Постанова

від 19.04.2022 по справі 400/6073/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 квітня 2022 р.м.ОдесаСправа № 400/6073/20

Головуючий в І інстанції: Мельник О.М.

Дата та місце ухвалення рішення: 08.11.2021 р. м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача Шеметенко Л.П.

судді Стас Л.В.

судді Турецької І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу 45 гарнізонного будинку офіцерів на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до 45 гарнізонного будинку офіцерів про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до 45 гарнізонного будинку офіцерів про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з 24.02.2014 року по 26.11.2020 року з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці, зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з 24.02.2014 року по 26.11.2020 року з розрахунку середнього грошового забезпечення за останні два календарні місяці.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність 45 гарнізонного будинку офіцерів щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під час проходження військової служби за період з 24.02.2014 року по 26.11.2020 року. Зобов`язано 45 гарнізонний будинок офіцерів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки за період з 24.02.2014 року по 26.11.2020 року в сумі 18221,40 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити судове рішення у частині, а саме зобов`язати 45 гарнізонний будинок офіцерів нарахувати та виплати позивачу середній заробіток за весь час затримки за період з 24.02.2014 року по 26.11.2020 року в сумі 10000 грн., наголошуючи на неповному з`ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, згідно якого суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 01.08.1990 року по 21.02.2014 року проходив військову службу у Збройних Силах України.

Відповідно до наказу Начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 13.12.2013 року № 885 повивача звільнено з військової служби у запас за пунктом «г» (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно наказу начальника 45 гарнізонного будинку офіцерів (по стройовій частині) від 21.02.2014 року № 14 позивач виключений зі списків особового складу, всіх видів забезпечення будинку офіцерів з 21.02.2014 року та направлений на військовий облік до Центрального-Миколаївського об`єднаного районного військового комісаріату міста Миколаїв.

25 червня 2020 року Миколаївський окружний адміністративний суд, розглянувши справу № 400/1499/20 за позовом ОСОБА_1 до 45 гарнізонного будинку офіцерів, виніс рішення, яким позов задовольнив, визнав протиправною бездіяльність 45 гарнізонного будинку офіцерів, яка полягає у розрахунку та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби, зобов`язав 45 гарнізонний будинок офіцерів здійснити перерахунок розміру одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 при звільненні в розмірі 50% від місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням місячної додаткової грошової винагороди, яку він отримував під час проходження військової служби, здійснити виплату перерахунку.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року апеляційну скаргу 45 гарнізонного будинку офіцерів залишено без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 червня 2020 року без змін.

26 листопада 2020 року 45 гарнізонним будинком офіцерів, на виконання вказаного судового рішення, позивачу було доплачено одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 18221,40 грн.

Позивач звернувся до суду, оскільки на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, а тому, на думку позивача, у даному випадку є підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КзПП України, у вигляді виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Вирішуючи справу та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції погодився з позивачем щодо наявності у нього права на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з військової служби.

Водночас, з урахуванням висновків Верховного Суду щодо вимог до співмірності суми середнього заробітку, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково, а саме: в сумі 18221,40 грн. (розмір недоплаченої суми).

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на викладене.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В свою чергу, згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, позивача звільнено з військової служби у запас та останнього з 21.02.2014 року виключено зі списків особового складу, всіх видів забезпечення.

Однак, суд першої інстанції встановив, що остаточний розрахунок при звільненні проведено 26.11.2020 року на виконання судового рішення, а саме виплачено частину одноразової грошової допомоги при звільнені.

Зазначені обставини не оспорюються апелянтом.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги при звільнені на підставі статті 117 КЗпП України.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на неможливість застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 116, 117 КЗпП України, оскільки відносини між учасниками справи регулюються спеціальним законодавством, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Колегія суддів звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України. З огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, що повністю спростовує доводи апеляційної скарги відповідача.

Що стосується посилань відповідача в апеляційній скарзі на наявність спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, та здійснення виплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні за рішенням суду, колегія суддів зазначає наступне.

Нормами статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

На підставі наведеного, враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України.

Зазначені висновки суду повністю спростовують доводи апелянта.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що фактично в апеляційній скарзі відповідач визнав право позивача на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, оскільки в апеляційній скарзі відповідач не просить відмовити у задоволенні позову.

Разом з цим, відповідач просить змінити рішення суду першої інстанції та зменшити суму відшкодування до 10000 грн. з огляду на висновки Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Проте, колегія суддів відхиляє вказані доводи апелянта, оскільки вирішуючи питання щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, що підлягає стягненню на користь позивача, судом першої інстанції враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, та зменшено розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, до 18221,40 грн.

Так, судом першої інстанції зазначено, що Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

В свою чергу, застосовуючи до обставин даної справи критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно виходив з наступного: позивача виключено зі списків особового складу у 2014 році; на момент звільнення позивач не мав претензій щодо остаточного розрахунку; для вирішення спору щодо суми виплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні позивач звернувся у 2020 році; між сторонами існував спір щодо виплати грошової допомоги, який вирішений судом 25.06.2020 року (рішення набрало законної сили 30.09.2020 року), а виплата здійснена 26.11.2020 року; сума недоплаченої одноразової грошової допомоги при звільненні (18221,40 грн.), значно менша, ніж сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні, яка заявлена до стягнення, з урахуванням періоду з 2014 по 2020 р.р. та заробітку за останні два календарні місяці перед звільненням грудень 2013 року, січень 2014 року у сумі 4347 грн.

Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2014 - 2020 р.р. можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 18221,40 грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

В свою чергу, апеляційна скарга не містить будь-яких зауважень щодо визначеної судом першої інстанції суми середнього заробітку та не містить обґрунтованих доводів щодо необхідності додаткового зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку до 10000 грн., як того вимагає апелянт.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, оскільки доводи апеляційної скарги спростовуються наведеними висновками суду апеляційної інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу 45 гарнізонного будинку офіцерів залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.

Судове рішення складено у повному обсязі 20.04.2022 р.

Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко

Суддя: Л.В. Стас

Суддя: І.О. Турецька