Постанова від 03.11.2021 по справі 916/3322/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2021 року м. ОдесаСправа № 916/3322/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Аленіна О.Ю.

суддів: Лавриненко Л.В., Мишкіної М.А.

при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С.

за участю представників учасників справи:

від ГУ ДПС в Одеській області - Тарановський Р.В., самопредставництво;

від ДП водних шляхів "Устьдунайводшлях" - арбітражний керуючий (в.о. керівника) - Колєжук А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Головного управління ДПС в Одеській області

на рішення Господарського суду Одеської області від 25.08.2021

по справі №916/3322/19

за позовом Державного підприємства водних шляхів "Устьдунайводшлях"

до 1) Головного управління ДПС в Одеській області

2) Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області

про стягнення 5797084 грн

ВСТАНОВИВ

У листопаді 2020 Державне підприємство водних шляхів "Устьдунайводшлях" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Головного управління ДПС в Одеській області та Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області в якому просило стягнути з Головного управління Державної казначейської служби в Одеській області шкоду, завданої внаслідок вчинення неправомірних дій, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, у розмірі 5797084,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неправомірну поведінку Ізмаїльської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, правонаступником якої є Головне управління ДПС в Одеській області, яка полягала у безпідставному списанні з рахунків позивача грошових коштів, що було встановлено постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2017 у справі № 815/701/17 та неповернення таких коштів у добровільному порядку.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 25.08.2021 позов задоволено, стягнуто з Державного бюджету України на користь Державного підприємства водних шляхів "Устьдунайводшлях" 5797084 грн 74 коп.

В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції пославшись на преюдиційні обставини встановлені у постанові Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2017 у справі № 815/701/17 зазначив, що наявність шкоди, заподіяної позивачу, яка полягає в тому, що Ізмаїльською ОДПІ ГУ ДФС стягнуто кошти у розмірі 5797084,00 грн з рахунку позивача, не звертаючись як конкурсний кредитор в межах справи № 916/2560/14, тобто поза межами встановленого законодавством способу стягнення цих коштів з урахуванням наявності господарської справи про банкрутство ДП водних шляхів "Устьдунайводшлях".

Не погодившись із даним рішенням ГУ ДПС в Одеській області звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 25.08.2021 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Так апелянт не погоджується із висновками суду першої інстанції з приводу того, що відповідачем стягнуто кошти з рахунку позивача поза межами встановленого законодавством способу стягнення цих коштів з урахуванням наявності господарської справи про банкрутство позивача, адже провадження по справі про банкрутство ДПВШ Устьдунайводшлях було порушено 23.07.2014 року, а тому відповідні вимоги згідно Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (який був дійсний на час виникнення відповідних правовідносин), не могли відноситись до кредиторських вимог, адже були поточними. В свою чергу стягнення відповідної заборгованості з податків та інших платежів, як стверджує скаржник, здійснювалось на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.09.2015 по справі №815/4998/15, яке набрало законної сили та залишається незмінним.

Скаржник також стверджує, що стягнення з рахунку ДПВШ Устьдунайводшлях коштів та у мови повернення відповідних коштів визначені нормами податкового законодавства. В свою чергу, кошти у розмірі 5797084 грн були стягнені на розрахункові рахунки, які відкриваються Головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області для надходження коштів до Державного бюджету України та місцевих бюджетів, в залежності від виду податку. Таким чином, за твердженням апелянта, стягнуті з ДПВШ Устьдунайводшлях кошти надійшли до Державного та місцевих бюджетів, а не лише до Державного бюджету, з якого за рішенням суду необхідно здійснити їх стягнення.

Також апелянт зауважує, що виключна предметна юрисдикція господарських судів викладена у частині 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, та не розповсюджується на позовні вимоги підприємства, які стосуються, перш за все, реалізації вимог Податкового кодексу України, та заявлені до суб`єкта владних повноважень.

До того ж апелянт звертає увагу на те, що порядок повернення коштів в якості завданої матеріальної шкоди неправомірними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду визначено вимогами Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду .

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.10.2021 відкрито апеляційне провадження у справі №916/3322/19 за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Господарського суду Одеської області від 25.08.2021 та призначено справу до розгляду на 03.11.2021.

Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу від ДП водних шляхів "Устьдунайводшлях" в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що виходячи зі змісту постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2017 по справі №815/701/11, узгоджені податкові зобов`язання на суму 5 797 084 грн виникли у ДП водних шляхів "Устьдунайводшлях" 11.06.2014.

На переконання позивача, апелянт маніпулює датами виникнення податкового боргу та намагається приховати від суду дату виникнення узгодженого податкового зобов`язання на суму 5 797 084 грн, що встановлено постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2017 по справі №815/701/11, та має преюдиційність у відповідності до ч.4 ст. 75 ГПК України.

З приводу тверджень апелянта про те, що його вимоги у межах справи про банкрутство ДП водних шляхів "Устьдунайводшлях" є поточними, а не конкурсними, позивач зазначає, що фактично ДПС були пропущені строки на подання заяви з вимогами до боржник, оскільки вимоги виникли 11.06.2014, а провадження у справі про банкрутство ДП водних шляхів "Устьдунайводшлях" відкрито 23.07.2014. Також, в межах справи про банкрутство ДПС не було подано заяв про визнання їх у якості кредитора на суму 5 797 084 грн.

Позивач вважає помилковими твердження апелянта про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Податкового Кодексу України, оскільки останнім не передбачено порядку повернення незаконно списаних коштів з рахунків юридичних осіб.

Щодо доводів апелянта про те, що стягненні з ДП водних шляхів "Устьдунайводшлях" грошові кошти надійшли до державного та місцевого бюджетів, позивач зазначає, що розподіл та направлення незаконно списаних грошових коштів ніяким чином не може стосуватися порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевого бюджетів. При цьому, як зазначає позивач, у відповідності до п. 2 ч.1 ст. 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011, казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконного прийняття рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Таким чином, на переконання позивача, відшкодування шкоди у даній справі може здійснюватися лише за рахунок державного бюджету.

Під час судового засідання від 03.11.2021 ГУ ДПС в Одеській області підтримав вимоги за апеляційною скаргою на наполягав на її задоволенні.

Представник ДП водних шляхів "Устьдунайводшлях" надав пояснення у відповідності до яких не погоджується із доводами апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник ГУ ДКС в Одеській області у судове засідання не з`явився, про причини нез`явлення суд не повідомив.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2017 по справі № 815/701/17 визнано незаконним списання коштів Ізмаїльською об`єднаною державною податковою інспекцією ГУ ДФС в Одеській області з рахунку ДП водних шляхів "Устьдунайводшлях" у філії ОУ АТ "Ощадбанк" у сумі 5 797 084 грн.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.2018 р. № 296 «Про реформування територіальних органів Державної фіскальної служби» Ізмаїльську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС в Одеській області реорганізовано шляхом приєднання як структурний підрозділ до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 р. № 1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. Державна податкова служба є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (абз.1 п.2 вказаної постанови). Державна податкова служба та Державна митна служба є правонаступниками майна, прав та обов`язків реорганізованої Державної фіскальної служби у відповідних сферах діяльності (абз.3 п.2 вказаної постанови).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2019 р. № 537 утворено, зокрема Головне управління ДПС в Одеській області та реорганізовано Головне управління ДФС в Одеській області шляхом приєднання до Головного управління ДПС в Одеській області.

Наказом Державної податкової служби України від 28.08.2019 р. № 36 розпочато виконання Державною податковою службою України функцій і повноважень Державної фіскальної служби України.

15.02.2018 ДП водних шляхів "Устьдунайводшлях" звернулось до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області з заявою про повернення коштів у сумі 5797084,00 грн на поточний рахунок Державного підприємства водних шляхів "Устьдунайводшлях" у філії ОУ АТ "Ощадбанк".

У відповіді від 13.04.2018 ГУ Державної фіскальної служби в Одеській області посилається на пункти 43.1,43.2 ст.43 ПК України та повідомляє, що станом на 10.04.2018 р. по Державному підприємству водних шляхів "Устьдунайводшлях" рахується податковий борг перед Бюджетом на загальну суму 4505982,52 грн, у зв`язку з чим повернення помилково та/або надмірного сплаченої суми податкового зобов`язання можливе після повного погашення податкового боргу платником податків.

У зв`язку з неповерненням ГУ ДФС в Одеській області коштів ДА водних шляхів "Устьдунайводшлях" у розмірі 5797084 грн, списання яких постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2017 р. у справі №815/701/17 визнано незаконним, позивач звернувся із даним позовом до суду першої інстанції про стягнення завданої шкоди.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та задовольнив їх в повному обсязі.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов`язку відшкодувати шкоду є заподіяння майнової шкоди.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Під збитками, відповідно до ч. 2 ст. 224 ГК України, розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За вимогами ч.1 ст. ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

У частині першій статті 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, зазначеними нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Отже підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України (аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 та від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18).

Дії (бездіяльність) органів державної влади, в цьому податкової, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, передбаченого статтею 11 ЦК України внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).

Так колегія суддів зазначає, що у відповідності до змісту постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.07.2017 по справі №815/701/17, 06 лютого 2017 року ДП водних шляхів "Устьдунайводшлях" звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просило визнати незаконним списання коштів Ізмаїльської ОДПІ ГУДФС в Одеській області з рахунку ДП водних шляхів "Устьдунайводшлях" у сумі 5 797 084 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскільки вимоги Ізмаїльської ОДПІ є конкурсними вимогами у розумінні ч. 1 ст.23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", та не були заявлені у встановлений Законом строк до 24.08.2014, вони підлягають списанню у відповідності до ч. 4 ст. 83 та п. 5 ч. 1 ст.83 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", тобто є погашеними.

Одеським апеляційним адміністративним судом у постанові від 26.07.2017 по справі № 815/701/17 встановлено, що постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24.09.2015, яку залишено без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2016, по справі № 815/4998/15 задоволений адміністративний позов Ізмаїльської ОДПІ та стягнуто з банківських рахунків ДП водних шляхів "Устьдунайводшлях" у банках, які обслуговують Державне підприємство водних шляхів "Устьдунайводшлях" заборгованість перед бюджетом зі сплати податкової заборгованості на загалу суму 6 863 025,34 грн, з яких по податку на додану вартість у розмірі 1 676 074 грн; податку на прибуток у розмірі 3 220 027 грн; частини прибутку у розмірі 951 250 грн; податку на доходи фізичних осіб у розмірі 362 364 грн; пеня за порушення термінів розрахунку у сфері ЗЕД у розмірі 1190 грн; податок зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 652 120,34 грн.

Вказана заборгованість виникла на підставі податкових повідомлень-рішень від 20.07.2010: - № 0000022301 про визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 3 170 834 грн, в т.ч. за основним платежем на суму 1 585 417 грн, штрафні санкції - 1 585 417 грн, - № 0000032301 по донарахування чистого прибутку у розмірі 951 250 грн, - № 0000042301 про визначення грошового зобов`язання з ПДВ на суму 1 675 000 грн, в т.ч. за основним платежем на суму 1 116 667 грн, штрафні санкції - 558 333 грн; від 08.10.2014: - № 000100/2201 про визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 49 163 грн, в т.ч. за основним платежем на суму 32 795 грн, штрафні санкції - 16 398 грн, - № 000099/2201 про визначення грошового зобов`язання з ПДВ на суму 1074 грн, в т.ч. за основним платежем на суму 716 грн, штрафні санкції - 358 грн, - № 000098/2201 про застосування штрафних санкцій за порушення термінів декларування валютних цінностей у розмірі 1190 грн, - № 000016/1701 про визначення податку з доходів фізичних осіб на суму 361 551 грн, в т.ч. за основним платежем на суму 206 689 грн, штрафні санкції - 154 862 грн.

ДП водних шляхів "Устьдунайводшлях" оскаржені до суду податкові повідомлення-рішення Ізмаїльської ОДПІ від 20.07.2010 року. Справа № 1570/763/10 розглядалась судами неодноразово. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20.05.2014, яка набрала законної сили 11.06.2014, позов ДП водних шляхів "Устьдунайводшлях" залишений без розгляду в зв`язку із повторною неявкою позивача в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23.07.2014 порушено провадження у справі № 916/2560/14 про банкрутство ДП водних шляхів "Устьдунайводшлях", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника, тощо.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.11.2014 р. у справі 916/2560/14, серед іншого, введено процедуру санації ДП водних шляхів "Устьдунайводшлях".

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.09.2016 затверджено мирову угоду між комітетом кредиторів та ДП водних шляхів "Устьдунайводшлях", провадження у справі № 916/2560/14 про банкрутство ДП водних шляхів "Устьдунайводшлях" припинено.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.10.2016 у справі №916/2560/14 встановлено, що вимоги конкурсних кредиторів ДП водних шляхів "Устьдунайводшлях", які не були заявлені в установлений Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом строк або відхилені господарським судом по справі про банкрутство ДП водних шляхів "Устьдунайводшлях", вважати погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнати такими, що не підлягають виконанню.

