Рішення

від 07.11.2021 по справі 420/6989/21

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/6989/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПотоцької Н.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження (у порядку письмового провадження) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ширяєвської районної державної адміністрації Одеської області, Березівської районної державної адміністрації Одеської області про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на посаді та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до Ширяєвської районної державної адміністрації Одеської області, Березівської районної державної адміністрації Одеської області, в якому позивач просить:

визнати незаконним та скасувати Розпорядження голови Ширяївської районної державної адміністрації Одеської області Гордієнко П.І. від 23.03.2021 року № 12-к «Про звільнення ОСОБА_1 »;

поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста з питань цивільного захисту, оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Ширяївської районної державної адміністрації або іншій рівнозначній посаді державної служби з дати звільнення, тобто з 23.03.2021 року;

стягнути з відповідача - Ширяївської районної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди 10 000 (десять тисяч)гривень.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

23.03.2021 року головою Ширяївської районної державної адміністрації Гордієнко П.І, видано Розпорядження № 12-к «Про звільнення ОСОБА_1 », яким, відповідно до ст. 6 Закону України «Про місцеві Державні адміністрації», ст.87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 ст.40 Кодексу Законів про Працю України, на підставі Наказу «Про повідомлення працівників про майбутнє вивільнення у зв`язку з реорганізацією Ширяївської районної державної адміністрації Одеської області у порядку статті 87 Закону України «Про державну службу» та статей 40, 49-2 Кодексу Законів про Працю України, ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста з питань цивільного захисту, оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Ширяївської районної державної адміністрації 23 березня 2021 року у зв`язку з реорганізацією районної державної адміністрації.

В результаті прийняття вказаного Розпорядження та звільнення із займаної посади, грубо порушено трудові права позивача та встановлені законодавством України гарантії, зокрема ті, що закріплено у ч.3 ст.119 КЗпП України.

Крім того, про наступне звільнення позивача у встановленому Законом порядку та строки попереджено не було і будь-які пропозиції щодо іншої рівнозначної посади державної служби або нижчої посади державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей від керівництва Ширяївської районної державної адміністрації не надходило.

Процесуальні дії.

Ухвалою суду від 30.04.2021 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 27.05.2021 року.

Ухвала про відкриття провадження по справі оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 05.05.2021 року.

Відповідно ст.162 КАС України відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалу про відкриття провадження по справі, копію адміністративного позову та судову повістку на 27.05.2021 р. направлено на електронну адресу відповідача (Ширяївської районної державної адміністрації) (rda@shyriaievo.odessa.gov.ua) 07.05.2021 р.

Повідомленням, що надійшло на поштову адресу n.pototska@adm.od.court.gov.ua, підтверджено доставлення документів відповідачу.

Крім того, ухвалу про відкриття провадження по справі, копію адміністративного позову та судову повістку на 27.05.2021 р. направлено відповідачу рекомендованим повідомленням про вручення за трек-номером: 65300 0987443 8, яке повернулось на адресу суду з довідкою пошти Ф.20 «адресат відсутній за вказаною адресою».

Ухвалою суду від 27.05.2021 року залучено до участі у справі співвідповідача Березівську районну державну адміністрацію Одеської області. Розгляд справи розпочату спочатку. Підготовче засідання призначено на 23.06.2021 року.

Ухвалу від 27.05.2021 року та судову повістку на 23.06.2021 р. направлено на електронну адресу відповідача (Ширяївської районної державної адміністрації) (rda@shyriaievo.odessa.gov.ua) 01.06.2021 р.

Повідомленням, що надійшло на поштову адресу n.pototska@adm.od.court.gov.ua, підтверджено доставлення документів відповідачу.

Крім того, ухвалу від 27.05.2021 р. та судову повістку на 23.06.2021 р. направлено відповідачу (Ширяївській районній державній адміністрації) рекомендованим повідомленням про вручення за трек-номером: 65300 1000105 7, яке повернулось на адресу суду з довідкою пошти Ф.20 «адресат відсутній за вказаною адресою».

Ухвалу від 27.05.2021 року та судову повістку на 23.06.2021 р. направлено відповідачу (Березівській районній державній адміністрації) рекомендованим повідомленням про вручення за трек-номером: 65300 1000104 9, яке вручено останньому 09.06.2021 року.

Ухвалою суду від 16.06.2021 р. задоволено клопотання представника позивача та призначено розгляд справи №420/6989/21 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів в онлайн системі відеоконференцзв`язку «EASYCON».

Підготовче засідання 23.06.2021 р. відкладено на 19.07.2021 р.

09.07.2021 р. за вхід.№36546/21 надійшов відзив на позов Березівської районної державної адміністрації.

Відзив обґрунтовано наступним.

Розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації №675/од-2021 від 29.06.2021 р. «Про затвердження передавального акта Ширяївської районної державної адміністрації, що припиняється в результаті реорганізації шляхом приєднання до Березівської районної державної адміністрації» затверджено такий акт.

Однак, Ширяївською районною державною адміністрацією правонаступнику не передавались матеріали щодо звільнення працівників.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на наказ керівника апарату «Про повідомлення працівників про майбутнє вивільнення у зв`язку з реорганізацією» та не повідомляє щодо дати ознайомлення з даним документом.

Таким чином, можна дійти висновку, що Позивач був повідомлений про звільнення шляхом направлення документів засобами поштового зв`язку.

Крім того, ОСОБА_1 не надав жодних доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому моральної шкоди.

Ухвалою суду від 19.07.2021 р. продовжено строк для проведення підготовчого провадження.

Підготовче засідання 19.07.2021 р. відкладено на 09.08.2021 р. для забезпечення права представника позивача надати відповідь на відзив.

09.08.2021 р. за вхід.№ЕП/21207/21 надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку із знаходженням представника позивача на стаціонарному лікування в інфекційному відділенні Ширяївської лікарні.

Ухвалою суду від 09.08.2021 року зупинено провадження по справі до одужання представника позивача.

Ухвалою суду від 18.10.2021 р., занесеною до протоколу судового засідання, провадження по справі поновлено.

Ухвалою суду від 18.10.2021 р. підготовче провадження по справі закрито та призначено розгляд справи в порядку письмового провадження.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

ОСОБА_1 з 01.04.2005 року працював в Ширяївській районній державній адміністрації, був призначений на посаду в.о. начальника відділу з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Ширяївської районної державної адміністрації Одеської області та в подальшому, в строк до 23.03.2021 року обіймав різні посади, зокрема: завідуючого сектору з питань надзвичайних ситуації апарату райдержадміністрації; завідуючого сектором з питань діяльності правоохоронних органів, оборонної, мобілізаційної роботи та надзвичайних ситуації апарату райдержадміністрації; завідуючого сектором з питань надзвичайних ситуації райдержадміністрації; головного спеціаліста з надзвичайних ситуації райдержадміністрації; головного спеціаліста з питань цивільного захисту, оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами, на яку переведений 02.03.2020 року. При цьому, мені було присвоєно 9 ранг державного службовця.

Вказані обставини підтверджуються записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 24.01.2001 року.

Відповідно до п. 1 розпорядження Кабінету міністрів України від 16.12.2020 року №1635-р вказано:

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 Закону України Про Кабінет Міністрів України і статті 71 Закону України Про місцеві державні адміністрації:

здійснити реорганізацію районних державних адміністрацій районів, ліквідованих згідно з постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 р. № 807-IX Про утворення та ліквідацію районів, шляхом приєднання до районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах районів, утворених зазначеною постановою, згідно з додатком 1;

утворити районні державні адміністрації в адміністративних центрах районів, утворених зазначеною постановою, як нові юридичні особи публічного права згідно з додатком 2;

здійснити реорганізацію районних державних адміністрацій районів, ліквідованих зазначеною постановою, шляхом їх приєднання до районних державних адміністрацій, утворених згідно з абзацом третім цього пункту, згідно з додатком 3.

Також, пунктом 3 Розпорядження встановлено, що юрисдикція районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах районів, утворених постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 р. № 807-IX, поширюється на всю територію відповідних новоутворених районів.

Пунктом 5 Розпорядження, доручено головам комісій з реорганізації районних державних адміністрацій:

забезпечити здійснення заходів, пов`язаних з утворенням та реорганізацією районних державних адміністрацій внаслідок утворення та ліквідації районів, зокрема виконання планів вивільнення працівників районних державних адміністрацій, що припиняються;

забезпечити виконання повноважень з управління справами районних державних адміністрацій ліквідованих районів, що реорганізуються шляхом приєднання до районних державних адміністрацій утворених районів, а також підготовку та прийняття районними державними адміністраціями, що припиняються, відповідних рішень;

інформувати щомісяця обласні державні адміністрації про хід реорганізації районних державних адміністрацій.

Відповідно до Додатку 1 до Розпорядження «Перелік районних державних адміністрацій, що реорганізуються шляхом приєднання до районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах районів, утворених постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 р. № 807-IX», Ширяєвська районна державна адміністрація Одеської області реорганізується шляхом приєднання до Березівської районної державної адміністрації Одеської області.

Відповідно до ст. 71 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» у разі здійснення реорганізації районних державних адміністрацій шляхом приєднання повноваження з управління справами таких юридичних осіб, забезпечення підготовки та прийняття районними державними адміністраціями, що припиняються, та їх посадовими особами рішень як суб`єктами владних повноважень з дня прийняття рішення про початок реорганізації здійснює голова районної державної адміністрації, до якої здійснюється приєднання інших юридичних осіб.

Порядок здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються, визначаються Кабінетом Міністрів України з урахуванням Бюджетного кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Згідно п. 7 Порядку здійснення заходів щодо утворення та реорганізації районних державних адміністрацій, а також правонаступництва щодо майна, прав та обов`язків районних державних адміністрацій, що припиняються, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 16 грудня 2020 р. № 1321 перехід повноважень, прав та обов`язків (публічно - владне правонаступництво) райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів здійснюється:

у разі існування райдержадміністрації в адміністративному центрі новоутвореного району та приєднання до неї райдержадміністрацій, що припиняються, ліквідованих районів - з моменту утворення комісії з реорганізації райдержадміністрації, що припиняється (далі - комісія з реорганізації);

Пунктом 8 Порядку також передбачено здійснення переходу майна, майнових прав та обов`язків райдержадміністрацій, що припиняються, до райдержадміністрацій новоутворених районів у разі існування райдержадміністрації в адміністративному центрі новоутвореного району та приєднання до неї райдержадміністрацій, що припиняються, ліквідованих районів - з дня затвердження передавального акта комісії з реорганізації;

Разом з тим, відповідно до пункту 10 Порядку райдержадміністрація, розташована в ліквідованому районі, продовжує здійснювати свої повноваження до моменту виникнення відповідного правонаступництва, передбаченого пунктами 7 і 8 цього Порядку.

Відповідно до Додатку 1 до Розпорядження «Перелік районних державних адміністрацій, що реорганізуються шляхом приєднання до районних державних адміністрацій, розташованих в адміністративних центрах районів, утворених постановою Верховної Ради України від 17 липня 2020 р. № 807-IX», Ширяєвська районна державна адміністрація Одеської області реорганізується шляхом приєднання до Березівської районної державної адміністрації Одеської області.

Розпорядженням Одеської обласної державної адміністрації № 675/од-2021 від 29.06.2021 р. «Про затвердження передавального акта Ширяївської районної державної адміністрації, що припиняється в результаті реорганізації шляхом приєднання до Березівської районної державної адміністрації» затверджено такий акт.

31.12.2015 року ОСОБА_1 було підписано Контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України і за станом на день подання позову позивач безпосередньо бере участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, що підтверджується документами: Контрактом, Витягом з Наказу військового комісару Ширяївського РТЦК від 18.07.2019 року № 18 та Довідкою № 728 від 10.03.2021 року.

Наказом №01-од від 22.01.2021 р. «Про повідомлення працівників про наступне вивільнення у зв`язку з реорганізацією Ширяївської районної державної адміністрації Одеської області у порядку статті 87 Закону України «Про державну службу» та статей 40, 49-2 Кодексу законів про працю України» наказано головному спеціалісту з питань управління персоналом апарату Ширяївської РДА попередити працівників Ширяївської РДА (згідно зі списком у Додатку 1) про наступне звільнення у зв`язку із реорганізацією Ширяївської РДА.

Додаток 1 (Лист особистого ознайомлення) містить прізвище « ОСОБА_1 » (п.16), при цьому графа «дата ознайомлення» та «особистий підпис» не заповненні.

Доказів направлення Повідомлення про наступне звільнення засобами поштового зв`язку або на електронну адресу відповідачами не надано.

23.03.2021 року головою Ширяївської районної державної адміністрації Гордієнко П.І. видано Розпорядження № 12-к «Про звільнення ОСОБА_1 », яким, відповідно до ст. 6 Закону України «Про місцеві Державні адміністрації», ст.87 Закону України «Про державну службу», пункту 1 ст. 40 КЗпП України, на підставі Наказу «Про повідомлення працівників про майбутнє вивільнення у зв`язку з реорганізацією Ширяївської районної державної адміністрації Одеської області у порядку статті 87 Закону України «Про державну службу» та статей 40, 49-2 Кодексу Законів про Працю України, ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста з питань цивільного захисту, оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Ширяївської районної державної адміністрації 23 березня 2021 року у зв`язку з реорганізацією районної державної адміністрації.

У розпорядженні зазначено: Підстава: Повідомлення про вивільнення надіслане засобами електронного зв`язку від 26.01.2021 р.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ.

Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.

У ч. 2 ст. 19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ст. 6 Конвенції «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».

Законом України від 14.09.2006 року № 137-V ратифіковано Європейську соціальну хартію (переглянуту). Відповідно до пункту 1 частини 1 Хартії, кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає.

Стаття 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 5 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Конституція України (в редакції станом на 30.09.2016 року) містить статтю 124 «…Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.», яка визначає можливість судового захисту за наявності юридичного спору.

Юридичний спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб`єктивні права. Правові спори виникають внаслідок порушення суб`єктивних прав у результаті протиправних дій, а також у разі невизнання або оспорювання суб`єктивних прав.

В даній справі підставою юридичного спору стало винесення розпорядження яким позивача звільнено з посади головного спеціаліста з питань цивільного захисту, оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Ширяївської районної державної адміністрації за наявності імперативної норми ст. 119 КЗпП про заборону звільнення працівників, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України «Про військовий обов`язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон №889-VIII).

Відповідно до частин 2, 3 статті 5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Як випливає зі змісту пункту 2 частини 1 статті 24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

Суд зазначає, що порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, визначений також Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008).

Відповідно до вимог абз. 1 п. 15 Положення №1153/2008 з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладається контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.

Згідно з ч. 2 п.16 Розділу II Положення №1153/2008, право на укладення від імені Міністерства оборони України контракту про проходження військової служби надається посадовій особі, яка має право видавати накази по особовому складу та до повноважень якої належить призначення на відповідні посади, - з особами, що призначені або призначаються на посади, за якими штатом (штатним розписом) передбачено військове звання від рядового складу до старшого офіцерського складу.

За правилами частини 5 пункту 23 Розділу II Положення №1153/2008 строк контракту про проходження військової служби обчислюється з дня набрання ним чинності. Зокрема, контракт про проходження військової служби набирає чинності з дня зарахування до списків особового складу військової частини із громадянами, прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі з військовозобов`язаними, які проходять збори, та резервістами під час мобілізації.

Проаналізувавши зазначені норми законодавства суд приходить до висновку, що громадяни, які добровільно вступають на військову службу, укладають контракт з державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Такий контракт про проходження військової служби набирає чинності з дня зарахування до списків особового складу відповідної військової частини, а початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу відповідної військової частини.

