Постанова

від 13.06.2023 по справі 219/11740/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5151/23 Справа № 219/11740/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Хомченко Л. І. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2023 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.

суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О

секретар судового засідання Тимофєєва В.О.

сторони

позивач- ОСОБА_1

відповідачі: Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України

треті особи: Державна служба надзвичайних ситуацій, Служба безпеки України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу відповідачаДержави Україна в особі Кабінету Міністрів України на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 21 жовтня 2021 року, ухваленого суддею Хомяченко Л.І. у м.Бахмуті Донецької області, повний текст судового рішення складено 29 жовтня 2021 року,

ВСТАНОВИВ

У грудні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, 3-ті особи Державна служба надзвичайних ситуацій, Служба безпеки України, про стягнення матеріальної шкоди.

Уточнивши вимоги, позивач вказує на те, що він є власником будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

16.07.2014 року в наслідок проведення антитерористичної операції в селі Серебрянка Бамутського району Донецької області снарядами був знищений його житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , просив стягнути з відповідачів заподіяну йому матеріальну шкоду заподіяну терористичним актом за пошкоджений житловий будинок у розмірі 331 223 гривень 10 копійок.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 21 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, 3-ті особи Державна служба надзвичайних ситуацій, Служба безпеки України, про стягнення матеріальної шкоди задоволено.

Стягнуто з Державного бюджетну України шляхом списання Державною Казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 майнову шкоду заподіяну терористичним актом за пошкоджені житловий будинок у розмірі 313 223 (триста тринадцять тисяч двісті двадцять три ) гривень 10 копійок.

Додатковим рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 27 березня 2023 року стягнуто з Держави України в особі Кабінету Міністрів України та Державної Казначейської служби України судовий збір в сумі 1566,11 грн., з кожного.

Відповідач Кабінет Міністрів України, будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій, посилається на незаконність судового рішення, неврахування висновків щодо застосування відповідних норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати оскаржуване судове рішення, ухвалити нове, яким у повному обсязі відмовити ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог.

При цьому, скаржник зазначає, що позивачем на обґрунтування позову додано наступні документи: копії документів на право власності на майно; копії доказів руйнування будинку; копії фотокарток будинку до і після обстрілу, які належним чином не засвідчені, що є підставою вважати ці докази недопустимими, оскільки позивач в жодне судове засідання не з`явився та оригіналів доказів суду не надав.

Також сторона відповідача вважає, що судом не досліджені належним чином викладені у позові обставини справи. Вказує, що у позові позивач посилається на свідчення свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , але їх пояснення не додані до позовної заяви, в якості свідків при розгляді справи ці свідки не допитані. Окрім того у позовній заяві позивач зазначив, що за фактом руйнування будинку він звернувся до Бахмутського відділу поліції ГУНП в Донецькій області, але доказів звернення до поліції на 16.07.2014 до матеріалів справи не додав, при тому, що як на підставу відшкодування шкоди позивач посилається на статтю 1177 ЦК України.

Відповідно до інформації додатку ДРРП - програмного забезпечення, призначене для роботи на смартфонах, планшетах та інших мобільних пристроях, позивач є власником об`єктів нерухомості, розташованих: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , тоді як інформація щодо майнових прав позивача на об`єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня. Інформації стосовно припинення права власності на цей об`єкт нерухомості не надано.

Відповідач вважає, що позивачем не надано доказів на підтвердження обставин справи. Зазначає, що клопотання сторони відповідача про витребування доказів від органів досудового слідства від 22.06.2017 та про виклик свідка від 13.04.2018, судом не розглянуті. Вказує, що судом не встановлювались компетенція, професійні знання членів комісії які обстежували технічний стан житлового будинку ОСОБА_1 .

Окрім того, скаржник зазначає, що відповідно до позову факт руйнування будинку позивача підтверджується Актом обстеження технічного стану житлового будинку з метою визначення збитків, понесених в результаті надзвичайної ситуації, що сталася 16.07.2014 в результаті обстрілу села Серебрянка реактивними снарядами та фотографіями. Актом встановлено, що житловий будинок та господарські приміщення в АДРЕСА_4 для подальшого проживання не придатні, господарське приміщення згоріло. Фотографії будинку не відповідають пошкодженням, зазначеним в Акті, а саме, що будинок згорів.

