Постанова від 05.10.2021 по справі 917/345/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2021 р. Справа№ 917/345/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Хрипуна О.О.

Полякова Б.М.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 05.10.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №917/345/20 (суддя Морозов С.М., повний текст рішення складено та підписано 25.06.2021)

за позовом Кременчуцької міської ради Полтавської області, Полтавська область

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

про стягнення 520 650,82 грн.

ВСТАНОВИВ:

Кременчуцька міська рада Полтавської області (далі - позивач) звернулась до Господарського суду Полтавської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - відповідач ,скаржник) про стягнення розміру плати за користування безпідставно набутим майном (земельною ділянкою) у вигляді орендної плати за період з 14.08.2017 по 07.02.2020 в розмірі 520 650,82 грн.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 15.10.2020 (суддя Погрібна С.В.) передано справу №917/345/20 за територіальною підсудністю до Господарського суду м. Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №917/345/20 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на користь Кременчуцької міської ради Полтавської області, Полтавська область суму коштів в розмірі 520 650,82 грн. (п`ятсот двадцять тисяч шістсот п`ятдесят гривень 82 копійки) та суму судового збору в розмірі 7 809,76 грн (сім тисяч вісімсот дев`ять гривень 76 копійок).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №917/345/20 за позовом Кременчуцької міської ради Полтавської області, Полтавська область до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати в розмірі 520 650,82 грн. та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Також в апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскільки саме держава не виконала свій обов`язок запровадити порядок оплати за користування земельними ділянками у період, коли власник нерухомого майна вчиняє всі залежні від нього дії для належного оформлення такого користування, що сприяло б юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

03.08.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів передані на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді: Хрипун О.О., Поляков Б.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.08.2021 клопотання Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про поновлення пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №917/345/20 задоволено. Поновлено Публічному акціонерному товариству "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №917/345/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №917/345/20. Розгляд апеляційної скарги призначено на 05.10.2021.

06.09.2021 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №917/345/20 без змін.

У своєму відзиві позивач зазначає, що на дату звернення до суду з даним позовом відповідач так і не вчинив дій щодо оформлення документів на право користування земельною ділянкою під належним йому нерухомим майном, тому в період з 14.08.2017 по 07.02.2020 відповідач користувався земельною ділянкою без правовстановлюючих документів. Окрім того, відповідачем не надано доказів щодо використання земельної ділянки іншою площею, ніж зазначено в державному кадастрі. Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає користувачем земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому землекористувачу. Розмір орендної плати здійснювався виходячи з актуального розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

В судове засідання 05.10.2021 сторони своїх представників не направили, про причини неявки суд не повідомили.

Законом України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", пункт 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436) викладено в такій редакції:

"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №731-ІХ від 18.06.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" визначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)"№ 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

У зв`язку з проведенням заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та з метою мінімізації ризиків розповсюдження гострої респіраторної хвороби COVID-19, колегія суддів дійшла висновку, що розгляд справи підлягає здійсненню у розумний строк з огляду на ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст. 2, 11, пункту 4 розділу Х Прикінцевих положень ГПК України.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки учасники апеляційного провадження про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні, тому розгляд справи відбувається за відсутності представників учасників апеляційного провадження.

В судовому засіданні 05.10.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 02.10.2002 між Кременчуцькою міською радою (орендодавець) та Холдинговою компанією "АтоКраз" (орендар) було укладено Договір оренди земельної ділянки, відповідно до розділу 1 якого орендодавець, на підставі рішення ІІІ сесії міської ради ХХІV скликання від 30.05.2002, надає, а орендар приймає в строкове, платне володіння і користування земельну ділянку, яка знаходиться по проїзду Ярославському, 2, в м. Кременчуці Полтавської області, загальною площею 20698 кв.м, в тому числі: під будівлею - 2653 кв.м., двори - 8017 кв.м., інші угіддя - 10029 кв.м.

Розділом 2 вказаного Договору встановлено, що його укладено до 01.03.2012.

