Постанова

від 12.11.2021 по справі 301/1379/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 листопада 2021 року

місто Київ

справа № 301/1379/19

провадження № 61-16833св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , державний реєстратор Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області Томич Віталій Ігорович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Джуги С. Д., Кожух О. А.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні житловим будинком в„– НОМЕР_1 із надвірними спорудами та земельною ділянкою, яка призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку і надвірних споруд, шляхом визнання незаконним рішення державного реєстратора Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області Томича В. І. про реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , за реєстраційним номером запису про право власності від 28 лютого 2019 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу, індексний номер 45829778 від 06 березня 2019 року; а також про зобов`язання ОСОБА_2 знести самочинно збудований гараж на межі земельної ділянки позивача за адресою: АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позову позивач посилалася на те, що володіє на праві власності житловим будинком АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці, розміром 0, 25 га, яка також належить позивачеві. Мати позивача звернулася до Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області зі скаргою про те, що сусідка ОСОБА_3 незаконно та самовільно збудувала гараж на межі земельної ділянки позивача. Стосовно ОСОБА_3 було складено акт, протокол і припис, а також її притягнуто до адміністративної відповідальності за самовільне будівництво.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, однак самовільно збудованим гаражем продовжує користуватися ОСОБА_2 (відповідач) і ОСОБА_4 . У березні 2019 року позивач довідалася про те, що ОСОБА_2 зареєструвала за собою право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 та самовільно збудований гараж.

Позивач вважає, що реєстрація права власності на нерухоме майно здійснена без дотримання вимог чинного законодавства, чим порушені законні права позивача. Гараж збудований на межі земельної ділянки, що перешкоджає позивачеві використовувати належним чином власну земельну ділянку, затіняє її, дощові води стікають на земельну ділянку позивача.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні, оскільки вважає, що права позивача жодним чином не порушуються, а будівництво проведено відповідно до вимог закону.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 25 листопада 2019 року позов задоволено. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні житловим будинком в„– НОМЕР_1 з надвірними спорудами та земельною ділянкою, яка призначена для будівництва й обслуговування житлового будинку та надвірних споруд, шляхом визнання незаконним рішення державного реєстратора Іршавської районної державної адміністрації Закарпатської області Томича В. І. про реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , за реєстраційним номером запису про право власності від 28 лютого 2019 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу, індексний номер 45829778 від 06 березня 2019 року. Зобов`язано ОСОБА_2 знести самочинно збудований гараж на межі земельної ділянки ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалося тим, що розміщення гаража на межі із земельною ділянкою позивача всупереч вимогам ДБН 360-92** Державні будівельні норми. Містобудування, планування і забудова міських і сільських поселень порушує права позивача на володіння і користування своєю земельною ділянкою. При цьому судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування житлового будинку від 01 жовтня 2018 року, а присадибна земельна ділянка, площею 0, 25 га, з кадастровим номером 2121987200:07:001:0071, передана їй у власність рішенням Чорнопотіцької сільської ради від 20 грудня 2018 року.

У жовтні 2018 року мати позивача звернулася до Управління ДАБІ в Закарпатській області зі скаргою на ОСОБА_3 про самочинне будівництво нею гаража на межі земельних ділянок. Відповідно до листа цього управління від 26 жовтня 2018 року стосовно ОСОБА_3 складено акт, протокол і видано припис, а також її притягнуто до адміністративної відповідальності за самовільне будівництво. На звернення позивача від 06 березня 2019 року Управління ДАБІ відповіло про неможливість перевірки виконання припису в зв`язку зі смертю ОСОБА_3 .