Разом з тим, відповідно до ч.2 ст.39 Закону №2232-XII громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

Зокрема, частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Тобто, законодавцем передбачено, що гарантії щодо збереження місця роботи і середнього заробітку розповсюджуються на громадян, які, зокрема, прийняті на військову службу за контрактом під час дії особливого періоду.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01.03.2014, яке введене в дію Указом Президента України від 02.03.2014 № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Законом України від 17.03.2014 № 1126-VII затверджено Указ Президента України від 17.03.2014 №303, яким глава держави у зв`язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі постановив про оголошення та проведення часткової мобілізації.

01.04.2014 набрав чинності Закон України від 27.03.2014 № 1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації», пунктом 6 частини другої якого статтю 39 Закону № 2232-XII, що регламентує призов на військову службу під час мобілізації, доповнено, зокрема, частиною другою такого змісту:

« 2. За громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності».

У подальшому Президентом України ще тричі видавалися укази про часткову мобілізацію, які були затверджені законами України від 06.05.2014 № 1240-VII, 22.07.2014 № 1595-VII, 15.01.2015 № 113-VIII та, крім іншого, встановлювали строки проведення мобілізації (протягом 45 діб у перших двох випадках та 210 діб - в останньому).

Крім того, Указом Президента України від 14.01.2015 № 15 «Про часткову мобілізацію» (пункт 5) Кабінету Міністрів України було доручено, зокрема, перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь «повна готовність», а пунктом 7 доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі статтею 39 Закону № 2232-XII, статтею 119 КЗпП за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.

08.02.2015 Законом України від 15.01.2015 № 116-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» частину другу статті 39 Закону № 2232-XII викладено в такій редакції:

« 2. За громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання».

Таким чином, законодавцем запроваджено норми щодо соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду, не лише за призовом під час мобілізації, на особливий період, а й прийнятих на військову службу за контрактом, а також призваних на строкову військову службу у зазначений період.

11.06.2015 набрав чинності Закон України від 14.05.2015 № 433-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», метою прийняття якого згідно з пояснювальною запискою до нього є посилення соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду. Зазначеним Законом частину другу статті 39 Закону № 2232-XIIвикладено в такій редакції:

« 2. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

01.06.2016 набрав чинності Закон України від 24.12.2015 № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким, зокрема частину третю та четверту статті 119 КЗпП викладено в редакції, яка (і на час виникнення спірних правовідносин у цій справі) передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Аналіз наведених норм, у редакціях, чинних на час призову та звільнення зі служби позивача, дає підстави для висновку, що громадяни України, призвані на строкову військову службу під час особливого періоду, користувалися передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП гарантіями щодо збереження місця роботи та середньомісячного заробітку.

Юридичні гарантії - законодавчо закріплені засоби охорони суб`єктивних прав громадян і організацій, способи їх реалізації, а також засоби забезпечення законності і охорони правопорядку, інтересів особистості, суспільства і держави.

Зобов`язання держави в галузі прав людини - це невтручання держави у сферу індивідуальної свободи, повага до прав людини, їх забезпечення, захист та сприяння їх реалізації, а також вживання державою усіх можливих заходів для уникнення порушень прав людини, захист від таких порушень, застосування санкцій за їх скоєння та належна компенсація особам, які постраждали. Так само, вони є невід' ємною складовою міжнародних стандартів прав людини, а їх виконання стає предметом розгляду міжнародних судових чи «квазісудових» установ(таких як Європейський суд з прав людини).

Зобов`язання поважати права людини - утримання державних органів, підприємств, установ від порушень прав людини при виконанні своїх повноважень.

Зобов`язання захищати права людини - захист носіїв прав людини від протиправного втручання третіх осіб під час їх реалізації, а також застосування санкцій щодо правопорушників.

Зобов`язання забезпечувати здійснення прав людини - активні дії з боку держави метою яких є сприяння реалізацій прав людини в повному обсязі, досягнення їх кінцевого результату.

Суд наголошує, що з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17.03.2014) відповідно до положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» законодавець пов`язує настання особливого періоду. При цьому, сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації, у свою чергу, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду та в проміжках між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.

Водночас, Укази Президента України про звільнення в запас військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації, на особливий період (12.06.2015 № 328/2015, 25.03.2016 № 11/2016, 24.06.2016 № 271/2016, 26.09.2016 № 411/2016), мали іншу мету - звільнення у запас військовослужбовців за призовом під час попередніх хвиль мобілізації. Тобто, вказані укази не стосуються осіб, що проходять службу за контрактом та не можуть розглядатися як такі, що завершують дію особливого періоду.

Так, судом встановлено, що 31 грудня 2015 року між позивачем та Міністерством оборони України укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України.

Отже, настала умова, визначена ч.2 ст.39 Закону №2232-XII та ч.3 ст.119 Кодексу законів про працю України, - позивача прийнято на військову службу за контрактом.

Відтак, враховуючи положення ч.2 ст.39 Закону №2232-XII та ч.3 ст.119 Кодексу законів про працю України, на позивача з 31.12.2015 року розповсюджувались гарантії щодо збереження місця роботи і середнього заробітку.

У статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII закріплено визначення особливого періоду - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні діє з моменту оприлюднення Указу Президента від 17 березня 2014 року №30-3/2014 «Про часткову мобілізацію» (набрав чинності з дня його опублікування у газеті "Голос України" від 18.03.2014 року N49), який затверджений Законом України від 17.03.2014 N1126-VII та буде закінченим з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 14.01.2015 №15/2015, затвердженим Законом України від 15.01.2015 N113-VII, який набрав чинності 20.01.2015, оголошено проведення часткової мобілізації.

Пунктом 7 Указу Президента України від 14.01.2015 року "Про часткову мобілізацію" №15/2015 доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно із статтею 39 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", статтею 119 Кодексу законів про працю України за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України не приймав.

Таким чином, з 18 березня 2014 року по теперішній час в Україні діє особливий період.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності.

Аналогічні роз`яснення стосовно дії в Україні особливого періоду та гарантій осіб, які проходять військову службу у цей період зробив Верховний Суд у постанові від 04.02.2019 року по справі №426/11214/17 (провадження №61-47482св18).

Оскільки на час укладення контракту з позивачем про проходження військової служби діяв особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору, то на нього поширюються гарантії, визначені ч.3 ст.119 КЗпП України.

Проте, незважаючи на те, що позивача прийнято на військову службу за контрактом в особливий період, Ширяївська районна державна адміністрація протиправно прийняла розпорядження від 23.03.2021 р. №12-к, яким звільнила ОСОБА_1 , головного спеціаліста з питань цивільного захисту, оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Ширяївської районної державної адміністрації, із займаної посади

Надаючи оцінку іншим доводам відповідача, зокрема, щодо скорочення штатів як підставу звільнення позивача та обґрунтування його звільнення у порядку визначеному в п.1 ст. 40 КЗпП України, суд зазначає наступне.

Статтею 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Згідно абзацу першого частини шостої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Так однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Водночас частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відтак, надаючи оцінку доводам відповідача про правомірність звільнення позивача на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, суд також з`ясовує чи була дотримана процедура звільнення.

Суд вважає таким, що не відповідають фактичним обставинам справи, твердження відповідача (Березівської РДА) щодо направлення Повідомлення про звільнення позивача засобами поштового зв`язку, оскільки жодних доказів до суду не надано.

Крім того, варто наголосити, що Ширяївської РДА не надано доказів здійснення заходів з`ясування у працівників про наявність підстав для переважного права залишення на державній службі, або заборони звільнення у разі змін в організації виробництва і праці, що встановлені трудовим законодавством, зокрема наявних гарантій, передбачених ч.3 ст. 119 КЗпП України.

Для правомірного звільнення позивача спочатку мали настати підстави, зокрема, закінчення терміну дії контракту з Міністерством оборони України, здійснення у передбачений законом спосіб та строк попередження про майбутнє вивільнення, а вже потім з`ясування питання про можливість чи не можливість його переведення на нову посаду і якщо так, то в який спосіб.

У той час, як у справі, що розглядається, відповідачем в порушення гарантій передбачених ч.3 ст. 119 КЗпП України та без дотримання порядку і способу попередження про майбутнє вивільнення, було прийнято оскаржуване розпорядження про звільнення.

Відтак, вимога позивача у цій частині, враховуючи положення частини другої статті 9 КАС України, підлягає задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування Розпорядження від 23.03.2021 р. № 12-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами, суд повинен керуватись принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240-1 Кодексу законів про працю України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі №826/26823/15, від 28 жовтня 2020 року у справі № 826/7297/15.

У зв`язку з тим, що встановлені у цій справі обставини свідчать про порушення прав позивача, то належним способом захисту порушеного права є приведення сторін у первісний стан, який існував до видання розпорядження про звільнення.

При цьому суд зазначає, що обираючи саме такий спосіб захисту порушених прав та законних інтересів позивача, суд не підміняє державний орган та не втручається у його дискреційні повноваження щодо здійснення активних дій стосовно працевлаштування позивача.

У пункті 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зазначено, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Отже, день звільнення це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах із роботодавцем.

Таким чином, позивача слід поновити на посаді з наступного дня за днем звільнення, тобто 24 березня 2021 року.

Відтак, обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд вважає за необхідне поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста з питань цивільного захисту, оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Ширяївської районної державної адміністрації з 24.03.2021 року.

Також суд враховує, що станом на 08.11.2021 року запис про припинення Ширяївської РДА до реєстру не внесено.

Існування в певній сфері суспільних відносин спеціальних нормативних актів не виключає можливості субсидіарного застосування загальних норм, у тому числі норм трудового законодавства. Зокрема, це стосується випадків, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано певні конкретні аспекти правовідносин або коли про це йдеться безпосередньо в спеціальному законі. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Великої Палати ВС від 22.05.2018 у справі № П/9901/101/18, у постанові ВС від 28.03.2018 у справі № К/9901/13483/18.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/202 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.5 ст.242 КАСУ).

Так, суд вважає за необхідне застосувати правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду по справі №813/782/17, яка зводиться до наступного.

«Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків закріплені у ст.119 КЗпП України відповідно до пункту 3 цієї статті, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

21. Тобто, чинне законодавство не передбачає можливості розірвання трудових відносин з працівником, призваним на військову службу, за жодних обставин. Припинення трудового договору на підставі п.2 ст.36 КЗпП України у зв`язку з закінченням строку трудового договору з працівниками, призваними на військову службу, можливо тільки після закінчення проходження військової служби (дня фактичної демобілізації).

22. Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що чинним законодавством не встановлено жодних відмінностей між правовим становищем працівників, які уклали строкові трудові договори, та працівників, що працюють за безстроковими трудовими договорами, зокрема, й щодо поширення на них установлених законом гарантій, пільг і компенсацій, тому передбачені ст.119 КЗпП України гарантії поширюються на всіх без винятку працівників незалежно від того, працюють вони за строковим чи безстроковим трудовим договором».

Також до спірних правовідносин підлягає застосуванню постанова Верховного Суду по справі №127/10017/18.

«Оскільки позивачка уклала контракт під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, то вона як військовослужбовець користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та частинами третьою та четвертою статті 119 КЗпП України.

Зі змісту статті 119 КЗпП України поширення гарантій щодо збереження місця роботи законодавець не ставить у залежність від виду контракту, а тільки умову, що такі гарантії надаються особі у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, а саме під час мобілізації, на особливий період.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що законних підстав для звільнення позивачки з посади не було, у зв`язку з цим ОСОБА_3 підлягає поновленню на попередній роботі».

Щодо доводів Березівської РДА про недоведеність моральної шкоди позивача через відсутність у матеріалах справи будь-яких належних та допустимих доказів такої шкоди та, відповідно, і її розміру.

Ширяївською РДА відзиву на позов не надано.

Верховний Суд у постанові від 21.10.2021 р. по справі №826/2778/14 сформував наступну правову позицію:

«Як зазначено у пункті 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 право фізичних та юридичних осіб на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок порушення їхніх прав, свобод та законних інтересів, має конституційно-правову природу і передбачено в статтях 32, 56, 62, 152 Основного Закону України.

Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 750/6330/17 підкреслив, що у практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005).

Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Аналіз чинного законодавства дає підстави для висновку, що інститут моральної шкоди має міжгалузевий характер, а тому особливості його застосування можуть встановлюватися галузевим законодавством.

У трудовому законодавстві право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його трудових прав, визначено у статті 237-1 КЗпП України, відповідно до якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Верховний Суд України у постанові від 25 квітня 2012 року справа № 6-23цс12 сформулював основні підходи до відшкодування моральної шкоди у разі порушення прав працівника. Так, Верховний Суд України указав, що норма статті 237-1 КЗпП України містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Норми КЗпП України не містять будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин,

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Отже компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним.

В обґрунтування заявленого розміру моральної шкоди (20000 грн) позивач посилався на тривалість та складність процедури відновлення його порушеного права та зазначав, що на ґрунті нервових переживань у нього сталися гіпертонічні кризи 16 січня 2014 року та 03 лютого 2014 року, він вимушений був неодноразово з 16 січня 2014 року звертатися за медичною допомогою та стаціонарно лікуватися.

З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанції, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

Задовольняючи позовні вимоги позивача про стягнення моральної шкоди у заявленим ним розмірі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач був неправомірно позбавлений законного права на відповідну оплату праці, що призвело до тривалих моральних страждань та емоційних переживань і вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи досліджену історію цієї справи Верховний Суд приходить до висновку, що присуджена судом першої інстанції сума не є очевидно неспівмірною, а висновки судів першої та апеляційної інстанції, викладені у судових рішеннях у справі, яка переглядається, є законними і обґрунтованими».

У даній справі позивач зазначає, що у зв`язку з незаконним звільненням з роботи і як наслідок цього - позбавленням його можливості реалізації своїх професійних знань та досвіду, а також пов`язаною з цим втратою засобів для існування та неможливістю на належному матеріальному рівні забезпечувати та утримувати свою родину, він зазнав значних моральних страждань та переніс нервовий стрес, втратив спокій та зневірився. Нормалізація ситуації щоразу потребує з його боку значних фізичних та психологічних зусиль.

У зв`язку з викладеним позивач оцінює заподіяну моральна шкоду у 10 000 (десять тисяч) гривень.

Оцінюючи "розумність" і "справедливість" заявленої до відшкодування моральної шкоди, суд враховує факт незаконного звільнення з роботи, часткову втрату засобів до існування, психологічні страждання, розчарування та незручності, зокрема через порушення принципу належного врядування. Відтак, суд дійшов висновку про стягнення моральної шкоди у розмірі 2000,00 грн., яка є співмірною у справі, що розглядається.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст. ст. 139, 242, 246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Ширяєвської районної державної адміністрації Одеської області, Березівської районної державної адміністрації Одеської області про визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на посаді та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Розпорядження голови Ширяївської районної державної адміністрації Одеської області Гордієнко П.І. від 23.03.2021 року № 12-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста з питань цивільного захисту, оборонної роботи та взаємодії з правоохоронними органами Ширяївської районної державної адміністрації з 24.03.2021 року.

Стягнути з Ширяївської районної державної адміністрації Одеської області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди 2000,00 (дві тисячі) гривень.

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

ОСОБА_1 - адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2

Ширяєвська районна державна адміністрація Одеської області - адреса: 66800, Одеська область, смт. Ширяєве, вул. Грушевського, 104, ЄДРПОУ 04057244

Березівська районна державна адміністрація Одеської області -67300, Одеська обл., Березівський район, місто Березівка, площа Т.Г. Шевченка, 1, Код ЄДРПОУ: 04056888

Головуючий суддяПотоцька Н.В.