В подальшому (14.08.2017), майно, що перебувало на зазначеній земельній ділянці у власність набув відповідач (надалі також - Банк), а саме:

- частину будівлі навчального комбінату автомеханічного технікуму загальною площею 3683,5 кв.м., яка знаходиться в Полтавській область, м. Кременчук, проїзд Ярославський, буд. 2 на підставі свідоцтва №1770 від 14.08.2017, виданого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області;

- частину учбового корпусу, який складається з: частини учбового корпусу літ. А площею 1926,9 кв.м., актового залу літ. Б площею 297,5 кв.м., яка знаходиться в Полтавській область, м. Кременчук, проїзд Ярославський, буд. 2 на підставі свідоцтва №1769 від 14.08.2017, виданого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області;

- приміщення магазину з реалізації запасних частин до автомобілів загальною площею 603,2 кв.м., яка знаходиться в Полтавській область, м. Кременчук, проїзд Ярославський, буд. 2 на підставі свідоцтва №1771 від 14.08.2017, виданого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області.

За заявою відповідача, рішенням Кременчуцької міської ради Полтавської області від 30.03.2018 "Про надання дозволу на розроблення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) юридичним та фізичним особам в м. Кременчуці" відповідачу надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 20698 кв.м. для експлуатації та обслуговування частини будівлі навчального комбінату Автомеханічного технікуму, частини учбового корпусу, приміщення магазину з реалізації запасних частин до автомобілів по проїзду Ярославському в м. Кременчук Полтавської області.

Проте, як зазначено в позові, на дату звернення до суду з даним позовом, відповідач так і не вчинив дій щодо оформлення документів на право користування зазначеною земельною ділянкою під належним йому нерухомим майно, у зв`язку з чим позивачем здійснено, за період з 14.08.2017 по 07.02.2020, нарахування відповідачу збитків у вигляді упущеної вигоди (неодержаної орендної плати за землю), завданих внаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів, в сумі 520 650,82 грн.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог, відповідач зазначає, що оскільки саме держава не виконала свій обов`язок запровадити порядок оплати за користування земельними ділянками у період, коли власник нерухомого майна вчиняє всі залежні від нього дії для належного оформлення такого користування, що б сприяло юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що Банк, будучи власником зазначених нежитлових будівель, належним чином, у встановленому законодавством порядку, не оформив речового права на сформовану спірну земельну ділянку, що підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 08.07.2020, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Кременчуцької міської ради Полтавської області до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".

Розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Відповідно до частин 1, 2 ст.120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Частиною 3 ст.7 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Відтак, за загальним правилом, закріпленим у ст.120 Земельного кодексу України і ч.3 ст.7 Закону України "Про оренду землі" особа, яка набула право власності на будівлю чи споруду, набуває такі ж самі права на земельну ділянку, на яких вона належала попередньому власнику (землекористувачу) на час відчуження будівлі або споруди.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначалось колегією суддів вище, відповідач набув право власності на: частину будівлі навчального комбінату автомеханічного технікуму загальною площею 3683,5 кв.м.; частину учбового корпусу, який складається з: частини учбового корпусу літ. А площею 1926,9 кв.м., актового залу літ. Б площею 297,5 кв.м.; приміщення магазину з реалізації запасних частин до автомобілів загальною площею 603,2 кв.м., які знаходяться в м. Кременчук Полтавської області на проїзді Ярославський, буд. 2.

27.11.2017 відповідач звернувся до міського голови Кременчуцької міської ради Малецького В.О. із заявою №55-12/333 від 20.11.2017 з проханням надати дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності.

30.03.2018 позивачем було прийняте рішення про надання дозволу Банку на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 20698 кв.м. для експлуатації та обслуговування частини будівлі навчального комбінату Автомеханічного технікуму, частини учбового корпусу, приміщення магазину з реалізації запасних частин до автомобілів по проїзду Ярославському, 2. Пунктом 3 цього рішення позивач зобов`язав Банк замовити розробку технічної документації із землеустрою та подати її на затвердження у відповідності до ст. 186 ЗК України.