Згідно з кадастровим планом земельної ділянки, кадастровий № 2121987200:07:001:0071, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є сусідами та суміжними землекористувачами. Всупереч вимогам ДБН 360-92** Державні будівельні норми. Містобудування, планування і забудова міських і сільських поселень надвірні господарсько-побутові будівлі та споруди, а саме гараж відповідача ОСОБА_2 , розміщений на межі із земельною ділянкою позивачу ОСОБА_1 , що є перешкодою у користуванні належною позивачці земельною ділянкою. У зв`язку з наведеними фатами та обставинами суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість і доведеність позовних вимог.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено . Здійснено розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд послався на те, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги повністю (включно з вимогою про усунення перешкод у користуванні житловим будинком), дійшов висновку про порушення права позивача лише у частині володіння і користування своєю земельною ділянкою.

Зазначений висновок мотивований розміщенням гаражу ОСОБА_2 на межі земельних ділянок сторін усупереч вимогам ДБН 360-92** Державні будівельні норми. Містобудування, планування і забудова міських і сільських поселень , що, в свою чергу, ґрунтується на протоколі про адміністративне правопорушення від 23 жовтня 2018 року, приписові про зупинення підготовчих і будівельних робіт від 23 жовтня 2018 року і постанові у справі про адміністративне правопорушення від 29 жовтня 2018 року щодо розпочатого ОСОБА_3 будівництва гаража у АДРЕСА_2 , без права на забудову земельної ділянки та без будівельного паспорта.

Однак, у цих документах йдеться про порушення ОСОБА_3 статті 26 (забудова територій), статті 27 (будівельний паспорт забудови земельної ділянки) Закону України Про регулювання містобудівної діяльності і статті 5 (основні вимоги до містобудівної діяльності) Закону України Про основи містобудування і не згадується про порушення нею вимог ДБН 360-92** Державні будівельні норми. Містобудування, планування і забудова міських і сільських поселень . Не зазначається про це ані у позовній заяві, ані у листах Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Закарпатській області від 26 жовтня 2018 року і від 22 березня 2019 року, на які у підтвердження своїх вимог посилається ОСОБА_1 .

Позивач також не зазначила, а суд не з`ясував схему розміщення гаража як передумови для встановлення факту можливого порушення прав позивачки, остання не довела, що фактичне розташування гаража порушує її права на користування як житловим будинком, так і земельною ділянкою, а її твердження про наявність перешкод у користуванні земельною ділянкою через затінення і стікання дощових вод є бездоказовими.

Натомість ОСОБА_2 на підтвердження своїх заперечень надала до суду протокол № 1 комісії сільської ради про погодження меж земельної ділянки у АДРЕСА_2 , без суміжного землекористувача, з якого, зокрема, випливає, що законні підстави у ОСОБА_1 не погоджувати земельну ділянку ОСОБА_2 відсутні, оскільки ОСОБА_2 право її приватної власності не порушує, а гараж побудований на земельній ділянці ОСОБА_2 за старою будівлею, без шкідливого впливу на здоров`я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки тощо.

Тобто висновок суду про порушення права позивача на володіння і користування своєю земельною ділянкою у зв`язку з розміщенням гаража на межі із її земельною ділянкою всупереч вимогам ДБН 360-92** Державні будівельні норми. Містобудування, планування і забудова міських і сільських поселень є припущенням, що виключає задоволення позову та застосування обраних позивачем способів захисту.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 11 листопада 2020 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявником як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначено, що:

- оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права;

- оскаржуване судове рішення не відповідає правовим висновкам, викладеним, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 820/4146/17 (провадження

№ 11-549апп18), від 15 травня 2018 року у справі № 522/5487/17 (провадження № 11-373апп18).

Отже, серед підстав касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції заявником зазначена та підстава, яка згадана у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що свідчить про виконання нею вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві відповідач просила касацій скаргу зашити без задоволення з огляду на її необґрунтованість.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваної постанови апеляційного суду визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи в межах доводів касаційної скарги, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці, розміром 0, 25 га, належить позивачу ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору дарування житлового будинку від 01 жовтня 2018 року.

Рішенням сесії Чорнопотіцької сільської ради від 20 грудня 2018 року зазначену земельну ділянку під житловим будинком та господарськими спорудами, розміром 0,25 га, кадастровий номер 2121987200:07:001:0071, передано позивачу ОСОБА_1 у власність, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У жовтні 2018 року мати позивача ОСОБА_5 звернулася на електронну адресу Управління ДАБІ у Закарпатській області зі скаргою на те, що їхня сусідка ОСОБА_3 незаконно самовільно збудувала гараж на межі земельної ділянки позивача, що порушує її права та завдає їй шкоду, з проханням провести перевірку цього факту з виїздом на місце.

Згідно з листом від 26 жовтня 2018 року, який надіслано на адресу позивача, стало відомо, що власником сусіднього будинку в„– НОМЕР_2 була саме ОСОБА_3 , стосовно якої складено акт, протокол та видано припис, і яку притягнуто до адміністративної відповідальності за самовільне будівництво. В цьому листі зазначалося, що будівництво гаража проводилося без права на забудову земельної ділянки та без отримання (складання) відповідної документації.

12 лютого 2019 року Управлінням ДАБІ у Закарпатській області проведена позапланова перевірка виконання припису, якою встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, про що повідомлено матір позивача листом від 26 лютого 2019 року.

На звернення позивача від 06 березня 2019 року до Управління ДАБІ у Закарпатській області ОСОБА_1 на її адресу направлено лист від 22 березня 2019 року, в якому зазначено, що перевірити виконання припису неможливо, оскільки особа померла, свідоцтво про право на спадщину видається через шість місяців.

Відповідно до протоколу від 22 травня 2019 року № 1 комісії сільської ради про погодження меж земельної ділянки у АДРЕСА_2 , встановлено, що відсутні законні підстави у ОСОБА_1 не погоджувати земельну ділянку ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_2 право її приватної власності не порушує, а гараж побудований на земельній ділянці ОСОБА_2 за старою будівлею, без шкідливого впливу на здоров`я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки тощо.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень статей 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Частиною першою статті 321 ЦК України установлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому згідно із вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин другої, третьої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Особа, яка здійснила самочинне будівництво об`єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудовано з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною другою статті 90 ЗК України визначено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до вимог частин першої-третьої статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, позивач не довела, що фактичне розташування гаража порушує її права на користування як житловим будинком, так і земельною ділянкою, а її твердження про наявність перешкод у користуванні земельною ділянкою через затінення і стікання дощових вод нею належним чином не доведені.

Натомість ОСОБА_2 на підтвердження своїх заперечень надала суду докази, на підставі яких апеляційний суд зробив висновки про те, що вона права власності позивача не порушує, а гараж побудований на земельній ділянці ОСОБА_2 за старою будівлею, без шкідливого впливу на здоров`я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки тощо.

Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з`ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення. Виходячи з наведеного, право, що не порушено, не підлягає захистові.

З урахуванням наведеного, враховуючи, що позивач не довела порушення її прав, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у позові.

Посилання у касаційній скарзі на те, що рішення суду апеляційної інстанції не відповідають правовим висновкам, викладеним зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 820/4146/17 (провадження № 11-549апп18), від 15 травня 2018 року у справі № 522/5487/17 (провадження № 11-373апп18) , Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки справи розглянуті за різних фактичних обставин. У справі № 820/4146/17 (провадження № 11-549апп18) предметом касаційного перегляду була ухвала апеляційного суду про закриття провадження. У справі № 522/5487/17 (провадження № 11-373апп18) предметом касаційного перегляду була ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження

Доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції не враховано, що відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності, що свідчить про порушення прав позивача, Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки у відповідних документах йдеться про порушення ОСОБА_3 статей 26, 27 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , що саме по собі не доводить факту розташування спірної будівлі на земельній ділянці позивача або ж із порушенням вимог щодо нормативних відстаней від суміжних земельних ділянок.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судом обставин, що згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Верховний Суд дійшов переконання, що суд апеляційної інстанції розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України

Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Відповідно, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 13 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко