Постанова

від 21.01.2021 по справі 640/6785/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/6785/20 Суддя (судді) першої інстанції: Шулежко В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Парінова А.Б.,

Беспалова О.О.,

суддів: Ключковича В.Ю.

при секретарі судового засідання Тукалової О.В.,

за участю учасників судового процесу:

від позивача (апелянта): не з`явились,

від відповідача: Пуленець А.С.,

від третьої особи 1: Шахід М.А.,

від третьої особи 2: не з`явились,

від третьої особи 3: не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2020 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: Професійна спілка працівників охорони здоров`я України, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, ОСОБА_2 про визнання протиправними та нечинними окремих положень постанови, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Кабінету Міністрів України, в якому просив суд:

- визнати протиправними та нечинними положення пунктів 2, 3 та 4 постанови Кабміну від 29.03.2017 № 348 "Деякі питання Державної санітарно-епідеміологічної служби".

Позов мотивовано зокрема тим, що у пояснювальній записці до проекту спірної постанови відсутнє обґрунтування щодо доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій Державної санітарно-епідеміологічної служби, а лише зазначається про необхідність виконання судового рішення, а тому на його думку, це протирічать п. 3 Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабміну від 20.10.2011 №1074, оскільки у разі відмови держави від виконання завдань та функцій юридичної особи публічного права здійснюється ліквідація такої особи, а у випадку передачі завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - має місце реорганізація такої особи.

Крім того, проект спірної постанови внесено на розгляд Кабміну Міністерством аграрної політики та продовольства України, що за переконанням позивача, суперечить ст. 42 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", якою передбачено, що подання про утворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів виконавчої влади вноситься на розгляд Кабінету Міністрів України Прем`єр-міністром України.

На думку позивача, Кабміном під час прийняття спірної постанови на виконання судового рішення здійснено підміну поняття реорганізації.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на обставини аналогічні викладеним у позові та стверджуючи про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, а також порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначене судове рішення та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Так, вимоги апеляційної скарги позивач обґрунтовує, зокрема тим, що судом першої інстанції не було надано неправильну правову оцінку спірним правовідносинам та доводам його позовної заяви, а також не взято до уваги, що відповідач не виконав покладеного на нього вимогами КАС України обов`язку щодо доведеності правомірності прийнятого рішення, а також те, що відзив на його позовну заяву було подано не уповноваженим представником відповідача.

За наведених обставин, позивач вважає, що оскаржуване судове рішення є незаконним та необґрунтованим, а тому відповідно до приписів ст. 317 КАС України підлягає скасуванню.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу відповідно до змісту якого останній зазначає, що з доводами апеляційної скарги категорично не погоджується, вважає їх необґрунтованими та безпідставними. Натомість, стверджує, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи та надано належну оцінку дослідженим доказам у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

За наведених у відзиві обставин, відповідач просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року без змін.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи та вимоги викладені у відзиві на апеляційну скаргу та просив суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник третьої особи - Професійної спілки працівників охорони здоров`я України у судовому засіданні підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Інші учасники судового процесу до суду не з`явились та явки уповноважених представників до суду не забезпечили, про причини неявки суду не повідомили та будь-яких заяв або клопотань до суду не надали. Разом з цим, судом встановлено, що про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином.

З огляду на зазначене та керуючись приписами ч. 2 ст. 313 КАС України колегія суддів визнала за можливе здійснити апеляційний розгляд справи за даною явкою.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Указом Президента України від 09.12.2010 №1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" утворено Державну санітарно-епідеміологічну службу України як окремий центральний орган виконавчої влади із покладенням на неї функції з реалізації державної політики у сфері забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення.

Згідно з п.1 Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 №400/2011 (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента України від 14.02.2012 №85/2012), Державна санітарно - епідеміологічна служба України (Держсанепідслужба України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра України - Міністра охорони здоров`я України (далі - Міністр).

Держсанепідслужба України входить до системи органів виконавчої влади у галузі охорони здоров`я та утворюється для забезпечення реалізації державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

Указ Президента України від 06.04.2011 №400/2011 "Про Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу України" втратив чинність на підставі Указу Президента України від 20.06.2019 №419/2019.

З наявних у справі документів і матеріалів вбачається, що 10.09.2014 Кабміном прийнято постанову №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" (далі - постанова №442), згідно з абзацом 2 пункту 1 якої (із змінами, внесеними згідно з постановами Кабміну від 05.08.2015 №591 та від 25.11.2015 №1087), з метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади та відповідно до п.п. 9, 9-1 ст. 116 Конституції України, постановлено утворити Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, реорганізувавши шляхом перетворення Державну ветеринарну та фітосанітарну службу і приєднавши до Служби, що утворюється, Державну інспекцію з питань захисту прав споживачів і Державну санітарно-епідеміологічну службу та поклавши на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються (крім функцій з реалізації державної політики у сфері племінної справи у тваринництві, у сфері гігієни праці та функцій зі здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників), а також функції зі здійснення державного контролю (нагляду) за дотриманням вимог щодо формування, встановлення та застосування державних регульованих цін; здійснення державного нагляду (контролю) у сфері туризму та курортів.

Водночас, за результатами нового судового розгляду справи №826/19610/14 за позовом Профспілки працівників охорони здоров`я України до Кабміну, треті особи: Міністерство охорони здоров`я України та Держсанепідслужба України, про визнання незаконним абзацу 2 пункту 1 постанови Кабміну від 10.09.2014 №442 в частині щодо реорганізації Держсанепідслужби України, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2015 відмовлено в задоволенні позову Профспілки працівників охорони здоров`я України.

Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2016, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 14.07.2016, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.12.2015 скасовано та прийнято нове рішення, яким задоволено позов Профспілки працівників охорони здоров`я України, а саме визнано протиправним та скасовано абзац 2 пункту 1 постанови Кабміну від 10.09.2014 №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" в частині реорганізації Держсанепідслужби України.

В подальшому, 29.03.2017 Кабміном прийнято спірну постанову № 348 "Деякі питання Державної санітарно-епідеміологічної служби", якою: відмінено рішення про реорганізацію Держсанепідслужби України шляхом її приєднання до Держпродспоживслужби (пункт 1); ліквідовано Держсанепідслужбу України (пункт 2); покладено на Держпродспоживслужбу завдання і функції з реалізації державної політики у сфері санітарного та епідеміологічного благополуччя населення із здійснення контролю (нагляду) за дотриманням вимог санітарного законодавства (крім функцій з реалізації державної політики у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження) та у сфері гігієни праці та функцій із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників) (пункт 3); утворено комісію з ліквідації Держсанепідслужби України (пункт 4).

На Урядовому порталі (http://www.kmu.gov.ua) 22.05.2017 розміщено інформацію наступного змісту: "Уряд на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 8 лютого 20016 р. відмінив рішення щодо реорганізації Державної санітарно-епідеміологічної служби шляхом її приєднання до Державної служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. Водночас подальше функціонування Держсанепідслужби є недоцільним, оскільки на сьогодні виконання її функцій забезпечують МОЗ, Держпраці та Держпродспоживслужби. Тому Урядом прийнято рішення про ліквідацію Держсанепідслужби та утворення відповідної ліквідаційної комісії".

Вважаючи положення пунктів 2, 3 та 4 постанови Кабміну від 29.03.2017 № 348 "Деякі питання Державної санітарно-епідеміологічної служби" протиправними, а свої права та інтереси порушеними звернувся до суду за їх захистом з даним адміністративним позовом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив зокрема з того, що доводи позивача про порушення відповідачем параграфів Регламенту є необґрунтованими. Також, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено права на оскарження зазначеного нормативно-правового акту мають особи, оскільки останній не є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України Про центральні органи виконавчої влади від 17.03.2011 № 3166-VI (далі - Закон № 3166-VI), міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем`єр-міністра України.

Частиною третьою статті 5 Закону № 3166-VI визначено, що утворення, реорганізація та ліквідація міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади здійснюються з урахуванням завдань Кабінету Міністрів України, а також з урахуванням необхідності забезпечення здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання повноважень.

Згідно з частиною восьмою статті 5 Закону №3166-VI актом Кабінету Міністрів України про ліквідацію міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади визначається орган виконавчої влади, якому передаються повноваження та функції міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, що ліквідується.

Положеннями частини дев`ятої статті 5 Закону №3166-VI регламентовано, що порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією чи ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 №1074 (далі - Порядок №1074).

Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що пропозиція щодо утворення, реорганізації або ліквідації органу виконавчої влади вноситься Прем`єр-міністрові України членом Кабінету Міністрів України з урахуванням пріоритетів діяльності Кабінету Міністрів України, необхідності забезпечення здійснення повноважень органів виконавчої влади і недопущення дублювання їх повноважень та містить:

- у разі утворення органу виконавчої влади - обґрунтування щодо основних завдань та функцій такого органу, відповідні фінансово-економічні розрахунки з визначенням джерел покриття витрат, пов`язаних з його функціонуванням;

- у разі реорганізації органу виконавчої влади - обґрунтування щодо неможливості або недоцільності виконання відповідних завдань та функцій таким органом, визначення шляху реорганізації (злиття, приєднання, поділ, перетворення), а також відповідні фінансово-економічні розрахунки;

- у разі ліквідації органу виконавчої влади - обґрунтування щодо доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такого органу або передачі їх іншим органам виконавчої влади.

Відповідно до пункту 15 Порядку №1074 у разі припинення органу виконавчої влади Кабінет Міністрів України утворює відповідну комісію, затверджує її голову та визначає строк проведення реорганізації або ліквідації.

Головою комісії з ліквідації органу виконавчої влади затверджується посадова особа, визначена Кабінетом Міністрів України.

Частиною третьою статті 4 Закону України Про Кабінет Міністрів України визначено, що Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності.

Відповідно до параграфу 44 Регламенту розробник подає Мін`юсту для проведення правової експертизи разом з пояснювальною запискою, матеріалами погодження (листами із зауваженнями і пропозиціями).

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, розробником проекту спірної постанови є Міністерство аграрної політики та продовольства України, пояснювальну записку до проекту спірної постанови 26.01.2017 підписано профільним Міністром (а.с. 68-70)

Зі змісту зазначеної пояснювальної записки вбачається, що проект акта підготовлено на виконання доручення Прем`єр-міністра України В.Гройсмана від 06.05.2016 № 48554/32/1-14 до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2016 №826/19610/14, доручень від 13.05.2016 №17333/0/1-16, від 27.05.2016 №17333/5/1-16 до протоколу наради від 24.05.2016 Про стан виконання доручення Прем`єр-міністра України від 13.05.2016 № 17333/0/1-16 щодо реалізації постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади та у зв`язку з необхідністю дотримання конституційних прав та свобод людини і громадянина щодо санітарно-епідеміологічної служби благополуччя та завершення заходів з припинення Держсанепідемслужби.

Згідно зі статтею 49 Конституції України держава забезпечує санітарно-епідеміологічне благополуччя.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 утворено Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, шляхом реорганізації (перетворення) Державної ветеринарної та фітосанітарної служби і приєднання до Служби, що утворюється, Державної епідеміологічної служби та покладення на Службу, що утворюється, функції з реалізації державної політики, які виконували органи, що припиняються, крім функції, зокрема у сферах епідеміологічного нагляду (спостереження) та у сфері гігієни праці і функцій із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників.

Пунктом 5 Постанови встановлено, що центральні органи виконавчої влади, що утворюються шляхом реорганізації інших центральних органів виконавчої влади є правонаступниками органів, які реорганізуються.

З початку травня 2016 року Держпромспоживслужба забезпечує здійснення повноважень у сфері санітарного законодавства, проведено усі необхідні організаційні заходи, виділено фінансування, виготовлено необхідні печатки та штампи для організації безперервності виконання функцій, зокрема при митному оформленні товарів.

Отже, зі змісту вказаної пояснювальної записки вбачається, що з метою виконання рішення суду (постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2016 у справі №826/19610/14), усунення дублювання та більш чіткого розмежування повноважень між центральними органами виконавчої влади виникла необхідність внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 №442, зокрема, щодо покладення функцій з реалізації державної політики у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження) за інфекційними та неінфекційними захворюваннями - на Міністерство охорони здоров`я, у сфері гігієни праці і функцій із здійснення дозиметричного контролю робочих місць і доз опромінення працівників на Державну службу України з питань праці та у сфері забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення - на Держпродспоживслужбу.

У пункті 5 пояснювальної записки до проекту спірної постанови зазначено, що даний проект акта погоджено Міністерством фінансів України, Міністерством охорони здоров`я України, Міністерством економічного розвитку і торгівлі України та Міністерством юстиції України без зауважень. (зокрема, а.с. 71)

Разом з цим, з наявної у матеріалах справи копії висновку Міністерства юстиції України від 21.12.2016 за результатами правової експертизи до проекту спірної постанови, даний проект: відповідає Конституції України, актам законодавства, що мають вищу юридичну силу та вимогам нормопроектувальної техніки; узгоджується з актами такої ж юридичної сили; не потребує проведення експертизи на відповідність чинним міжнародним договорам України та гендерно-правової експертизи; не містить корупціогенних факторів (а.с.72).

