Постанова

від 02.11.2021 по справі 466/3977/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/3977/17 Головуючий у 1 інстанції: Зима І.Є.

Провадження № 22-ц/811/3234/19 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

Категорія:16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі :

головуючого судді - Шандри М.М.

суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В.,

секретаря: Бадівської О.О.

за участю: представників ПрАТ Ірокс Тимчика І.П., Дацько М.В., Нагірної О.В., представника ГУ МВСУ України у Львівській області - Тереха І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 09 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Львівського міського управління ГУНП України у Львівській області , ПрАТ Ірокс , треті особи, що не заявляють самостійних вимог ПАТ БГ Банк , ОСОБА_8 , ТзОВ БК Український стандарт про визнання недійсним договору про передачу незавершеного об`єкту будівництва та земельної ділянки,

ВСТАНОВИЛА:

Позивачі звернулись до суду з позовом, в якому просили визнати недійсним договір № 16/9197 від 23.11.2012, укладений між ПАТ Ірокс та Львівським міським управлінням ГУМВСУ у Львівській області про передачу ПАТ Ірокс незавершеного об`єкта будівництва та земельної ділянки по АДРЕСА_1 для добудови.

Свої вимоги мотивували тим, що у 2008 році ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області передало належну управлінню земельну ділянку у АДРЕСА_2 ТзОВ Будівельна компанія Український стандарт для будівництва багатоквартирного житлового будинку. Для забезпечення будівництва ВАТ Універсальний Банк Розвитку та Партнерства утворив фонд фінансування будівництва, в який розпочав залучати кошти довірителів. В даному випадку довірителями виступили позивачі по справі, які перерахували різні суми інвестицій у закріплені за ними квартири.

В 2014 році вони дізнались, що будівництво буде продовжувати ПАТ Ірокс , оскільки 23.11.2012 між даним товариством та ЛМУ ГУМВСУ у Львівській області укладено договір, за яким управління міліції передало ПАТ Ірокс вищевказаний незавершений об`єкт будівництва та земельну ділянку для добудови. Відтак, позивачі погодились укласти угоду про завершення будівництва із ПАТ Ірокс . В серпні 2016 позивачі отримали повідомлення однакового змісту про те, що договори про завершення будівництва квартир з ними розірвано, оскільки ПАТ Ірокс жодного стосунку до фонду фінансування будівництва не має, об`єкт ФФБ попереднім забудовником йому не було передано, кошти від позивачів ПАТ Ірокс не отримувало.

Вказані обставини , на думку позивачів, суперечать ч.3.ст.9, ст. 10, 23 Закону України Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю . Жодних погоджень на відчуження об`єкту будівництва третім особам ні управитель ФФБ, ні позивачі не давали. Також, земельна ділянка по АДРЕСА_2 була передана в іпотеку, і управитель ВАТ Універсальний Банк Розвитку та Партнерства на вилучення земельної ділянки від ТзОВ Будівельна компанія Український стандарт і передачу її ПАТ Ірокс згоди не давав. Таким чином, позивачі вважали, що будь-які договори укладені без погодження управителя , ФФБ або довірителів суперечать Закону України Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю , а отже є недійсними та підлягають скасуванню. В даній ситуації спірний договір від 23.11.2012 порушує їх права, оскільки вони не можуть отримати оплачені і закріплені за ними квартири.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 09 серпня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 09 серпня 2019 року оскаржили ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 .

В апеляційній скарзі посилаються на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважають, що Львівське міське управлінням ГУ МВСУ у Львівській області та ПрАт Ірокс , укладаючи договір від 23.11.2012 про передачу останньому незавершеного будівництва за адресою АДРЕСА_2 , діяли за межами своїх прав та обов`язків в порушення прав та інтересів позивачів та третьої особи, та не мали для укладення цього договору необхідного обсягу цивільної дієздатності, чим порушили норми ч.2 ст.203 Цивільного Кодексу України. Також, ззвертають увагу на те, що жодних погоджень на відчуження об`єкту будівництва третім особам ні управитель ФФБ, ні установники фонду не давали. Просять рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 02.11.2021 прийнято відмову ОСОБА_7 від апеляційної скарги. Апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 09 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до Львівського міського управління ГУНП України у Львівській області, ПрАТ Ірокс , треті особи, що не заявляють самостійних вимог ПАТ БГ Банк , ОСОБА_8 , ТзОВ БК Український стандарт про визнання недійсним договору про передачу незавершеного об`єкту будівництва та земельної ділянки, закрито.

16.09.2020 ПАТ Ірокс подав відзив на апеляційну скаргу позивачів.

Відповідач зазначає що висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову є законним і обґрунтованим. Зазначає, що позивачі обрали не правильний спосіб захисту своїх прав, розірвання спірного договору не захистить їхніх прав, а тільки призведе до значного порушення прав інших осіб.

Звертає увагу, що на користь апелянтів ухвалено рішення судів, які набрали законної сили, про повернення коштів з ФФБ у їхню користь.

Зазначає, що ПАТ Ірокс за оспорюваним договором не має права самостійно розпоряджатися землею, на якій здійснюється будівництво, а виконує функції замовника-забудовника в частині відведення і надання земельної ділянки для будівництва об`єкту, а також виконання обов`язків землекористувача відповідно до чинного законодавства.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представники ПрАТ Ірокс - Тимчик І.П. , Дацько М.В., представник ГУ МВС України у Львівській області Терех І.М. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду - без змін. ОСОБА_7 у вирішенні апеляційної скарги покладається на розгляд суду.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомили, тому розгляд справи проводиться в їх відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Як закріплено у ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Досягнення завдань цивільного судочинства забезпечується, зокрема, за допомогою доказування - одного із основоположних елементів правосуддя.

Судом установлено наступні обставини.

10.08.2006 Львівське міське управління УМВСУ у Львівській області (замовник) уклало з ТОВ Будівельна компанія Український стандарт (генпідрядник) договір про будівництво багатоквартирних житлових будинків по АДРЕСА_1 . Будівництво мало здійснюватись на земельній ділянці, що була передана у постійне користування замовника для будівництва та обслуговування багатоквартирних житлових будинків на підставі Ухвали 11 сесії V скликання Львівської міської ради № 124 від 13.07.2006 . Відповідно до п. 2.9 вказаного договору замовник делегував генпідряднику право на залучення грошових коштів, матеріальних цінностей та інших видів активів, робіт, послуг.

З метою фінансування будівництва 10.04.2008 ТОВ Будівельна компанія Український стандарт укладено договір № 1/1 з ВАТ Універсальний банк розвитку та партнерства , за умовами якого банк отримав в управління вказаний об`єкт будівництва для залучення коштів і будівництва вищевказаних житлових будинків. Таким чином, Банк утворив фонд фінансування будівництва, у який розпочав залучати кошти довірителів, якими в даному випадку виступили позивачі по справі.

15.04.2008 між ТОВ Будівельна компанія Український стандарт та ВАТ Універсальний банк розвитку та партнерства укладено договір № 1/3, відповідно до умов якого майнові права на об`єкт будівництва АДРЕСА_1 перейшли ФФБ - ВАТ Універсальний банк розвитку та партнерства , правонаступником якого згідно протоколу зборів № 3 від 16.05.2008 став ВАТ БГ Банк . В цей же день між сторонами було укладено іпотечний договір для забезпечення виконання зобов`язань сторін, за договором № 1/1 від 10.04.2008.

У період з квітня по вересень 2008 року позивачі уклали з ВАТ Універсальний банк розвитку та партнерства аналогічні за змістом договори про участь у Фонді фінансування будівництва виду А , а саме: договір № 1/25 від 30.05.2008 укладений з ОСОБА_10 ; договір № 1/8 від 25.04.2008 укладений з ОСОБА_2 ; договір № 1/9 від 25.04.2008 укладений з ОСОБА_1 та договір № 1/12 від 06.05.2008, укладений з ОСОБА_11 , яка згідно договору від 14.01.19 № 1/32 передала право вимоги на об`єкт інвестування позивачу ОСОБА_7

21.11.2012 між Львівським міським управлінням УМВСУ у Львівській області , ТОВ Будівельна компанія Український стандарт та ПАТ Ірокс була укладена угода, відповідно до умов якої, у зв`язку із припиненням дії договору від 10.08.2006, що був укладений між замовником та генпідрядником будівництва, з метою продовження будівництва житлових будинків на АДРЕСА_2 , новим генпідрядником будівництва став ПрАТ Ірокс . На виконання п. 2 даного договору, який ніким не оспорено, 23.11.2012 було укладено договір між замовником будівництва та новим генпідрядником, в якому зазначені всі його суттєві умови.

Також установлено, що рішенням Апеляційного суду Львівської області від 30.05.2014 розірвано договір № 1/8 від 25.04.2008 про участь у Фонді фінансування будівництва виду А , укладений між ОСОБА_2 та ВАТ Універсальний банк Розвитку та Партнерства і стягнуто з ПАТ Банк Перший в користь ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 267 958,84 грн.

Аналогічне за змістом рішення ухвалено 10.09.2014 Шевченківським районним судом м. Львова відносно позивача ОСОБА_10 , яким розірвано Договір про участь у ФФБ № 1/25 від 30.05.08, укладений з ВАТ Універсальний Банк Розвитку та Партнерства та стягнуто ПАТ Банк Перший в її користь 160 290,00 грн.

Також, 02.03.15 Шевченківським районним судом м. Львова ухвалено рішення, яким розірвано договір № 1/9 від 25.04.2008 про участь у ФФБ, укладений між ВАТ Універсальний Банк Розвитку та Партнерства та ОСОБА_1 , стягнуто з ПАТ Банк Перший в його користь 230 537,90 грн.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Оскільки Цивільний кодекс України не містить визначення поняття заінтересована особа , тому слід враховувати, що заінтересованою особою є будь-яка особа, яка має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Така особа, яка звертається до суду з позовом про визнання договору недійсним, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Отже, на підставі наведених вище і встановлених судом фактичних обставин справи, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що права позивачів оспорюваним договором не порушуються (позивачі подали заяви про розірвання договорів про участь у фонді фінансування будівництва) , а тому суд першої інстанції правильно відмовив позивачам у задоволенні позову.

Крім цього, згідно зі статтею 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина 1 статті 638 ЦК України).

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

У пунктах 7, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними судам роз`яснено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Відповідно до частин 1-5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частин 1-2 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом встановлено, що ПАТ Ірокс та Львівським міським управлінням ГУМВСУ у Львівській області під час укладання оспорюваного договору було дотримано вимоги цивільного законодавства щодо змісту та форми вчиненого правочину, їх воля була спрямована на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а доводи позивачів про визнання оспорюваного правочину недійсним, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 09 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено:12.11.2021.

Головуючий

Судді