Постанова

від 11.11.2021 по справі 550/485/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 550/485/21 Номер провадження 22-ц/814/2237/21Головуючий у 1-й інстанції Ланна Я. О. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2021 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.

Суддів: Дряниці Ю.В., Чумак О.В.

Секретар: Гречка Є.В.

за участю: представника відповідача - адв. Коваленка Р.Й.

представника позивача - адв. Урбанської О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 21 липня 2021 року (повний текст складено 23.07.2021р.)

по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за розпискою.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача

В С Т А Н О В И В :

У травні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до місцевого суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що він передав у позику ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 7500,00 доларів США, у підтвердження чого була складена розписка від 28.04.2016 р., якою відповідач підтвердила отримання грошових коштів у вказаній сумі і зобов`язувалась повернути їх за першою вимогою. 28.03.2021 року він звернувся до відповідача з вимогою про повернення коштів, проте остання в добровільному порядку їх не повернула.

З урахуванням наведеного прохав стягнути на його користь з відповідача грошові кошти за борговою розпискою від 28.04.2016 р. в сумі 7500,00 доларів США, та вирішити питання судових витрат.

Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 21 липня 2021 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за розпискою, задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в іноземній валюті в сумі 7500 доларів США за борговою розпискою від 28.04.2016 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2066,64 грн в рахунок відшкодування витрат по оплаті судового збору.

З вказаним заочним рішенням не погодилась відповідач, яка в поданій апеляційній скарзі, посилаючись на необґрунтованість рішення, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі (зокрема, і за строком позовної давності), вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що розписка, написана імовірно 28.04.2016 року, не підтверджує факту передання позивачем та отримання ОСОБА_1 грошових коштів та не містить конкретизовану вказівку на обов`язок їх повернення саме ОСОБА_2 .

Вказує, що у даній справі необхідно встановити справжню правову природу існуючих між сторонами правовідносин, які виникли внаслідок укладення в ту ж саму дату, що і боргова розписка, договору довгострокової оренди між відповідачем та ТОВ Полтава-Сад (керівником та засновником якого є позивач), та встановити факт наявності чи відсутності боргу.

Окрім того, зазначає, що позивачем розписка імовірно написана 28.04.2016 року, відтак, 28.04.2019 року збіг строк позовної давності, в межах якого позивач міг реалізувати своє право на повернення відповідних коштів.

У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та прохав її задовольнити.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, прохав її відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників процесу, приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Як установлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 28.04.2016 року між ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір позики на суму 7500 доларів США, який було укладено в письмовій формі. На підтвердження укладення договору позики позивачем надано до суду оригінал розписки (а.с.71).

Згідно умов договору позики, 28.04.2016 року, ОСОБА_1 отримала у позику від ОСОБА_2 кошти в сумі 7500 (сім тисяч п`ятсот) доларів США та зобов`язалася їх повернути на першу вимогу.

23 березня 2021 року позивач направив відповідачу письмову вимогу про повернення коштів протягом трьох календарних днів, яка була отримана ОСОБА_1 08 квітня 2021 року (а.с.7-10).

Борг протягом встановленого строку з дня отримання вимоги не повернуто.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що, оскільки відповідач взяті на себе зобов`язання не виконала, то наявні підстави для стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача суми боргу.

Такий висновок суду в повній мірі відповідає встановленим по справі обставинам та ґрунтується на законі, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.5-6 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з нормою ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам , особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом , правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За нормою ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч.2 ст.1047 ЦК України).

У тексті боргової розписки повинна бути обов`язково вказана детальна інформація про сторони договору, яка дозволяє точно ідентифікувати боржника і позикодавця. Для цього на папері закріплюються такі відомості: прізвища, імена, по батькові; номери та серії паспортів; адреса прописки. Також в розписці повинна бути вказана грошова сума, яка була передана боржнику, цифрове значення необхідно продублювати прописом.

З наведеного слідує, що боргова розписка є, так би мовити, гарантією договору позики, його підтвердженням.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки .

(Наведене відповідає правовому висновку Верховного суду України від 18 вересня 2013 року, зробленого при розгляді справи №6-63цс13).

Згідно правової позиції Верховного суду України, висловленої при розгляді цивільної справи від 02.07.2014 року №6-79цс14, відповідно до норм ст.ст.1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернута позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

З детального аналізу змісту боргової розписки вбачається, що при її складанні сторонами було дотримано всіх істотних умов, а саме - прізвища, ім`я та по батькові сторін, паспортні дані, місце їх проживання, валюту позики, дату її складання, обов`язок повернення суми позики - на першу вимогу ( 23 .03.2021 року позивач направив відповідачу письмову вимогу про повернення коштів протягом трьох календарних днів, яка була отримана ОСОБА_1 08.04. 2021 року) , підпис відповідача.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду стосовно доведеності факту написання спірної боргової розписки та отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 суми коштів у розмірі 7500,00 дол. США, відтак, позовні вимоги були правомірно задоволені в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що матеріалами справи не встановлено дійсної дати складання спірної розписки, відтак, і факту отримання грошей, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки вказана розписка містить дату складання - 28.04.2016 року та в ній зазначено про отримання ОСОБА_1 грошових коштів в борг від ОСОБА_2 у відповідній сумі. При цьому, апелянт погодила зміст даної розписки власним підписом, недійсність якого не встановлена. Окрім того, в тексті розписки зазначено від імені ОСОБА_1 : Даною розпискою підтверджую отримання грошових коштів .

Відтак, з аналізу спірної розписки вбачається, що вона в повній мірі підтверджує факт укладення договору позики, а також засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Питання про недійсність спірного правочину апелянтом у місцевому суді не ставилось.

З огляду на наведене колегія суддів приходить до висновку про доведеність факту написання ОСОБА_1 спірної боргової розписки саме 28.04.2016 року, та отримання нею грошових коштів в борг від позивача того ж дня, який і необхідно вважати днем укладення договору позики.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що місцевим судом не було встановлено справжню правову природу існуючих між сторонами правовідносин, які виникли внаслідок укладення в ту ж саму дату, що і боргова розписка, договору довгострокової оренди між відповідачем та ТОВ Полтава-Сад (керівником та засновником якого є позивач), колегія суддів оцінює критично, оскільки факт наявності між ОСОБА_1 та ТОВ "Полтава-Сад" інших, що не є предметом даного судового розгляду, правовідносин, що випливають із договору оренди земельної ділянки, не спростовує встановленої дійсності факту наявності між сторонами правовідносин за договором позики від 28.04.2016 року, що є не виконаними ОСОБА_1 в добровільному порядку.

Правовідносини між ОСОБА_1 та ТОВ "Полтава-Сад" щодо договору оренди земельної ділянки площею 5,8151 га., кадастровий номер 5325480700:00:001:0305, від 28.04.2016р., не входять до предмету та підстав даного судового провадження.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦКУ).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Так, з матеріалів справи вбачається, що договір позики було укладено 28.04.2016 року, вимога про повернення боргу направлена позивачем відповідачу 23.03.2021 року та отримана нею 08.04.2021 року. Так, строк виконання такої вимоги, з урахуванням положень ч.1 ст.1049 ЦК України, припадає на 08 травня 2021 року.

Відтак, оскільки перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша статті 261 ЦК України) та в даних правовідносинах такою датою є 09.05.2021року, а з даним позовом до суду ОСОБА_2 звернувся 20.05.2021 року, тобто в межах строку позовної давності.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції також не спростовують та зводяться до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права.

Суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Окрім того, ухвалою Полтавського апеляційного суду від 28.09.2021 року, зокрема, відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подачу апеляційної скарги на рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 21 липня 2021 року до ухвалення Полтавським апеляційним судом судового рішення у справі.

Відтак, оскільки даною постановою апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення місцевого суду залишенню без змін, то з ОСОБА_1 необхідно стягнути 3099,96грн судового збору, що підлягав оплаті при подачі апеляційної скарги, на користь держави.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.

Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 21 липня 2021 року , - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 3099,96грн (три тисячі дев`яносто дев`ять гривень 96коп) судового збору на користь держави.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун

СУДДІ Ю.В. Дряниця

О.В. Чумак