Рішення

від 04.11.2021 по справі 219/11740/16-ц

АРТЕМІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 219/11740/16-ц

Провадження № 2/219/7/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.10.2021 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області

у складі головуючого судді Хомченко Л.І.,

за участю секретаря Гаврилюк К.К.

представника відповідача Вірченко Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому зсіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, 3-ті особи Державна служба надзвичайних ситуацій, Служба безпеки України, про стягнення матеріальної шкоди .

ВСТАНОВИВ:

02.12.2016 року позивач звернувся до відповідача з вказаним позовом та уточнивши вимоги , посилався на те , що він є власником будинку з господарськими будівлями та спорудами , що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . 16.07.2014 року в наслідок проведення антитерористичної операції в селі Серебрянка Бамутського району Донецької області снарядами був знищений його житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами ,що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , просив стягнути з відповідачів заподіяну йому матеріальну шкоду заподіяну терористичним актом за пошкоджені житловий будинок у розмірі 331 223 гривень 10 копійок .

Ухвалою від 05.12.2016 року судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області Брежнева О.А. позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Міністерства Внутрішніх справ України, Головного управління Національної гвардії України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при службі безпеки України, про стягнення матеріальної та моральної шкоди - залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня отримання ухвали, для усунення вищевикладених недоліків . Роз`яснено позивачу, що у разі невиконання ухвали суду в зазначений строк, позовна заява вважається неподаною та повертається позивачеві.

Ухвалою від 01 березня 2017 року судді Артемівського міськрайонного суду Донецької області Брежнева О.А., ухвалено : ,,Відкрити провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, Міністерства Внутрішніх справ України, Головного управління Національної гвардії України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при службі безпеки України, про стягнення матеріальної та моральної шкоди. Призначити по справі судове засідання на 07 березня 2017 року о 13:00 годині в приміщенні суду

Ухвалою від 08 лютого 2018 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області ухвалив : ,, Перейти до розгляду цієї справи в порядку загального позовного провадження за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, починаючи зі стадії підготовчого провадження.

Клопотання представника позивача щодо виключення з числа відповідачів - Міністерства оборони України, Міністерства Внутрішніх справ України, Головного управління Національної гвардії України, Антитерористичного центру при службі безпеки України - задовольнити.

Виключити з числа відповідачів - Міністерство оборони України, Міністерство Внутрішніх справ України, Головне управління Національної гвардії України, Антитерористичний центр при службі безпеки України.

Підготовче судове засідання по справі призначити (відкласти) на 13-00 години 14 березня 2018 року, яке відбудеться в приміщенні Артемівського міськрайонного суду Донецької області (84500, Донецька область, м. Бахмут, вул Миру, буд. 5, каб. 201).

Ухвалою від 14 березня 2018 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області ухвалив : Закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 30 березня 2018 року о 14-30 годині у приміщенні Артемівського міськрайонного суду Донецької області (за адресою: Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 5, каб. 201) суддею одноособово.

Ухвалою від 30 березня 2018 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області ухвалив : Розгляд цивільної справи за правилами загального позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, 3-ті особи Державна служба надзвичайних ситуацій, служба безпеки України, про стягнення матеріальної та моральної шкоди, відкласти на11-00 годину 16 квітня 2018 року, про що повідомити учасників справи.

В задоволені клопотання про проведення судового засідання в режимі відео конференції з Краматорським міським судом Донецької області відмовити.

Ухвалою від 11 травня 2018 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області ухвалив : Оголосити по справі перерву до 14 червня 2018 року 11-00 години, про що повідомити сторони.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи 14.08.2018 року справу передано судді Хомченко Л.І.

Ухвалою від 30.08.2018 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області ухвалив : Клопотання представника третьої особи - Служби безпеки України про участь представника Служби безпеки України, у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задовольнити.

Доручити Окружному адміністративному суду м. Києва, що знаходиться за адресою: 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра, 8, корпус 1, забезпечити проведення відеоконференції за участю представника Служби безпеки України який братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції по цивільній справі за ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, 3-ті особи Державна служба надзвичайних ситуацій, Служба безпеки України, про стягнення матеріальної та моральної шкоди, у судовому засіданні 30.10.2018 року о 10 годині 00 хвилин.

Клопотання представника відповідача - Кабінету Міністрів України про участь представника Кабінету Міністрів України, у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задовольнити.

Доручити Краматорському міському суду Донецької області, що знаходиться за адресою: 84333, м. Краматорськ, вул. Маяковського, 21, забезпечити проведення відеоконференції за участю представника Кабінету Міністрів України який братиме участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції по цивільній справі за ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, 3-ті особи Державна служба надзвичайних ситуацій, Служба безпеки України, про стягнення матеріальної та моральної шкоди, у судовому засіданні 30.10.2018 року о 10 годині 00 хвилин

Позивач та представник позивач до судового засідання не з`явився ,про час та дату розгляду справи їх було повідомлено належним чином ,представник позивача надав заяву про розгляд справи у його відсутність

Представник відповідача ОСОБА_2 заперечував проти задоволення заявлених вимог ,просив відмовити у задоволенні позову ,так як постановому КМУ від 02.09.2020 року встановлено механізм надання грошової допомоги постраждалим від надзвичайних сітуацій.

Представник Державної казначейської служби України до судового засідання не з`явився ,про час та дату розгляду справи його було повідомлено належним чином ,надав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Представник третьої особи Державної служби з надзвичайних ситуацій, до судового засідання не з`явився ,про час та дату розгляду справи його було повідомлено належним чином ,надав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Представник третьої особи Служби безпеки України, до судового засідання не з`явився ,про час та дату розгляду справи його було повідомлено належним чином .

Дослідив матеріали справи суд встановив наступні обставини .

Позивач - ОСОБА_1 є власником будинку з господарськими будівлями та спорудами , що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . ,що підтверджується договором дарування від 01.06.1990 року(арк.с5-6 т.1 )

16.07.2014 року в наслідок проведення антитерористичної операції в селі Серебрянка Бамутського району Донецької області снарядами був знищений житловий будинок позивача з господарськими будівлями та спорудами ,що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ,що підтверджується актами технічного стану житлового будинку ОСОБА_1 від 16.07.2014 року (арк.с.11,12, т.1 )

Згідно висновку про вартість збитків від 04.01.2017 року розмір збитків ,що призвели до завдання майнової шкоди ОСОБА_1 -власнику будинку з господарськими будівлями та спорудами ,що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 ,що зафіксовано актом обстеження матеріально-побутових умов ОСОБА_1 від 24.09.2014 року,визначення збитків ,понесеннихв наслідок надзвичайної ситуації,що склалася 16.07.2021 року в наслідок обстрілу села Серебрянка реактивними снарядами становить 333200 гривень з ПДВ.(арк.с.60-86 т. 2)

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до висновку, що позовні підлягають задоволенню з наступних підстав.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі Руїз Торіха проти Іспанії від 09 грудня 1994, Заява № 18390/91 вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод, інтересів.

У відповідності до п. п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом ( ст. 129 Конституції ) зобов`язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, з`явлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.

Гарантоване право кожного подати будь-який позов до суду, що стосується його цивільних прав і обов`язків, передбачений пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому, що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку Держави.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 10 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Суд на підставі ст.ст. 10 , 11 , 27 , 60 ЦПК України розглядає справу у межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами. Особа, яка бере участь у справі, зобов`язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виник спір.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідност.60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази надаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першоютатті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті першій Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , ратифікованого Законом , зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції. Зокрема, право на справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду встановлені статтею 1166 ЦК України , згідно якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом. Проте, якщо мають місце спеціальні підстави відшкодування шкоди, застосуванню підлягають саме спеціальні правові норми.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України , доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці данні встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів.

Стаття 58 ЦПК України передбачає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Указом Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію.

Територія проведення антитерористичної операції охоплює територію України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. У перелік зазначених населених пунктів включено також с.Серебрянка ,Бахмутського района , Донецької області .

В судовому засіданні встановлено , що позивач є власником жилого будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором дарування Домоволодіння від 1.06.1990 року .

16 липня 2014 року в результаті обстрілу селища Серебрянка в було пошкоджено будинок що належить на праві власності позивачу ,який розташований за адресою: АДРЕСА_2 що підтверджується Актами обстеження технічного стану житлового будинку від 16.07.2019 року, складеним комісією,та затвердженого головою Серебрянської сільської ради ,а також актом від 24.09.2014 року. Зруйнування сталися 16.07.2014 року в результаті обстрілу селища Серебрянка під час проведення антитерористичної операції . Будинок не придатний для проживання.

Згідно висновку про вартість збитків від 04.01.2017 року розмір збитків ,що призвели до завдання майнової шкоди ОСОБА_1 -власнику будинку з господарськими будівлями та спорудами ,що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 ,що зафіксовано актом обстеження матеріально-побутових умов ОСОБА_1 від 24.09.2014 року,визначення збитків ,понесеннихв наслідок надзвичайної ситуації,що склалася 16.07.2021 року в наслідок обстрілу села Серебрянка реактивними снарядами становить 333200 гривень з ПДВ.(арк.с.60-86 т. 2)

Згідно до вимог ч.1 ст. 76 ЦПК України Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи .

Як передбачено ст. 77 ЦПК України , належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За загальним принципом доказування та подання доказів, відповідно до ст. 81 ЦПК України , кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази, які заявник повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається, як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановить наявність або відсутність підстав для задоволення заяви чи відмови у її задоволенні,- повинні бути виключно належними та допустимими.

Зокрема, належними відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Допустимими за змістом частини першої цієї статті є докази, одержані в порядку, встановленому законом.

Суд приймає як належний доказ Акт обстеження технічного стану будинку з господарськими будівлями та спорудами ,що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , від 16.07.2014 року, складений комісією, та затверджений Головою Серебрянської сільської Ради, акт від 24.09.2014 року обстеження матеріально побутових умов.

Відповідно до ст. 229 ЦПК України , суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Як передбачено ч.1ст. 235 ЦПК України , письмові докази або протоколи їх огляду оголошуються в судовому засіданні.

Крім того, в п. п. 23, 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про застосування норм цивільно-процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції від 12 червня 2009 року №2 , Пленум Верховного Суду України звернув увагу на наступне: розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги статей 58 , 59 ЦПК Українипро належність і допустимість доказів… , виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів ( статті 58 , 59 ЦПК ) в порядку, передбаченому статтями 185 , 187 , 189 ЦПК України .

На підставі вищевикладеного, суд приймає до уваги ті фактичні обставини - письмову інформацію, яка викладена в Акті обстеження технічного стану житлового приміщення від 16.07.2014 року, , а саме, що 16.07. 2014 року в результаті обстрілу селища Серебрянка Бахмутського району було пошкоджено будинок АДРЕСА_2 що,що належить на праві власності позивачу . Зруйнування сталися 16.07.2014 року в результаті обстрілу селища Серебрянка під час проведення антитерористичної операції .

Термін антитерористична операція визначено в статті 1 Закону Українивід 20.03.2003року №638-IV Про боротьбуз тероризмом (в редакції Закону № 1313-VII від 05.06.2014 року ), згідно якої антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Згідно ст. 1 зазначеного Закону терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об`єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму (у редакції Закону України від 18.05.2010 р. № 2258-VI ).

Терористичний акт - це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України . У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258 - 260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України , відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України .

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 7 жовтня 2014 року № 33/6/а Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька область - з 07 квітня 2014 року. На теперішній час рішення про завершення проведення антитерористичної операції на території Донецької області не прийнято.

Згідно Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року , яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, село Серебрянка Бамутського району Донецької області, в якому був розташований будинок позивача, належить до населених пунктів, в яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно ст. 4 Закону Українивід 20.03.2003року №638-IV Про боротьбу з тероризмом організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.

Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Суб`єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Національна поліція; Міністерство оборони України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; Управління державної охорони України.

Є загальновідомим фактом, що в період проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей пошкоджені (зруйновані) об`єкти соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статях 57 - 60, 131 - 132, 137 , 177 , 179 , 185 , 194 , 212 - 215 ЦПК України , визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, якими суд керувався при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.

Відповідно до положень ст. 19 Закону України Про боротьбу з тероризмом відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України Про боротьбу з тероризмом терористичний акт - злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена ст. 258 КК України . У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258 - 260, 443, 444, а також іншими статтями КК України , відповідальність за їх вчинення настає відповідно до КК України .

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України , здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особа, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України , законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Частиною четвертою статті 41 Конституції України гарантовано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої-третьої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частиною першою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним.

Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивачасуд повинен визначитися з предметом й підставою позову.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

З викладеного вбачається, щопредмет позову- це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову- це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.

З аналізу наведених норм процесуального права суд зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

При цьому позивач зазначив, що право на судовий захист йому гарантовано Конституцією України , а право на відшкодування шкоди передбачено статтею 19 Закону України Про боротьбу з тероризмом , статтею 86 Кодексу цивільного захисту України .

Зобов`язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів.

Положення преамбули Конвенції вказують на те, що Високі Договірні Сторони зобов`язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави по гарантуванню прав людини пов`язана з видами зобов`язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні.

Негативні зобов`язання- це зобов`язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, апозитивні зобов`язання- навпаки, тобто держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпечення реальних умов для реалізації прав.

Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб очікування було легітимним , воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі Копецький проти Словаччини (Kopecky v. Slovakia), заява № 44912/98, § 49-50).

Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має легітимне очікування успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.

Частина перша статті 19 Закону України Про боротьбу з тероризмом передбачає спеціальне правило, відповідно до якого відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 вказаного Закону ).

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що передбачене у статті 19 Закону України Про боротьбу з тероризмом право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не породжує легітимного очікування на отримання від держави України такого відшкодування за пошкоджене у період проведення антитерористичної операції житло.

З аналогічних підстав не породжує у позивача такого очікування і стаття 85 Кодексу цивільного захисту України , відповідно до якої відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій здійснюється порядку, визначеному законом.

Так ,стаття 86 Кодексу цивільного захисту України регламентує забезпечення житлом постраждалих внаслідок надзвичайних ситуацій і встановлює умови як такого забезпечення, так і його заміни грошовою компенсацією. Тому припис частини 10 вказаної статті (який передбачає, що розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна) не можна застосувати безвідносно до інших приписів цієї статті, зокрема частини дев`ятої, яка передбачає умовою забезпечення житлом постраждалого або виплати грошової компенсації за рахунок держави добровільне передання постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання).

Кодекс цивільного захисту України не покладає тягар виплати відшкодування винятково на державу, так як передбачає існування страхування у сфері цивільного захисту, метою якого, зокрема, є страховий захист майнових інтересів суб`єктів господарювання і громадян від шкоди, яка може бути заподіяна внаслідок надзвичайних ситуацій, небезпечних подій або проведення робіт із запобігання чи ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (пункт 1 частини першої статті 49 цього Кодексу ). Відшкодування матеріальних збитків постраждалим здійснюється за рахунок не заборонених законодавством джерел, зокрема коштів за договорами добровільного страхування, укладеними відповідно до законодавства про страхування (пункт 3 частини третьої статті 84 Кодексу цивільного захисту України ).

Отже, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про відшкодування шкоди за пошкоджене під час терористичного акту майно на підставі статті 19 Закону України Про боротьбу з тероризмом та статті 86 Кодексу цивільного захисту України є безпідставними.

Разом з тим позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Позивач, зокрема, зазначив, що держава порушила вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Проте помилково вважає, що має право вимоги до держави про відшкодування за її рахунок шкоди, завданої пошкодженням (знищенням) внаслідок терористичного акту житла у розмірі реальної вартості житла.

Також позивач, по суті, посилалався на: відсутність компенсації завданої шкоди впродовж тривалого часу та не відновлення житла; відсутність спеціального порядку відшкодування за пошкоджене внаслідок терористичного акту житло; нездатність держави захищати власність у розумінні ЄСПЛ.

Зазначені доводи позивача суд вважає доведеними та обґрунтованими.

Так, відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов`язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 3 квітня 2012 року у справі Котов проти Росії (Kotov v. Russia), заява № 54522/00, § 113); у процесуальному аспекті, хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі Котов проти Росії , § 114).

Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов`язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (наприклад, вирішення проблеми відповідальності держави за порушення права заявників на доступ до їхнього майна: рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі Доган та інші проти Туреччини (Dogan and Others v. Turkey), заява № 8803-8811/02 й інші; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі Чірагов та інші проти Вірменії (Chiragov and Others v. Armenia), заява № 13216/05, § 188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року щодо суті у справі Саргсян проти Азербайджану (Sargsyan v. Azerbaijan), заява № 40167/06, § 152-242).

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.

До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, провадження № 14-17 цс 19 та Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 04 березня 2020 року у справі 646/5063/17-ц, провадження № 61-36595 св 18.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому правовою підставою для виплати компенсації, а не шкоди, є не положення статті 19 Закону України Про боротьбуз тероризмом та статті 86 Кодексу цивільного захисту України , а невиконання державою позитивного обов`язку розробити спеціальний нормативно-правовий акт щодо надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях, на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції прозахист правлюдини і основоположних свобод та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .

При цьому суд виходить з того, що згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Отже, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення за рахунок держави грошової компенсації у розмірі 331 223грн. за пошкоджене майно, виходячи при цьому з наведених вище підстав та обґрунтування позову, а саме: відсутність компенсації завданої шкоди впродовж тривалого часу та не відновлення житла;; нездатність держави захищати власність у розумінні ЄСПЛ.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10 , 11 , 74 , 77 , 79 , 88 , 209 , 212 , 214-215 , 218 , 224-227 ЦПК України , ст. ст. 41 , 55 , 129 Конституції України , ст. ст. 22 , 23, 319 , 321 , 346 , 347 , 1177 ЦК України , Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, статті 1 Закону України від 20.03.2003 року № 638-IV Про боротьбу з тероризмом , суд -

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, 3-ті особи Державна служба надзвичайних ситуацій, Служба безпеки України, про стягнення матеріальної шкоди задовольнити .

Стягнути з Державного бюджетну України шляхом списання Державною Казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 майнову шкоду заподіяну терористичним актом за пошкоджені житловий будинок у розмірі 313 223(триста тринадцять тисяч двісті двадцять три ) гривень 10 копійок .

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

У повному обсязі рішення виготовлене 29.10.2021 року

Суддя Л.І. Хомченко

04.11.2021