Рішення

від 09.11.2021 по справі 128/2481/21

ВІННИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 128/2481/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

09 листопада 2021 року місто Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області

в складі:

головуючого судді Ганкіної І.А.

при секретарі Жигаровій Д.О.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Вінниця в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним , -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним, мотивуючи свої вимоги тим, що він є власником земельної ділянки кадастровий номер 0520688900:01:019:0021, заг. пл. 0,35 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Дана обставина підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, індексний номер 26177435 від 29.08.2014 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер 26177508 від 29.08.2014 року. В травні 2021 року позивачу стало відомо, що власником даної земельної ділянки стала ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.04.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Білозарецькою О.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 313, укладеного між нею та наче б то позивачем. Однак, позивач такого договору не підписував, так як взагалі не мав наміру продавати земельну ділянку. Таким чином, враховуючи відсутність волевиявлення позивача на укладання спірного договору купівлі-продажу, договір купівлі-продажу земельної ділянки від 06.04.2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Білозарецькою О.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 313, є недійсним.

За наведених вище підстав позивач звернувся до суду, та просить визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 06.04.2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Білозарецькою О.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 313 та стягнути з відповідача судові витрати.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Огородник В.В. в судове засідання подав до суду письмову заяву про розгляд справи без їх участі, в поданій заяві зазначив, що позовні вимоги підтримує та просить задовольнити, проти ухвалення заочного рішення не заперечує. Справу просить розглянути за наявними матеріалами справи.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з`явилася без поважних причин, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялася судом завчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи, а саме зворотним поштовим повідомленням із відміткою про причини повернення За закінченням терміну зберігання . Заяв про відкладення розгляду справи або про розгляд справи без її участі на адресу суду не надходило. Відзив на позовну заяву в запропонований судом строк відповідачем не подано.

Частиною 3 статті 211 ЦПК України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

За згодою позивача, на підставі ухвали суду про заочний розгляд справи, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За вказаних обставин суд вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Врахувавши позицію сторін, дослідивши подані сторонами докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

За ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини громадянина захищаються судом та відповідно до вимог чинного цивільного процесуального законодавства України кожній особі гарантується право звернення безпосередньо до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 0520688900:01:019:0021, заг. пл. 0,35 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на нерухоме майно, індексний номер 26177435 від 29.08.2014 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер 26177508 від 29.08.2014 року (а.с.5,6).

В травні 2021 року ОСОБА_1 стало відомо, що власником даної земельної ділянки стала ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.04.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Білозарецькою О.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 313 (а.с. 7-11).

Відповідно до висновку експертів за результатами проведення судової технічної та почеркознавчої експертизи у кримінальному провадженні № 12021020000000255 від 23.09.2021 року за № 6106/6107/6249/21-21, встановлено, що …п. 4. Підпис у договорі купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 0520688900:04:003:0427 від 06.04.2021 року в графі Продавець біля рукописного напису ОСОБА_1 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою; п. 5. Рукописний напис ОСОБА_1 у договорі купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 0520688900:04:003:0427 від 06.04.2021 року - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою; п. 6 Підпис у договорі купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 0520688900:04:003:0427 від 06.04.2021 року в графі Продавець біля рукописного напису ОСОБА_1 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою; п. 7 Рукописний напис ОСОБА_1 у договорі купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 0520688900:04:003:0427 від 06.04.2021 року - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою; п. 8 Підпис у договорі купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 0520688900:04:003:0427 від 06.04.2021 року на фірмовому бланку № НОМЕР_1 в графі Продавець біля рукописного напису ОСОБА_1 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою; п. 9 Рукописний напис ОСОБА_1 у договорі купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 0520688900:04:003:0427 від 06.04.2021 року на фірмовому бланку № НОМЕР_1 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою… .

Таким чином, судом встановлено, що оспорюваний правочин, договір купівлі-продажу земельної ділянки суперечить ст.ст.203, 205 ЦК України, оскільки відсутнє вільне волевиявлення позивача на його підписання, правочин не спрямованій на настання правових наслідків з боку землевласника.

Ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 3 та 4 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

За правилами п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.207 Цивільного Кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони… Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.3 ст.203 ЦК України, головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є спрямованість волі сторін на укладення договору.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , судам відповідно до вимог ст.215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини якщо їх недійсність встановлена законом (ч.1 ст.219, ч.1 ст.220, ч.1 ст.224 ЦК України тощо), та оспорювані якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч.2 ст.222, ч.2 ст.223, ч.1 ст.225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний судом недійсним лише за рішенням суду.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) (ч.ч.1, 2 ст.215 ЦК України).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою (ч.ч.1, 5 ст.216 ЦК України).

За положеннями ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Проаналізовані вище обставини та вимоги законодавства є підставою для визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.04.2021 року недійсними, оскільки позивачем ОСОБА_1 не підписувався, вільного волевиявлення на настання юридичних наслідків зі сторони землевласника не було.

За ст.79 ЗК України - земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Частиною 1 статті 316 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст.317,319,321 ЦК України).

При цьому, під правомочністю володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс тощо).

Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судом досліджено кожний доказ, наданий учасниками справи на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Виходячи з вищевикладеного, суд констатує той факт, що позивачем надано належні, достовірні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог, щодо визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, в зв`язку з чим позов підлягає до задоволення. Щодо стягнення судових витрат суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України , судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України ).

Відповідно до статті 141 ЦПК України , судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч.8 ст. 141 ЦПК України ).

Згідно з частинами першою - четвертою статті 137 ЦПК України , витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод . Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вбачається з Ордеру про надання правничої (правової) допомоги від 01.09.2021 року адвокатом Огородником В.В. надається правова допомога ОСОБА_1 .

Акту виконаних робіт з надання правової допомоги адвокатом Огородником В.В. та квитанції (чеку, касового ордера) про оплату роботи адвоката суду не надано.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Враховуючи, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн, тому в стягненні даного виду витрат слід відмовити.

В порядку ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення лише понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908,00 грн. (а.с.1).

Керуючись ст. ст. 203,215, 216,244,245,640,392,387, 655 ЦК України, ст.ст. 4,19,76,81,133,137,141,200, 247, 258-259, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задоволити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 0520688900:01:019:0021, заг. пл. 0,35 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , від 06.04.2021 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького районного нотаріального округу Білозарецькою О.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 313, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) судові витрати в розмірі 908,00 грн.

В стягненні витрат на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн - відмовити.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Вінницького апеляційного суду через Вінницький районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення виготовлено 09.11.2021 року.

Відомості про учасників:

Позивач - ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 ;

Відповідач - ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Суддя І.А. Ганкіна