Рішення

від 12.11.2021 по справі 826/6138/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2021 року м. Київ № 826/6138/17

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Огурцов О.П. , розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Авіаконтакт" до Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправною та скасування вимоги та рішення,

за участю представників:

від позивача - Адамчука Назарія Володимировича (довіреність від 15.09.2016 Вих.№ 80),

від відповідача - Гайдая Віталія Миколайовича (довіреність від 13.01.2017 № 128/26-15-10-02-17),

від відповідача - Козій Альони Миколаївни (довіреність від 07.06.2010 № 637/26-15-10-02-12),

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авіаконтакт" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги та рішення.

У судовому засіданні 17.04.2018 було допитано свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які в порядку статті 141 Кодексу адміністративного судочинства України були приведені до присяги, зі змістом статей 384, 385 Кримінального кодексу України були ознайомлені.

У судовому засіданні 21.06.2018 було допитано свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які в порядку статті 141 Кодексу адміністративного судочинства України були приведені до присяги, зі змістом статей 384, 385 Кримінального кодексу України були ознайомлені.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у відповідача відсутні правові підстави для висновку про те, що позивачем було вчинено удаваний правочин з метою приховання фактичних трудових відносин, оскільки особи, які надавали послуги за цивільно - правовими угодами не підлягали внутрішньому трудовому розпорядку, їм не забезпечувалися умови праці, які встановлені законодавством про працю, в тому числі робоче місце та вони отримували не заробітну плату, а винагороду за надання послуг. Також позивач зазначив про те, що будь-які посилання інспектора на невідповідність типових договорів статті 903 Цивільного кодексу України як на підставу удаваності таких правочинів, не заслуговує на увагу, оскільки сторони цивільно-правових відносин мають право укласти договір, який не передбачений цивільних законодавством і укладення якого прямо не заборонено законом. Водночас позивач зазначив про те, що у відповідача відсутні повноваження для визнання правочинів удаваними або недійними.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, надав суду письмові заперечення на адміністративний позов обґрунтований тим, що відповідно до висновків акта перевірки від 13.02.2017 № 36/1-26-15-14-03-03/ 40077875 встановлено порушення вимог пункту 1 частини першої статті 4, абзацу 1 частини першої пункту 1 статті 7, абзацу 1 пункту 5, пункту 7 статті 8, абзацу 1 пункту 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" внаслідок чого занижено суми нарахованого єдиного внеску (з доходу у вигляді заробітної плати) на загальну суму - 4 085.08 грн. (у т. ч. листопад 2015р. - 1816.92 грн.. грудень 2015р. - 2 268.16 грн.) та занижено суми утриманого єдиного внеску (з доходу у вигляді заробітної плати) на загальну суму 1 983,05 грн. (у т. ч. за листопад 2015р. - 882.00 грн.. грудень 2015р.- 1 101.05 грн.) в результаті чого не нараховано та не сплачено єдиного внеску на загальнообов`язке державне соціальне страхування в сумі 6083,13 грн.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судовому засіданні суд ухвалив перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Під час судового розгляду справи, судом встановлено наступне.

В період з 17.01.2017 по 30.01.2017 Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаконтакт" з питань повноти нарахування і своєчасності сплати до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) за період з 21.10.2015 по 30.09.2016.

За результатами перевірки складено акт від 13.02.2017 № 36/1-26-15-14-03-03/ 40077875 , яким встановлено, зокрема, порушення пункту 1 частини першої статті 4, абзацу 1 частини першої пункту 1 статті 7, абзацу 1 пункту 5, пункту 7 статті 8, абзацу 1 пункту 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" внаслідок чого занижено суми нарахованого єдиного внеску (з доходу у вигляді заробітної плати) на загальну суму - 4 085.08 грн. (у т. ч. листопад 2015р. - 1816.92 грн.. грудень 2015р. - 2 268.16 грн.) та заниження суми утриманого єдиного внеску (з доходу у вигляді заробітної плати) на загальну суму 1 983,05 грн. (у т. ч. за листопад 2015р. - 882.00 грн.. грудень 2015р.- 1 101.05 грн.) в результаті чого не нараховано та не сплачено єдиного внеску на загальнообов`язке державне соціальне страхування в сумі 6083,13 грн.

03.03.2017 на підставі зазначеного акту перевірки:

- винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-0286140303, в якій викладено вимог сплатити недоїмку у розмірі 6083,13 грн.;

- прийнято рішення № 0287140303 про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано штрафні санкції на суму 3 034,07 грн.

