Постанова

від 19.01.2022 по справі 910/11166/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" січня 2022 р. Справа№ 910/11166/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Чорногуза М.Г.

Агрикової О.В.

при секретарі судового засідання Линник А.М.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Тектум

на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2020

у справі № 910/11166/20 (суддя Джарти В.В.)

за позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київтеплоенерго

до Товариства з обмеженою відповідальністю Тектум

про стягнення 379 462,35 грн.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання, -

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО" (далі - позивач, Підприємство) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕКТУМ" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення 379 462,35 грн, обґрунтовуючи позовні вимоги неналежним виконанням з боку відповідача своїх обов`язків щодо оплати спожитої теплової енергії, право вимоги на стягнення якої позивач набув на підставі договору відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 від 11.10.2018.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2020 у справі №910/11166/20 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Тектум на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київтеплоенерго основний борг в сумі 224 158,66 грн, три проценти річних в сумі 10 661,35 грн та інфляційні втрати в сумі 21 944,13 грн, а також судовий збір в розмірі 3 851,46 грн.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що факт постачання позивачем теплової енергії та споживання даної послуги відповідачем підтверджується належними у справі доказами, однак, зважаючи на подану відповідачем заяву про застосування наслідків спливу строків позовної давності, судом встановлено, що такий строк сплив відносно суми основного боргу за період з листопада 2015 року по липень 2017 року, а врахувавши здійсненений відповідачем платіж по сплаті заборгованості у розмірі 75 183,00 грн, дійшов висновку, що в даному випадку мало місце переривання строку позовної давності за період з березня 2015 року по квітень 2018 року.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю Тектум звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог та постановити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Водночас, в апеляційній скарзі скаржником викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване отриманням оскаржуваного рішення засобами поштового зв`язку лише 22.11.2021.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник вказує на те, що судом не було надано належної оцінки тому факту, що борг був відсутній, а його наявність позивачем не була доведена, як і не доведено факту надання цих послуг позивачем; неповідомлення позивачем відповідача про укладення договору про відступлення права вимоги неіснуючого боргу свідчить про безпідставне та незаконне незастосування судом першої інстанції позовної давності до заявлених позовних вимог та необґрунтований висновок суду про наявність обставин, що слугують підставою для переривання строку позовної давності.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2021 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю Тектум пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2020 у справі № 910/11166/20, відкрито апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою, розгляд апеляційної скарги призначено на 19.01.2022, встановлено Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) Київтеплоенерго строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2020 у справі № 910/11166/20.

Через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду 17.12.2021 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, вказуючи на законність та обґрунтованість судового рішення.

Доводи апеляційної скарги, як стверджує позивач, спростовуються рядом обставин, зокрема, тим, що житловий будинок по вул. Бойчука, 7/11 у м. Києві оснащений інженерною мережею з централізованого опалення, відповідно нежитлові приміщення відповідача, що розташовані у вказаному будинку мають спільну інженерну мережу з централізованого опалення; у відповідності до вимог та положень Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, теплова енергія постачається безперервно, а послуги споживачам надаються безперебійно. Крім того, факт отримання відповідачем послуг централізованого опалення та гарячого водопостачання у спірний період підтверджено наявними в матеріалах справи доказами та не спростовано відповідачем, оскільки останнім не надано доказів звернень до позивача з заявами про відключення товариства від централізованого опалення, а тому в цілому доводи відповідача про неотримання послуг у спірний період є недоведеними. Безпідставними також, на переконання позивача, є доводи відповідача щодо наявності підстав для застосування строку позовної давності до спірного періоду, оскільки такий строк переривався вчинення дій зобов`язаною стороною.

В судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив її задовольнити, рішення суду скасувати в частині задоволених вимог та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, а рішення суду законним та мотивованим, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення без змін.

19.01.2022 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

У відповідності до вимог ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що предметом апеляційного перегляду у даній справі є рішення суду першої інстанції лише в частині задоволення позовних вимог.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 11.10.2018 між ПАТ КИЇВЕНЕРГО та Комунальним підприємством Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО (далі КП КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО , Новий кредитор/позивач) було укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18 (далі - Договір відступлення права вимоги (цесії) №601-18 від 11.10.2018, Договір цесії), відповідно до якого Публічне Акціонерне товариство КИЇВЕНЕРГО (АТ К.ЕНЕРГО ) відступило, а КП КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО набуло право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (далі - споживачі) щодо виконання ними грошових зобов`язань перед Кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії.

Згідно п. 3.4.2 Договору цесії позивач має право на отримання замість Кредитора від споживачів, визначених у Додатку №1 сплати заборгованостей, право вимоги до яких відступлене за цим договором.

Відповідно до пункту 3341 Додатку № 1 Договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.20018 №601-18, позивач набув право вимоги заборгованості за спожиту до 01.05.2018 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕКТУМ" теплову енергію за особовим рахунком у розмірі 336 549,93 грн, яка на день подачі до суду позовної заяви не змінилась, що підтверджується довідками про стан розрахунків за спожиту теплоенергію до 01.05.2018.

Відповідно до п. 1.3 вищевказаного Договору, Кредитор відступає, а Новий кредитор/Позивач набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка, штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень).

Таким чином, позивач набув право вимоги стягнення заборгованості за спожиту до 01.05.2018 теплову енергію за особовим рахунком у розмірі 336 549,93 грн до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕКТУМ" та набув право вимоги будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, колегія суддів зазначає, що дані правовідносини за своєю правовою природою є договором енергопостачання.

Частинами 1, 2 ст.714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з ч. 6 ст. 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону.

Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів (ч.7 ст. 276 ГК України).

Відсутність письмового договору про постачання теплової енергії не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16 було зроблено правовий висновок стосовно того, що відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

На підтвердження постачання відповідачеві теплової енергії та наявності заборгованості в період з 01.11.2015 по 01.05.2018 позивачем надано суду наступні документи: довідку про стан розрахунків теплову енергію, поставлену за період діяльності АТ К.ЕНЕРГО до нежитлового приміщення відповідача, о/р №520237-01 (а.с.5); корінці нарядів на включення та відключення (а.с.7-9); акт приймання теплового вузла обліку (а.с. 10); акти заміни приладів вузла комерційного обліку (а.с.11); акти готовності вузла комерційного обліку до роботи (а.с.12-13); відомості спожитої теплової енергії (а.с.14-27); облікові картки фактичного споживання (а.с. 29-47); Акт звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.10.2018 (а.с.48); рахунок-фактура від 31.05.2020 (а.с.49); Договір відступлення права вимоги (цесії) №601-18 від 11.10.2018 (а.с.50-52); лист-повідомлення відповідача про зміну кредитора від 04.04.2019 (а.с.54 зворот)) з доказами направлення реєстр повідомлень про відступлення права вимоги з угодами щодо зміни кредитора у зобов`язанні для доставки у квітні 2019 (а.с.55): акти приймання-передавання документації цифрових носіїв за договором відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 (а.с.56-57); реєстр оплат за період з 01.052018 до 31.08.2020 ( а.с.98).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час апеляційного розгляду повідомляв про те, що у зв`язку з ремонтом приміщення по вулиці Бойчука (Кіквідзе), 7/11, який завершився у 2018 році після опалювального сезону, теплопостачання протягом спірного періоду не здійснювалось, і первинні документи відповідачем не підписувались. Крім того, у 2019 році був підписаний акт звіряння взаєморозрахунків із позивачем, з якого не вбачається заборгованості у попередньому періоді. Також відповідач просив суд застосувати наслідки пропуску позовної давності до вимог позивача.

Водночас, колегією суддів враховано, що відповідно до п. 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Однак, відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Процедура відключення приміщення від внутрішньобудинкових мереж, встановлена Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 4 від 22.11.2005 (в редакції станом на момент надання послуг).

Згідно з п. 40 Правил користування тепловою енергією облік обсягу споживання теплової енергії, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, споживач теплової енергії зобов`язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

На підтвердження факту підключення до системи теплоспоживання та постачання теплової енергії, зокрема, надано копії корінців нарядів на включення та відключення (а.с.7-9); акт приймання теплового вузла обліку (а.с.10); акти заміни приладів вузла комерційного обліку (а.с.11); акти готовності вузла комерційного обліку до роботи (а.с.12-13); відомості спожитої теплової енергії (а.с.14-27); облікові картки фактичного споживання (а.с.29-47) за адресою: м. Київ, вулиця Бойчука (Кіквідзе), 7/11.

Водночас, відповідачем ані під час розгляду судом першої інстанції справи, ані судом апеляційної інстанції не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження відключення останнього від теплопостачання вказаного житлового будинку, а тому у відповідача існує обов`язок щодо відшкодування вартості спожитої теплової енергії.

При цьому, відповідачем не спростовано належними, допустимими та достовірними доказами відомостей щодо обсягів отриманої теплової енергії, нарахування боргу, а також здійснення оплат.

Колегія суддів не погоджується з твердженнями скаржника про ненадання позивачем документів, що підтверджують споживання відповідачем теплової енергії у спірний період, адже такі спростовуються матеріалами справи, зокрема наданими корінцями нарядів на включення/відключення опалення (а.с.7-8), що підтверджує факт надання послуги з центрального опалення, відомостями обліку спожитої теплової енергії (а.с.14-27), що підтверджує обсяги споживання теплової енергії, Актами про прийняття теплового вузла обліку (а.с.10) та акти про готовність вузла комерційного обліку до роботи (а.с.12-13), що підтверджує відповідність вузла комерційного обліку вимогам які ставляться до даного обладнання; обліковими картками (помісячно) (а.с.29-47), що підтверджують порядок нарахування враховуючи обсяг спожитої теплової енергії відповідачем (як частки опалювальної площі будівлі), кількість діб/годин роботи (споживання) та її вартість.

Задовольняючи позовні вимоги в частині, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем вказано та відповідачем не спростовано, що будинок по вул. Бойчука Михайла, 7/11 у м. Києві оснащений інженерною мережею з централізованого опалення.

Нежитлові приміщення відповідача розташовані у житловому будинку за адресою вул. Бойчука Михайла, 7/11 та мають спільну інженерну мережу з централізованого опалення.

Матеріалами справи підтверджується, що нарахування позивачем здійснювалось на підставі наданих відповідачем відомостей споживання та на підставі діючих тарифів.

За період постачання Постачальником теплової енергії (з листопада 2015 року по квітень 2018 року включно) при оформленні щомісячно рахунку-фактури останнім застосовувався затверджений тариф на теплову енергію, що підтверджується щомісячним обліковим записом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджував, що порушуючи норми законодавства, відповідач не вносив плату за отриману теплову енергію, в результаті чого за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року включно утворилась заборгованість, яка станом на дату укладання Договору про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 від 11.10.2018 становила 336 549,93 грн, на підтвердження чого надана довідка про стан розрахунків за спожиту від ПАТ КИЇВЕНЕРГО теплоенергію до 01.05.2018 (а.с.5).

При цьому безпідставними є доводи апеляційної скарги стосовно відсутності заборгованості у відповідача з посиланням на наданий ним акт звіряння розрахунків за теплову енергію, дата складання 30.04.2019 (а.с.90), оскільки вказаний акт звіряння розрахунків за теплову енергію стосується періоду господарських відносин з постачання теплової енергії відповідачеві безпосередньо позивачем, та не стосується періоду заборгованості за договором відступлення права вимоги (цесії) №601-18 від 11.10.2018.

Задовольняючи позовні вимоги в частині заявлених вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем у своєму відзиві порушено питання щодо пропуску позивачем строків позовної давності. На спростування доводів відповідача позивач надав пояснення із відповідними доказами про те, що 13.02.2019 відповідачем був здійснений платіж, що за твердженнями позивача є фактом, що свідчить про переривання строків позовної давності.

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України.

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

А тому, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Аналогічна правова позиція викладена у пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів".

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що з урахуванням приписів вищенаведеної статті, строк позовної давності для вимог позивача щодо стягнення з відповідача суми основного боргу за листопад 2015 року - липень 2017 року станом на день звернення із позовом до суду є таким, що сплив.

Водночас, відповідно до частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Згідно з частиною 3 статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у пункті 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів".

Колегія суддів поділяє висновки суду першої інстанції, що з урахуванням здійсненого 13.02.2019 на користь позивача платежу в розмірі 75 183,17 грн, відповідач вчинив дію, спрямовану на переривання строку позовної давності за період з березня 2016 року по квітень 2018 включно, оскільки правова природа існуючого боргу та його розмір для боржника не змінилися у зв`язку зі зміною кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на вказане, колегія суддів погоджується, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення суми боргу за період з березня 2016 року по квітень 2018 року включно в розмірі 224 158,66 грн.

З урахуванням встановленого факту прострочення, наявні підстави і для стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних з урахуванням суми боргу в розмірі 224 158,66 грн.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) стаття 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів звертає, увагу що в цій частині апеляційна скарга не містить доводів незаконності та необґрунтованості рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2020 у справі № 910/11166/20, та не містить контррозрахунку, яким би відповідач спростовував здійснений судом першої інстанції перерахунок заявлених позивачем до стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних з урахуванням суми боргу в розмірі 224 158,66 грн.

При цьому, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції щодо наявності підстав для здійснення перерахунку та часткового задоволення позовної вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат в сумі 21 944,13 грн та трьох процентів річних в сумі 10 661,35 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Разом з тим, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов`язання з оплати, у зв`язку з чим наявні правові підстави для задоволення позовних вимог частково з урахуванням застосування строку позовної давності .

Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині, а саме, стягнення на користь позивача основного боргу в сумі 224 158,66 грн, трьох процентів річних в сумі 10 661,35 грн та інфляційних втрат в сумі 21 944,13 грн.

Доводи апелянта щодо неправильного застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд визнав встановленими та невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2020 у справі № 910/11166/20 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю Тектум має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Тектум на рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2020 у справі № 910/11166/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2020 у справі № 910/11166/20 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 01.12.2020 у справі № 910/11166/20.

4. Матеріали справи №910/11166/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених ч.3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 04.02.2022.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді М.Г. Чорногуз

О.В. Агрикова