Рішення

від 01.12.2020 по справі 910/11166/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.12.2020Справа № 910/11166/20

Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В.В. , розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" (01001, м.Київ, Печерський район, ПЛОЩА ІВАНА ФРАНКА, будинок 5; ідентифікаційний код 40538421)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕКТУМ" (03150, м.Київ, Печерський район, ВУЛИЦЯ ДІЛОВА, будинок 6; ідентифікаційний код 35810347)

про стягнення 379 462,35 грн,

Без повідомлення (виклику) учасників справи,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У липні 2020 року Комунальне підприємство Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" (далі - позивач, Підприємство) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕКТУМ" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення 379 462,35 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача своїх обов`язків оплати спожитої теплової енергії, право вимоги на стягнення якої набув позивач згідно договору відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 від 11.10.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/11166/20. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного провадження.

26.08.2020 до суду надійшов відзив на позовну заяву.

15.09.2020 Підприємством була подана до суду відповідь на відзив.

Відповідно до частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

11.10.2018 між ПАТ КИЇВЕНЕРГО та КОМУНАЛЬНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ ВИКОНАВЧОГО ОРГАНУ КИЇВРАДИ (КИЇВСЬКОЇ МІСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ) КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО (далі КП КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО , Новий кредитор/Позивач) укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 (далі - Договір, цесії), відповідно до якого ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КИЇВЕНЕРГО (АТ К.ЕНЕРГО ) відступило, а КП КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (далі - споживачі) щодо виконання ними грошових зобов`язань перед Кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії.

Згідно п. 3.4.2 Договору цесії Позивач має право на отримання замість Кредитора від споживачів, визначених у Додатку №1 сплати заборгованостей, право вимоги до яких відступлене за цим договором.

Відповідно до пункту 3341 Додатку № 1 Договору цесії Позивач набув право вимоги заборгованості за спожиту до 01.05.2018 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕКТУМ" теплову енергію за особовим рахунком у розмірі 336 549,93 грн, яка на день подачі до суду позовної заяви не змінилась, що підтверджується довідками про стан розрахунків за спожиту теплоенергію до 01.05.2018.

Крім того, відповідно до п. 1.3 Договору цесії Кредитор відступає, а Новий кредитор/ Позивач набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка, штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень).

Таким чином, Позивач прийняв право вимоги з Відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 336 549,93 грн. та прийняв право вимоги до Відповідача будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії.

Відсутність письмового договору про постачання теплової енергії не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 922/4239/16 було зроблено правовий висновок про те, що відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Відповідно до п. 23 Правил користування тепловою енергією, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

Відповідно до п. 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 №1198 (далі - Правила) споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Нарахування позивачем здійснювалось на підставі наданих відповідачем відомостей споживання та на підставі діючих тарифів.

За період постачання Постачальником теплової енергії (з листопада 2015 року по квітень 2018 року включно) при оформленні щомісячно рахунку-фактури останнім застосовувався затверджений тариф на теплову енергію, що підтверджується щомісячним обліковим записом.

Звертаючись із даним позовом до суду, Підприємство стверджує, що порушуючи норми законодавства, Товариство не вносило плату за отриману теплову енергію, в результаті чого за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року включно утворилась заборгованість, яка станом на дату укладання договору цесії становила 336 549,93 грн, на підтвердження чого надана довідка про стан розрахунків за спожиту від ПАТ КИЇВЕНЕРГО теплоенергію до 01.05.2018.

У свою чергу Товариство в своєму відзиві проти позову заперечує та зазначає, що у зв`язку із ремонтом приміщення вулиця Бойчука (Кіквідзе), 7/11, який завершився у 2018 році після опалювального сезону, теплопостачання протягом спірного періоду не здійснювалось, первинні документи відповідачем не підписувались. Крім того, у 2019 році був підписаний акт звіряння взаєморозрахунків із Підприємством з якого не вбачається факт наявності заборгованості у попередньому періоді. Також відповідач просить суд застосувати наслідки пропуску позовної давності до вимог позивача.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Підприємством вказано та відповідачем не спростовано, що будинок по вул. Бойчука Михайла, 7/11 у м. Києві оснащений інженерною мережею з централізованого опалення.

Нежитлові приміщення Відповідача розташовані у житловому будинку за адресою вул. Бойчука Михайла, 7/11 та мають спільну інженерну мережу з централізованого опалення.

Відповідно до п. 29 Правил користування тепловою енергією затверджених постановою КМУ від 3 жовтня 2007 р. №1198 (далі - Правила №1198) теплова енергія постачається безперервно.

Згідно п. 36 Правил №1198 теплопостачальна організація зобов`язується забезпечувати протягом обумовленого в договорі часу безперервне постачання теплової енергії (за винятком нормативно встановлених перерв), підтримувати параметри теплоносія, що подається з колекторів джерела теплової енергії, на вході в теплову мережу споживача теплової енергії відповідно до температурного графіка теплової мережі, не допускаючи відхилення параметрів, визначених договором.

Згідно п. 3 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених Постановою КМ України № 630 від 21 липня 2005 р. послуги надаються споживачам безперебійно, виключно за винятком часу перерв, визначених відповідно до частини третьої статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Відповідно до п. 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (в редакції 2015р.) самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

На час виникнення спірних правовідносин, відповідно до п.1.1. Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово - комунального господарства України №4 22.11.2005, відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води передбачалося лише усього будинку, а не окремих споживачів. Для реалізації прав споживачів на відмову від отримання послуг централізованого опалення (далі - ЦО) та гарячого водопостачання (далі - ГВП) орган місцевого самоврядування створює своїм рішенням постійно діючу міжвідомчу комісію для розгляду питання щодо відключення споживачів від мереж ЦО та ГВП.

Отримання послуг ЦО та ГВП у спірний період, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами: корінцями нарядів на включення опалення та відомостями споживання теплової енергії.

Отже за відсутності рішення компетентного органу - Київської міської ради про відключення будинку в якому розташовані нежитлові приміщення ТОВ Тектум від централізованого опалення, заява Відповідача про неотримання опалення у спірний період є безпідставною.

Посилання Товариства на ненадання документів, що підтверджують споживання теплової енергії у спірний період спростовуються наданими позивачем до матеріалів справи корінцями нарядів на включення/відключення опалення, що підтверджує факт надання послуги з ЦО, відомостями обліку спожитої теплової енергії, що підтверджує обсяги споживання теплової енергії, Актами про прийняття теплового вузла обліку та акти про готовність вузла комерційного обліку до роботи, що підтверджує відповідність вузла комерційного обліку вимогам які ставляться до даного обладнання; обліковими картками (помісячно), що підтверджують порядок нарахування враховуючи обсяг спожитої теплової енергії відповідачем (як частки опалювальної площі будівлі), кількість діб/годин роботи (споживання) та її вартість.

Підприємство з 01.05.2018 надає послуги відповідачу з постачання ЦО та ГВП, після отримання ліцензії на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам. З огляду на що вказаний Товариством акт звірки розрахунків від 30.04.2019 стосується періоду господарських відносин з постачання теплової енергії відповідачу саме позивачем, та не стосується переданої заборгованості. переданої за договором цесії №601-18.

Водночас, Товариством у своєму відзиві порушено питання щодо пропуску позивачем строків позовної давності. На спростування доводів відповідача Підприємство надало пояснення із відповідними доказами про те, що 13.02.2019 відповідачем був здійснений платіж, що за твердженнями позивача є фактом переривання строків позовної давності. Однак з такими твердженнями позивача суд не погоджується та зазначає наступне.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відтак, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів".

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відтак, з урахуванням приписів вищенаведеної статті, строк позовної давності для вимог Підприємства щодо стягнення з Товариства суми основного боргу за листопад 2015 року - липень 2017 року станом на день звернення із позовом до суду є таким, що сплив.

Водночас, відповідно до частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Згідно з частиною 3 статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у пункті 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів".

Як вбачається з матеріалів справи, 13.02.2019 Товариством на користь позивача був здійснений платіж у розмірі 75 183,17 грн, тобто фактично відповідачем вчинено дію спрямовану на переривання строку позовної давності за період з березня 2015 року по квітень 2018 включно.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вказане, враховуючи, що позивачем доведено, відповідачем не спростовано, матеріалами справи підтверджено до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума боргу за період з березня 2015 по квітень 2018 року включно в розмірі 224 158,66 грн, а тому в частині стягнення суми основного боргу позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до листа Верховного Суду України "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р від 03.04.1997 при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід рахувати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункт 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013).

При цьому, суд відзначає, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань. Аналогічна правова позиція викладена у пункті 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" № 14 від 17.12.2013.

З огляду на викладене, судом здійснено перерахунок заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних з урахуванням суми боргу в розмірі 224 158,66 грн, та вирішено, що до стягнення з відповідача підлягає 10 661,35 грн три проценти річних та 21 944,13 грн інфляційних втрат.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10.02.2010).

За таких обставин, зважаючи на заявлену Товариством вимогу про застосування судом строку позовної давності до вимог Підприємства щодо стягнення заявленої суми, суд дійшов висновку часткове задоволення позовних вимог.

Згідно приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕКТУМ" про 379 462,35 грн - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕКТУМ" (03150, м.Київ, Печерський район, ВУЛИЦЯ ДІЛОВА, будинок 6; ідентифікаційний код 35810347) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5; ідентифікаційний код 40538421) основний борг в сумі 224 158,66 грн (двісті двадцять чотири тисячі сто п`ятдесят вісім гривень 66 копійок), три проценти річних в сумі 10 661,35 грн (десять тисяч шістсот шістдесят одну гривню 35 копійок) та інфляційні втрати в сумі 21 944,13 грн (двадцять одну тисячу дев`ятсот сорок чотири гривні 13 копійок) та судовий збір в розмірі 3 851,46 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 копійок).

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 19.08.2021.

СУДДЯ В. В. ДЖАРТИ