Ухвала

від 01.11.2021 по справі 922/3438/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 листопада 2021 року

м. Київ

Справа № 922/3438/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

позивача Мовчан М. В.,

відповідача Тищук М. А.,

третьої особи не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Харківської міської ради

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.07.2021 (судді: Ільїн О. В. головуючий, Слободін М. М., Хачатрян В. С.) у справі

за позовом Харківської міської ради

до Акціонерного товариства Сбербанк

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Харківський коксовий завод"

про розірвання договору, зобов`язання повернути земельні ділянки та стягнення 1 773 600,61 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. У жовтні 2020 року Харківська міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерного товариства Сбербанк (далі АТ Сбербанк) про:

- розірвання договору оренди землі від 12.07.2004 № 7919/04, укладеного між Харківською міською радою та Акціонерним товариством закритого типу "Харківський коксовий завод" (далі АТЗТ "Харківський коксовий завод"; станом на час розгляду справи в ПрАТ "Харківський коксовий завод") (зі змінами, внесеними додатковою угодою від 21.11.2011 № 631010004000128);

- зобов`язання АТ "Сбербанк" повернути земельні ділянки, кадастрові номери 6310137900:10:002:0003, 6310137900:10:001:0002, 6310137900:10:001:0003, 6310137900:10:001:0004, та 6310137900:10:002:0004, загальною площею 17,2064 га по Карачівському шосе, 44 у м. Харкові територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради з приведенням її у придатний для подальшого використання стан;

- стягнення з АТ "Сбербанк" 1 621 924,73 грн основного боргу та 1 823 665,50 грн пені у розмірі 120% річних від простроченої суми.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вжитими позивачем заходами самоврядного контролю було встановлено перехід права власності на нерухоме майно, що розташоване по Карачівському шосе, 44 у м. Харкові, від ПрАТ "Харківський коксовий завод" до АТ "Сбербанк" на підставі звіту про незалежну оцінку ринкової вартості нежитлової нерухомомсті від 30.07.2019 (видавник Консалтингова компанія BFC), вимоги про усунення порушень основного зобов`язання та умов іпотечного договору від 05.08.2019 № 12591/4/06-2 (видавник АТ "Сбербанк"), довіреності від 18.07.2019 № 476 (видавник АТ "Сбербанк"), іпотечного договору від 13.09.2012 № 5139.

З посиланням на положення статті 120, пункту е частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, статті 31 Закону України Про оренду землі позивач зазначив, що у розумінні чинного законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю, споруду право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки. Відповідно новий власник об`єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов`язанні.

При цьому у разі переходу права власності на нерухоме майно заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої вказівки норми закону, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що закріплено у законі.

Позивач зазначав, що за період з 25.09.2019 по 31.08.2020 утворилася сума податкового боргу, що становить 1 621 924,73 грн.

Своєю бездіяльністю щодо виконання покладеного на нього обов`язку із систематичної сплати плати за землю у виді земельного податку відповідач (землекористувач) порушує як істотні умови договору, так і завдає істотної шкоди інтересам власника земельної ділянки в особі Харківської міської ради, що є підставою для розірвання договору оренди землі, а також стягнення боргу з урахуванням пені та повернення земельних ділянок територіальній громаді.

3. АТ "Сбербанк" у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти її задоволення, наголошувало на тому, що у вересні 2012 на підставі шести кредитних договорів групою пов`язаних компаній, а саме: ПрАТ "Харківський коксовий завод", ПрАТ Термолайф та ТОВ Коксотрейд відповідачем під заставу, зокрема. цілісного майнового комплексу заводу (нерухоме та рухоме майно), надано цим компаніям кредитні кошти.

25.09.2019 на підставі іпотечного застереження в іпотечному договорі АТ "Сбербанк" набуто у власність цілісний майновий комплекс, розташований у м. Харкові по Карачівському шосе, 44.

Однак після набуття банком права власності на зазначений цілісний майновий комплекс державними реєстраторами в інтересах іпотекодавця та пов`язаних з ним осіб протягом жовтнягрудня 2019 року неодноразово вчинялися протиправні реєстраційні дії, які були та є предметом розгляду Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України.

Тобто в період із 10.10.2019 по 18.12.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо права власності АТ "Сбербанк" на цілісний майновий комплекс і, відповідно, за змістом частини 1 статті 2, частини 5 статті 12 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень АТ "Сбербанк" не було власником цілісного майнового комплексу. Крім того, починаючи з грудня 2019 року до часу подання позову, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості щодо права АТ "Сбербанк" на будівлі (16 об`єктів) цілісного майнового комплексу, що за змістом зазначених вище норм права свідчить, що банк не є власником таких будівель.

Відповідач зазначає, що про існування діючих договорів оренди землі банку відомо не було, оскільки АТ "Сбербанк" не було стороною таких договорів і про їх наявність стало відомо з позовної заяви.

Щодо періоду та строків перебування у власності відповідача об`єктів нерухомого майна та обсягу такого майна, то АТ "Сбербанк" звернуло увагу на те, що Харківська міська рада не надала будь-яких доказів (1) які саме будівлі чи споруди розташовані на земельних ділянках, та (2) що на цих земельних ділянках розташовані саме ці будівлі, (3) також не доведено, що на них немає належних іншим особам будівель чи споруд.

Так, з наданої позивачем до позовної заяви роздруківки (яку не підписано та не посвідчено) убачається, що Харківська міська рада приймала рішення від 24.09.2003 № 187/03 щодо надання в оренду Харківському коксовому заводу земельної ділянки площею 17,2064 га для експлуатації та обслуговування адміністративних, виробничих, складських, допоміжних будівель і споруд та складу. Водночас з наданої Харківською міською радою копії договору оренди землі від 12.07.2004 не вбачається, які саме будівлі чи споруди розташовані на кожній з 5 земельних ділянок загальною площею 17,2064 га.

Тобто з умов договору оренди землі від 12.07.2004 неможливо встановити, які саме будівлі розташовані на земельних ділянках, у той час як без встановлення вказаних обставин необґрунтованими є будь-які твердження про подальший перехід прав за цим договором оренди землі.

З наданого позивачем акта обстеження від 21.09.2020 також не вбачається (1) які саме будівлі розташовані на 5 (п`яти) земельних ділянках та (2) ким саме використовуються кожна з цих земельних ділянок. Крім того, зазначений акт обстеження складено одноосібно посадовою особою позивача та не може вважатися належним і допустимим доказом.

Відповідач, звертаючи увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 04.10.2018 у справі № 904/326/18 щодо застосування положень статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, наголошував, що аналіз зазначених норм права свідчить, що їх суттю є пов`язаність використання земельної ділянки саме з використанням розташованого на такій земельній ділянці об`єкта нерухомості, тобто що ця земельна ділянка надана та використовується саме для розміщення та обслуговування такого об`єкта нерухомості й саме виходячи з цієї мети визначається її площа та межі.

Проте відсутність доказів про перехід до відповідача права власності на усі будівлі, для обслуговування яких надавалася земельна ділянка у м. Харкові по Карачівському шосе, 44, та доказів про відсутність у ПрАТ Харківський коксовий завод права власності на будь-яку нерухомість, розташовану на цій земельній ділянці, та невикористання ним земельної ділянки, свідчить про безпідставність доводів позивача про наявність підстав для переходу прав землекористування до АТ "Сбербанк" у повному обсязі, що унеможливлює задоволення позовних вимог.

4. Рішенням Господарського суду Харківської області від 09.03.2021 позов задоволено повністю, а саме:

- розірвано договір оренди землі від 12.07.2004 № 7919/04, укладений між Харківською міською радою та АТЗТ "Харківський коксовий завод" (зі змінами, внесеними додатковою угодою від 21.11.2011 № 631010004000128);

- зобов`язано АТ "Сбербанк" повернути земельні ділянки загальною площею 17,2064 га по Карачівському шосе, 44 у м. Харкові територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради з приведенням її у придатний для подальшого використання стан;

- стягнуто з АТ "Сбербанк" на користь Харківської міської ради 1 621 924,73 грн основного боргу, 151 675,88 грн пені у розмірі 120 % річних від простроченої суми.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що своєю бездіяльністю щодо виконання покладеного на нього обов`язку із систематичної сплати орендної плати відповідач тим самим порушує як істотні умови договору, так і законні інтереси власника земельної ділянки по Карачівському шосе, 44 у м. Харкові в особі Харківської міської ради.

Отже, суд першої інстанції зазначив, що враховуючи встановлений судом факт порушення відповідачем істотних умов договору, позовні вимоги позивача про розірвання договору оренди землі від 12.07.2004 № 7919/04. укладеного між Харківською міською радою та АТЗТ "Харківський коксовий завод" (зі змінами, внесеними додатковою угодою від 21.11.2011), а також зобов`язання повернути земельні ділянки та стягнення коштів є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

5. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.07.2021 рішення Господарського суду Харківської області від 09.03.2021 скасоване, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Суд апеляційної інстанції дійшов, зокрема, таких висновків:

- у період з грудня 2019 року по грудень 2020 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо права власності АТ Сбербанк на частину будівель (16 об`єктів) цілісного майнового комплексу і відповідно до положень частини 1 статті 2 та частини 5 статті 12 Закону України Про державну реєстрацію нових прав на нерухоме майно та їх обтяжень АТ Сбербанк не було власником вказаних будівель;

- Харківська міська рада стверджувала, що на земельних ділянках загальною площею 17,2064 га (земельні ділянки площею 16,2000 га, кадастровий номер 6310137900:10:002:0003; площею 0,3438 га, кадастровий номер 6310137900:10:001:0002; площею 0,5517 га, кадастровий номер 6310137900:10:001:0003; площею 0,0979 га, кадастровий номер 6310137900:10:001:0004; площею 0,0,0130 га, кадастровий номер 6310137900:10:002:0004) розташовані саме будівлі цілісного майнового комплексу, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1173497363101, право власності на які набуто АТ Сбербанк. Проте на підтвердження таких обставин позивачем не надано належних доказів про те, які саме будівлі чи споруди розташовані на зазначених ним земельних ділянках, а також не доведено обставин, що на вказаних земельних ділянках відсутні споруди, належні іншим особам. Зокрема, суд зазначив, що з наданої позивачем копії договору оренди землі від 12.07.2004 не вбачається, які саме будівлі чи споруди знаходяться на кожній з вищевказаних п`яти земельних ділянках загальною площею 17,2064 га. Тобто з умов договору оренди землі від 12.07.2004 взагалі неможливо встановити, які саме будівлі розташовані на вказаних земельних ділянках;

- надані позивачем до позовної заяви документи не доводять розміру заявлених вимог;

- питання щодо переходу права на земельну ділянку з набуттям права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України та статтею 377 Цивільного кодексу України. Як вказує Харківська міська рада, особа, яка набула право власності на нерухоме майно, фактично стає орендарем земельної ділянки, на якій воно розміщене, на умовах як і у попереднього власника. При цьому договір оренди цієї земельної ділянки щодо попереднього її користувача припиняється відповідним договором, на підставі якого новим власником набуто право власності на розташоване на цій земельній ділянці майно. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 915/672/17, від 17.04.2018 у справі № 922/2883/17, від 30.05.2018 у справі № 908/1990/17, від 04.06.2019 у справі № 914/1925/18, від 26.11.2019 у справі № 917/92/19. Однак з наявних в матеріалах справи відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що станом на час розгляду справи у суді першої інстанції та на даний час право власності на цілісний майновий комплекс за реєстраційним номером 1173497363101 належить Товариству з обмеженою відповідальністю Перпетуум Солюшн (далі ТОВ Перпетуум Солюшн), тобто відповідач АТ Сбербанк не є власником нерухомого майна та не може вважатись орендарем земельних ділянок, які Харківська міська рада просить повернути.

6. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.07.2021, Харківська міська рада у касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення Господарського сулу Харківської області від 09.03.2021 залишити в силі, обґрунтовуючи підстави для касаційного оскарження посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із застосуванням судом апеляційної інстанції положень статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 318/1274/18, від 16.06.2020 у справі № 689/26/17, від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 27.02.2019 у справі № 913/661/17, від 19.06.2018 у справі № 922/3655/17, від 05.09.2018 у справі № 904/9027/17, від 07.11.2018 у справі № 910/20774/17, від 29.11.2018 у справі № 915/1416/17, від 06.12.2018 у справі № 902/1592/15, від 27.02.2019 у справі № 913/661/17, від 06.03.2019 у справі № 914/2687/17, від 04.04.2019 у справі № 910/7197/18.

