Постанова

від 11.11.2021 по справі 813/1345/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 813/1345/16

адміністративне провадження № К/9901/9558/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року (головуючий суддя Лунь З.І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року (головуючий суддя Бруновська Н.В., судді Макарик В.Я., Шавель Р.М.) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФО-П ОСОБА_1 ) звернувся до суду позовом до Сокальської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (після реорганізації Червоноградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області), правонаступником яких є Головне управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС у Львівській області, відповідач), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив визнати протиправними та скасувати: податкові повідомлення-рішення від 30 березня 2016 року: №0000431700, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на 289351,34 грн (у тому числі за податковими зобов`язаннями - 231481,07 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 57870,27 грн); №0000471700, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем Військовий збір на 11352,76 грн (у тому числі за податковими зобов`язаннями - 9082,21 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2270,55 грн); рішення від 30 березня 2016 року №0000451700 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 1796,25 грн; вимогу від 30 березня 2016 року №Ф-0000461700 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 28739,92 грн.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року, адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, прийняті Сокальською ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області 30 березня 2016 року.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, ГУ ДПС у Львівській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування скарги посилається на те, що оскаржувані позивачем рішення прийняті з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Зокрема, у скарзі посилається на те, що суди попередніх інстанцій прийняли рішення без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14 лютого 2020 року (справа №826/1255/16), від 26 червня 2018 року (справа №816/1422/17), від 20 лютого 2018 року (справа №809/117/13-а), від 22 березня 2018 року (справа №815/3666/16), від 10 квітня 2018 року (справа №815/24/17), від 30 січня 2020 року (справа №814/1145/18).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Сокальською ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області з 16 лютого 2016 року по 29 лютого 2016 року проведено документальну планову виїзну перевірку ФО-П ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року, за результатами якої 15 березня 2016 року складено Акт №191/1702/2021414971 (далі - Акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог:

пункту 167.1 статті 167, пункту 177.1, пункту 177.2 пункту 177.4 статті 177, пункту 138.2 пункту 138.4 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб в розмірі 231481,10 грн, в тому числі за 2014 рік в розмірі 77673,07 грн, за 2015 рік - 153808 грн;

пункту 2 частини першої статті 7 та частини 11 статті 8 Закону України від 8 жовтня 2010 року № 2464-VІ Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , у результаті чого занижено сума єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу, у розмірі 28739,92 грн, а саме: за грудень 2014 року на 7184,98 грн, за січень 2015 року на 7184,98 грн, за лютий 2015 року на 7184,98 грн та серпень 2015 року на суму 7184,98 грн;

пункту 57.1 статті 57 розділу ІІ ПК України в результаті несвоєчасної сплати податку з доходів фізичних осіб;

підпункту 1.3 пункту 16 підрозділу 10 розділу XX ПК України, в результаті чого занижено суму військового збору на 9082,11 грн.

На думку податкового органу, зазначені порушення полягають у тому, що господарські операції позивача з ТОВ АНБ ГРУП та ТОВ БК Інтерсталь є безтоварними.

Вказані висновки контролюючого органу здійснені з урахуванням податкової інформації ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 13 травня 2015 року №18/7/26-55-22-07 про формування ТОВ АНБ ГРУП податкових зобов`язань з метою надання податкової вигоди та формування контрагентам-покупцям штучного податкового кредиту за період з 1 грудня 2014 року - 31 березня 2015 року, та від 18 грудня 2014 року №338/7/26-55-22-08-11 за період з 1 серпня 2014 року - 30 листопада 2014 року.

Крім того, відповідачем при проведенні перевірки прийнято до уваги лист оперативного управління ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області від 18 серпня 2015 року №3431/07-04, яким повідомлено, що Франківським РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області за матеріалами оперативного управління ДПІ у Сихівському районі м. Львова ГУ ДФС у Львівській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості №12015140080002262 від 14 серпня 2015 року, про вчинення кримінального правопорушення, за попередньою правовою кваліфікацією частиною першою статті 205 КК України відносно службових осіб ТОВ АНБ ГРУП ( ЄДРПОУ 38388705) .

Також, відповідачем використано податкову інформацію ДПІ у Святошинському районі ГУ ДФС у м. Києві, складену 7 серпня 2015 року №4640/26-57-22-01-19, щодо ТОВ БК Інтерсталь за звітні періоди декларування податку на додану вартість з 1 січня 2014 року - 30 червня 2015 року.

На підставі Акта перевірки контролюючим органом 30 березня 2016 року прийнято податкові повідомлення - рішення:

№0000431700, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на 289351,34 грн (у тому числі за податковими зобов`язаннями - 231481,07 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 57870,27 грн);

№0000471700, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем Військовий збір на 11352,76 грн (у тому числі за податковими зобов`язаннями - 9082,21 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2270,55 грн);

а також рішення від 30 березня 2016 року №0000451700 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 1796,25 грн;

вимогу від 30 березня 2016 року №Ф-0000461700 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у розмірі 28739,92 грн.

Не погодившись із зазначеними рішеннями, прийнятими контролюючим органом 30 березня 2016 року, ФО-П ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом про визнання їх протиправними та про їх скасування.

Cуд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржувані рішення виходив з того, що укладені між позивачем та ТОВ АНБ ГРУП та ТОВ БК Інтерсталь правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочинів, є економічно виправданими, факт виконання господарських зобов`язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентами враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Зазначена позиція підтримана Восьмим апеляційним адміністративним судом, який за результатом апеляційного перегляду залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Верховний Суд погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, враховуючи наступне.

У відповідності до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарська діяльністю - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 177.4 статті 177 ПК України передбачено, що переліку витрат безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Згідно із пунктом 177.5 статті 177 ПК України, фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.

За приписами абзацу першого підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II вказаного Кодексу.

Пунктом 138.4 статті 138 ПК України передбачено, що витрати що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в період їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно із пунктом 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності.

У відповідності до підпункту 39.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За приписами підпункту 2 пункту 1 статті 7 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування , база нарахування єдиного внеску є сума доходу (прибутку), отриманого від діяльності фізичної особи-підприємця, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб підприємця, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб-підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Підпунктом 1.2 пункту 16 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 Кодексу, зокрема, для резидента загальний місячний (річний) оподаткований дохід, доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування та іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що господарська операція є дією або подією, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналіз наведених вище норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

При цьому, вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене узгоджується зі змістом частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30 вересня 2014 року між позивачем (покупець) та ТОВ АНБ ГРУП (постальник) укладено договір поставки №09/301, згідно з яким постачальник зобов`язується постачати товар: рудстійку, дуб діаметром 24 см. і більше (передати у власність покупцю) для використання у підприємницькій діяльності, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар.

На підтвердження вказаної господарської операції позивачем надано: Договір поставки від 30 вересня 2014 року №09/301, відповідні видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, а також платіжні доручення на підтвердження сплати коштів за поставлений товар, які наявні у матеріалах справи.

При цьому, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що отриманий від ТОВ АНБ ГРУП товар, позивачем реалізовано ВПУ Західвуглепостач ДП Львіввугілля , що підтверджується долученими до матеріалів справи видатковими накладними, товаро-транспортними накладними та довіреностями на отримання товару.

Щодо здійснення фінансово-господарської діяльності між ФО-П ОСОБА_1 та ТОВ БК Інтерсталь , то судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ БК Інтерсталь (постальник) 30 вересня 2014 року укладено Договір поставки №09/301, згідно умов якого постачальник зобов`язується постачати товар: рудстійку, дуб діам. 24 см. і більше (передати у власність покупцю) для використання у підприємницькій діяльності, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано Договір поставки від 30 вересня 2014 року №09/301, відповідні видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспорті накладні, а також платіжні доручення на підтвердження сплати коштів за поставлений товар, які наявні у матеріалах справи.

Згідно зі статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Під час розгляду справи, судами першої та апеляційної інстанції було надано належну оцінку доказам, наданим позивачем та зібраним судами на підставі статті 9 КАС України та іншим обставинам, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства щодо формування податкового кредиту. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України, є підставою для податкового обліку.

Вказані документи, містять відомості, які у повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись між позивачем та його контрагентом.

Посилання податкового органу як на підставу для відмови у задоволенні позову, на аналіз податкової інформації отриманої відносно контрагентів позивача, зокрема, на відсутність у останнього умов необхідних для здійснення такого роду господарської діяльності, відсутність достатньої кількості трудових та матеріальних ресурсів (складів) необхідних для здійснення спірних господарських операцій щодо наданих послуг, обґрунтовано відхилено судами попередніх інстанцій, оскільки чинне податкове законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, наявності чи відсутності у останнього основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов`язань, адже поняття добросовісний платник, яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що контролюючим органом всупереч вимог статті 77 КАС України не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для виконання умов договорів, укладених з позивачем, як не було надано і доказів про наявність встановлених судами фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагентів та злагодженості дій між ними.

Крім того, надаючи правову оцінку доводам податкового органу щодо наявності кримінального провадження №12015140080002262 від 14 серпня 2015 року, фігурантом якого є ТОВ АНБ ГРУП , судами попередніх інстанцій також правомірно вказано, що на час розгляду даної адміністративної справи не існує жодного обвинувального вироку суду в межах кримінального провадження №12015140080002262. В свою чергу, формальне посилання фіскального органу на існування досудового розслідування в межах кримінального провадження не може бути підставою для висновків щодо нереальності здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами.

За приписами частин першої, другої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У касаційній скарзі відповідач як на підставу для скасування рішень судів посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій приймаючи оскаржувані рішення не врахували правову позицію викладену Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2020 року (справа №826/1255/16), від 26 червня 2018 року (справа №816/1422/17), від 20 лютого 2018 року (справа №809/117/13-а), від 22 березня 2018 року (справа №815/3666/16), від 10 квітня 2018 року (справа №815/24/17), від 30 січня 2020 року (справа №814/1145/18), які на думку контролюючого органу, ухвалені у подібних правовідносинах. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вважає такі посилання безпідставними, оскільки подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи. Під час розгляду справи, судом встановлено, що обставини наведених вище справ та справи, що розглядається є відмінними.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно із частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

І.Л.Желтобрюх