Також відповідач зазначає, що для обґрунтування розміру матеріальної шкоди позивачем надано Звіт про визначення розміру збитків, що призвели до завдання майнової шкоди ОСОБА_1 , де дата складення зазначена 04.04.2017. В оскаржуваному судовому рішенні дата складення висновку зазначена інша - 04.01.2017, також дата обстрілу вказана неправильно - 16.07.2021, тоді, як обстріл мав місце 16.07.2014 року. У висновку про вартість збитків замовником якого є власник будинку ОСОБА_1 суб`єктом оціночної діяльності зазначено, що підставою проведення оцінки є договір на проведення незалежної оцінки від 04.04.2017, при тому, що датою оцінки зазначено 30.03.2017, що вказує на те, що договір на проведення незалежної оцінки був укладений після фактичної оцінки майна і судом цей факт порушення закону у рішенні оминається.

Відповідач наголошує на тому, що суд у рішенні дійшов висновку, що вимога позивача про відшкодування шкоди за пошкоджене під час терористичного акту майно на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 86 Кодексу цивільного захисту України є безпідставними, при цьому у повному обсязі задовольнив позовні вимоги та стягнув грошову компенсацію за пошкоджене майно в розмірі 331 223 грн. Вказує, що висновки суду в частині визначення розміру майнової шкоди протирічать висновкам суду,які він виклав в судовому рішенні та висновкам Верховного Суду.

Скаржник наголошує на тому, що правовою підставою для виплати компенсації, а не відшкодування шкоди, є не положення статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 86 Кодексу цивільного захисту України, а невиконання державою позитивного обов`язку розробити і запровадити у країні спеціальний нормативно-правовий акт щодо надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали під час проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях (не був прийнятий на час виникнення спірних правовідносин та на час розгляду справи судом першої інстанції), на підставі статті 1 Першого протоколу Конвенції та статті 13 Конвенції, аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 березня 2020 у справі №757/61954/16-ц; від 04 березня 2020 у справі №646/5063/17-ц; від 14 липня 2020 у справі №757/49142/16-ц; від 25 листопада 2020 року у справі №439/1127/18-ц.

Відповідач вважає, що усі наведені в апеляційній скарзі аргументи свідчать про відсутність аналізу з боку суду правової позиції Верховного Суду, положень Конституції України та законодавства України з питань, які досліджувались при вирішенні судового спору.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

09.06.2023 через підсистему «Електронний суд» від представника Кабінету Міністрів України Вишнякової А.М. надійшли додаткові пояснення, в яких представник, посилаючись на постанову Верховного Суду від 19.10.2022 у справі №242/1186/18 просить скасувати рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 21.10.2021 року, ухвалити нове судове рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думку представника відповідача ОСОБА_4 , яка підтримала доводи і вимоги апеляційної скарги та додаткових пояснень до скарги, просила їх задовольнити, скасувати оскаржуване судове рішення та відмовити позивачеві у задоволенні позову, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга сторони відповідача підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Судом встановлено, та матеріалами справи, підтверджено, що позивач - ОСОБА_1 є власником будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 01.06.1990 року(арк.с. 5-6 т.1 )

16.07.2014 року в наслідок проведення антитерористичної операції в селі Серебрянка Бамутського району Донецької області снарядами був знищений житловий будинок позивача з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актами технічного стану житлового будинку ОСОБА_1 від 16.07.2014 року (арк.с.11,12, т.1)

Згідно висновку про вартість збитків від 04.04.2017 року розмір збитків ,що призвели до завдання майнової шкоди ОСОБА_1 - власнику будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що зафіксовано актом обстеження матеріально-побутових умов ОСОБА_1 від 24.09.2014 року, визначення збитків, понесеннихв наслідок надзвичайної ситуації, що склалася 16.07.2021 року в наслідок обстрілу села Серебрянка реактивними снарядами становить 333200 гривень з ПДВ.(арк.с.60-86 т. 2).

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , виходив з того, що вимоги позивача про відшкодування шкоди за пошкоджене під час терористичного акту майно на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 86 Кодексу цивільного захисту України є безпідставними. Разом з тим позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення за рахунок держави грошової компенсації у розмірі 331 223 грн. за пошкоджене майно, виходячи з обґрунтованості, а саме: відсутність компенсації завданої шкоди впродовж тривалого часу та не відновлення житла; нездатність держави захищати власність у розумінні ЄСПЛ.

Колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції та повністю погоджується з доводами сторони відповідача викладеними в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях, з огляду на таке.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до статті 56 КонституціїУкраїни кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).

За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

У статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачено, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Відшкодування шкоди, заподіяної організації, підприємству або установі терористичним актом, провадиться в порядку, визначеному законом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справа №265/6582/16-ц (провадження №14-17цс19) зроблено висновок, що «передбачене у статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, з огляду на відсутність відповідного закону не породжує легітимного очікування на отримання від Держави України такого відшкодування за пошкоджений у період проведення антитерористичної операції об`єкт нежитлової нерухомості незалежно від того, на якій території - підконтрольній чи непідконтрольній Україні - мав місце вказаний акт. За статтею 1 Першого протоколу до Конвенції поряд із негативним обов`язком утриматися від неправомірного втручання у право мирного володіння майном держава має позитивні обов`язки гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, ефективне використання цього права та його відновлення у разі порушення. Позитивні обов`язки можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті: держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки); у процесуальному аспекті: хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами. Відсутність у законодавстві України відповідних приписів щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об`єкту нежитлової нерухомості терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Проте залежно від змісту порушення та зумовлених ним наслідків для потерпілого означена компенсація з огляду на практику ЄСПЛ може суттєво відрізнятися: у разі встановлення факту порушення державою позитивних обов`язків розробити компенсаційні механізми за втручання, зокрема, у право мирного володіння майном і провести об`єктивне й ефективне розслідування факту втручання у це право, відсутні підстави для висновку про те, що така компенсація має передбачати відшкодування реальної вартості пошкодженого (знищеного) майна; тоді як за порушення негативного обов`язку не втручатися у вказане право держава може бути зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану майну, у повному обсязі. Вирішуючи питання про стягнення з держави відповідної компенсації, суд має керуватися вимогами Конвенції, інших актів національного законодавства та задля ефективного захисту конвенційного права встановити, зокрема, за порушення якого виду конвенційних обов`язків позивач вимагає від держави компенсацію, і чи обґрунтованим відповідно до цього порушення є її розмір».

У частині треті й статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно змісту позовних вимогу у цій справі позивач вважає, що він має право на відшкодування майнової шкоди за рахунок держави за пошкодження (знищення) його майна згідно зі статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», статтею 86 Кодексу цивільного захисту України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Вказує на порушення її прав через недотримання державою зобов`язань щодо:

1) невжиття належних заходів для забезпечення дотримання майнових прав позивача на своїй території (місто Авдіївка знаходилось на території підконтрольній України у момент руйнування будинку позивача) шляхом недопущення руйнування будинку позивача внаслідок артилерійського обстрілу;

2) відсутності адміністративного механізму відшкодування шкоди, що була спричинена.

Позивач стверджує, що вже з огляду на сам факт руйнування його майна на підконтрольній Україні території внаслідок терористичного акту Держава Україна зобов`язана відшкодувати шкоду в розмірі реальної вартості такого майна.

Проте суд першої інстанції не встановив, що руйнування майна позивача відбулося саме внаслідок дій Держави України, тому справа не стосується права на відшкодування майнової шкоди, завданої саме відповідачем. Жодних причинно-наслідкових зв`язків між проведенням силами Держави України АТО та руйнуванням майна позивача суд не встановлював. Обставин порушення державою негативного конвенційного обов`язку для відшкодування матеріальної шкоди (за порушення права власності, якщо саме держава знищила чи пошкодила майно особи) в позовній заяві ОСОБА_1 не зазначено. При цьому порушувати права та свободи громадян може не тільки держава Україна, навіть на території, де вона проводить АТО.

Якщо ж позивач вважає, що руйнування його майна відбулось внаслідок діяння Російської Федерації (далі - РФ), то за це не може бути відповідальною Україна.

Згідно з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, суд України має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни (постанова від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19).

РФ як держава-окупант відповідно до IV Гаазької конвенції про закони і звичаї війни на суходолі та додатка до неї: Положення про закони і звичаї війни на суходолі від 18 жовтня 1907 року, Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року та Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року несе відповідальність за порушення захисту прав цивільного населення.

Відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на РФ як на державу, що здійснює окупацію (частини п`ята та дев`ята статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»).

