Постанова

від 03.11.2021 по справі 578/887/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 578/887/19

провадження № 61-10439св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю ЗЕРНЕ ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , фізична особа-підприємець ОСОБА_3 , приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Сокол Тетяна Петрівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЗЕРНЕ на постанову Сумського апеляційного суду від 23 червня 2020 року у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Собини О. І., Хвостика С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю ЗЕРНЕ (далі - ТОВ ЗЕРНЕ ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ), приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Сокол Т. П. про визнання договору про право користування земельною ділянкою для ведення сільськогосподарських потреб (договору емфітевзису) недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що 14 квітня 2011 року земельні ділянки за кадастровими номерами 5922385400:08:003:0068 (площею 3,5209 га) та 5922385400:08:004:0254 (площею 0,8485 га) передані ОСОБА_4 в оренду Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю Думівське (далі - СТОВ Думівське , змінено назву на ТОВ ЗЕРНЕ ) строком на 15 років за договорами оренди землі, зареєстрованими у відділі Держкомзему у Краснопільському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено записи від 03 грудня 2012 року за № 592238544003401 та № 592238544003402.

Зазначені договори оренди земельних ділянок відповідно до статтей 31-32 Закону України Про оренду землі не припинялись та не розривались, однак, під час їх дії відповідачами у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як співвласниками земельних ділянок, у порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 укладено з ОСОБА_3 договори про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договори емфітевзису) № 38 та № 39 строком на 49 років.

Приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Сокол Т.П., як державним реєстратором прав, під час реєстрації зазначених договорів емфітевзису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не було перевірено документи на предмет наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, адже, вже було зареєстроване право на спірну земельну ділянку за договором оренди.

Вважає, що зазначені договори порушують його права та охоронювані законом інтереси, оскільки укладені до закінчення строку дії договорів оренди від 14 квітня 2011 року.

На підставі викладеного позивач просив суд:

-визнати недійсним договір про право користування земельною ділянкою для ведення сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) від 29 січня 2018 року № 38, кадастровий номер земельної ділянки 5922385400:08:004:0254, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , зареєстрований на підставі рішення про державну реєстрацію прав від 02 лютого 2018 року № 39483546, номер запису про інше речове право № 24650239;

-визнати недійсним договір про право користування земельною ділянкою для ведення сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) від 29 січня 2018 року № 39, кадастровий номер земельної ділянки 5922385400:08:003:0068, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , зареєстрований на підставі рішення про державну реєстрацію прав від 02 лютого 2018 року № 39484294, номер запису про інше речове право № 24650895.

Короткий змістрішення суду першої інстанції

Рішенням Краснопільського районного суду Сумської області від 06 листопада 2019 року позов задоволено.

Визнано недійсними договори про право користування земельною ділянкою для ведення сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) від 29 січня 2018 року № 38, № 39 кадастровий номер земельних ділянок 5922385400:08:003:0068, 5922385400:08:004:0254, укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що після смерті ОСОБА_4 до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як спадкоємців, у повному обсязі перейшли права та обов`язки орендодавця за умовами укладених 14 квітня 2011 року договорів оренди, тому є підстави для визнання недійсними договорів про право користування земельною ділянкою для ведення сільськогосподарських потреб, які були укладені щодо цієї самої ділянки, під час дії договорів оренди.

Приватний нотаріус Сокол Т. П., не дотримавшись вимог законодавства при реєстрації договорів емфітевзису від 29 січня 2018 року, порушила права та інтереси позивача, за яким право користування, а саме, оренди земельної ділянки, зареєстровано первинно та не припинялося.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

ФОП ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на рішення місцевого суду.

Постановою Сумського апеляційного суду від 23 червня 2020 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 задоволено. Рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 06 листопада 2019 року скасовано, прийнято постанову , якою у позові відмовлено.

Стягнуто з ТОВ ЗЕРНЕ на користь ФОП ОСОБА_3 судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 2 881,50 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що право оренди земельної ділянки у позивача не виникло, оскільки державна реєстрація договорів оренди була здійснена 03 грудня 2012 року, тобто після смерті власника земельних ділянок ОСОБА_4 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2020 року ТОВ ЗЕРНЕ до Верховного Суду подало касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати постанову Сумського апеляційного суду від 23 червня 2020 року, а рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 06 листопада 2019 року залишити в силі.

Власники земельної ділянки судове рішення не оскаржили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції, надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.

Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац 1 частини другої пункту 1 статті 389 ЦПК України.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскарженого рішення помилково застосував норми матеріального права, а саме частину першу статті 120 та частину першу статті 215 ЦК України, без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16 (провадження № 11-374апп18), постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), від 23 травня 2018 року у справі № 704/1551/16-ц (провадження № 61-1122св17), від 23 травня 2018 року у справі № 379/672/16-ц (провадження № 61-10325св18).

Суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що договори оренди зі СТОВ Думівське укладені та підписані за життя орендодавця (власника землі) та виконувалися сторонами, реєстрація договору після смерті власника земельної ділянки не свідчить про його неукладеність, умовами договору не передбачене автоматичне припинення оренди у зв`язку із переходом права власності на земельну ділянку, договір продовжував виконуватися відповідачами, які є власниками земельних ділянок.

Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшла Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

У листопаді 2020 року ФОП ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, просила суд залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 14 квітня 2011 року між СТОВ Думівське та ОСОБА_4 укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5922385400:08:003:0068, площею 3,5209 га, зареєстрований у відділі Держкомзему у Краснопільському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 03 грудня 2012 року за № 592238544003401, та договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5922385400:08:004:0254, площею 0,8485 га, зареєстрований у відділі Держкомзему у Краснопільському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 03 грудня 2012 року за № 592238544003402 (том 1 а. с. 6-12).

Згідно з пунктом 40 зазначених договорів, перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору. Право на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи-орендодавця, засудження або обмеження її дієздатності за рішенням суду переходить до спадкоємців або інших осіб, які використовують цю земельну ділянку разом з орендарем.

Рішенням СТОВ Думівське від 11 квітня 2019 року № 11/04/2019-2 змінено назву СТОВ Думівське (код 23641279) на ТОВ ЗЕРНЕ (код 23641279), затверджено нову редакцію статуту (том 1 а. с. 23-29).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 20 червня 2019 року № 171081008, право власності на земельну ділянку кадастровий номер 5922385400:08:003:0068 площею 3,5209 га належить у рівних частках по 1/2 відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі свідоцтв про право на спадщину від 25 січня 2018 року № 159, № 165, номери записів про право власності 24535511 та 24535497 (том 1 а. с.19-20).

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 25 червня 2019 року № 171662221 право власності на земельну ділянку кадастровий номер 5922385400:08:004:0254, площею 0,8485 га належить у рівних частках по 1/2 відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі свідоцтв про право на спадщину № 163, № 169 від 25 січня 2018 року, номери записів про право власності 24536298 та 24536296 (том 1 а. с. 21-22).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 29 січня 2018 року щодо зазначених земельних ділянок уклали договори № 38 та № 39 про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) з ОСОБА_3 (том 1 а. с. 13-15, 16-18, 78-82, 110-114).

З видаткових касових ордерів від 09 січня 2019 року за номерами 23 та 24 встановлено, що відповідач ОСОБА_1 отримала від СТОВ Думівське як орендну плату за земельні паї за 2018 рік 5 561,84 грн та 134,92 грн (том 1 а. с. 135-136).

З видаткових касових ордерів від 09 січня 2019 року за номерами 25 та 26 встановлено, що відповідач ОСОБА_2 отримав від СТОВ Думівське як орендну плату за земельні паї за 2018 рік 5 561,84 грн та 134,92 грн (том 1 а. с. 133-134).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Межі розгляду справи судом

Підставою для відкриття касаційного провадження є абзац 1 частини другої пункту 1 статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку), а саме: щодо застосуваннясудом апеляційної інстанції частини першої статті 120 та частини першої статті 215 ЦК України у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16 (провадження № 11-374апп18), постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), від 23 травня 2018 року у справі № 704/1551/16-ц (провадження № 61-1122св17), від 23 травня 2018 року у справі № 379/672/16-ц (провадження № 61-10325св18).

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою та другою статті 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю, а власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема застосування інших, передбачених законом, способів.

З огляду на частину другу статті 16 ЦК України та пункт в частини третьої статті 152 ЗК України способами захисту цивільних прав та інтересів громадян та юридичних осіб зокрема на земельні ділянки є визнання правочину недійсним.

Відповідно до положень частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір (зокрема його частина) може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Для визнання правочину недійсним необхідно встановити його невідповідність вимогам законодавства саме в момент укладення, що слідує зі змісту частини першої статті 215 ЦК України.

Вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене статтею 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору оренди земельної ділянки. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Реєстрація договору є адміністративним актом, тобто елементом зовнішнім щодо договору.

Згідно частини 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закону України Про оренду землі .

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо вже сам договір передбачає передання майна або інші дії, він вважається укладеним з моменту вчинення відповідної дії (частина перша - друга статті 640 ЦК України).

З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами.

Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18).

Із справи відомо, що спірний договір оренди укладений та підписаний за життя орендодавця - ОСОБА_4 ; після її смерті права та обов`язки орендодавця за договорами від 14 квітня 2011 року перейшли до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; умовами договору не передбачене автоматичне припинення оренди у зв`язку із переходом права власності на земельну ділянку; договори продовжували виконуватись позивачем, а відповідачі набувши право власності на земельні ділянки отримували, відповідно умов договору орендну плату.

Добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок щодо доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), в основі якої - принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У статті 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, судами не встановлено обставин нікчемності (недійсності в силу закону) договору оренди земельної ділянки від 14 квітня 2011 року, а в матеріалах справи відсутні відомості щодо визнання вказаного договору недійсним за рішенням суду.

Разом з тим, 29 січня 2018 року, під час дії договору оренди землі від 14 квітня 2011 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договори про надання права користування земельними ділянками для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) щодо тих же ділянок з ОСОБА_3 .

Відповідно до статті 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі (пункт а частина перша); власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію (пункт б частина перша).

Виходячи з приписів статті 95, пункту 5 статті 116 ЗК України, за наявності укладеного договору оренди землі, власник земельної ділянки (орендодавець) не може під час строку його дії укладати інші договори оренди чи встановлення емфітевзису щодо цієї самої земельної ділянки без розірвання попереднього договору, оскільки це порушує права первісного орендаря.

Отже, такі дії власника суперечать нормам частини другої статті 13 ЦК України, згідно з якою при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів вважає, що вирішуючи спір суд апеляційної інстанції, усупереч частини четвертої статті 263 ЦПК України, не застосував до спірних правовідносин висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16 (провадження № 11-374апп18), постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), від 23 травня 2018 року у справі № 704/1551/16-ц (провадження № 61-1122св17), від 23 травня 2018 року у справі № 379/672/16-ц (провадження № 61-10325св18), у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову у позові.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вирішуючи спір та задовольняючи позов дійшов правильного висновку, що договір встановлення емфітевзису, укладений в межах строку дії первісного договору, підлягає визнанню недійсним на підставі частини першої статті 215 ЦК України, що відповідає висновку викладеному у постанові від 23 травня 2018 року у справі № 379/672/16-ц (провадження № 61-10325св18).

Таким чином, касаційна скарга ТОВ ЗЕРНЕ є обґрунтованою та дає підстави для висновку про те, що постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 402, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю ЗЕРНЕ задовольнити.

Постанову Сумського апеляційного суду від 23 червня 2020 року скасувати.

Рішення Краснопільського районного суду Сумської області від 06 листопада 2019 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська Судді: В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук