Ухвала

від 04.11.2021 по справі 915/178/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

04 листопада 2021 року Справа № 915/178/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е. М. при секретарі судового засідання Степановій І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали заяви (вх. № 16002/21 від 26.10.2021) Одеської обласної прокуратури про зміну способу та порядку виконання судового рішення по справі

за позовом Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1, вул. Нікольська, 73, м. Миколаїв, 54001 (поштова адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1) (код ЄДРПОУ 029100148)

в інтересах держави

до відповідача Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (поштова адреса: kancel@mkrada.gov.ua) (код ЄДРПОУ 26565573)

до відповідача Фізичної особи-підприємця Забранського Руслана Михайловича, АДРЕСА_1 (ІПН НОМЕР_1 )

про визнання незаконним та скасування пункту рішення, визнання недійсним договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку

за участю представників сторін:

від прокуратури: Волкожа С.В., службове посвідчення №058896, видане 21.12.2021 року, дійсне до 21.12.2025 року;

від боржника (відповідача) Миколаївської міської ради: представник не з`явився;

від відповідача ФОП Забранського Р. М.: представник не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

26.10.2021 року до господарського суду Миколаївської області від Одеської обласної прокуратури надійшла заява про зміну способу та порядку виконання судового рішення (вх. № 16002/21 від 26.10.2021), в якій заявник просить суд стягнути з Миколаївської міської ради через виконавчий комітет Миколаївської міської ради на користь Одеської обласної прокуратури 11 961, 60 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 27.10.2021 року призначено розгляд заяви в судовому засіданні на 04.11.2021 року. Явка учасників справи не визнавалась судом обов`язковою.

Відповідачі в судове засідання 04.11.2021 року повноважних представників не направили, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином у порядку, встановленому ч. 5 ст. 242 ГПК України з додержанням вимог ч. 3, 4 ст. 120 ГПК України шляхом направлення на адресу місцезнаходження належним чином завіреної копії ухвали рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Враховуючи, що неявка відповідачів не є перешкодою для вирішення питання про зміну способу та порядку виконання рішення суду, суд вважає за можливе здійснити розгляд заяви за відсутності повноважних представників відповідачів.

В судовому засіданні 04.11.2021 року судом відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

1. Правова позиція заявника (прокуратури).

Заява мотивована тим, що на виконання постанови Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 915/178/19 господарським судом Миколаївської області 23.06.2020 видано наказ про стягнення з Миколаївської міської ради на користь прокуратури Одеської області 11 961, 60 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Прокуратурою Одеської області (Одеською обласною прокуратурою) зазначений наказ неодноразово направлявся до органів державної виконавчої служби. Проте, органами державної виконавчої служби наказ господарського суду Миколаївської області від 23.06.2020 у справі № 915/178/19 повертався стягувачу без прийняття до виконання на підставі п. 9, 10 ч. 4 ст. 4 Закону України "Про виконавче провадження".

Одеською обласною прокуратурою вказаний наказ направлено на виконання до Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області. Проте, листом Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області від 02.08.2021 № 04-06/2-06/4830 заяву Одеської обласної прокуратури залишено без задоволення, а оригінал наказу господарського суду Миколаївської області від 23.06.2020 повернуто прокуратурі без виконання, оскільки боржник Миколаївська міська рада не обслуговується та не має відкритих рахунків в органах казначейства Миколаївської області.

Враховуючи вищевикладене, виникла необхідність у вжитті нових заходів для реалізації судового рішення шляхом зміни вказаного в рішенні способу виконання. Єдино можливим і доцільним заходом є зміна способу та порядку виконання рішення суду шляхом стягнення коштів з Миколаївської міської ради через її виконавчий комітет.

2. Правова позиція відповідачів.

Від відповідачів жодних письмових пояснень, клопотань, заяв на адресу господарського суду не надходило.

3. Обставини справи, встановлені судом.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 23.05.2019 року по даній справі позов задоволено (том 1, арк. 149-157) та вирішено:

- визнати незаконним та скасувати пункт 5 розділу 3 рішення Миколаївської міської ради № 9/45 від 31.10.2016 року про продовження ФОП Забранському Р. М. на 3 роки з дати прийняття рішення строку оренди земельної ділянки площею 462 кв. м з кадастровим номером 4810136300:06:003:0007, що надана рішенням міської ради № 37/42 від 18.11.2005 року, для подальшого обслуговування літнього майданчика по вул. Лазурній, поблизу АГК "Ліски" без права оформлення права власності на нерухоме майно;

- визнати недійсним укладений 05.10.2017 року між Миколаївською міською радою та ФОП Забранським Р. М. договір оренди землі № 11449, який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07.11.2018 року за № 28828557;

- ФОП Забранському Р. М. повернути територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 462 кв. м з кадастровим номером 4810136300:06:003:0007, вартістю 541 306, 92 грн., розташовану по вул. Лазурній, поблизу АГК "Ліски" у м. Миколаєві, у придатному для використанні стані шляхом демонтажу споруд та літнього майданчика

- стягнути з відповідача Миколаївської міської ради через виконавчий комітет Миколаївської міської ради на користь Прокуратури Миколаївської області: 5 980, 80 грн. - витрат по сплаті судового збору.

- стягнути з відповідача ФОП Забранського Р. М. на користь Прокуратури Миколаївської області: 5 980, 80 грн. - витрат по сплаті судового збору.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 рішення господарського суду Миколаївської області від 23.05.2019 року у справі № 915/178/19 скасовано. В задоволенні позову Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 відмовлено (том 2, арк. 99-116).

Постановою Верховного Суду від 19.05.2020 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.11.2019 у справі № 915/178/19 скасовано, рішення Господарського суду Миколаївської області від 23.05.2019 у справі № 915/178/19 залишено в силі.

Стягнуто з Миколаївської міської ради на користь Прокуратури Одеської області 11 961 грн. 60 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Стягнуто з ФОП Забранського Р. М. на користь Прокуратури Одеської області 11 961 грн. 60 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги (том 2, арк. 204-223).

23.06.2020 року господарським судом Миколаївської області на виконання постанови Верховного Суду та рішення господарського суду Миколаївської області видано відповідні накази (том 2, арк. 230-234).

Прокурор в заяві зазначає, що прокуратурою Одеської області (Одеською обласною прокуратурою) зазначений наказ неодноразово направлявся до органів державної виконавчої служби: Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві і відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Прокурор зазначає, що органами державної виконавчої служби наказ господарського суду Миколаївської області від 23.06.2020 у справі № 915/178/19 повертався стягувачу без прийняття до виконання на підставі п. 9, 10 ч. 4 ст. 4 України Про виконавче провадження , що підтверджується відповідними відмітками органу ДВС на звороті виконавчого документа (наказу суду) (том 3, арк. 7).

В подальшому Одеською обласною прокуратурою вказаний наказ направлено на виконання до Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області.

Листом від 02.08.2021 № 04-06/2-06/4830 Про повернення наказу Головне управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області повідомило, що боржник Миколаївська міська рада (код ЄДРПОУ 26565573) не обслуговується та не має відкритих рахунків в органах Казначейства Миколаївської області. Разом з тим, в органах Казначейства Миколаївської області обслуговується та має відкриті рахунки виконавчий комітет Миколаївської міської ради.

На підставі вище зазначеного та керуючись п.п. 3 п. 9 Порядку № 845, Головним управлінням залишено заяву Одеської обласної прокуратури без задоволення та повернуто оригінал наказу з доданими документами без виконання. Роз`яснено право повторно звернутись до органів казначейської служби після усунення недоліків (том 3, арк. 8).

4. Оцінка аргументів учасників справи та джерела права, які застосував суд.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Аналогічне положення закріплено в ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Відповідно до ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Відповідно до ч. 3 ст. 327 ГПК України наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012).

Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ГПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - Суд), рішення якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони.

У рішеннях Суду у справі Савіцький проти України, no. 38773/05, від 26.07.2012р. та у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012р. вказано, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду однієї зі сторін.

Оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду однієї зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.1997, у справі "Бурдов проти Росії" (Buurdov v. Russia) від 07.05.2002, "Ясюнієне проти Литви" ( Jasiniene v. Lithuania) від 06.03.2003).

У рішенні "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі "Філіс проти Греції" (Philis v. Greece) (№ 1) від 27.08.1991, серія А, № 209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (995_690) (див. mutatis mutandis рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21.02.1975 (980_086), серія А, № 18, с. 16 - 18, п. 34 - 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина

У справі "Кайсин проти України" (Kaysin and Others v.Ukraine) ЄСПЛ наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, якби внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов`язкового рішення суду стосовно однієї зі сторін.

Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту першого статті 1 Протоколу № 1 (див. серед інших джерел, "Бурдов проти Росії" , заява N 59498/00; "Ясіуньєне проти Латвії", заява N 41510/98, 6 березня 2003 року).

У рішеннях у справі Антонюк проти України, no. 17022/02, від 11.12.2008р. та у справі Мкртчян проти України, no. 21939/05, від 20.05.2010р. Європейский суд з прав людини вказує, що відповідальність держави за виконання судових рішень щодо приватних осіб зводиться до участі державних органів у виконавчому провадженні та обмежується питаннями організації та вчинення виконавчих дій.

У справі "Глоба проти України" Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S.A." проти Португалії" (Comingersoll S.A. v. Portugal) [ВП], заява № 35382/97, п. 23, ECHR 2000-IV). Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia , захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (див., наприклад, рішення від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), Reports 1997-II, п. 40; рішення у справі "Бурдов проти Росії" (Burdov v. Russia), заява № 59498/00, п. 34, ECHR 2002-III, та рішення від 06.03.2003 у справі "Ясюнієне проти Литви" ("…"), заява № 41510/98, п. 27). Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці (див. рішення від 07.06.2005 у справі "Фуклев проти України" (Fuklev v. Ukraine), заява № 71186/01, п. 84).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України" зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Встановлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дає підстав для висновку про можливість ставити його виконання в залежність від волевиявлення боржника або будь-яких інших осіб на вчинення чи не вчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. Такий правовий висновок викладено у пункті 13 постанови Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 916/4106/14.

Відповідно до ч. 1 ст. 160 ГПК України суд може внести виправлення до судового наказу, визнати його таким, що не підлягає виконанню або відстрочити чи розстрочити або змінити спосіб чи порядок його виконання в порядку, встановленому статтями 328, 331 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Пунктом 7.1.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України встановлено, що під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості.

Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 6 Закону України Про виконавче провадження рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Органи та установи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, не є органами примусового виконання.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (зі змінами) (далі - Порядок № 845).

Відповідно до п. 2 Порядку № 845 у цьому Порядку терміни вживаються в такому значенні:

безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів;

боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання;

виконавчі документи - оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України "Про виконавче провадження";

стягувачі - фізичні та юридичні особи, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів, державні органи (посадові особи) за рішеннями про стягнення коштів в дохід держави.

Відповідно до п. 3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Відповідно до п. 4 Порядку № 845 органи Казначейства:

1) забезпечують у випадках, передбачених цим Порядком, зберігання виконавчих документів та ведення їх обліку. Після виконання у повному обсязі виконавчого документа суду або іншого органу (посадової особи) такий документ повертається до суду або іншого органу (посадової особи), який його видав з відміткою про його виконання;

2) вживають заходів до виконання виконавчих документів;

3) розглядають письмові звернення (вимоги) щодо виконання виконавчих документів осіб, які беруть участь у справі, державних виконавців, а також прокурорів - учасників виконавчого провадження.

Відповідно до п.п. 3 п. 9 Порядку № 845 орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Відповідно до п. 10 Порядку № 845 стягувач має право повторно надсилати органові Казначейства повернутий виконавчий документ у встановлений пунктом 6 цього Порядку строк, перебіг якого починається з дня його повернення.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень. Після закінчення повноважень ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті ради її виконавчий комітет здійснює свої повноваження до сформування нового складу виконавчого комітету.

Відповідно до ч. 8 ст. 51 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виконавчий комітет ради є підзвітним і підконтрольним раді, що його утворила, а з питань здійснення ним повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольним відповідним органам виконавчої влади.

Відповідно до ч. 2 ст. 64 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 22 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників.

Враховуючи вищевикладене, складення проекту місцевого бюджету, його попереднє схвалення належить до повноважень виконавчих органів місцевої ради та місцевих фінансових органів (ст. 28 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" ст. 75, 76 Бюджетного кодексу України). Розгляд та затвердження місцевого бюджету відноситься законодавством до виключної компетенції місцевих рад (ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 76, 77 Бюджетного кодексу України). Виконання місцевих бюджетів покладено на виконавчі органи місцевих рад та місцеві фінансові органи (ст. 63, 64 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 43, 46-51, 78 Бюджетного кодексу України).

За таких обставин, фінансові ресурси на виконання статей видатків закріплюються за виконавчими органами відповідних органів місцевого самоврядування (розпорядники, головні розпорядники). Отже, у місцевих рад не має фінансових ресурсів. Таким чином, стягнення за наказом повинно здійснюватись з відповідного виконавчого органу - в спірному випадку виконавчого комітету Миколаївської міської ради.

Отже, враховуючи наявність обставин, що роблять виконання постанови Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 915/178/19 неможливим, а саме відсутність у Миколаївської міської ради відкритих рахунків в органах казначейства Миколаївської області, з яких можливо здійснити безспірне списання коштів, а також те, що фінансування видатків з місцевого бюджету здійснює виконавчий комітет Миколаївської міської ради, наявні правові підстави для зміни способу і порядку його виконання шляхом стягнення з Миколаївської міської ради через виконавчий комітет Миколаївської міської ради на користь Одеської обласної прокуратури 11 961, 60 грн. судового збору за розгляд касаційної скарги.

Відповідно до ч. 7 ст. 331 ГПК України про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Керуючись ст. 233-235, 254-255, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Заяву Одеської обласної прокуратури про зміну способу та порядку виконання судового рішення (вх. № 16002/21 від 26.10.2021) задовольнити.

2. Змінити спосіб та порядок виконання постанови Верховного Суду від 19.05.2020 року по справі 915/178/19, встановивши:

Стягнути з Миколаївської міської ради (54027, Миколаївська обл., м. Миколаїв, вул. Адміральська, буд. 20; ідентифікаційний код 26565573) через виконавчий комітет Миколаївської міської ради (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20; ідентифікаційний код 04056612) на користь Прокуратури Одеської області (65026, Одеська обл., м. Одеса, вул. Пушкінська, будинок 3; ідентифікаційний код 03528552) 11 961 (одинадцять тисяч дев`ятсот шістдесят одну) грн. 60 коп. судового збору за розгляд касаційної скарги.

На веб-сторінці господарського суду Миколаївської області на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за посиланням: http://mk.arbitr.gov.ua/sud5016/ учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду (ст. 235, 255 ГПК України).

Повний текст ухвали складено 09.11.2021 року.

Суддя Е.М. Олейняш