Також, у матеріалах справи наявна копія довідки щодо відповідності зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу проекту спірної постанови, згідно з якою даний проект: за предметом правового регулювання не належить до пріоритетних сфер, правовідносини в яких регулюються правом Європейського Союзу; прийняття спірної постанови сприятиме ефективному виконанню центральними органами виконавчої влади покладених на них повноважень й забезпеченню санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, а також забезпечить виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2016 у справі №826/19610/14; не суперечить зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції, у тому числі міжнародно-правовим, та праву Європейського Союзу (узагальнений висновок) (а.с.76).

З огляду на зазначене, колегія суддів зазначає про необґрунтованість та безпідставність доводів апелянта щодо недотримання порядку прийняття зазначеного нормативного-правового акту.

Разом з цим, як було встановлено судом першої інстанції та вбачається зі змісту апеляційної скарги, основною підставою для звернення позивача до суду з даним позовом є те, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.07.2017 у справі 826/12583/16, яке набрало законної сили 08.11.2017 його поновлено на посаді заступника голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України, проте до теперішнього часу відповідачем вказане рішення суду не виконано. На переконання позивача, оскаржуване рішення відповідача про ліквідацію Державної санітарно-епідеміологічної служби унеможливлює виконання зазначеного судового рішення, що порушує його конституційне право на працю.

На підтвердження зазначених обставин, позивачем було подано до суду апеляційної інстанції лист Департаменту ДВС ВПВР від 21.10.2020.

Водночас, дослідивши зміст вказаного листа, колегією суддів встановлено, зокрема, що всі працівники Держсанепідслужби звільнені у 2016 році. Документи постійного зберігання передані до Центрального державного архіву органів влади та управління України.

Тобто, з наведеного листа вбачається, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки навіть у випадку задоволення позовних вимог порушені права щодо поновлення позивача на посаді не будуть відновлені.

При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідно до частини другої статті 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Водночас, як правильно було зазначено судом першої інстанції, у даному випадку право на захист виникає за умови доведення факту застосування до позивача норм оскаржуваного акта, та/або того, що позивач є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

У свою чергу, зі змісту оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України вбачається, що правовідносини, які регулює зазначений акт виникають між Кабінетом Міністрів України та Державною санітарно-епідеміологічною службою і поширюється лише на осіб, щодо яких він застосовується. Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказаний нормативно-правовий акт не призводить до встановлення/зміни або припинення прав та/або обов`язків безпосередньо для позивача, а тому з огляду на підстави позову, останній не є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

При цьому, колегія суддів наголошує, що звернення позивача до суду з позовом про оскарження нормативно-правового акту є неналежним способом захисту оскарження працівником рішення про ліквідацію державного органу, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією, у даному випадку, Кабінету Міністрів України за наявності відповідних правових підстав, якому надані такі повноваження Конституцією України, Законом України Про Кабінет Міністрів України , Регламентом.

Між тим, як правильно було зазначено судом першої інстанції, гарантії дотримання права працівника при проведенні реорганізації та/або ліквідації державного органу визначені 87 Закону України Про державну службу від 10.12.2015 №889-VIII та Кодексом законів про працю України.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який відповідачем в даному випадку виконаний.

Враховуючи принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, а також у доведенні перед судом їх переконливості, суд зазначає, що обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідачем не звільняє позивача від обов`язку доказування протилежного.

Разом з цим, позивачем не наведено жодних обґрунтованих доводів та не надано належних та допустимих доказів протиправності прийнятого суб`єктом владних повноважень рішення, а також не доведено суду, що оскаржуваним рішенням порушуються його законні права та/або інтереси, що у свою чергу унеможливлює забезпечення судом ефективного захисту, виконання завдання адміністративного судочинства та свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

За наведених обставин, колегія суддів приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Разом з цим, колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції було у повній мірі встановлено обставини справи, яким надано належну правову оцінку із дотриманням діючих норм матеріального та процесуального права.

У свою чергу, вказані в апеляційній скарзі доводи не свідчать про наявність передбачених ст. 317 КАС України підстав для скасування рішення суду першої інстанції, зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242-245, 308, 310, 315-316, 321-322, 325, 328-329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

В.Ю. Ключкович

Повний текст постанови виготовлено 01 лютого 2021 року