Постанова

від 11.11.2021 по справі 640/6785/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 640/6785/20

адміністративне провадження № К/9901/12518/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Жука А.В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 640/6785/20

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: Професійна спілка працівників охорони здоров`я України, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, ОСОБА_2 про визнання протиправними та нечинними окремих положень постанови, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 та Донецької обласної організації профспілки працівників охорони здоров`я України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року (головуючий суддя Шулежко В.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року (колегія суддів: головуючий суддя Парінов А.Б., судді Беспалов О.О., Ключкович В.Ю.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. Позивач звернувся до суду з позовом до Кабінету Міністрів України, треті особи: Професійна спілка працівників охорони здоров`я України, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, ОСОБА_2 , у якому просив:

1.1. визнати протиправними та нечинними положення пунктів 2, 3 та 4 постанови Кабміну від 29.03.2017 №348 Деякі питання Державної санітарно-епідеміологічної служби .

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у пояснювальній записці до проекту спірної постанови відсутнє обґрунтування щодо доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій Державної санітарно-епідеміологічної служби, а лише зазначається про необхідність виконання судового рішення, а тому на його думку, це суперечить пункту 3 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074, оскільки у разі відмови держави від виконання завдань та функцій юридичної особи публічного права здійснюється ліквідація такої особи, а у випадку передачі завдань та функцій іншим органам виконавчої влади фактично відбувається реорганізація такої особи. Крім того, проект спірної постанови внесено на розгляд Кабінету Міністрів України Міністерством аграрної політики та продовольства України, що, за переконанням позивача, суперечить статті 42 Закону України Про Кабінет Міністрів України , якою передбачено, що подання про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади вноситься на розгляд Кабінету Міністрів України Прем`єр-міністром України. На думку позивача, Кабінет Міністрів України під час прийняття спірної постанови на виконання судового рішення здійснив підміну поняття реорганізації.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

2. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.1. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що доводи позивача про порушення відповідачем параграфів Регламенту є необґрунтованими. Також, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено права на оскарження зазначеного нормативно-правового акту, оскільки він не є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

ІІІ. Касаційне оскарження

3. Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги його позову повністю.

3.1. Підставою звернення з касаційною скаргою відповідач зазначив пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

3.2. На обґрунтування підстави оскарження скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків по суті справи, оскільки неправильно застосували норми матеріального права, що знайшло свій прояв у не застосуванні другого речення частини першої та частини другої статті 129-1 Конституції України; частини першої і другого рішення частини другої статті 32, першого речення частини 1 і частини п`ятої статті 38 Закону України Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення ; пункту 1 Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 №400/2011.

3.3. Також вважає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, а саме: частини другої статті 264 КАС України, відповідно до якої право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

3.4. Крім цього, позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій не дотримались вимог статті 242 КАС України щодо законності і обґрунтованості судового рішення.

4. Донецька обласна організація профспілки працівників охорони здоров`я України подала до Верховного Суду заяву про приєднання до касаційної скарги позивача, у якій зазначила, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій порушують права та інтереси цієї організації, оскільки виконання протиправних пунктів Постанови №348 створює перешкоди у поновленні протиправно скорочених робочих місць та поновленні на роботі звільнених працівників - членів Профспілки у Донецькій області. Крім цього, зазначають, що відсутність ліквідованої Служби вкрай негативно впливає на здоров`я населення Донецької області, частина якого є також членами Профспілки. Вважає, що статистичні дані захворювань серед медичних працівників-членів Профспілки свідчать про те, що таких захворювань було б менше, якби функціонувала ДСЕУС.

IV. Установлені судами фактичні обставини справи

5. Указом Президента України від 09.12.2010 №1085/2010 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади утворено Державну санітарно-епідеміологічну службу України як окремий центральний орган виконавчої влади із покладенням на неї функції з реалізації державної політики у сфері забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення.

6. Згідно з пунктом 1 Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 №400/2011 (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 14.02.2012 №85/2012), Державна санітарно-епідеміологічна служба України (Держсанепідслужба України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра України - Міністра охорони здоров`я України (далі - Міністр).

7. Держсанепідслужба України входить до системи органів виконавчої влади у галузі охорони здоров`я та утворюється для забезпечення реалізації державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

8. Указ Президента України від 06.04.2011 №400/2011 Про Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу України втратив чинність на підставі Указу Президента України від 20.06.2019 №419/2019.

9. 10.09.2014 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №442 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади (далі - постанова №442), згідно з абзацом 2 пункту 1 якої (із змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 05.08.2015 №591 та від 25.11.2015 №1087), з метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади та відповідно до пунктів 9, 9-1 статті 116 Конституції України, постановлено утворити Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, реорганізувавши шляхом перетворення Державну ветеринарну та фітосанітарну службу і приєднавши до Служби, що утворюється, Державну інспекцію з питань захисту прав споживачів і Державну санітарно-епідеміологічну службу та поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються (крім функцій з реалізації державної політики у сфері племінної справи у тваринництві, у сфері гігієни праці та функцій зі здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників), а також функції зі здійснення державного контролю (нагляду) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; здійснення державного нагляду (контролю) у сфері туризму та курортів.

10. Водночас, за результатами нового судового розгляду справи №826/19610/14 за позовом Профспілки працівників охорони здоров`я України до Кабміну, треті особи: Міністерство охорони здоров`я України та Держсанепідслужба України, про визнання незаконним абзацу 2 пункту 1 постанови Кабміну від 10.09.2014 №442 в частині щодо реорганізації Держсанепідслужби України, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2015 відмовлено у задоволенні позову Профспілки працівників охорони здоров`я України.

11. Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2016, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.07.2016, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2015 скасовано та прийнято нове рішення, яким задоволено позов Профспілки працівників охорони здоров`я України та визнано протиправним, і скасовано абзац 2 пункту 1 постанови Кабміну від 10.09.2014 №442 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади у частині реорганізації Держсанепідслужби України.

12. 29.03.2017 Кабміном прийнято спірну постанову № 348 Деякі питання Державної санітарно-епідеміологічної служби , якою відмінено рішення про реорганізацію Держсанепідслужби України шляхом її приєднання до Держпродспоживслужби (пункт 1); ліквідовано Держсанепідслужбу України (пункт 2); покладено на Держпродспоживслужбу завдання і функції з реалізації державної політики у сфері санітарного та епідеміологічного благополуччя населення із здійснення контролю (нагляду) за дотриманням вимог санітарного законодавства (крім функцій з реалізації державної політики у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження) та у сфері гігієни праці та функцій із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників) (пункт 3); утворено комісію з ліквідації Держсанепідслужби України (пункт 4).

13. На Урядовому порталі (http://www.kmu.gov.ua) 22.05.2017 розміщено інформацію наступного змісту: Уряд на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 2016 р. відмінив рішення щодо реорганізації Державної санітарно-епідеміологічної служби шляхом її приєднання до Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. Водночас подальше функціонування Держсанепідслужби є недоцільним, оскільки на сьогодні виконання її функцій забезпечують МОЗ, Держпраці та Держпродспоживслужби. Тому Урядом прийнято рішення про ліквідацію Держсанепідслужби та утворення відповідної ліквідаційної комісії .

14. Вважаючи положення пунктів 2, 3 та 4 постанови Кабміну від 29.03.2017 № 348 Деякі питання Державної санітарно-епідеміологічної служби протиправними, а свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

15. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

16. Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

17. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

18. Відповідно до частини першої статті 5 Закону України Про центральні органи виконавчої влади від 17.03.2011 № 3166-VI (далі - Закон № 3166-VI) міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України.

19. Частиною третьою статті 5 Закону № 3166-VI визначено, що утворення, реорганізація та ліквідація міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади здійснюються з урахуванням завдань Кабінету Міністрів України, а також з урахуванням необхідності забезпечення здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання повноважень.

20. Згідно з частиною восьмою статті 5 Закону №3166-VI актом Кабінету Міністрів України про ліквідацію міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади визначається орган виконавчої влади, якому передаються повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що ліквідується.

21. Положеннями частини дев`ятої статті 5 Закону №3166-VI регламентовано, що порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією чи ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, визначається Кабінетом Міністрів України.

22. Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074 (далі - Порядок №1074).

23. Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що пропозиція щодо утворення, реорганізації або ліквідації органу виконавчої влади вноситься Прем`єр-міністрові України членом Кабінету Міністрів України з урахуванням пріоритетів діяльності Кабінету Міністрів України, необхідності забезпечення здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання їх повноважень та містить:

- у разі утворення органу виконавчої влади - обґрунтування щодо основних завдань та функцій такого органу, відповідні фінансово-економічні розрахунки з визначенням джерел покриття витрат, пов`язаних з його функціонуванням;

- у разі реорганізації органу виконавчої влади - обґрунтування щодо неможливості або недоцільності виконання відповідних завдань та функцій таким органом, визначення шляху реорганізації (злиття, приєднання, поділ, перетворення), а також відповідні фінансово-економічні розрахунки;

- у разі ліквідації органу виконавчої влади - обґрунтування щодо доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такого органу або передачі їх іншим органам виконавчої влади.

24. Відповідно до пункту 15 Порядку №1074 у разі припинення органу виконавчої влади Кабінет Міністрів України утворює відповідну комісію, затверджує її голову та визначає строк проведення реорганізації або ліквідації.

25. Головою комісії з ліквідації органу виконавчої влади затверджується посадова особа, визначена Кабінетом Міністрів України.

26. Частиною третьою статті 4 Закону України Про Кабінет Міністрів України визначено, що Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності.

27. Відповідно до параграфу 44 Регламенту розробник подає Мін`юсту для проведення правової експертизи разом з пояснювальною запискою, матеріалами погодження (листами із зауваженнями і пропозиціями).

VI. Позиція Верховного Суду

28. Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

29. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

30. Підставою звернення з касаційною скаргою зазначено пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України (якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

31. На обґрунтування підстави оскарження скаржник вказує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми другого речення частини першої та частини другої статті 129-1 Конституції України; частини першої і другого рішення частини другої статті 32, першого речення частини 1 і частини п`ятої статті 38 Закону України Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення ; пункту 1 Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 №400/2011. Також суд апеляційної інстанції порушив норми частини другої статті 264 КАС України, відповідно до якої право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Крім цього, суди попередніх інстанцій не дотримались вимог статті 242 КАС України щодо законності і обґрунтованості судового рішення.

32. Переглядаючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо правильності застосування цими судами норм чинного законодавства, Верховний Суд виходить з такого.

33. Суди попередніх інстанцій установили, що розробником проекту спірної постанови є Міністерство аграрної політики та продовольства України, пояснювальну записку до проекту спірної постанови 26.01.2017 підписано профільним Міністром.

34. Зі змісту зазначеної пояснювальної записки суди встановили, що проект акту підготовано на виконання доручення Прем`єр-міністра України В.Гройсмана від 06.05.2016 № 48554/32/1-14 до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2016 №826/19610/14, доручень від 13.05.2016 №17333/0/1-16, від 27.05.2016 №17333/5/1-16 до протоколу наради від 24.05.2016 Про стан виконання доручення Прем`єр-міністра України від 13.05.2016 № 17333/0/1-16 щодо реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади та у зв`язку з необхідністю дотримання конституційних прав та свобод людини і громадянина щодо санітарно-епідеміологічної служби благополуччя та завершення заходів з припинення Держсанепідемслужби.

35. Згідно зі статтею 49 Конституції України держава забезпечує санітарно-епідеміологічне благополуччя.

36. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 утворено Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, шляхом реорганізації (перетворення) Державної ветеринарної та фітосанітарної служби і приєднання до Служби, що утворюється, Державної епідеміологічної служби та покладення на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються, крім функції, зокрема у сферах епідеміологічного нагляду (спостереження) та у сфері гігієни праці і функцій із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників.

37. Пунктом 5 Постанови встановлено, що центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади є правонаступниками органів, які реорганізуються.

38. Із початку травня 2016 року Держпромспоживслужба забезпечує здійснення повноважень у сфері санітарного законодавства, проведено усі необхідні організаційні заходи, виділено фінансування, виготовлено необхідні печатки та штампи для організації безперервності виконання функцій, зокрема при митному оформленні товарів.

39. Отже, зі змісту вказаної пояснювальної записки суди попередніх інстанцій установили, що з метою виконання рішення суду (постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2016 у справі №826/19610/14), усунення дублювання та більш чіткого розмежування повноважень між центральними органами виконавчої влади виникла необхідність внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442, зокрема, щодо покладення функцій з реалізації державної політики у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження) за інфекційними та неінфекційними захворюваннями на Міністерство охорони здоров`я, у сфері гігієни праці і функцій із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників на Державну службу України з питань праці та у сфері забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення на Держпродспоживслужбу.

40. Крім цього, відповідно до пункту 5 пояснювальної записки до проекту спірної постанови цей проект акта погоджено Міністерством фінансів України, Міністерством охорони здоров`я України, Міністерством економічного розвитку і торгівлі України та Міністерством юстиції України без зауважень.

41. Згідно із висновком Міністерства юстиції України від 21.12.2016 про результати правової експертизи до проекту спірної постанови цей проект відповідає Конституції України, актам законодавства, що мають вищу юридичну силу та вимогам нормопроектувальної техніки; узгоджується з актами такої ж юридичної сили; не потребує проведення експертизи на відповідність чинним міжнародним договорам України та гендерно-правової експертизи; не містить корупціогенних факторів.

42. Зі змісту довідки щодо відповідності зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу проекту спірної постанови суди попередніх інстанцій установили, що цей проект за предметом правового регулювання не належить до пріоритетних сфер, правовідносини в яких регулюються правом Європейського Союзу; прийняття спірної постанови сприятиме ефективному виконанню центральними органами виконавчої влади покладених на них повноважень й забезпеченню санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, а також забезпечить виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2016 у справі №826/19610/14; не суперечить зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції, у тому числі міжнародно-правовим, та праву Європейського Союзу (узагальнений висновок).

43. З урахуванням вказаного Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про необґрунтованість та безпідставність доводів позивача щодо недотримання порядку прийняття зазначеного нормативного-правового акту.

44. Разом з цим, суди попередніх інстанцій встановили, що основною підставою звернення позивача до суду з цим позовом є те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.07.2017 у справі 826/12583/16, яке набрало законної сили 08.11.2017, його поновлено на посаді заступника голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України, проте до теперішнього часу відповідач це рішення суду не виконав. На переконання позивача, оскаржуване рішення відповідача про ліквідацію Державної санітарно-епідеміологічної служби унеможливлює виконання вказаного судового рішення, що порушує його конституційне право на працю.

45. На підтвердження зазначених обставин позивач подав до суду апеляційної інстанції лист Департаменту ДВС ВПВР від 21.10.2020, зі змісту якого суд апеляційної інстанції встановив, зокрема, що всі працівники Держсанепідслужби звільнені у 2016 році. Документи постійного зберігання передані до Центрального державного архіву органів влади та управління України.

46. Враховуючи цей лист суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки навіть у випадку задоволення позовних вимог порушені права щодо поновлення позивача на посаді не будуть відновлені.

47. Верховний Суд погоджується з таким висновком суду попередньої інстанції, вважає його обґрунтованим та додатково зазначає таке.

48. Суди попередніх інстанцій фактично установили таку хронологію подій у спірних правовідносинах: у 2016 році звільнені всі працівники Держсанепідслужби у зв`язку з її реорганізацією; 29.03.2017 Кабмін прийняв постанову № 348 Деякі питання Державної санітарно-епідеміологічної служби , якою, зокрема, відмінив рішення про реорганізацію Держсанепідслужби України шляхом її приєднання до Держпродспоживслужби (пункт 1); ліквідовано Держсанепідслужбу України (пункт 2); 08.11.2017 набрало законної сили рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.07.2017 у справі 826/12583/16, яким позивача поновлено на посаді заступника голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України.

49. Отже, суди попередніх інстанцій установили, що рішення про поновлення позивача на посаді прийняте судом та набрало законної сили пізніше прийняття акту про ліквідацію органу, на посаду у якому його поновлено.

50. За таких обставин вимоги позивача у цій справі фактично зводяться до визнання протиправними та нечинними положень оспорюваної постанови, якими припинено діяльність Держсанепідслужби України, з підстави неможливості поновлення його на підставі рішення суду на посаді у цій службі через її ліквідацію.

51. Втім, Верховний Суд зазначає, що така обставина не ґрунтується на вимогах закону та не може бути підставою для скасування правомірного акту.

52. З огляду на це Верховний Суд вважає безпідставними доводи касаційної скарги про не застосування судами попередніх інстанцій зазначених позивачем норм матеріального та порушення норм процесуального права, оскільки вказані ним норми матеріального права не є застосовними при вирішенні цієї справи, а доводи про порушення судами норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень.

53. Суди правильно зауважили, що відповідно до частини другої статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

54. Водночас, суди правильно зазначили, що правовідносини, які регулює оспорюваний акт виникають між Кабінетом Міністрів України та Державною санітарно-епідеміологічною службою і поширюється лише на осіб, щодо яких він застосовується. Разом з цим, вказаний нормативно-правовий акт не призводить до встановлення/зміни або припинення прав та/або обов`язків безпосередньо для позивача, а тому він не є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

55. Крім іншого, Верховний Суд вважає правильним зауваження судів попередніх інстанцій про те, що гарантії дотримання права працівника при проведенні реорганізації та/або ліквідації державного органу визначені 87 Закону України Про державну службу від 10.12.2015 №889-VIII та Кодексом законів про працю України.

56. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд уважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що спірний акт відповідача в оспорюваній частині є таким, що відповідає критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому не підлягає скасуванню судом.

57. З вказаних обставин Верховний Суд вважає помилковими протилежні твердження скаржника, зазначені у поданій ним касаційній скарзі.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги.

58. Отже, доводи касаційної скарги, які були підставою відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду.

59. Враховуючи викладене Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судовому рішенні повно і всебічно з?ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

60. Водночас, доводи касаційної скарги свідчать лише про власне тлумачення позивачем норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини та вказують на наявність у нього власного бачення щодо результату вирішення цієї справи.

61. Крім цього, у контексті оцінки решти доводів касаційних скарг щодо обґрунтованості судових рішень Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Проніна проти України (пункт 23) та Серявін та інші проти України (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

62. Колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, оскільки за правилами Кодексу адміністративного судочинства України об?єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

63. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги залишає судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

64. За змістом частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

65. Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

VIІ. Судові витрати

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 та Донецької обласної організації профспілки працівників охорони здоров`я України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року залишити без задоволення.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2021 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

А.В. Жук