12.02.2019 земельну ділянку площею 2,0698 га кадастровий №5310436100:04:001:0174, що розташована за адресою Полтавська обл., м. Кременчук, проїзд Ярославський, 2 було зареєстровано у Державному земельному кадастрі на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 28.01.2019, що була розроблена на замовлення Банку.

26.06.2019 Банк звернувся до міського голови Кременчуцької міської ради із заявою №21-1/4-278 щодо оформлення користування земельною ділянкою для експлуатації та обслуговування частини будівлі навчального комбінату Автомеханічного технікуму, частини учбового корпусу, приміщення магазину з реалізації запасних частин до автомобілів площею 2.0698 га по проїзду Ярославському, 2, терміном на 10 років.

07.11.2019 Банк отримав від виконавчого комітету позивача вимогу щодо відшкодування збитків, заподіяних територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства, за користування земельною ділянкою по проїзду Ярославському, 2 в м. Кременчуці у період з 14.08.2017 по 03.09.2019 у розмірі 430 102,17 грн. До цієї вимоги була додана копія рішення виконкому позивача №1427 від 25.10.2019 "Про затвердження акта комісії по визначенню та відшкодуванню збитків, заподіяних територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства, за користування земельною ділянкою по проїзду Ярославському, 2 в м. Кременчуці" та копія самого акту від 02.09.2019.

У відповідь на цю вимогу Банк повідомив позивача листом №21-1/4-608 від 20.11.2019, що готовий розглянути питання оплати користування земельною ділянкою по проїзду Ярославському, 2 в м. Кременчуці та у зв`язку з цим просить позивача надіслати розрахунок розміру збитків, завданих власнику землі, із зазначенням площі земельної ділянки та ставок орендної плати за неї.

31.01.2020 Банк отримав від позивача лист №01-53/1973 від 02.01.2020, яким був повідомлений, що 03.09.2019 на пленарному засіданні Кременчуцької міської ради під час голосування проекту рішення "Про надання, вилучення та оформлення земельних ділянок в оренду в м. Кременчуці" питання передачі Банку в оренду земельної ділянки площею 20698 кв.м. (кадастровий №5310436100:04:001:0174) по проїзду Ярославському, 2 не набрало необхідної більшості голосів.

Цим же листом Банку було рекомендовано, для уникнення порушень норм чинного законодавства, вжити заходів щодо оформлення права користування земельною ділянкою, повторно подавши до Департаменту "Центр надання адміністративних послуг в м. Кременчуці" клопотання та документи.

Отже, з урахування викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджується вжиття відповідачем, у зв`язку із набуттям права власності на вище вказані об`єкти нерухомості, заходів щодо оформлення права оренди земельної ділянки, на якій ця нерухомість розміщена.

При цьому, судова колегія звертає увагу, що перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 цього Кодексу).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Судом першої інстанції встановлено та колегією суддів перевірено, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на відповідній земельній ділянці, а Договір оренди земельної ділянки, укладений з попереднім власником нежитлових приміщень, розміщених на спірній земельній ділянці, припинив свою дію 01.03.2012.

Отже, договірні відносини щодо користування земельною ділянкою, на якій розміщена власність відповідача, - відсутні.

Скаржник у своїй апеляційній скарзі зазначає, що оскільки договір оренди з попереднім власником припинив свою дію ще 01.03.2012, тому до Банку не перейшло право користування земельною ділянкою на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Водночас колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою за Банком, зокрема укладення відповідних договорів оренди з Кременчуцькою міською радою та державної реєстрації такого права. Таким чином, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Твердження скаржника щодо того, що до нього не перейшло право користування земельною ділянкою в розмірі 20698 кв.м. оцінюються судовою колегією як не аргументовано трактовані, оскільки фактичне користування відповідачем спірною земельною ділянкою відбувається по цей час, з огляну на розміщення на ній нерухомого майна, належного останньому, що самим скаржником не спростовано у своїй апеляційній скарзі.

