Постанова

від 09.11.2021 по справі 278/3392/20

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №278/3392/20 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О. М.

Категорія 68 Доповідач Григорусь Н. Й.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2021 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Григорусь Н.Й.,

суддів Борисюка Р.М., Микитюк О.Ю.,

секретаря судового засідання Бірюченка Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 278/3392/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 06 липня 2021 року, ухвалене суддею Дубовік О.М. у м. Житомирі (повний текст виготовлено 15.07.2021),

в с т а н о в и в:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила визнати об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : житловий будинок АДРЕСА_1 ; земельну ділянку кадастровий номер 1822082000:04:001:0271 за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,25 га; земельну ділянку кадастровий номер 1822082000:05:001:0330 площею 0,14 га за адресою: АДРЕСА_2 ; автомобіль FORD Connect реєстраційний номер НОМЕР_1 ; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальних частин вищевказаного житлового будинку та земельних ділянок; стягнути зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за 1/2 частку у праві спільної сумісної власності подружжя на автомобіль FORD Connect реєстраційний номер НОМЕР_1 , в сумі 61387,50 грн; стягнути з ОСОБА_2 судові витрати в порядку ст. 141 ЦПК України.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказала, що сторони з 11 вересня 2009 року перебували у шлюбі, у якому з відповідачем набули майно, що має бути спільною сумісною власністю подружжя. У зв`язку з неможливістю у добровільному порядку поділити спільно нажите майно, позивач звернулась до суду з вказаним позовом.

У лютому 2021 року відповідач ОСОБА_2 подав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , в якій просив визнати земельну ділянку площею 0,1744 га з кадастровим номером 1822082000:01:000:0272 за адресою: АДРЕСА_2 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальну частку вказаної земельної ділянки, стягнути з ОСОБА_1 судові витрати в порядку ст. 141 ЦПК України.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 06 липня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , а також позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено, ухвалено визнати об`єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 ; земельну ділянку кадастровий номер 1822082000:04:001:0271 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,25 га; земельну ділянку кадастровий номер 1822082000:05:001:0330 площею 0,14 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд за адресою АДРЕСА_2 ; автомобіль FORD Connect реєстраційний номер НОМЕР_1 шасі кузов № НОМЕР_2 , 2004 року випуску; земельну ділянку площею 0,1744 га кадастровий номер 1822082000:000:0272 для ведення особистого селянського господарства за адресою АДРЕСА_2 .

В порядку поділу спільного майна подружжя ухвалено визнати за ОСОБА_1 право власності на:

- 1/2 ідеальних частин житлового будинку АДРЕСА_1 , право власності на 1/2 ідеальну частку земельної ділянки площею 0,25 га з кадастровим номером 1822082000:04:001:0271 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 1/2 ідеальну частку земельної ділянки з кадастровим номером 1822082000:05:001:0330 за адресою: АДРЕСА_2 площею 0,14 га.

В порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_2 ухвалено визнати право власності на 1/2 ідеальну частку земельної ділянки кадастровий номер 1822082000:01:000:0272 для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Припинити право спільної сумісної власності на вказане майно.

З ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнута грошова компенсація за 1/2 частку у праві спільної сумісної власності подружжя на автомобіль FORD Connect реєстраційний номер НОМЕР_1 в сумі 61387,50 грн.

Вирішено питання судового збору.

У поданій апеляційній скарзі позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 просить зазначене рішення суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 щодо житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 скасувати.

На думку скаржника, районний суд при ухваленні рішення неправомірно врахував покази свідків позивача ОСОБА_1 , а покази свідків зі сторони відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які підтвердили, що будинок купувався за кошти відповідача та його матері, до уваги не взяв.

Скаржник вказує, що письмова згода позивача на придбання спірного будинку не є належним доказом, оскільки не містить його підпису.

Крім того, ОСОБА_2 зазначив, що з моменту укладення сторонами шлюбу у 2009 році та народженням дитини у 2010 році, матеріальні можливості молодої сім`ї були недостатніми для придбання будинку, а мати скаржника допомогла сину з купівлею будинку.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу, ОСОБА_1 вважала апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

В судовому засідання скаржник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі та просив задовольнити. Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_8 просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, а справу повернути до суду першої інстанції для розгляду.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_9 в судовому засіданні апеляційну скаргу вважали необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.ч. 2, 5 ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що сторони у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 11 вересня 2009 року (т.1 а.с. 10), від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дитина ОСОБА_10 (т.1 а.с. 11).

Згідно довідки Виконавчого комітету Глибочицької сільської ради Житомирського району № 2053 від 26 листопада 2020 року ОСОБА_1 з дочкою ОСОБА_10 проживають за адресою: АДРЕСА_1 без реєстрації (т. 1 а.с. 12).

13 серпня 2010 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 18, 110).

Також 13 серпня 2010 року між тими ж сторонами укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 1822082000:04:001:0271, площею 0,2500 га за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 84-132).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 23 лютого 2021 року №245519446 житловий будинок АДРЕСА_1 перебуває у власності ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 170-171).

Відповідно до Звіту № 4/10116 про вартість об`єкта оцінки від 03 грудня 2020 року ринкова вартість (без врахування ПДВ) одноповерхового, дерев`яного, житлового будинку АДРЕСА_1 (загальна площа будинку - 71,9 м 2 ; до будинку належать сараї (літ. В та Б), погріб (літ. Пг), криниця (літ. К), огорожа (№ 1-2), технічний стан - незадовільний), становить 72 116,00 грн (т. 1 а.с. 21).

Згідно інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 14 грудня 2020 року та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 21 квітня 2021 року, земельна ділянка з кадастровим номером 1822082000:04:001:0271, площею 0,2500 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 20, 201-205).

Задовольняючи позовні вимоги первісного позивача та визнавши житловий будинок АДРЕСА_1 ; земельну ділянку кадастровий номер 1822082000:04:001:0271 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,25 га об`єктами права спільної сумісної власності та визнавши право власності позивача ОСОБА_1 на Ѕ ідеальних частин вказаного нерухомого майна, суд першої інстанції виходив із того, що заявлені позовні вимоги відповідають зібраним у матеріалах справи доказами.

Колегія погоджується з таким висновком виходячи з наступного.

За змістом частини 3 ст. 368 ЦК України та ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя роз`яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК (2947-14) та ст. 372 ЦК України (435-15).

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Пунктом 23 вказаної постанови визначено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і це є її процесуальним обов`язком.

Згідно ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що положення статей 60, 70 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує .

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За положеннями статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України усі громадяни є рівними у своїх правах, усім забезпечуються рівні умови здійснення своїх, у тому числі майнових прав, а відтак правовий режим спільної часткової власності визначається з урахуванням інтересів усіх співвласників.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 565/495/18 (провадження № 61-1539св19) вказано, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі .

Таким чином, встановивши, що спірні житловий будинок та земельна ділянка придбані 13 серпня 2010 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 , районний суд дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в оскаржуваній частині.

В пункті 4 вищевказаного договору зазначено, що продаж житлового будинку здійснено за суму 29 865 (двадцять дев`ять тисяч вісімсот шістдесят п`ять) гривень 00 копійок, які продавець повністю одержав від покупця до підписання цього договору, ніяких матеріальних претензій сторони одна до одної не мають (т. 1 а.с. 18).

Пунктом 9 цього ж договору визначено, що купівля житлового будинку здійснюється за згодою дружини покупця - ОСОБА_1 , згода якої нотаріально посвідчена 13 серпня 2010 року державним нотаріусом третьої Житомирської державної нотаріальної контори за реєстром № 3-510 Семенюк В.Ю. Такі положення містить і договір купівлі -продажу земельної ділянки кадастровий номер 1822082000:04:001:0271від 13 серпня 2010 року (т. 1 а.с. 85).

До матеріалів справи долучена нотаріально посвідчена згода позивача ОСОБА_1 від 13 серпня 2010 року на купівлю вказаних житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані в АДРЕСА_1 , якою вона підтвердила, що гроші на придбання вказаного нерухомого майна, є спільною власністю подружжя ОСОБА_12 , а придбане майно також буде об`єктом права спільної сумісної власності як таке, що набувається ними за час шлюбу. Дані договори купівлі - продажу укладені ОСОБА_2 в інтересах сім`ї (т. 1 а.с. 108). Договори ніким не оскаржені та є чинними у повному обсязі.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_2 , ставлячи під сумнів джерело походження коштів на придбання будинку та вказуючи, що останні надані його матір`ю для вказаних цілей, посилався лише на покази свідків, проте інших доказів, на підтвердження своїх заперечень не надав.

Так, не знайшли свого підтвердження й доводи скаржника про те, що спірний будинок за період шлюбу був знесений та на його місці побудований новий, на частину якого претендує позивач за первісним позовом.

Положеннями статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Наведені у апеляційній скарзі доводи, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі Проніна проти України від 18 липня 2006 року).

Таким чином, встановивши вищевказані фактичні обставини справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності та проаналізувавши відповідні норми права, які регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що сторонам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності належить по 1/2 частині житлового будинку з господарськими спорудами та земельна ділянка кадастровий номер 1822082000:04:001:0271 за адресою: АДРЕСА_1 . Тому, рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 06 липня 2021 року в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частину вказаного житлового будинку підлягає залишенню без змін.

Апеляційна скарга не містить будь-яких доводів необґрунтованості рішення районного суду щодо поділу земельних ділянок кадастровий номер 1822082000:05:001:0330 площею 0,14, кадастровий номер 1822082000:000:0272 площею 0,1744 га та транспортного засобу FORD Connect реєстраційний номер НОМЕР_1 , тому апеляційний суд погоджується з висновками обґрунтовано викладеними у мотивувальній частині судового рішення, який не потребує додаткового правового аналізу.

В решті рішення суду першої інстанції ніким не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу, а відповідачем за первісним позовом не надано жодного належного та допустимого доказу на їх спростування.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 367 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень апеляційного суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішенняЖитомирського районного суду Житомирської області від 06 липня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складено 11.11.2021.