Постанова

від 22.06.2010 по справі 44/34-б

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 22.06.2010                                                                                           № 44/34-б

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Дзюбка П.О.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від кредитора: ОСОБА_1 дов. №3724 від 23.10.2009 р.

від боржника: ОСОБА_2;

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізична особа - підприємець ОСОБА_3

 на ухвала Господарського суду м.Києва від 22.03.2010

 у справі № 44/34-б ( .....)

 за позовом                               Фізична особа - підприємець ОСОБА_3

 до                                                   Фізична особа - підприємець ОСОБА_2

 про                                                   визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

 Ухвалою Господарського суду м. Києва від 22.03.2010 року у справі № 44/34-б про банкрутство фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 (далі –Боржник) за заявою фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 (далі – Ініціюючий кредитор) провадження у справі припинено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою Ініціюючий кредитор звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду м. Києва від 22.03.2010 року. Вважає, що ухвала прийнята з неповним з’ясуванням обставин справи та грубим порушенням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні представник Ініціюючого кредитора підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, скасувати ухвалу господарського суду.

Боржник не надав суду відзиву на апеляційну скаргу, однак в судовому засіданні вирішення питання щодо задоволення апеляційної скарги залишив на розсуд суду.

Київський апеляційний господарський суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши думку представників, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються вимоги скаржника, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду апеляційної скарги, встановив, що постанову господарського суду м. Києва необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення із наступних підстав:

При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне констатувати, що Ініціюючий кредитор, в порушення вимог ст.33 ГПК України, не довів ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх заперечень, при апеляційному провадженні.

Ініціюючий кредитор звернувся до суду з заявою про порушення справи про банкрутство боржника - фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), оскільки останній заборгував йому 243 563 (двісті сорок три тисячі п'ятсот шістдесят три) грн. 69 коп. і не в змозі сплатити борг.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 25.12.2009р. порушено провадження у справі № 44/34-6 та призначено розгляд справи.

Оскаржуваною ухвалою судом першої інстанції провадження у справі припинено на підставі п.7 ч.1 ст. 40 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та п.11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Апеляційна скарга фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 мотивована тим що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме п.7 ч.1 ст. 40 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі - Закон) та п.11 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Оскільки, п.7 ч.1 ст. 40 Закону передбачає припинення провадження за умови виконання боржником усіх зобов’язань перед кредитором, однак, згідно обставин справи цього не відбулося. Також, кредитор в апеляційній скарзі зазначає, що враховуючи наявність непогашеного боргу, п.11 ч. 1 ст. 80 ГПК України застосований в даному випадку неправомірно.

Однак, дані твердження скаржника не приймаються апеляційним судом до уваги як такі що є помилковими, необґрунтованими і такими що суперечать чинному законодавству, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Частиною 1 ст. 99 ГПК України встановлено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Частиною 2 ст. 106 ГПК України передбачено, що апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону провадження у справах про банкрутство регулюються цим Законом, Господарським процесуальним кодексом та іншими законодавчими актами України.

Частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були вдоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення ;троку, якщо інше не передбачено цим законом.

При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому, зокрема, зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора. і За приписами частини 8 статті 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги  кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Як вбачається із змісту заяви про порушення справи про банкрутство та додатків до неї, відповідно до договору від 19.05.2009 на проведення маркетингових досліджень та акту приймання – передачі від 06.07.2009р. у Боржника перед Ініціюючим кредитором виникла заборгованість за надані послуги в сумі 230000,00 грн. Ініціюючий кредитор звертався до Боржника з претензією  від 17.07.2009 року, в якій просив перерахувати грошові кошти в сумі 230000,00 грн. Від Боржника, за результатами розгляду вказаної претензії, надійшла відповідь від 21.07.2009 року, якою було визнано борг в сумі 230000,00 грн.. За таких умов, Боржник має заборгованість перед Ініціюючим кредитором в розмірі 243563,69 грн., з яких 230000,00 грн. – сума основного боргу, 13563,69 – пеня за прострочення виконання грошових зобов’язань.

Інших доказів в обґрунтування безспірності грошових вимог, як таких, що підтверджені виконавчими документами, ініціюючий кредитор суду не надав.

Перелік виконавчих документів, за якими проводиться виконання органами державної виконавчої служби визначений в ст. 3 Закону України “Про виконавче провадження”. Однак, при цьому апеляційний суд зазначає, що визнана у встановленому порядку претензія виключена з переліку документів за якими проводиться виконання органами державної виконавчої служби відповідно до Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про виконавче провадження” та деяких інших законодавчих актів щодо виконання судових рішень від 15.03.2006р. №3541-IV, який набрав чинності з 14.04.2006. Отже, з дати набрання чинності цим законом претензія до боржника та її визнання боржником не приймаються органами державної виконавчої служби, як виконавчі документи.

До розрахункових документів, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника у безспірному порядку належать тільки платіжні вимоги, про що зазначається в пункті 1.25 статті 1 і статті 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні". Невиконані банком через брак коштів на рахунку боржника платіжні вимоги є доказом неплатоспроможності боржника та безспірності вимог його кредитора (кредиторів), до яких відносяться як стягувачі за виконавчими документами, так і отримувачі за договірним списанням коштів.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно пункту 36 Постанови Пленуму Верховного суду України від 18 грудня 2009 д року № 15 "Про судову практику в справах про банкрутство", якщо законом не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про банкрутство підприємств, стосовно яких діє законодавча заборона порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення) та пункту 11 частини першої статті 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору).

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що за умови відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження без спірності вимог кредиторів, місцевий господарський суд правомірно припинив провадження у справі № 44/34-6 за заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про визнання банкрутом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2  у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи фізичної особи – підприємця ОСОБА_3, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування ухвали господарського суду.

Колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законну та обґрунтовану ухвалу у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, ухвалу необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

З огляду на викладене вище та керуючись ст.ст. 41,34,99,101,103,105,106 ГПК,                         Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу фізичної особи – підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2.          Ухвалу Господарського суду м. Києва від 22.03.2010 р. у справі №44/34-б залишити без змін.

3.           Матеріали справи № 44/34-б повернути Господарському суду м Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 25.06.10 (відправлено)