Україна є об`єктом збройної агресії з боку РФ, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац перший затвердженого постановою від 27 січня 2015 року №129-VIII Звернення Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН), Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором (далі - Звернення)).

Із 20 лютого 2014 року тривають силові дії РФ (перша фаза збройної агресії), які є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року (абзац сімнадцятий пункту 1 схваленої постановою від 21 квітня 2015 року №337-VIII Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» (далі - Заява)). Беручи до уваги Статут ООН і Резолюцію Генеральної Асамблеї ООН 3314 «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року, Верховна Рада України визнала РФ державою-агресором (абзац шостий Звернення).

У квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії РФ проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами РФ озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (7 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року) (абзац п`ятий пункту 1 Заяви).

27 серпня 2014 року третя фаза збройної агресії РФ розпочалася масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних сил РФ (абзац чотирнадцятий пункту 1 Заяви). Наслідком збройної агресії РФ проти України стала нелегітимна воєнна окупація значної частини державної території України у Донецькій та Луганській областях. РФ своїми протиправними діями заподіяла також нематеріальну шкоду Україні, порушуючи права громадян України (пункт 3 Заяви).

Позивач не обґрунтовував, що Держава Україна до того моменту, як відбулось руйнування його майна внаслідок артилерійського обстрілу, знав про можливість обстрілу з боку незаконних збройних формувань, міг вжити, але не вжив заходи, які би усунули ризик для його майна.

Отже, установлені судом обставини справи не підтверджують порушення Державою Україною її обов`язку щодо вжиття належних заходів та недопущення руйнування будинку позивача внаслідок артилерійського обстрілу.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України про відшкодування саме майнової шкоди, завданої його майну терористичним актом під час проведення антитерористичної операції. Водночас посилалась на статтю 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, обґрунтовуючи розмір завданої їй шкоди опосередкованою вартістю знищеної квартири, керуючись статтею 86 Кодексу цивільного захисту України.

Разом з цим передбачене у статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, з огляду на відсутність відповідного закону не породжує легітимного очікування на отримання від Держави України такого відшкодування за пошкоджений у період проведення антитерористичної операції об`єкт нерухомості незалежно від того, на якій території - підконтрольній чи непідконтрольній Україні - мав місце вказаний акт. Відсутність у законодавстві України відповідних приписів щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об`єкту нерухомості терористичним актом, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Суд першої інстанції зробив правильний висновок, що посилання позивача, як на правову підставу позову, норми Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статтю 86 Кодексу цивільного захисту України у взаємозв`язку з негативним обов`язком держави щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції є помилковими. При цьому судом не було враховано, що Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2020 року №767 до Порядку внесені зміни, які набули чинності 08 вересня 2020 року, якими визначений механізм надання та визначення розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації.

Відповідно до абзацу 2 пункту 3 Порядку грошова компенсація надається постраждалим, які є власниками житла, яке перебуває на контрольованих Україною територіях та було зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації, після дати набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Між тим присудження особі компенсації (відшкодування) за порушення державою позитивного обов`язку є стягненням моральної шкоди, тоді як порушення державою негативного конвенційного обов`язку може передбачати відшкодування як моральної, так і майнової шкоди, зокрема за порушення права власності, якщо саме держава знищила чи пошкодила майно особи.

Вимоги про компенсацію (відшкодування) моральної шкоди в цій справі позивачем не заявлено.

Разом з тим основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша статті 264 ЦПК України).

Проте, суд першої інстанції не врахував, що присудження особі компенсації (відшкодування) за порушення державою позитивного обов`язку є стягненням моральної шкоди і такої вимоги в цій справі позивачем не заявлено.

Згідно п.2, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, на підставі наведених вище норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції під час судового розгляду справи допустив неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та вийшов за межі заявлених позовних вимог, що є порушенням норм процесуального права і підставою для скасування судового рішення, з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Керуючисьст.ст.367, 374, 376, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу відповідачаДержави Україна в особі Кабінету Міністрів України задовольнити.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 21 жовтня 2021 року скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, 3-ті особи Державна служба надзвичайних ситуацій, Служба безпеки України, про стягнення матеріальної шкоди.

Постанова набирає чинності з моменту проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст судового рішення складено 16 червня 2023 року.

Головуючий:

Судді: