Постанова

від 11.11.2021 по справі 120/2266/21-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/2266/21-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Бошкова Ю.М.

Суддя-доповідач - Боровицький О. А.

11 листопада 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Боровицького О. А.

суддів: Шидловського В.Б. Курка О. П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

В С Т А Н О В И В :

в березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області в якому просив суд визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Вінницькій області (форма "Ф") №15444-13 від 11.11.2020 року про сплату податкового боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 39501,62 грн.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02.08.2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржив позивач, який вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та таким, що порушує норми матеріального права, прийняте без повного, об`єктивного і всебічного з`ясування дійсних обставин справи, забезпечення правильного застосування норм матеріального і процесуального права. Тому просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

27.09.21 року відповідачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, відповідно до якого вважає рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не належить до задоволення з таких підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі - свинарник загальною площею 946,6 кв. м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності на вказаний об`єкт виникло на підставі акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: б/н; свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат), серія та номер: ВІ211, виданий 29.03.2017 року, видавник: Куриловецька сільська рада Жмеринського району.

26.06.2020 року відповідачем сформовано податкове повідомлення-рішення №0313211-5005-0228 за платежем податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості на суму 39501,62 грн. за податковий період 2019 рік.

У зв`язку із непогашенням податкового боргу, відповідачем складено та направлено ОСОБА_1 податкову вимогу №15444-13 від 11.11.2020 року на суму 39501,62 грн.

Позивач вважає вищезазначену податку вимогу протиправною, тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, на основі обставин справи дійшов висновку, що у позивача відсутня сукупність умов, за яких належне йому нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, звільнено від оподаткування відповідно до положень п.п. "ж" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

01.01.2015 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 року №71-VIII.

Згідно з даним нормативно-правовим актом запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено статтею 266 ПК України.

В силу положень підпунктів 266.1.1, 266.2.1, 266.3.1, 266.3.2 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України встановлено, що ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

Згідно з підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

За змістом підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком) (підпункт 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України).

Підпунктом "ж" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

За приписами статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Суд зауважує, що встановлена підпунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України пільга стосується сільськогосподарських товаровиробників і направлена на створення сприятливих умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, стимулювання такої діяльності та досягнення її збалансованого податкового навантаження.

Підпунктом 14.1.76 п.14.1 ст.14 ПК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення - землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до положень пп.14.1.235 п.14.1 ст.14 ПК України, сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Тобто, визначення "сільськогосподарський товаровиробник", яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу "Спрощена система оподаткування, облік та звітність", тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ "Податок на майно").

Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Поняття "сільськогосподарський товаровиробник також міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18.01.2001 року №2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".

Так, згідно зі статтею 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин): виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що поняття "сільськогосподарський товаровиробник" не суперечить його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.11.2020 року (справа №560/168/19).

Судом першої інстанції слушно зауважено, що положення пункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є застосовними в тому числі й для фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання.

Так, Законом України від 23.11.2018 року №2628-VIII підпункт "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Тобто, законодавець уточнив з 01.01.2019 року, що сільськогосподарським товаровиробником є як юридичні, так і фізичні особи.

Згідно з положеннями Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Держстандарту України від 17 серпня 2000 року №507, будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства включають в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та інше.

Водночас, продукція сільського господарства (сільськогосподарська продукція) - це продукція, що виробляється в сільському господарстві та відповідає кодам Державного класифікатора продукції та послуг (стаття 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис").

Тобто, будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу Державного класифікатора 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, та не здаються їх власниками в оренду, позичку, лізинг не є об`єктами оподаткування згідно з пунктом "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 04.03.2021 року у справі № 500/2782/18.

Отже, з метою вирішення питання щодо наявності у позивача права на пільгу, передбачену пунктом "ж" підпункту 266.2.2. пункту 266.2 статті 266 ПК України, слід встановити, чи наділений позивач статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні наведених вище норм права, та встановити факт використання позивачем спірних нежитлових будівель як об`єктів сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.

Аналогічна правова позиція висловлена ВС у постанові від 04.03.2021 року по справі №500/2782/18.

Встановлено, що ОСОБА_1 є власником об`єкту нерухомого майна, зокрема, нежитлової будівлі - свинарника загальною площею - 946,6 кв. м.

На підтвердження факту використання нежитлової будівлі свинарника як об`єкту сільськогосподарської інфраструктури, представником позивача надано: витяг з ЄДР ТОВ "Укрмоноліт", наказ про призначення директора №01-09к від 10.09.2015 року, звіт №4-сг (річна) за 2021 рік, фотокопію нерухомого майна (свинарник).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ "Укрмоноліт" (код ЄДРПОУ 35284465) вбачається, що засновником та одночасно керівником вищезазначеного товариства з обмеженою відповідальністю є ОСОБА_1 .. Факт обіймання посади директора ТОВ "Укрмоноліт" також підтверджується наказом по особовому складу №01-09к від 10.09.2015 року, згідно з яким з 10.09.2015 року позивач виконує обов`язки директора товариства.

Стороною позивача надано звіт про посівні площі сільськогосподарських культур під урожай 2021 року. Відповідно до змісту такого звіту ТОВ "Укрмоноліт" у 2021 році здійснило посів наступних сільськогосподарських культур: культури зернові та зернобобові (125 га), пшениця озима (45 га), кукурудза на зерно (80 га), культури технічні (59,41 га), соя (14,41 га), соняшник (45 га).

При цьому, як вірно вказав суд першої інстанції, податковий борг з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості виник за податковий період - 2019 рік. У свою чергу, позивачем надано звіт за 2021 рік, яким не може слугувати належним доказом на підтвердження того, що позивач був сільськогосподарським товаровиробником станом на 2019 рік.

Крім того, звіти такого зразка можуть підтверджувати факт здійснення особою сільськогосподарської діяльності та виробництва сільськогосподарської продукції, що свідчить про наявність у такої особи статусу сільськогосподарського товаровиробника, однак такі докази жодним чином не підтверджують факт використання нежитлової будівлі - свинарник загальною площею 946,6 кв. м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 як об`єкту сільськогосподарської інфраструктури.

Надане позивачем фото, місцем зйомки якого вказано: АДРЕСА_1 , також не підтверджує жодним чином використання нежитлової будівлі - свинарник в межах сільськогосподарських потреб, адже на його підставі неможливо встановити як саме використовується така будівля.

При цьому, всі надані позивачем докази підтверджують саме статус сільськогосподарського товаровиробника ТОВ "Укрмоноліт", а не ОСОБА_1 , як фізичної особи, у власності якого перебуває нежитлова будівля.

Суд зазначає, що нормами Податкового кодексу України визначено умови, за яких власник об`єкта оподаткування звільняється від сплати відповідного податку, а саме коли будівлі, споруди належать сільськогосподарському товаровиробнику (юридичній та фізичній особі), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку. При цьому такі будівлі повинні використовуватись як об`єкту сільськогосподарської інфраструктури.

Так, вказана вище норма, ставить у залежність можливість застосування податкової пільги до об`єкта оподаткування, якщо він належить саме сільськогосподарському товаровиробнику та така будівля використовується як об`єкт сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.

Обставинами справи підтверджено, що у позивача відсутня сукупність умов, за яких належне йому нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, звільнено від оподаткування відповідно до положень п.п. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Таким чином, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем належним чином не доведено використання зазначеного майна у власній господарській діяльності як об`єкту сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.

А тому, відсутні підстави для визнання протиправною та скасування податкової вимоги Головного управління ДПС у Вінницькій області (форма "Ф") №15444-13 від 11.11.2020 року про сплату податкового боргу з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в сумі 39501,62 грн.

Що стосується решти доводів апеляційної скарги, то вони юридичного значення для спірних правовідносин не мають, тому колегія суддів не надає їм окремого обґрунтування.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, та погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Боровицький О. А. Судді Шидловський В.Б. Курко О. П.