Збереження скаржником грошових коштів, які мали б бути ним сплачені Кременчуцькій міській раді в якості орендної плати, відбулось за рахунок останньої, оскільки саме територіальна громада є власником земельної ділянки. Отже має місце безпідставне збагачення відповідача за рахунок коштів, які мала б отримати рада у разі належно оформлених документів на земельну ділянку.

Відсутність у період з 14.08.2017 по 07.02.2020 укладеного між Кременчуцькою міською радою та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" договору оренди земельної ділянки та/або іншого договору виключає договірні зобов`язання. Таким чином спірні правовідносини між сторонами кваліфікуються як бездоговірні та безделіктні.

При цьому, вжиття відповідачем дій щодо оформлення відповідного договору оренди земельної ділянки не спростовують факту відсутності належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою за Банком, що фактично не позбавляє відповідача відповідальності за користування земельною ділянкою без належного оформлення прав такого користування.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" як власник нерухомого майна, яке розташовано на спірній земельній ділянці, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права містяться у постанові Великої палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна регулюються главою 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом приписів глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Як вже встановлено вище, відповідачем не оформлено належним чином права користування земельною ділянкою, на якій розташовано належне йому нерухоме майно за адресою: проїзд Ярославський, буд. 2 в м. Кременчук.

Відповідно до статті 206 Земельного Кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати на земельні ділянки державної та комунальної власності.

Орендна плата на земельні ділянки державної та комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток паїв а також постійних землекористувачів, що визначено підпунктом 14.1.72.статті 14. Отже, відповідно до визначення поняття земельного податку він є платежем, що сплачується власниками земельних ділянок та земельних часток, паїв, а також постійними землекористувачами. Відповідач не є власником і постійним землекористувачем зазначеної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього як землекористувача - орендна плата (статті 14.1.72,14.1.73 Податкового кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи та перевірено колегією суддів, позивачем розраховано заявлені до стягнення грошові кошти за період з 14.08.2017 по 07.02.2020 як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати за землю.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка за адресою проїзд Ярославський, буд 2 в м. Кременчук, на якій розташовані об`єкти нежитлової нерухомості, які належить відповідачу на праві власності, сформована, має кадастровий номер 5310436100:04:001:0174, має чітко визначені межі та площу 20698 кв.м.

Розмір доходу відповідача розрахований Кременчуцькою міською радою як розмір плати за користування безпідставно набутим майном (земельною ділянкою комунальної форми власності без оформлення правовстановлюючих документів) у виді орендної плати за землю в період з 14.08.2017 по 07.02.2020 включно в розмірі 520 650,82 грн.

Відповідно до витягу з нормативно грошової документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки від 22.07.2019 за №3863 нормативно грошова оцінка земельної ділянки площею 20698 кв. м складає 8 721 516,26 грн.

При розрахунку заявлених вимог позивачем враховано розмір (площа) земельної ділянки, на якій розташована належна відповідачу на праві власності будівля - 20698 кв.м; 4% ставка орендної плати відповідно до рішення КМР від 21.04.2011 "Про внесення змін до рішення міської ради від 23.09.2008 року "Про орендну плату за землю у м. Кременчуці"; понижуючий коефіцієнт до нормативної грошової оцінки згідно рішення Кременчуцької міської ради Полтавської області від 02.02.2016 "Про внесення змін до рішення Кременчуцької міської ради Полтавської області від 29.05.2012 "Про розгляд протесту прокурора м. Кременчука від 23.01.2012 № 94-908 вих12 на рішення Кременчуцької міської ради від 24.11.2009 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель м. Кременчука Полтавської області" та кількість днів користування земельною ділянкою у заявленому періоді.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, судова колегія дійшла висновку, що він відповідає вимогам закону, площа земельної ділянки та кількість днів користування нею зазначені правильно і розрахунок є арифметично правильним.

При цьому судовою колегією враховано заперечення відповідача щодо того, що позивачем при розрахунку розміру орендної плати використано лише витяг за 2019 рік та не взято до уваги оцінку землі за 2017 та 2018 роки.

Законом України "Про Державний земельний кадастр" встановлено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. Також Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визнаються всі права на земельні ділянки, які були зареєстровані до 01.01.2013.

Як вбачається з матеріалів справи, державну реєстрацію земельної ділянки площею 2,0698 та по проїзду Ярославському, 2 в м. Кременчуці у Державному земельному кадастрі було проведено 12.02.2019 на підставі технічної документації із землеустрою, яка була розроблена за замовленням Банку, і саме тоді цій земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 5310436100:04:001:0174, відповідно, до вказаної дати спірній земельній ділянці кадастровий номер присвоєно не було, що в свою чергу виключало можливість здійснення витягу з нормативно грошової документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки за 2017-2018 роки.

Згідно з частинами 1-4, 9 статті 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Про необхідність застосування статті 791 ЗК України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 29.01.2019 у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11.02.2019 у справі № 922/391/18, від 12.04.2019 у справі № 922/981/18, у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою Кременчуцька міськрада просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17).

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

З наведених норм законодавства не вбачається можливості визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, тому необґрунтованими є будь-які розрахунки, зроблені за відсутності такого витягу.

Адже вказаний висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, яким неодноразово зазначалося, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №922/902/18, від 08.08.2019 у справі №922/1276/18, від 01.10.2019 у справі №922/2082/18, від 06.11.2019 у справі №922/3607/18).

При цьому, судом першої інстанції правомірно враховано, а колегією суддів перевірено наданий позивачем витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №3863 від 22.07.2019, а також те, що розрахунок орендної плати позивачем здійснений саме на підставі цього витягу, що виключає обставину самостійного нарахування позивачем розміру орендної плати, як про це зазначає відповідач.

Що стосується посилання скаржника на правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду від 09.10.2019 №917/1997/17, то суд зауважує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16).

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.

Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у зазначеній справі, ситуації є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах із справою, що розглядається.

Згідно з частиною 1 статті 13 та частинами 1, 2 статті 14 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Отже, чинним земельним законодавством, в тому числі стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не визначено обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначено про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі.

Більше того, витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.

Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.05.2020 №922/2843/19.

Таким чином, викладеним повністю спростовуються твердження скаржника про те, що позивач не навів посилань на жодний акт, який дозволяв би розраховувати суму орендної плати за земельну ділянку за періоди до дати формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, використовуючи при цьому дані, вказані у витягу, при визначенні розміру орендної плати за попередні періоди.

Статтею 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю або споруду та передбачають механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Отже, враховуючи вищенаведене, саме на відповідача покладається обов`язок вчинення відповідних дій щодо оформлення права користування земельною ділянкою та відповідальність за невчинення таких дій.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що з матеріалів справи вбачаються обставини правомірного володіння і використання відповідачем належних йому нежитлових будівель, що само по собі свідчить про фактичне використання Банком спірної земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, позаяк відповідач не надав жодних доказів на підтвердження формування за зазначеною адресою земельної ділянки меншою чи більшою площею для експлуатації та обслуговування вказаних нежитлових будівель.

Банк, будучи власником зазначених нежитлових будівель, належним чином, у встановленому законодавством порядку, не оформив речового права на сформовану спірну земельну ділянку, що підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 08.07.2020.

Зважаючи на викладене, суд вважає, що скаржником не спростовано правомірність розрахунку Кременчуцької міської ради розміру заявлених до стягнення грошових коштів.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог Кременчуцької міської ради Полтавської області до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №917/345/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №917/345/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2021 у справі №917/345/20 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 917/345/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 02.11.2021.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді О.О. Хрипун

Б.М. Поляков