За результатами адміністративного оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2017 № Ю-0286140303 та рішення від 03.03.2017№ 0287140303 про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску рішенням Державної фіскальної служби України від 23.04.2017 № 8563/6/99-99-11-02-02-25 рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Позивач не погоджуючись з вимога вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2017 № Ю-0286140303 та рішенням від 03.03.2017№ 0287140303 про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску звернувся з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Спірні правовідносини мали місце в період з 21.10.2015 по 03.03.2017, а отже до них мають застосовуватись норми права чинні на момент їх існування.

Відповідно до абзацу 1 частини першої пункту 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в редакції чинній до 24.12.2015) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Згідно з абзацом 1 частини першої пункту 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в редакції чинній з 24.12.2015) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 вказаного Закону платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Абзацом 1 пункту 5 статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в редакції чинній до 24.12.2015) встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у пункті 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у відсотках до визначеної абзацом першим пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (за винятком винагороди за цивільно-правовими договорами) відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, з урахуванням видів їх економічної діяльності. Також зазначеним пунктом визначено розмір єдиного внеску для 1 класу професійного ризику виробництва у розмірі 36,76%.

Абзацом 4 пункту 5 статті 8 зазначеного Закону (в редакції чинній до 24.12.2015) визначено, що для платників, зазначених у пункті 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється єдиний внесок у розмірі 34,7 відсотка винагороди за цивільно-правовими договорами.

Частиною п`ятою статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в редакції чинній з 24.12.2015) встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Абзацами 1 та 2 частини восьмої статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" встановлено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Отже, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами. При цьому до 24.12.2015 було встановлено, що у випадку використання праці фізичних осіб підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України за цивільно-правовими договорами єдиний внесок в розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" бази нарахування єдиного внеску, а у випадку використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) для 1 класу професійного ризику виробництва у розмірі 36,76%.

Відповідно до акту 13.02.2017 № 36/1-26-15-14-03-03/40077875 висновок відповідача щодо допущення позивачем вимог пункту 1 частини першої статті 4, абзацу 1 частини першої пункту 1 статті 7, абзацу 1 пункту 5, пункту 7 статті 8, абзацу 1 пункту 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" базується на тому, що за результатами перевірки позивача встановлено, що посадовими особами позивача вчинено дії спрямовані на приховування трудових відносин, що заборонено вчиняти роботодавцям згідно до статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" шляхом укладання з фізичними особами (працівниками) типових договорів про надання послуг з подальшим їх переведенням до штату підприємства підтвердження чого є наступні факти:

- фізичні особи, які надають послуги відповідно до типових договорів про надання послуг зобов`язані здійснювати діяльність без конкретного кінцевого результату, відповідно оплаті підлягає сам процес здійснення діяльності. то суперечить нормам статті 903 Цивільного кодексу України, згідно якої оплаті підлягає конкретна послуга;

- інформація про забезпечення або незабезпечення належних умов фізичним особа (виконавцям) необхідних для вчинення дій визначених у типових договорах про надання послуг, організація та забезпечення належних умови для вчинення відповідних дій - умовами договору не передбачена (згідно до пояснення отриманого від посадових осіб перевіряємого підприємства, повідомляється, що особи, які надавали послуги за договорами про надання послуг здійснювали виконання відповідних договорів на власний ризик. Будь - якими матеріальними засобами (приміщенням, обладнанням тощо) вони зазвичай не забезпечувалися;

- розділом 6 договорів було передбачено, що відповідальність виконавців за вказаними договорами наступає виключно за ступні порушення: втрату майна чи інших цінностей переданих замовником виконавцю для цілей виконання договору, порушення виконавцями умов договорів, що завдало шкоду замовнику;

- зазвичай діяльність фізичних осіб згідно умов договору здійснюється систематично, протягом тривалого періоду (систематичною є діяльність не менше ніж три рази протягом одного календарного року, відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного суду України від 25.04.2003 №3.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, зокрема є свобода договору.

Відповідно до частини першої статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною другою статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Статтею 901 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Частиною першою статті 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частин першої та третьої статті 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Таким чином, положеннями Цивільного кодексу України, зокрема статті 903, не передбачено, що за договорами надання послуг послуга, яка була надана замовнику та оплачена ним має характеризуватися такою ознакою як конкретний кінцевий результат, при цьому констатовано свободу договору та надано сторонами право, як укладати договори які не передбачені актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства, так і змішані договори, які містяться елементи різних договорів. При цьому суд звертає увагу на те, що відповідно до положень Цивільного кодексу України за договором про надання послуг може бути надана послуга, яка може бути спожита як в процесі вчинення певної дії, так і в процесі здійснення певної діяльності, а отже окремо надана за договором послуга може бути складовою певної діяльності чи дії, яким в свою чергу і буде притаманна така ознака, як наявність конкретного кінцевого результату.

Водночас положеннями Кодексу законів про працю України чітко передбачено, що у випадку наявності трудових відносин між працівником та власником підприємства, установи, організації на останнього покладено обов`язок забезпечити умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Позивачем надано суду копії типових договорів з фізичними особами про надання послуг, згідно яких відбувалося використання праці фізичних осіб за фіксований розмір винагороди 1 800,00 грн. в місяць (за період з 11.2015 по 05.2016) 3 200,00 грн. в місяць (за період з 06.2016 по 09.2016), визначений в типових актах приймання передачі наданих послуг (формування та підписання яких відбувалося щомісячно) та відповідних актів.

Пунктом 1.1 вказаних договорів чітко визначено перелік послуг який має бути наданий фізичними особами позивачу та розділами 2 та 3 права та обов`язки позивача, як замовника та фізичних осіб, як виконавців.

Відповідно до розділу 4 визначено, що виплата винагороди здійснюється згідно з актами приймання - передачі послуг.

Водночас, умовами договорів про надання послуг, які були укладені позивачем з фізичними особами, не передбачено обов`язку позивача щодо забезпечення фізичним особам умов праці, необхідних для виконання роботи.

Допитані у судових засіданнях у якості свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - фізичні особи з якими позивачем було укладено типові договори про надання послуг, зазначили про те, що працювали саме за укладеними з позивачем цивільними договорами у зручному для них графіку за завданнями отриманими електронною поштою та робочого графіку в них не було. Також вони зазначили про те, що послуги надавались позивачу з дому з використанням власних технічних засобів, зокрема ноутбуків та персональних комп`ютерів, а до офісу вони їздити раз на місяць з метою отримання фіксованої оплати та підписання актів приймання - передачі.

Відповідачем суду доказів на спростування показань свідків та доводів позивача про те, що фізичні особи за типовими договорами надання послуг були надані відповідні послуги, що підтверджується їх умовами та на підтвердження того, що між позивачем та відповідними фізичними особами існували саме трудові відносини суду надано не було, як не було зазначено про причини неможливості їх надання.

Посилання відповідача на те, що оскільки діяльність фізичними особами за укладеними з позивачем типовими договорами про надання послуг здійснювалась систематично, протягом тривалого періоду, вказане може бути визначено як ознака наявності трудових відносин не приймаються судом до уваги з огляду на те, що відповідно до положень Цивільного кодексу України сторони жодним чином не обмежені у строках існування між ними певних договірних відносин.

Сам по собі факт переведення позивачем до штату підприємства осіб, з якими були укладені типові договори про надання послуг, свідчить лише про те, що після того, як між позивачем та фізичної особою було досягнуто згоду щодо зміни формату відносин, які існували, позивач належним чином оформив з ними трудові відносини.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на зазначене, враховуючи те, що показаннями свідків та наданими позивачем доказами підтверджується факт існування між позивачем та фізичними особами з якими було укладено типові договори про надання послуг саме цивільно - правових, а не трудових відносин, у той час, як відповідачем, як доказів на спростування вказаних показань та наданих позивачем суду доказів, так і на підтвердження того, що позивач мав саме трудові взаємовідносини з фізичними особами з якими було укладено типові договори про надання послуг суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що посадовими особами позивача вчинено дії спрямовані на приховування трудових відносин та як наслідок допущено порушення пункту 1 частини першої статті 4, абзацу 1 частини першої пункту 1 статті 7, абзацу 1 пункту 5, пункту 7 статті 8, абзацу 1 пункту 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" внаслідок чого занижено суми нарахованого єдиного внеску (з доходу у вигляді заробітної плати) на та занижено суми утриманого єдиного внеску (з доходу у вигляді заробітної плати).

Враховуючи наведене суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ю-0286140303 від 03.03.2017 та рішення від 03.03.2017 № 02871400303.

Керуючись статтями 241, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаконтакт" (01042, м. Київ, вул. Патріса Лумумби, 10, корпус, 1, квартира 19, код ЄДРПОУ 40077875) до Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправною та скасування вимоги та рішення - задовольнити повністю .

2. Визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-0286140303 від 03.03.2017 та рішення від 03.03.2017 № 0287140303 про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

3. Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаконтакт" (01042, м. Київ, вул. Патріса Лумумби, 10, корпус, 1, квартира 19, код ЄДРПОУ 40077875) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 3200 (три тисячі двісті) грн. 00 коп.

Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 та пунктом 3 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.П. Огурцов