Постанова

від 26.09.2022 по справі 826/6138/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/6138/17 Суддя (судді) першої інстанції: Огурцов О.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О.,

Ключковича В.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2021 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Авіаконтакт» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування вимоги та рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Авіаконтакт» (надалі - позивач або ТОВ «Авіаконтакт») з позовом до Головного управління ДПС в м. Києві, у якому просило суд:

- визнати протиправним та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-0286140303 від 03.03.2017 року та рішення від 03.03.2017 року № 0287140303 про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у відповідача відсутні правові підстави для висновку про те, що позивачем було вчинено удаваний правочин з метою приховання фактичних трудових відносин, оскільки особи, які надавали послуги за цивільно - правовими угодами не підлягали внутрішньому трудовому розпорядку, їм не забезпечувалися умови праці, які встановлені законодавством про працю, в тому числі робоче місце та вони отримували не заробітну плату, а винагороду за надання послуг. Також позивач зазначив про те, що будь-які посилання інспектора на невідповідність типових договорів статті 903 Цивільного кодексу України, як на підставу удаваності таких правочинів, не заслуговує на увагу, оскільки сторони цивільно-правових відносин мають право укласти договір, який не передбачений цивільних законодавством і укладення якого прямо не заборонено законом. Водночас позивач зазначив про те, що у відповідача відсутні повноваження для визнання правочинів удаваними або недійними.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2021 року адміністративний позов задоволено повністю:

- визнано протиправним та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-0286140303 від 03.03.2017 та рішення від 03.03.2017 № 0287140303 про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску;

- присуджено за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаконтакт" (01042, м. Київ, вул. Патріса Лумумби, 10, корпус, 1, квартира 19, код ЄДРПОУ 40077875) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 3200 (три тисячі двісті) грн. 00 коп.

Не погоджуючись із прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідачем (надалі - апелянт) подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування всіх обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що використання позивачем праці осіб не підтверджено таку роботу за цивільно-правовими договорами, а є виконанням робіт за трудовим договором.

Позивач заперечує проти апеляційної скарги відповідача у повному обсязі, з підстав зазначених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу.

Сторони у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були належним чином повідомлені.

За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, що співробітниками Головного управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаконтакт" з питань повноти нарахування і своєчасності сплати до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) за період з 21.10.2015 по 30.09.2016 роки.

За результатами перевірки контролюючим органом складено акт перевірки від 13.02.2017 року № 36/1-26-15-14-03-03/ 40077875 (надалі - Акт перевірки).

В акті перевірки контролюючим органом встановлено порушення, зокрема, порушення пункту 1 частини першої статті 4, абзацу 1 частини першої пункту 1 статті 7, абзацу 1 пункту 5, пункту 7 статті 8, абзацу 1 пункту 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" внаслідок чого занижено суми нарахованого єдиного внеску (з доходу у вигляді заробітної плати) на загальну суму - 4085,08 грн. (у т. ч. листопад 2015р. - 1816,92 грн, грудень 2015р. - 2268,16 грн) та заниження суми утриманого єдиного внеску (з доходу у вигляді заробітної плати) на загальну суму 1983,05 грн (у т. ч. за листопад 2015р. - 882,00 грн, грудень 2015р.- 1101,05 грн) в результаті чого не нараховано та не сплачено єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 6083,13 грн.

На підставі висновків Акту перевірки контролюючим органом 03.03.2017 року винесено:

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-0286140303, в якій викладено вимог сплатити недоїмку у розмірі 6083,13 грн;

- прийнято рішення № 0287140303 про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким застосовано штрафні санкції на суму 3034,07 грн.

За результатами адміністративного оскарження вимога про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2017 року №Ю-0286140303 та рішення від 03.03.2017 року №0287140303 про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску рішенням Державної фіскальної служби України від 23.04.2017 року №8563/6/99-99-11-02-02-25 рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Позивач не погоджуючись з спірними рішеннями про застосування штрафних санкцій за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску звернувся з відповідним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції зазначав, що показаннями свідків та наданими позивачем доказами підтверджується факт існування між позивачем та фізичними особами з якими було укладено типові договори про надання послуг саме цивільно - правових, а не трудових відносин, у той час, як відповідачем, як доказів на спростування вказаних показань та наданих позивачем суду доказів, так і на підтвердження того, що позивач мав саме трудові взаємовідносини з фізичними особами з якими було укладено типові договори про надання послуг суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що посадовими особами позивача вчинено дії спрямовані на приховування трудових відносин та як наслідок допущено порушення пункту 1 частини першої статті 4, абзацу 1 частини першої пункту 1 статті 7, абзацу 1 пункту 5, пункту 7 статті 8, абзацу 1 пункту 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" внаслідок чого занижено суми нарахованого єдиного внеску (з доходу у вигляді заробітної плати) та занижено суми утриманого єдиного внеску (з доходу у вигляді заробітної плати).

Переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 пункту 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в редакції чинній до 24.12.2015) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), 2, 3, 6, 7 і 8 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Згідно з абзацом 1 частини 1 пункту 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в редакції чинній з 24.12.2015) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Пунктом 1 частини 1 статті 4 вказаного Закону встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Абзацом 1 пункту 5 статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в редакції чинній до 24.12.2015) встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у пункті 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється у відсотках до визначеної абзацом першим пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (за винятком винагороди за цивільно-правовими договорами) відповідно до класів професійного ризику виробництва, до яких віднесено платників єдиного внеску, з урахуванням видів їх економічної діяльності. Також зазначеним пунктом визначено розмір єдиного внеску для 1 класу професійного ризику виробництва у розмірі 36,76%.

Згідно абзацу 4 пункту 5 статті 8 зазначеного Закону (в редакції чинній до 24.12.2015) для платників, зазначених у пункті 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, встановлюється єдиний внесок у розмірі 34,7 відсотка винагороди за цивільно-правовими договорами.

Частиною 5 статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в редакції чинній з 24.12.2015) встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Відповідно до абзаців 1 та 2 частини 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з органом доходів і зборів за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Отже, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами. При цьому до 24.12.2015 було встановлено, що у випадку використання праці фізичних осіб підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України за цивільно-правовими договорами єдиний внесок в розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" бази нарахування єдиного внеску, а у випадку використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) для 1 класу професійного ризику виробництва у розмірі 36,76%.

Контролюючий орган звертає увагу, що під час перевірки встановлено допущення позивачем порушення вимог пункту 1 частини першої статті 4, абзацу 1 частини першої пункту 1 статті 7, абзацу 1 пункту 5, пункту 7 статті 8, абзацу 1 пункту 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" базується на тому, що за результатами перевірки позивача встановлено, що посадовими особами позивача вчинено дії спрямовані на приховування трудових відносин, що заборонено вчиняти роботодавцям згідно до статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" шляхом укладання з фізичними особами (працівниками) типових договорів про надання послуг з подальшим їх переведенням до штату підприємства підтвердження чого є наступні факти:

- фізичні особи, які надають послуги відповідно до типових договорів про надання послуг зобов`язані здійснювати діяльність без конкретного кінцевого результату, відповідно оплаті підлягає сам процес здійснення діяльності. то суперечить нормам статті 903 Цивільного кодексу України, згідно якої оплаті підлягає конкретна послуга;

- інформація про забезпечення або незабезпечення належних умов фізичним особа (виконавцям) необхідних для вчинення дій визначених у типових договорах про надання послуг, організація та забезпечення належних умови для вчинення відповідних дій - умовами договору не передбачена (згідно до пояснення отриманого від посадових осіб перевіряємого підприємства, повідомляється, що особи, які надавали послуги за договорами про надання послуг здійснювали виконання відповідних договорів на власний ризик. Будь - якими матеріальними засобами (приміщенням, обладнанням тощо) вони зазвичай не забезпечувалися;

- розділом 6 договорів було передбачено, що відповідальність виконавців за вказаними договорами наступає виключно за ступні порушення: втрату майна чи інших цінностей переданих замовником виконавцю для цілей виконання договору, порушення виконавцями умов договорів, що завдало шкоду замовнику;

- зазвичай діяльність фізичних осіб згідно умов договору здійснюється систематично, протягом тривалого періоду (систематичною є діяльність не менше ніж три рази протягом одного календарного року, відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного суду України від 25.04.2003 №3.

Надаючи оцінку правомірності такого твердженню відповідача, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до пункту 2 частини 5 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України (надалі - КЗпП України).

Згідно з частини 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України встановлено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

За змістом статті 21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327; обов`язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Взаємовідносини фізичної особи і суб`єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулювано - чинним законодавством України.

Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 року по справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 року по справі №815/954/18.

Критеріями, що вказують на трудові відносини між двома суб`єктами є:

1. Періодичність (два рази і більше) оплати.

2. Особисте виконання особою роботи за дорученням і під контролем особи, в інтересах якої вона виконується.

3. Робота виконується на визначеному роботодавцем робочому місці та згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку.

4. Особа виконує роботу, подібну до виконуваної штатними співробітниками.

5. Організація умов праці (надання обладнання, матеріалів, робочого місця) забезпечується особою, в інтересах якої виконується робота.

6. Тривалість робочого часу і часу відпочинку встановлюється особою, в інтересах якої виконується робота.

Відповідно до постанови Касаційного адміністративного суду в складі Верховного суду від 13 червня 2019 року по справі № 815/954/18, постанови від 08 травня 2018 року по справі № 127/21596/16-ц, визначальною ознакою цивільно-правового договору є кінцевий результат, який повинен виражатись в конкретних фізичних величинах.

Отже, трудові відносини спрямовані на виконання певної роботи і оплата здійснюється за виконання такої роботи, в той час, як відносини за цивільно-правовою угодою спрямовані на досягнення конкретного результату, та відповідна оплата здійснюється саме за результат, а не за процес його досягнення - роботу.

Відповідно до пункту 77 висновків Верховного суду по справі №160/8902/18 від 22.04.2020, суди повинні також враховувати концепцію прихованого працевлаштування (deemed employment).

Дана концепція знайшла своє відображення, серед іншого, у Рекомендаціях про трудові правовідносини №198 (далі - Рекомендації) Міжнародної організації праці, де зазначено, що держави-члени МОП повинні передбачити можливість визначення у своїх законодавчих та нормативно- правових актах або інших засобів конкретних ознак визначення трудових правовідносин. Серед таких ознак у Рекомендаціях зазначаються «підпорядкованість» та «залежність». У пункті 13 Рекомендацій «підпорядкованість» проявляється, якщо робота: виконується відповідно до вказівок та під контролем іншої сторони; передбачає інтеграцію працівника в організаційну структуру підприємства; виконується виключно або переважним чином в інтересах іншої особи; виконується працівником особисто; виконується відповідно до графіка або на робочому місці, яке вказується або погоджується стороною, яка її замовила; має характерну тривалість/продовжуваність; вимагає особисту присутність працівника; передбачає надання інструментів, матеріалів та механізмів стороною, яка є замовником.

Колегія суддів зазначає, що визначальним для вирішення спірних правовідносин у цій справі є встановлення наявності ознак трудових правовідносин між позивачем та фізичними особами, з якими позивачем було укладено цивільно-правові договори.

Відповідно до пункту 1.1 Договорів Виконавець бере на себе зобов`язання, за плату, в порядку та на умовах визначених ним Договором, надати Замовнику наступні послуги щодо виконання зобов`язань Замовника перед третіми особами: обслуговування споживачів-клієнтів (далі клієнтів), компаній, вказаних Замовником, шляхом надання їм необхідної Інформації про продукцію, роботи, послуги; прийом і обробка замовлень, пошук потенційних клієнтів; проведення необхідних переговорів з клієнтами, ознайомлення їх з асортиментом продукції, характеристиками, цінами, дисконтними програмами тощо; обслуговування клієнтів після замовлення ними продукції, робіт, послуг (консультаційна підтримка); мотивування клієнтів на продовження відносин з компаніями, вказаними Замовником; резервування товарів, робіт, послуг за заявками клієнтів, оформлення замовлень на поставку товарів, виконання робіт, надання послуг; проведення маркетингових заходів, участь у розробці та реалізації проектів, пов`язаних з діяльністю компаній вказаних Замовником; здійснення контролю лояльності клієнтів; вивчення ринку і тенденцій його розвиту аналіз ринкових можливостей; виявлення найбільш ефективних секторів ринку продажів товарів, розробка комплексу заходів по використанню можливостей ринку товарів-та надання відповідної інформації Замовнику; виявлення потенційних і перспективних клієнтів, встановлення з ними ділових контактів; надання інших послуг пов`язаних з господарською діяльністю Замовника за заявкою останнього.

Згідно пунктів 4.1 - 4.3 умов Договорів за надані послуги Замовник сплачує Виконавцю винагороду, що визначається в акті приймання - передачі наданих послуг, підписаному за результатами наданих-послуг, у розмірі, що узгоджується Сторонами. Оплата виконується після підписання Сторонами акту приймання-передачі послуг. У випадку розірвання даного Договору, Замовник оплачує Виконавцю винагороду пропорційно обсягу наданих послуг, у розмірі, що узгоджується Сторонами крім випадку шли розірвання цього Договору стало наслідком істотного порушення Виконавцем умов цього Договору, коли послуги Виконавця оплаті не підлягають.

Судом першої інстанції встановлено, що за Актами приймання-передачі наданих послуг позивачем було сплачено фізичним особам плату за фіксований розмір винагороди 1800,00 грн в місяць (за період з 11.2015 по 05.2016) та 3200,00 грн. в місяць (за період з 06.2016 по 09.2016)ю

Так, умовами договорів про надання послуг, які були укладені позивачем з фізичними особами, не передбачено обов`язку позивача щодо забезпечення фізичним особам умов праці, необхідних для виконання роботи.

Крім того, в суді першої інстанції було допитано свідків: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 - фізичні особи з якими позивачем було укладено типові договори про надання послуг, зазначили про те, що працювали саме за укладеними з позивачем цивільними договорами у зручному для них графіку за завданнями отриманими електронною поштою та робочого графіку в них не було. Також вони зазначили про те, що послуги надавались позивачу з дому з використанням власних технічних засобів, зокрема ноутбуків та персональних комп`ютерів, а до офісу вони їздити раз на місяць з метою отримання фіксованої оплати та підписання актів приймання - передачі.

Відповідачем до суду першої та апеляційної інстанції доказів на спростування показань свідків та доводів позивача про те, що фізичні особи за типовими договорами надання послуг були надані відповідні послуги, що підтверджується їх умовами та на підтвердження того, що між позивачем та відповідними фізичними особами існували саме трудові відносини не надано, як не було зазначено про причини неможливості їх надання.

Посилання відповідача на те, що оскільки діяльність фізичними особами за укладеними з позивачем типовими договорами про надання послуг здійснювалась систематично, протягом тривалого періоду, вказане може бути визначено як ознака наявності трудових відносин не приймаються до уваги з огляду на те, що відповідно до положень Цивільного кодексу України сторони жодним чином не обмежені у строках існування між ними певних договірних відносин.

Сам по собі факт переведення позивачем до штату підприємства осіб, з якими були укладені типові договори про надання послуг, свідчить лише про те, що після того, як між позивачем та фізичної особою було досягнуто згоду щодо зміни формату відносин, які існували, позивач належним чином оформив з ними трудові відносини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З аналізу матеріалів справи та норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що посадовими особами позивача вчинено дії спрямовані на приховування трудових відносин та як наслідок допущено порушення пункту 1 частини першої статті 4, абзацу 1 частини першої пункту 1 статті 7, абзацу 1 пункту 5, пункту 7 статті 8, абзацу 1 пункту 8 статті 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" внаслідок чого занижено суми нарахованого єдиного внеску (з доходу у вигляді заробітної плати) та занижено суми утриманого єдиного внеску (з доходу у вигляді заробітної плати).

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним відзиву на адміністративний позов, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 240, 242-244, 250, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 листопада 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді О.О. Беспалов

В.Ю. Ключкович