Так, скаржник зазначає, що чинне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Такий перехід відбувається відповідно до законодавства незалежно від волі особи попереднього власника земельної ділянки.

АТ "Сбербанк" не було оскаржено в судовому порядку реєстраційні дії державного реєстратора щодо реєстрації права власності цілісного майнового комплексу, отже, до АТ "Сбербанк" відповідно до статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України перейшло право користування земельною ділянкою по Крачівському шосе, 44 у м. Харкові.

Заявник касаційної скарги вважає, що суд апеляційної інстанції не дослідив докази, на підставі яких суд першої інстанції ухвалив законне рішення, та не взяв до уваги, що АТ "Сбербанк", здійснюючи протиправні дії шляхом скасування державної реєстрації на цілісний майновий комплекс, намагається уникнути обов`язків, які законодавчо покладені на нього, оскільки до АТ "Сбербанк" перейшло право володіння, користування та розпорядження об`єктами нерухомого майна в силу прямої вказівки закону. Недобросовісне користування земельними ділянками як відповідачем, так і третьою особою підтверджено міською радою належними та допустимими доказами.

7. У відзиві на касаційну скаргу АТ "Сбербанк" просить закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, наголошуючи, зокрема, на необґрунтованості доводів скаржника про наявність підстав для касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, на який посилався заявник касаційної скарги, оскільки касаційна скарга зводиться до викладення підстав позову, переоцінки фактичних обставин, наведення нових обставин та посилання на нові докази, незгоду із оскаржуваною постановою, цитування окремих норм матеріального та процесуального права.

8. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами для касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання про застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України у ній зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

9. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, заперечення на неї, а також матеріали справи, Верховний Суд відхиляє ці доводи, а обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у наведеному випадку не підтвердилися з огляду на таке.

10. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога Харківської міської ради до АТ Сбербанк про розірвання договору оренди земельної ділянки, укладеного 12.07.2004 з АТЗТ "Харківський коксовий завод", зобов`язання відповідача повернути територіальній громаді м. Харкова земельні ділянки, передані за договором, а також стягнення заборгованості та пені з огляду на систематичну несплату відповідачем коштів за користування земельною ділянкою, що порушує права позивача.

11. Суди попередніх інстанцій установили, що згідно з рішеннями Харківської міської ради від 24.09.2003 № 187/03, від 28.04.2004 № 54/04 АТЗТ "Харківський коксовий завод" надано в оренду земельні ділянки загальною площею 17,2064 га по Карачівському шосе, 44 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування адміністративних, виробничих, складських, допоміжних будівель і споруд строком до 31.12.2052.

На підставі зазначених рішень між Харківською міською радою та АТЗТ "Харківський коксовий завод" укладено договір оренди землі від 12.07.2004 № 7919/04 (згідно з додатковою угодою від 21.11.2011 № 631010004000128 щодо розміру орендної плати), яким передбачені, зокрема, такі умови:

- орендна плата за земельну ділянку вноситься орендарем щомісячно у грошовій формі на рахунок Державного казначейства у Харківській області (пункт 9 договору);

- орендна плата за земельну ділянку сплачується щомісячно протягом тридцяти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця (пункт 11 договору);

- у разі невнесення орендної плати у строки, визначені договором, справляється пеня із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України за кожний календарний день (пункт 14 договору);

- згідно з підпунктом г пункту 28 договору оренди землі орендодавець має право вимагати своєчасного внесення орендної плати. Орендар відповідно до договору зобов`язаний сплачувати орендну плату в строки та розмірах, встановлених цим договором, (підпункт б пункту 31).

Відповідно до пункту 38 договору оренди землі розірвання договору оренди землі можливе за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором.

Згідно з пунктом 40 договору оренди землі перехід права власності на будівлі та споруди, які розташовані на орендованій земельній ділянці, до другої особи є підставою для розірвання договору та укладення договору оренди землі з новим власником будинків та споруд.

Згідно з інформацією Головного управління Державної податкової служби України у Харківській області від 15.09.2020 № 18626/9/20-40-04-03-17 у відповідача обліковується податковий борг з орендної плати: станом на 25.09.2019 у сумі 2 394 075,89 грн, станом на 31.08.2020 у сумі 4 016 000,62 грн.

Тобто за період з 25.09.2019 по 31.08.2020 сума податкового боргу за землю становить 1 621 924,73 грн.

12. Суд апеляційної інстанції установив, що у вересні 2012 року на підставі кредитних договорів групою компаній ПрАТ Харківський коксовий завод, ПрАТ Термолайф та ТОВ Коксотрейд від АТ Сбербанк отримані кредитні кошти на загальну суму 55 млн дол. США під заставу, зокрема цілісно-майнового комплексу заводу (нерухоме та рухоме майно) з виробництва коксу та коксопродуктів в м. Харкові.

У рахунок забезпечення виконання вищезазначених кредитних зобов`язань між АТ Сбербанк та ПрАТ Харківський коксовий завод було укладено іпотечний договір, посвідчений 13.09.2012 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуєвою О. Д., зареєстрований в реєстрі за № 5139, за яким в іпотеку банку передано нежитлові приміщення, які знаходяться за адресою: Харківська область, м. Харків, Карачівське шосе, 44.

У зв`язку з невиконанням боржниками зобов`язань перед банком АТ Сбербанк 15.09.2019 на підставі іпотечного застереження в іпотечному договорі набуло у власність цілісний майновий комплекс, який розташований за адресою: Харківська обл., м. Харків, Карачівське шосе, 44, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1173497363101.

Так, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 21.09.2020 № 212774509 право власності на цілісний майновий комплекс по Карачівському шосе, 44 у м. Харкові з 25.09.2019 зареєстроване за АТ "Сбербанк" на підставі звіту про незалежну оцінку ринкової вартості нежитлової нерухомості від 30.07.2019 (видавник Консалтингова компанія "ВFС"), вимоги про усунення порушень основного зобов`язання та іпотечного договору від 05.08.2019 № 12591/4/06-2 (видавник АТ Сбербанк), довіреності від 18.07.2019 № 476 (видавник АТ Сбербанк), іпотечного договору від 13.09.2012 № 5139.

Згідно з висновком щодо технічної можливості об`єднання об`єктів нерухомого майна, виконаного Бюро технічної інвентаризації ФОП Сарсанія А. Т. від 13.02.2017 на замовлення Приватного акціонерного товариства "Слобожанський коксовий завод" (далі ПрАТ "Слобожанський коксовий завод"), встановлено, що була змінена літерація об`єктів нерухомого майна по Карачівському шосе, 44.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно серед підстав для державної реєстрації права власності на цілісний майновий комплекс (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майнаї 1173497363101) за попереднім власником зазначені: рішення одноосібного акціонера ПрАТ "Слобожанський коксовий завод" від 13.02.2017 (видавник ПрАТ "Слобожанський коксовий завод"); технічний паспорт від 13.02.2017 (видавник Бюро технічної інвентаризації ФОП Сарсанія А. Т., сертифікат АЕ № 002179); висновок щодо технічної можливості об`єднання об`єктів нерухомого майна від 13.02.2017 (видавник Бюро технічної інвентаризації ФОП Сарсанія А. Т., сертифікат АЕ № 002179).

Згідно з матеріалами інвентаризаційної справи Комунального підприємства Харківське міське бюро технічної інвентаризації" по Карачівському шосе, 44 у м. Харкові станом на 12.06.2012 нежитлові будівлі літ. "АТ-1", літ. "АЩ-1", літ. "АЗ-1", літ. "АБ-1", літ. "3-1", літ. "АН-5", літ. "АП-1" за вказаною адресою знесені.

13. Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з частинами 1, 2 статті 21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Положеннями статей 24, 25 Закону України "Про оренду землі" визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Згідно з частинами 3, 4 статті 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Частиною 1 статті 32 Закону України Про оренду землі передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Пунктом "д" частини 1 статті 141 Земельного кодексу України визначено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою, як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Разом з тим згідно із частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

14. За змістом частин 1, 2, 6 статті 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній станом на 21.09.2020 дату переходу до відповідача права на нерухоме майно згідно з іпотечним договором) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Аналогічні приписи закріплено у статті 377 Цивільного кодексу України (у відповідній редакції), а саме передбачено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

15. Суд апеляційної інстанції установив, що, як свідчать матеріали справи, після набуття АТ Сбербанк права власності на цілісний майновий комплекс, державними реєстраторами в інтересах іпотекодавця та пов`язаних з ним осіб, протягом жовтня-грудня 2019 року вчинялися реєстраційні дії, які були предметом розгляду Комісії (Колегії) з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України.

Так, суд апеляційної інстанції установив, що в період з 10.10.2019 по 18.12.2019 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо права власності АТ Сбербанк на цілісний майновий комплекс і відповідно до положень Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень АТ Сбербанк не було власником цілісного майнового комплексу.

При цьому, дослідивши матеріали справи та надавши оцінку доводам відповідача щодо оскарження реєстраційних дій щодо нерухомого майна цілісного майнового комплексу, суд апеляційної інстанції установив, що в період з грудня 2019 року по грудень 2020 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні відомості щодо права власності АТ Сбербанк на частину будівель (16 об`єктів) цілісного майнового комплексу, отже, згідно з положеннями Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень АТ Сбербанк не було власником цих будівель (16 об`єктів).

Суд апеляційної інстанції також установив, що Харківська міська рада не надала належних доказів на підтвердження того, які саме будівлі чи споруди розташовані на земельних ділянках, кадастрові номери 6310137900:10:002:0003, 6310137900:10:001:0002, 6310137900:10:001:0003, 6310137900:10:001:0004, та 6310137900:10:002:0004.

Не надано Харківською міською радою доказів про відсутність на земельних ділянках будівель, споруд, належних іншим особам, у той час як з наявної копії договору оренди землі від 12.07.2004 не вбачається, які саме будівлі чи споруди знаходяться на кожній з п`яти земельних ділянок, загальною площею 17.2064 га.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з наданої позивачем копії акта обстеження від 21.09.2020 не вбачається, які саме будівлі розташовані на п`яти земельних ділянках та ким саме використовується кожна з цих земельних ділянок.

Крім того, як свідчать матеріали справи та встановив суд апеляційної інстанції, згідно з листом Офісу великих платників податків Державної податкової служби від 30.07.2020 № 4504/9/28-10-43-01-08 Харківську міську раду повідомлено, що перевіркою бази даних нерухомого майна не встановлено, що АТ "Сбербанк" станом на 20.07.2020 є власником, користувачем або орендарем земельних ділянок (кадастрові номери 6310137900:10:002:0003, 6310137900:10:001:0002, 6310137900:10:001:0003, 6310137900:10:001:0004, та 6310137900:10:002:0004) у розумінні статті 125 Земельного кодексу України (том 1, а. с. 65).

16. Право на звернення до господарського суду в установленому Господарським процесуальним кодексом України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу передбачено у статті 16 Цивільного кодексу України.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

У свою чергу суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних правовідносинах, і в разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Суд повинен установити, чи були порушені невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

17. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи Харківській міській раді у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що надані позивачем докази не дають підстав стверджувати про перехід до АТ Сбербанк права власності на всі будівлі, для обслуговування яких у 2004 році ПрАТ Харківський коксовий завод було надано земельні ділянки у м. Харкові, по Карачівському шосе, 44 у користування (оренду).

Ураховуючи відсутність таких доказів, суд апеляційної інстанції, посилаючись на положення статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України та правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04.10.2018 у справі № 904/326/18, визнав безпідставними доводи позивача про перехід права землекористування за договором оренди землі від 12.07.2004 № 7919/04, укладеним між Харківською міською радою та ПрАТ "Харківський коксовий завод", у повному обсязі саме до АТ Сбербанк.

18. Як вже зазначалося, Харківська міська рада, оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначала про ухвалення судового рішення із застосуванням судом статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 стосовно того, що перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на нерухоме майно відбувається до нового власника майна відповідно до прямого припису закону незалежно від волі особи попереднього власника земельної ділянки. Аналогічний правовий висновок викладено і в інших постановах Верховного Суду.

19. У справі № 910/18560/16 (постанова від 04.12.2018) ), на яку посилається скаржник, за позовом заступника Генерального прокурора України Головного військового прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління до Київської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю Будтехнології (далі ТОВ Будтехнології), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів Військова частина НОМЕР_1 , про визнання незаконним та скасування рішення; визнання недійсним договору оренди земельної ділянки; визнання відсутнім права користування земельною ділянкою, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 7.407.42 зазначила, що на час укладення спірного договору оренди земельної ділянки (зареєстрований приватним нотаріусом 22.07.2013 та у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 25.07.2013) редакцію статей 120, 140 та 141 Земельного кодексу України було змінено. За змістом цих норм законодавець встановив імперативний припис щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду та передбачив відповідну підставу для припинення права користування земельною ділянкою у випадку набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

При цьому договір, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, має містити таку істотну умову, як кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку із набуттям права власності на ці об`єкти. Укладенню ж договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, передує виділення цієї частини в окрему земельну ділянку (абзаци 1, 2 частини 6 статті 120 Земельного кодексу України у чинній редакції) (пункт 7.41 постанови).

Отже, законодавство, яке діяло станом на час прийняття рішення № 394/8678 та укладення спірного договору оренди, встановлювало правило, за яким перехід права на земельну ділянку до нового набувача жилого будинку, будівлі або споруди відбувається в силу прямого припису закону, незалежно від волі органу, який уповноважений розпоряджатися земельною ділянкою (пункт 7.42 постанови).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (пункти 7.44, 7.45) зауважила, що в силу наведених вище положень земельного законодавства саме позивачам у справі (Міністерство оборони України та Київське квартирно-експлуатаційне управління) належало вчинити необхідні дії щодо юридичного оформлення земельних правовідносин згідно із вимогами законодавства щодо наслідків переходу права власності на реалізовані будівлі та привести дані щодо земель, наданих у користування для розміщення і постійної діяльності військової частини, у відповідність з наявними документально підтвердженими відомостями про те, які землі, що обліковувались за військовим містечком, для потреб оборони не використовуються в силу правочину, який відбувся. Однак таких дій позивачі не вчинили і наведене законодавство не містить вказівки на можливість змусити позивачів до дій з такого оформлення поза їх волевиявленням, у зв`язку із чим і виник спір щодо умов та порядку реалізації набувачем військового майна права землекористування за наслідками укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна з Міністерством оборони України та способу оформлення цього права.

20. У той же час суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволені позову у справі, яка розглядається, виходив із недоведеності позивачем (Харківською міською радою) належними доказами перехід до АТ Сбербанк всіх об`єктів нерухомого майна, розташованих на п`яти земельних ділянках, загальною площею 17, 2064 га, переданих у користування ПрАТ "Харківський коксовий завод" на підставі спірного договору оренди землі від 12.07.2004 № 7919/04 (зі змінами, внесеними додатковою угодою від 21.11.2011 № 631010004000128).

21. Отже, судові рішення у справі № 910/18560/16 та у справі, яка розглядається, прийнято за різних установлених судами обставин, а правовідносини сторін мають відмінну правову природу та нормативно-правове регулювання, оскільки у справі № 922/3438/20 підставою для відмови у задоволенні позовних вимог було встановлення судами обставин про недоведеність позивачем своїх вимог щодо наявності правових підстав для розірвання договору оренди землі, укладеного з третьою особою, використання та повернення саме відповідачем п`яти земельних ділянок загальною площею 17,2064 га, та правових підстав для стягнення саме з відповідача орендної плати та пені у заявленому позивачем розмірі.

22. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики з вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної в пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і в справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

23. Зважаючи на те, що наведена скаржниками підстава для касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.07.2021 у справі 922/3438/20.

24. Крім того, щодо посилань заявника касаційної скарги на висновки суду апеляцій інстанції стосовно наданих Харківською міською радою доказів (листів Головного управління Державної податкової служби України у Харківській області), колегія суддів зазначає, що загальними вимогами процесуального законодавства, передбаченими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236 238 Господарського процесуального кодексу України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всім доказам, з яких суд виходив при вирішенні позову.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

Натомість зміст касаційної скарги свідчить про те, що скаржник належним чином не обґрунтував наявність хоча б однієї з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а доводи касаційної скарги колегія суддів вважає такими, що зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції.

25. Оскільки підстав для скасування постанови, а також задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Харківської міської ради на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.07.2021 у справі № 922/3438/20, відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак