища, пл.150 кв.м., яке було предметом іпотеки за договором №РМ- SME502/100/2008 від 07.05.2008 року.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 29.03.2017 року було скасоване рішення Приморського районного суду від 04.07.2008 року, яким за ОСОБА_2 було визнано право власності на прибудоване підсобне нежитлове приміщення горища шляхом об`єднання з квартирою АДРЕСА_3 в одне приміщення.

Між тим, за договором купівлі-продажу від 30.06.2017 року ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_1 придбав вказану квартиру АДРЕСА_2 , заг.пл.292,2кв.м.. Отже, останній придбав квартиру, до складу якої увійшло спірне приміщення горища. З посиланням на положення ст. 23 Закону України Про іпотеку , вважають, що ОСОБА_1 як новий власник об`єкта нерухомого майна виступає в якості заставодавця перед ТОВ ОТП Факторинг Україна .

Посилились на те, що Приморським районним судом м. Одеси по справі №522/3730/14-ц 18 листопада 2014 року було прийнято рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ ОТП Факторинг Україна заборгованості за вказаним кредитним договором № СМ-SME502/100/2008 від 07.05.2008 року у загальному розмірі 49 563,21 дол.США, що в еквіваленті в гривні становило 589 383,60 грн. та судові витрати. Між тим вказане рішення було оскаржено відповідачем до суду апеляційної інстанції.

А отже, вважають можливим визначити заборгованість за кредитом станом на 09.10.2020 року та згідно розрахунку товариства заборгованість за кредитним договором становить 44 653, 21 дол. США, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 41 795,63 дол. США; заборгованість за відсотками - 2 857,58 дол. США.

Посилались на те, що в досудовому порядку листи-вимоги із приводу погашення заборгованості залишені без виконання, а тому вимушені звернутись до суду з дійсним позовом.

Просили суд звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №РМ- SME502/100/2008 від 07.05.2008 року, а саме приміщення горища, заг.пл.150 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу , укладеного 30.06.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Куценко О.І., зареєстрованого в реєстрі за №1046 , шляхом продажу цього майна на публічних торгах за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна на рівні не нижче за звичайних ринкових цін із метою задоволення вимог ТОВ ОТП Факторинг Україна у загальній сумі 41 795, 63 дол.США, що в еквіваленті в гривні станом на 09.10.2020 року за курсом НБУ становить 1 182 130,88 грн..

Ухвалою суду від 26.10.2020 року провадження у справі було відкрито в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 28.10.2020 року за клопотанням позивача було вирішено питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 292,2 кв.м., житловою площею 250,7 кв.м, право власності на яку належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації АДРЕСА_4 ).

Через неявку сторін, розгляд справи 07.12.2020 року був відкладений на 27.01.2021 року.

Ухвалою суду від 27.01.2021 року підготовче провадження по справі було закрито та справу призначено до розгляду по суті на 28.04.2021 року.

До суду 16.03.2021 року надійшло клопотання представника ТОВ Діджі Фінанс про заміну сторони та залучення по справі правонаступника, а саме просив замінити позивача ТОВ ОТП Факторинг Україна на його правонаступника - ТОВ ДіджиФінанс (а.с.121-145).

Також до суду 15.04.2021 року надійшла заява ОСОБА_2 , згідно якої просила застосувати до спірних правовідносин строки позовної давності (а.с.156-157 ). Також письмові пояснення, згідно яких зазначено, що рішенням Одеського апеляційного суду від 29.03.2017 року було скасовано право власності ОСОБА_2 на квартиру, а отже вона не мала права передавати в іпотеку майно, що їй не належить. Вважає, що позивач обрав неправильний спосіб захисту свого права, оскільки його право як іпотекодержателя відсутнє (а.с.158-159).

Через неявку сторін, розгляд справи 28.04.2021 року було відкладено на 14.06.2021 року.

Також ухвалою суду, повний текст якої складено 29.04.2021 року, було вирішено питання про заміну сторони позивача з ТОВ ОТП Факторинг Україна на ТОВ ДіджіФінанс .

Через неявку сторін, розгляд справи 14.06.2021 року та 20.07.2021 року відкладався.

У судове засідання 26.10.2021 року сторони не з`явились, були сповіщені про час та місце належним чином. Будь-яких заяв, клопотань до суду не заявляли.

Верховний Суд у постанові від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 виходив із того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи , він може вирішити спір по суті.

Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні . Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Суд, зважаючи на належне сповіщення сторін, на підставі ч.3 ст. 223 ЦПК України, ухвалив проводити розгляд справи за відсутності сторін, сповіщених належним чином.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ст.268 ЦПК України, датою складення судового рішення є 05.11.2021 року.

Суд, вивчивши матеріали справи, додані до неї документи, оцінивши докази, прийшов до наступних висновків.

За розглядом справи встановлено, що 07 травня 2008 року між Закритим акціонерним товариством ОТП Банк та громадянкою України ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № CM-SME502/100/2008 на споживчі цілі на строк до 07 травня 2023 року з фіксованою процентною ставкою 5,99 % річних (а.с.14-21).

Сторони дійшли згоди, що у випадку порушення зобов`язань Договору фіксована процентна ставка підвищується на 2% річних в порядку передбаченим Договором.

Із метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 07 травня 2008 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки № РМ- SME502/100/2008, відповідно до умов якого в іпотеку банку було передано нерухоме майно - приміщення горища, заг.пл.150 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.22-28).

Згідно п.3.1 договору іпотеки, предмет іпотеки належав Іпотекодавцю на підставі Договору дарування, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Васільєвою С.В. 15.11.2007 року по реєстру №259, і зареєстрованим за № 2495191. Право власності ОСОБА_3 на вказане приміщення горища було зареєстровано в КП ОМБТІ та РОН 04.12.2007 року (книга №71неж на стор.195 за №570).

До цього, вказане приміщення горища належало ОСОБА_2 на підставі рішення Приморського районного суду міста Одесивід 12.09.2007 року, (справа № 2-7814/07), зареєстрованого в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 11.10.2007 року за реєстраційним № 20609601, номер запису 570, в книзі 69 неж-93, згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 16248296, виданого Комунальним підприємством Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості 11.10.2007 року.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2008 року по справі № 2-7086/2008 за позовом ОСОБА_2 до Приморської районної адміністрації Одеської місцевої ради визнано за ОСОБА_2 право власності на реконструйовану дворівневу квартиру по АДРЕСА_1 загальною площею 292,2 кв.м., жилою площею 250,7 кв.м., підсобною площею 40,2 кв.м. і корисною площею 290,9 кв.м., яка в цілому складається з: восьми жилих кімнат площею 11,60 кв.м., 25,60 кв.м., 17,90 кв.м., 65,50 кв.м., 84,80 кв.м., 11,90 кв.м., 23,10 кв.м. і 10,30 кв.м.; двох санвузлів площею 3,8 кв.м. і 6,8 кв.м.; котельної площею 2,6 кв.м.; коридору площею 20,2 кв.м.; балкону площею 1,3 кв.м.; підсобного приміщення площею 6,8 кв.м..

У заочному рішенні суду від 04 липня 2008 року по справі №2-7086/2008 було встановлено, що зі згоди власників прилеглих квартир, ОСОБА_2 в 2008 році об`єднала квартиру АДРЕСА_3 і приміщення горища та улаштувала прибудову, в результаті чого улаштувала дворівневу квартиру, загальною площею 292,2 кв.м., жилою площею 250,7 кв.м., підсобною площею 40,2 кв.м. і корисною площею 290,9 кв.м., яка в цілому складається з : восьми жилих кімнат площею 11,60 кв.м., 25,60 кв.м., 17,90 кв.м., 65,50 кв.м., 84,80 кв.м., 11,90 кв.м., 23,10 кв.м. і 10,30 кв.м.; двох санвузлів площею 3,8 кв.м. і 6,8 кв.м.; котельної площею 2,6 кв.м.; коридору площею 20,2 кв.м.; балкону площею 1,3 кв.м.; підсобного приміщення площею 6,8 кв.м..

Отже, фактично було здійснено реконструкція із приєднання приміщення горища, яке фактично на час прийняття рішення судом (в липні 2008 року) вже не належало ОСОБА_2 , оскільки за договором дарування від 15.11.2007 року було подаровано ОСОБА_3 ..

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 01.12.2016 скасовано вказане рішення Приморського районного суду від 12.09.2007 року по справі № 2-7814/07 яким за ОСОБА_2 було визнано право власності на приміщення горища, площею 150 кв. м, в буд. АДРЕСА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 29.03.2017 року було скасоване рішення Приморського районного суду м. Одеси від 04 липня 2008 року по справі № 2-7086/2008 та в задоволенні позову ОСОБА_2 до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про визнання права власності на квартиру відмовлено.

Таким чином, до складу реконструйованої дворівневої квартири АДРЕСА_3 загальною площею 292,2 кв.м. увійшло приміщення горища загальною площею 150 кв.м..

У подальшому, як вбачається з матеріалів справи, згідно договору купівлі-продажу, укладеного 30 червня 2017 року ОСОБА_2 , не зважаючи на Рішення Апеляційного суду Одеської області від 29.03.2017р., продала, а ОСОБА_1 купив квартиру АДРЕСА_2 , яка в цілому складається з восьми житлових кімнат, житловою площею 251,2 кв.м., загальною площею 295 кв.м., посвідченого Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Куценко О.І., зареєстровано в реєстрі за № 1046. З договору вбачається, що зазначена квартира належала ОСОБА_2 на підставі Заочного рішення Одеси від 04 липня 2008 року по справі № 2-7086/2008.

Право власності на квартиру АДРЕСА_2 , яка в цілому складається з восьми житлових кімнат, житловою площею 251,2 кв.м., загальною площею 295 кв.м., до складу якого входить спірне горище, наразі зареєстровано за ОСОБА_1 . Зазначене підтверджено інформацією, наявною в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 26.10.2021 року.

Відомостей щодо реєстрації права власності на горище пл.150 кв.м. (окремо як об`єкт нерухомості) за вказаною адресою АДРЕСА_3 , за відповідачем / чи за будь-якою іншою особою станом на 26.10.2021 року судом не встановлено, а позивачем не надано.

Клопотань щодо витребування будь-яких реєстраційних документів до суду не надходило.

Також судом встановлено, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2014 року (справа №522/3730/14-ц) позов Товариства з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №CM-SME502/100/2008 від 07.05.2008 року в сумі 49653,21 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ на 05.06.2014 року (1 дол. США дорівнює 11,87 грн.) складає 589 383,60 грн., з яких:

-заборгованість за кредитом 41795,63 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ на 05.06.2014 року ( 1 дол. США дорівнює 11,87 грн.) складає 496114 грн. 13 коп.;

-заборгованість за відсотками 2857,58 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ на 05.06.2014 року ( 1 дол. США дорівнює 11,87 грн.) складає 33919 грн. 47 коп.;

-пеня 5000,00 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ на 05.06.2014 року (1 дол. США дорівнює 11,87 грн.) дорівнює 59350,00 грн.

В задоволенні інших позовних вимог -відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна судовий збір у розмірі 3654,00 грн..

Вказане рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2014 року було залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 29 квітня 2021 року.

Відповідно до ч. 4-5 ст. 82 ЦПК обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими" не доводяться при розгляді справи.

Суд вбачає, що 23 грудня 2020 року між ТОВ ОТП Факторинг Україна та ТОВ ДіджиФінанс було укладено Договір факторингу №12/20-дтг, відповідно до якого ТОВ ОТП Факторинг Україна відступило ТОВ ДіджиФінанс , а ТОВ ДіджиФінанс набуло право вимоги заборгованості за Кредитним договором №СМ-SME520/100/2008 від 07.05.2008 року, укладеного між ЗАТ ОТП Банк , правонаступником якого є ТОП ОТП Факторинг Україна , та ОСОБА_2 .

Також, 27 січня 021 року між ТОВ ОТП Факторинг Україна та ТОВ ДіджиФінанс було укладено Договір відступлення прав вимоги за Договорами іпотеки, відповідно до якого ТОВ ОТП Факторинг Україна відступило ТОВ ДіджиФінанс , а ТОВ ДіджиФінанс набуло право вимоги заборгованості за Іпотечним договором №РМ-SME520/100/2008 від 07.05.2008 року, укладеного між ЗАТ ОТП Банк , правонаступником якого є ТОВ ОТП Факторинг Україна , та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лапкевич Т.В., за реєстровим №160.

Таким чином, відповідно до умов Договору відступлення права вимоги ТОВ ДіджиФінанс набуло статусу Нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до ОСОБА_2 , що є позичальником за кредитним договором №СМ-SME520/100/2008 від 07.05.2008 року, та є Іпотекодержателем, відповідно до умов Іпотечного договору, посвідченого 07.05.2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Плигіною Ж.О., за реєстровим №3839.

Вирішуючи спір суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 1 Закону України Про іпотеку іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Таким чином, іпотека як майновий спосіб забезпечення виконання зобов`язання є особливим (додатковим) забезпечувальним зобов`язанням, що має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та запобігти негативним наслідкам порушення боржником своїх зобов`язань або зменшити їх.

Забезпечувальне зобов`язання (взаємні права й обов`язки) виникає між іпотекекодержателем (кредитором за основним зобов`язанням) та іпотекодавцем (боржником за основним зобов`язанням).

Виконання забезпечувального зобов`язання, що виникає з іпотеки, полягає в реалізації іпотекодержателем (кредитором) права одержати задоволення за рахунок переданого боржником в іпотеку майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Сутність цього права полягає в тому, що воно дозволяє задовольнити вимоги кредитора навіть у разі невиконання боржником свого зобов`язання в силу компенсаційності цього права за рахунок іпотечного майна та встановленого законом механізму здійснення кредитором свого переважного права, незалежно від переходу права власності на це майно від іпотекодавця до іншої особи (в тому числі й у випадку недоведення до цієї особи інформації про обтяження майна).

Частиною п`ятою статті 3 Закону України Про іпотеку передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України ''Про іпотеку" іпотека поширюється на частину об`єкта нерухомого майна, яка не може бути виділеною в натурі і була приєднана до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості. Нерухоме майно передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, якщо інше не встановлено іпотечним договором. Отже, незалежно від того, чи були внесені зміни до договору іпотеки у зв`язку перебудуванням, добудовою тощо предмета іпотеки, чи ні, іпотека поширюється й на реконструкцію.

Згідно до ч.5 ст. 5 Закону України Про іпотеку визначено, що у разі якщо іпотекодавцем предмет іпотеки було реконструйовано або щодо нього було проведено самочинне будівництво (у тому числі, але не виключно, споруджено нові будівлі, споруди тощо на земельній ділянці, що належить іпотекодавцю на праві власності чи перебуває в його користуванні), всі реконструйовані, новостворені об`єкти нерухомості вважаються предметом іпотеки відповідно до іпотечного договору.

Відповідні застереження були узгодженні сторонами у п.3.2 Договору іпотеки від 07 травня 2008 року, згідно яких проведення реконструкції чи ремонту предмету іпотеки не замінює правовідносин сторін за цим Договором; предмет іпотеки передається в іпотеку разом з усіма його приналежностями, поліпшеннями, складовими частинами та внутрішніми системами, що існують на момент укладання цього договору та виникнуть у майбутньому.

Новоствореним об`єктом нерухомості вважається виключно об`єкт, створений без прив`язок до іншого, вже існуючого нерухомого майна, без використання його складових структурних елементів. Тобто, не є новоствореним об`єктом нерухомого майна вже існуючий об`єкт нерухомості зі зміненими зовнішніми та внутрішніми параметрами (Постанова Верховного суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1213цс16, постанова Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 161/3376/17, постанова Верховного Суду від 04 липня 2018 року у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 335/640/15-ц, Постанова Верховного Суду від 13.01.2021 по справі № 535/44/16-ц, Постанова Верховного Суду від 10.12.2020 по справі № 727/8413/17).

Враховуючи викладене, суд вбачає, що після реконструкції, яка фактично є об`єднанням двох приміщень : квартири та приміщення горища, предмет іпотеки - приміщення горища пл.150 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 , змінився лише за своїми технічними характеристиками, однак не перестав існувати.

При цьому, суд вбачає, що реконструкція шляхом приєднання приміщення горища, яке було предметом іпотеки, до квартири АДРЕСА_3 , а також подальше відчуження реконструйованої квартири на користь ОСОБА_1 , була проведена ОСОБА_2 без погодження із банком як іпотекодержателем та без повідомлення їх, не зважаючи на те, що іпотека та обтяження не були припинені.

Іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання.

У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 12 Закону України Про іпотеку у редакції, чинній на час проведення державної реєстрації права власності).

Тобто суду вбачає, що іпотекодавець не повідомив іпотекодержателя про відчуження об`єкту, також не повідомила про реконструкцію горища і ОСОБА_2 , в забезпечення кого саме її кредитних зобов`язань і було оформлено іпотеку.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону України Про іпотеку у вказаній редакції).

Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.

Статтею 23 Закону України Про іпотеку визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Набувач предмета іпотеки не позбавлений можливості отримувати інформацію про обтяження майна іпотекою самостійно або за допомогою третіх осіб та здатний виявити розумну обачність, щоб убезпечити себе від негативних наслідків, пов`язаних із набуттям статусу іпотекодавця, у тому числі і тих, що можуть настати у разі невиконання основного зобов`язання. Хоча обтяження майна іпотекою і впливає на можливість реалізації набувачем іпотечного майна свого конституційного права власності через обмежену правомочність розпоряджатися предметом іпотеки, втручання у таке право є мінімальним та спрямоване на врахування інтересів усіх суб`єктів вказаних правовідносин.

За змістом цієї норми на особу, до якої перейшло право власності на майно, обтяжене іпотекою, навіть у випадках, коли до її відома не було доведено інформації про обтяження майна іпотекою, переходять всі права та обов`язки іпотекодавця.

Отже, в разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності на майно.

Таку правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд України у постановах від 24 грудня 2014 року (провадження № 6-201цс14), від 05 лютого 2014 року (провадження № 6-131цс13) та Вищий господарський суд України у своїй постанові від 09 лютого 2015 року (провадження № 54/315, Верховний суд у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц (провадження № 14-32цс20).

Положення ч.1 ст.23 Закону № 898 не порушують розумного балансу між правами та інтересами іпотекодержателя (кредитора) і іпотекодавця (набувача іпотечного майна). До того ж факт обізнаності набувача іпотечного майна щодо перебування нерухомого майна в іпотеці не має істотного значення, адже відчуження предмета іпотеки іпотекодавцем за згодою або без згоди іпотекодержателя жодним чином не припиняє іпотеки. Водночас набувач іпотечного майна, до відома якого не доведено інформацію про те, що нерухоме майно є предметом іпотеки, володіє достатніми засобами юридичного захисту, передбаченими чинним законодавством України, у разі порушення його конституційного права власності, а також вимог закону при вчиненні правочину. Конституційний Суд України зазначає, що положення частини першої статті 23 Закону № 898, які визначають наслідки переходу права власності на предмет іпотеки до третьої особи, безпосередньо не стосуються питання позбавлення іпотекодавця (набувача іпотечного майна) права власності на предмет іпотеки або ж його примусового відчуження у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки (Рішення Конституційного Суду України від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 (щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 1, 2 ст. 23 ЗУ "Про іпотеку").

Відтак, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Таким чином, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується , що об`єкт нерухомого майна, на яке позивач просить звернути стягнення не є новоствореним, а тому позовні вимоги в частині звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованими.

У спірному випадку іпотекодержатель на власний розсуд обрав судовий спосіб свого захисту звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів предмета іпотеки, у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України Про іпотеку , що відповідає вимогам закону.

Приймаючи до уваги те, що звернення стягнення має відбуватись у межах процедури виконавчого провадження, то, відповідно до статей 19, 57 Закону України Про виконавче провадження , сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, а тому не зазначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні не має вирішального значення та не тягне за собою безумовного скасування судових рішень.

Зазначене вище узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеним у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц (провадження № 14-11цс18).

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що в ході розгляду справи знайшли своє об`єктивне підтвердження обґрунтування позову та встановлено факт неналежного виконання боржником своїх зобов`язань, аналізуючи зібрані по справі докази в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність вимог позивача, а відтак останні підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю ДіджіФінанс як правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Із приводу заяви представника третьої особи щодо застосування строків давності, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до частини першої статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п`ята статті 3 Закону України Про іпотеку ).

У статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку . Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується.

Суд вбачає, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору, про що зазначено у статті 3 Закону України Про іпотеку , а статтею 17 цього Закону.

Строк дії кредитного договору був визначений до 07 травня 2023 року, при цьому строк позовної давності переривався, оскільки банк пред`явив позов про стягнення боргу з позичальника та остаточне рішення було прийнято судом лише 29 квітня 2021 року.

З огляду на що, суд приходить до висновку щодо необґрунтованості заяви третьої особи щодо пропуску банком строків давності звернення до суду з даним позовом.

У порядку ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 17 732 грн..

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.23, 33, 41, 43 Закону України Про іпотеку , ст.ст.526, 575, 589, 611, 625, 1049, 1050, 1054 ЦК України, ст.ст.1-13, 19, 23, 27, 34, 76-83, 89, 92, 95, 133, 141, 223, 247, 258, 259, 263 - 265, 268, 353-354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю ДіджіФінанс як правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю ОТП Факторинг Україна до ОСОБА_1 , треті особи без самостійних вимог: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про звернення стягнення на предмет іпотеки - задовольнити.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) перед Товариством з обмеженою відповідальністю ДіджіФінанс ( код ЄДРПОУ 42649746, 04112, вул.Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8 ) за кредитним договором № СМ-SME502/100/2008 від 07.05.2008 року у розмірі 41 795, 63 дол.США, що в еквіваленті в гривні станом на 09.10.2020 року за курсом НБУ становить 1 182 130,88 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №РМ- SME502/100/2008 від 07.05.2008 року, а саме приміщення горища, заг.пл. 150 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , яке належить на праві власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 30.06.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО Куценко О.І., зареєстрованого в реєстрі за №1046 , шляхом продажу цього майна на публічних торгах за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна на рівні не нижче за звичайних ринкових цін.

Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ДіджіФінанс ( код ЄДРПОУ 42649746, 04112, вул.Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8 ) судовий збір у розмірі 17 732 грн. (сімнадцять тисяч сімсот тридцять дві гривень 00 копійок).

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 05.11.2021 року.

Суддя Л.В. Домусчі