На підставі рішення у справі № 815/4998/15, що набрало законної сили, Ізмаїльською ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області були виставлені інкасові доручення № 176-180 від 27.10.2016 року, які були виконані.

З урахуванням вищенаведеного, Одеський апеляційний адміністративний суд у постанові від 26.07.2017 по справі № 815/701/17 дійшов висновку, що право вимоги щодо стягнення з позивача 5 797 084 грн виникли у Ізмаїльської ОДПІ до порушення провадження у справі про банкрутство ДП Устьдунайводшлях , а тому Ізмаїльська ОДПІ, в даному випадку, виступала конкурсним кредитором. Однак, Ізмаїльська ОДПІ, як конкурсний кредитор, не звернулась до Господарського суду з заявою про включення його до вимог кредиторів на узгоджену суму грошового зобов`язання 5 797 084 грн та втратила відповідний статус.

Враховуючи вищевикладене, Одеський апеляційний адміністративний суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо списання з рахунків ДПВШ Устьдунайводшлях 5 797 084 грн за нормами ПК України без урахування обставин провадження про банкрутство боржника та після затвердження мирової угоди і припинення такого провадження, є протиправними.

Відповідно до частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.

За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, його порушення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Відповідну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16.

У постановах від 05.08.2020 у справі №906/282/16, від 13.08.2019 у справі №910/11164/16, від 12.06.2018 у справі №927/976/16, від 29.04.2020 у справі №906/557/19 викладені висновки Верховного Суду щодо застосування ст. 75 ГПК України, відповідно до яких обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту. Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.

З огляду на вищенаведене, колегія судів дійшла висновку, що Одеським апеляційним адміністративним судом у постанові від 26.07.2017 по справі №815/701/17 встановлено обставини, які не потребують повторного дослідження, встановлення тих самих обставин та фактів, піддавання їх сумніву, а саме щодо неправомірності дій податкового органу, які полягали у списанні з рахунків ДПВШ Устьдунайводшлях грошових коштів у розмірі 5 797 084 грн.

Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.

Наявність шкоди, заподіяної позивачу полягає в тому, що Ізмаїльською ОДПІ ГУ ДФС, поза межами встановленого законодавством способу стягнення коштів, з урахуванням наявності господарської справи про банкрутство ДП водних шляхів "Устьдунайводшлях", було неправомірно стягнуто з рахунків позивача грошові кошти.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Щодо причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою слід зазначити, що Ізмаїльською ОДПІ ГУ ДФС проігноровано обов`язок звернення до Господарського суду Одеської області з заявою конкурсного кредитора в межах справи про банкрутство ДП водних шляхів "Устьдунайводшлях", що встановлено Одеським апеляційним адміністративним судом у постанові від 26.07.2017 по справі №815/701/17, та здійснено списання кошті у розмірі 5797084,00 грн на підставі інкасованих доручень (розпорядження) від 27.10.2016 № 176-180.

Відтак, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо наявності в діях Головного управління ДПС в Одеській області складу цивільного правопорушення, у зв`язку з чим заявлені позовні вимоги є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта з приводу того, що стягнення заборгованості з податків та інших платежів здійснювалось на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.09.2015 по справі №815/4998/15 та апелянт є поточним, а не конкурсним кредиторам у справі про банкрутство ДП водних шляхів "Устьдунайводшлях", з огляду на таке. Так, приймаючи постанову від 26.07.2017 по справі № 815/701/17 Одеський апеляційний адміністративний суд врахував, зокрема, й ту обставину, що на підставі рішення у справі № 815/4998/15, що набрало законної сили, Ізмаїльською ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області були виставлені інкасові доручення № 176-180 від 27.10.2016 року, які були виконані.

З урахуванням вищенаведеного, Одеський апеляційний адміністративний суд у постанові від 26.07.2017 по справі № 815/701/17 дійшов висновку, що право вимоги щодо стягнення з позивача 5 797 084 грн виникли у Ізмаїльської ОДПІ до порушення провадження у справі про банкрутство ДП Устьдунайводшлях , а тому Ізмаїльська ОДПІ, в даному випадку, виступала конкурсним кредитором. Однак, Ізмаїльська ОДПІ, як конкурсний кредитор, не звернулась до Господарського суду з заявою про включення його до вимог кредиторів на узгоджену суму грошового зобов`язання 5 797 084 грн та втратила відповідний статус.

Відтак, обставини та факти, на які посилається апелянт вже були встановлені у рішення суду та не потребують повторного дослідження та встановлення.

Не приймаються колегією суддів до уваги й твердження апелянта про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів ст. 43 Податкового Кодексу України, оскільки приписами даної статті передбачені умови повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені, однак у даному випадку заявлені позовні вимоги ґрунтуються на приписах ст. 1173 ЦК України, яка встановлює право особи на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю, зокрема, органу державної влади. Відтак, положення ст. 43 Податкового Кодексу України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Не заслуговують на увагу й посилання скаржника на приписи Закону України Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду , оскільки за приписами ст. 1 даного Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.

Однак, як вже було зазначено вище, у даному випадку позовні вимоги заявлено до ГУ ДПС в Одеській області, який не є ані органом дізнання, ані досудового слідства, ані прокуратури, ані судом.

З приводу доводів апелянта, що даний спір підлягає вирішенню господарським судом та необхідність його розгляду в порядку адміністративного судочинства, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За приписами ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

За змістом частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до статті 20 цього Кодексу.

Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: він не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 ГПК України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.

Відповідно до п.15 ч.1 ст.20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Згідно з частиною п`ятою статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Єдиним винятком у вказаній нормі КАС України, що визначає юрисдикцію адміністративних судів з розгляду спорів про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, є об`єднання таких вимог з вимогою про вирішення публічно-правового спору. Разом з тим, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, пов`язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об`єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті 4 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду у від 17.09.2019 у справі № 910/13174/18 та постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 915/1842/19.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово формувала правові позиції, відповідно до яких юрисдикція судового спору визначається за предметом спору, тобто за змістом та дійсним характером спірних правовідносин.

Так, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 805/4505/16-а).

Натомість приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15).

Фактичні обставини справи свідчать про те, що на вирішення суду переданий приватноправовий спір, який виник із цивільно-правових відносин (зокрема щодо відшкодування шкоди Державою), регулюється Цивільним кодексом України та має вирішуватись, за суб`єктним складом, у порядку господарського судочинства.

Колегія суддів також відзначає, що заявлені позивачем позовні вимоги не об`єднано з вимогою про вирішення публічно-правового спору, зокрема щодо визнання незаконним дій (бездіяльності) податкової служби, оскільки такий спір було вирішено Одеським апеляційним адміністративним судом у постанові від 26.07.2017 по справі №815/701/17, якою визнано незаконним списання коштів Ізмаїльською об`єднаною державною податковою інспекцією ГУ ДФС в Одеській області з рахунку ДП водних шляхів "Устьдунайводшлях" у філії ОУ АТ "Ощадбанк" у сумі 5 797 084 грн.

Судова колегія звертає увагу на некоректне та помилкове посилання апелянта на положення п.8 ч.1 ст. 20 ГПК України, оскільки останні визначають підсудність справ про банкрутство (а також справ з майновими вимогами до боржника), якою не є справа, що наразі переглядається судом апеляційної інстанції.

Щодо доводів апелянта з приводу того, що стягнуті з ДПВШ Устьдунайводшлях кошти надійшли до Державного та місцевих бюджетів, а не лише до Державного бюджету, з якого за рішенням суду необхідно здійснити їх стягнення, колегія суддів зазначає таке.

Як встановлено ст. 25 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Також, відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 1950 року, ратифікованої Україною 17.07.1997 року, кожна людина, права і свободи якої викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі незалежно від того, що порушення було вчинене особами, які діяли в офіційній якості.

Право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном передбачено ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

За таких обставин, відшкодування шкоди позивачу підлягає за рахунок Державного бюджету України, розпорядником якого, у спірних правовідносинах, є Державна казначейська служба України.

При цьому, колегія суддів зауважує, що таке відшкодування не залежить від попереднього розподілу неправомірно стягнутих грошових коштів, зокрема між державним та місцевим бюджетами.

Слід також відзначити, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 27.11.2019 у справі 242/4741/16-ц, з урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.

Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. Тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для зміни, скасування рішення Господарського суду Одеської області від 25.08.2021 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Рішення Господарського суду Одеської області від 25.08.2021 по справі №916/3322/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено та підписано 08.11.2021.

Головуючий суддя Аленін О.Ю.

Суддя Лавриненко Л.В.

Суддя Мишкіна М.А.