Рішення

від 07.11.2021 по справі 400/6073/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2021 р. № 400/6073/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М., розглянув в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:45 гарнізонного будинку офіцерів, АДРЕСА_2

про:визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (дали -позивач) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до 45 гарнізонного будинку офіцерів (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки, одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби з 24.02.2014 року по 26.11.2020 року (день фактичного розрахунку) з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці; зобов`язання 45 гарнізонного будинку офіцерів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки, одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби тобто з 24.02.20124 року по 26.11.22020 року (день фактичного розрахунку) з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 року № 400/1499/20 за позовом ОСОБА_1 до 45 гарнізонного будинку офіцерів визнав протиправною бездіяльність 45 гарнізонного будинку офіцерів, яка полягає у розрахунку та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, які ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби. Зобов`язав 45 гарнізонний будинок офіцерів здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 при звільненні в розмірі 50% від місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням місячної додаткової грошової винагороди, які він отримував під час проходження військової служби, здійснити виплату перерахунку. Рішення суду набрало законної сили.

На виконання рішення суду, було зараховано 18221,40 грн. - нараховано та відплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50% від місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням місячної додаткової грошової винагороди.

При цьому, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.02.2014 по 26.11.2020року, відповідач не сплатив.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що позивач посилається на норми трудового законодавства. З огляду на це, за необхідне звернути увагу суду на те, що трудові відносини та військова служба мають різну правову природу та врегульовані різним законодавством, отже, передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового права.

Відповідно до ч. 9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Дослідивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, матеріали, що містяться у справі, суд встановив таке.

Позивач з 01.08.1990 року по 21.02.2014 року проходив військову службу у Збройних Силах України. Відповідно до наказу Начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 13.12.2013 року № 885 повивача звільнено з військової служби у запас за пунктом «г» (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» Згідно наказу начальника 45 гарнізонного будинку офіцерів (стройовій частині) від 21.02.2014 року №14 виключений зі списків особового складу, всіх видів забезпечення будинку офіцерів з 21.02.2014 року та направлений на військовий облік до Центрального-Миколаївського об`єднаного районного військового комісаріату міста Миколаїв.

25 червня 2020 року Миколаївський окружний адміністративний суд розглянувши справу 400/1499/20 за позовом ОСОБА_1 ча до 45 гарнізонного будинку офіцерів виніс рішення яким позов ОСОБА_1 до 45 гарнізонного будинку офіцерів задовольнив, визнав протиправною бездіяльність 45 гарнізонного будинку офіцерів, яка полягає у розрахунку та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, які ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби. Зобов`язав 45 гарнізонний будинок офіцерів здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 при звільненні в розмірі 50% від місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням місячної додаткової грошової винагороди, які він отримував під час проходження військової служби, здійснити виплату перерахунку. Рішення суду набрало законної сили.

26 листопада 2020 року 45 гарнізонним будинком офіцерів позивачу було зараховано 18221,40 грн. - нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50% від місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням місячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової на виконання Миколаївського окружного адміністративного суду від 25.06.2020 року 400/1499/20.

Позивач звернувся до суду, оскільки на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем, на думку позивача, протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, а тому у даному випадку є підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КзПП України, у вигляді виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

При вирішення спору суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Положення статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачають, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відтак, згідно із частиною другою статті 24 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу", закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Вищезазначені правові норми свідчать про те, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Суд зазначає, що, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає до застосування у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Необхідно зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, яким установлені порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Одночасно такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Відтак, враховуючи те, що спеціальне законодавство, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлює відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд вважає за можливе застосовувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція щодо поширення на військовослужбовців дії статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України викладена у постановах Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18 та від 31.10.2019 у справі № 825/598/17.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.

Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України визначає, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. А роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року «Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32, «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року «Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65).

Стаття 116 Кодексу законів про працю України покладає на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 Кодексу законів про працю України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

За приписами частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Норми Положення № 1153/2008 дозволяють виключити військовослужбовця із списків особового складу частини за його згодою без остаточного розрахунку, беручи до уваги його волевиявлення на звільнення з військової служби у сукупності з наявністю правових підстав для такого звільнення. Тобто не передбачено можливості продовження строку перебування особи на військовій службі поза її волею за умови неможливості здійснення повного розрахунку. Разом з тим, зазначені норми не містять як такого дозволу на проведення несвоєчасного розрахунку з військовослужбовцем.

Отже, норма пункту 242 Положення № 1153/2008 не узаконює несвоєчасність розрахунку, як її, виходячи із змісту заяв по суті справи, тлумачить відповідач, а лише надає можливість особі звільнитися з військової служби за її згодою, незважаючи на неповний розрахунку з нею.

Згідно з частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі "Кечко проти України суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд також не прийняв аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (справа "Кечко проти України" (заява № 63134/00), 08.11.2005, пункти 23, 26).

Крім того, відповідач не надав доказів вжиття ним заходів для своєчасної виплати належних позивачу коштів, так само як і винуватості іншого суб`єкта правовідносин у затримці їх виплати.

У зв`язку з вищенаведеним суд дійшов переконання, що несвоєчасна виплата позивачу індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки мала місце саме з вини відповідача.

Отже, позивач має право на виплату йому середнього заробітку за період з 24.02.2014 по 26.11.2020 включно.

Виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, та особливості їх урахування наведені у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок № 100), чинність якої поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності.

Згідно з пунктом другим цього Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За змістом пункту 5 розділу ІV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

За пунктом 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Відтак розрахунок середнього заробітку належить здійснювати виходячи з календарних днів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначено, що, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки також викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

У постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Верховний Суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 11000,00 грн., при чому сума заборгованості роботодавця у цій справі становила 3 443,88 грн.

У постанові від 12.08.2020 у справі № 400/3365/19 за позовом колишнього військовослужбовця Збройних Сил України до військової частини про зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати належних йому при звільненні грошових коштів (грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) Верховний Суд зазначив, що, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17 (наведені вище) у постановах від 26.06.2019 та від 26.02.2020 відповідно, судами першої та апеляційної інстанцій не досліджено обставини з урахуванням критеріїв, які слід враховувати, при обчисленні розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

У постанові від 21.09.2020 Верховний Суд, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у вищезгаданій постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, вказав, що з урахуванням встановлених обставин справи суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав, передбачених статтями 116, 117 КЗпП України, для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Верховний Суд узяв до уваги, що проведений судами розрахунок середнього заробітку відповідає положенням Порядку № 100. При цьому з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, з 92 088,93 грн. до 8 587,40 грн. Верховний Суд зазначив, що аргументи заявника про те, що на його користь підлягав стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку в повному обсязі, є неспроможними, оскільки на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи апеляційний суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, обґрунтовано зменшив розмір відшкодування, передбачений статтею 117 КЗпП України.

Верховний Суд також зауважив, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

У справі, яка розглядається, позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці, що встановлено рішеннями суду, просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за період з 24.02.2014 по 26.11.2020.

Виписка з карткового рахунку позивача (арк.спр. 37) підтверджує, що сума виплат за рішеннями суду від 25.06.2020 № 400/1999/20 становить 18221,40 грн.

Ураховуючи викладені вище правові позиції Верховного Суду, у спірних правовідносинах суд бере до уваги сукупність таких обставин:

- наявність спору між позивачем та відповідачем з приводу наявності як таких підстав для нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди,

- передання позивачем зазначеного вище спору на розгляд суду для отримання недоплачених сум по спливу майже шести років з дати виключення із списків особового складу військової частини;

- розмір недоплаченої суми 18221,40 грн.

- вина відповідача у несвоєчасному розрахунку з позивачем не має форми умислу, беручи до уваги відсутність належного фінансування, а також те, що відповідач не є самостійним розпорядником бюджетних коштів.

На підставі наведеного та з урахуванням зазначених вище висновків Верховного Суду щодо вимог до співмірності суми середнього заробітку, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково, а саме: в сумі 18221,40 грн. (розмір недоплаченої суми).

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особ

Керуючись ст. ст. 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_1 ) до 45 гарнізонний будинок офіцерів (вул. Леваневців, буд.25,Миколаїв,54038 08300500) задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність 45 гарнізонного будинку офіцерів щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки, одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за період з 24.02.2014 року по 26.11.2020 року.

3. Зобов`язати 45 гарнізонний будинок офіцерів ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код 08300500) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки, під час проходження військової служби за період з 24.02.20124 року по 26.11.2020 року в сумі 18221,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення

Суддя О.М. Мельник