Ухвала

від 26.10.2021 по справі 1-15-2006

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 жовтня 2021 року

м. Київ

справа №1-15-2006

провадження № 13-217зво21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачаОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16

розглянула заяву засудженого ОСОБА_17 про перегляд за виключними обставинами на підставі п. 2 ч. 3 ст. 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі КПК) вироку Апеляційного суду Черкаської області від 12 грудня 2006 року і

встановила:

Як убачається з матеріалів провадження за заявою, вироком Апеляційного суду Черкаської області від 12 грудня 2006 року, залишеним без зміни 20 березня 2007року Верховним Судом України, ОСОБА_17 було засуджено за пунктами 2, 6, 10 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 152, ч. 3 ст. 153 Кримінального кодексу України до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні від 10 грудня 2020 року всправі «Лопата та інші проти України» (заяви № 84210/17 та 23 інших) констатував порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) стосовно довічного ув`язнення безперспективи звільнення. Водночас ЄСПЛ постановив, що факт визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.

Посилаючись на вказане рішення ЄСПЛ, ОСОБА_17 19 жовтня 2021 року звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі Велика Палата) із заявою про перегляд згаданого вироку за виключними обставинами. На думку заявника, встановлене порушення Конвенції є підставою для скасування ухваленого вироку в частині заходу примусу і направлення справи на новий судовий розгляд для призначення менш суворого покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

Велика Палата, перевіривши подану заяву, дійшла висновку, що у відкритті провадження за нею належить відмовити з огляду на таке.

За змістом заяви, засуджений висловлює незгоду з постановленим щодо нього вироком поза зв`язком з позицією ЄСПЛ, яка стосується механізмів неіндивідуального, а загального характеру, зокрема необхідності запровадження в Україні процедур, котрі би на законодавчому рівні забезпечували в перспективі можливість звільнення або дострокового звільнення осіб, засуджених додовічного ув`язнення. Натомість справедливості призначення такого виду покарання за вчинення особливо тяжкого злочину ЄСПЛ під сумнів не ставив.

Так у рішенні «Лопата та інші проти України» ЄСПЛ зазначив, що для додержання вимог ст.3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув`язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду покарання на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його подальшого ув`язнення, до яких належать покарання, стримування, захист громадськості та реабілітація, адже первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання. Разом із цим ЄСПЛ наголосив, що Конвенція не забороняє застосування довічного позбавлення волі до осіб, засуджених за особливо тяжкі злочини, а справедливою сатисфакцією визначив сам факт визнання існування порушення.

Таким чином у рішенні міжнародної судової установи, на яке ОСОБА_17 посилається як на підставу для перегляду вироку, вказано на системну проблему вукраїнському законодавстві, що належить подолати шляхом унесення дочинних законів змін, спрямованих на усунення їїпершопричини.

Удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, унесення до них змін та доповнень є прерогативою законодавчої влади і не належить доповноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади вУкраїні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, у тому числі й на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Застосовані у справі ОСОБА_17 принципи та характер констатованого порушення Конвенції свідчать про те, що не було додержано такого права заявника, якенаразі неможливо відновити у вигляді того ж стану чи становища, що існували до порушення Конвенції. У таких випадках з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається накомпетентні органи державної влади.

Рішення ЄСПЛ, ухвалене на користь ОСОБА_17 та 23 інших осіб, не містить вказівок на те, що в основі констатованих щодо заявника порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими щодо засудженого, котрі йнадалі зумовлюють шкідливі наслідки, і їх не може бути усунуто іншим способом, ніж як скасування оспорюваного вироку.

З урахуванням наведеного відсутні правові підстави для відкриття провадження за заявою ОСОБА_17 про перегляд вироку завиключними обставинами у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.

З огляду на викладене, керуючись статтями 459, 462, 464 КПК, Велика Палата Верховного Суду

постановила:

Відмовити у відкритті провадження за заявою засудженого ОСОБА_17 про перегляд за виключними обставинами вироку Апеляційного суду Черкаської області від 12 грудня 2006 року.

Заяву з усіма доданими матеріалами повернути особі, яка їх подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач ОСОБА_1 Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_10

ОСОБА_3 ОСОБА_11

ОСОБА_4 ОСОБА_12

ОСОБА_5 ОСОБА_13

ОСОБА_6 ОСОБА_14

ОСОБА_7 ОСОБА_15

ОСОБА_8 ОСОБА_16

ОСОБА_9