Постанова

від 02.11.2021 по справі 440/2513/20

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2021 р.Справа № 440/2513/20 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Любчич Л.В. , П`янової Я.В. ,

за участю секретаря судового засідання Севастьянової А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.05.2021 (головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, повний текст складено 04.06.21 року) по справі № 440/2513/20

за позовом Решетилівської окружної прокуратури Полтавської області

до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області

треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13

про скасування наказів,

ВСТАНОВИВ:

Решетилівська окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Державного підприємства "Новосанжарське лісове господарство" (далі - позивач) звернулась до суду з позовом, в якому просила скасувати накази Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області:

- №11114-СГ від 20.11.2019 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_13 ;

- №11109-СГ від 20.11.2019 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_12 .

- №11110-СГ від 20.11.2019 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_11 .

- №11113-СГ від 20.11.2019 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_10 .

- №1111543Г від 20.11.2019 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_9 .

- №11112-СГ від 20.11.2019 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_8 .

- №11116-СГ від 20.11.2019 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_7 .

- №11101-СГ від 20.11.2019 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_6 .

- №11108-СГ від 20.11.2019 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_5 .

- №11111-СГ від 20.11.2019 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_4 .

- №11656-СГ від 25.11.2019 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_3 .

- №11654-СГ від 25.11.2019 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_2 .

- №11653-СГ від 25.11.2019 Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою ОСОБА_1 .

В обґрунтування позову зазначила, що спірні накази прийняті відповідачем з перевищенням повноважень та всупереч положень ч. 2 ст. 56, п. "ґ" ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України, оскільки ними надано третім особам дозвіл на розробку землевпорядної документації щодо відведення у власність земель лісового, а не сільськогосподарського призначення, що надані у постійне користування ДП "Новосанжарський лісгосп". Враховуючи, що ДП "Новосанжарський лісгосп" не вживались заходи щодо захисту порушених прав, тому у прокурора були наявні підстави для звернення до суду з цим позовом.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25.05.2021 у задоволенні позову відмовлено.

Заступник керівника Полтавської обласної прокуратури (далі - апелянт), не погодившись із рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування судом обставин справи просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким провадження у справі за позовними вимогами до ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 закрити, а решту позовних вимог задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог зазначає, що судом першої інстанції не правильно застосовано норми матеріального права , не враховано, що спірні накази прийняті всупереч ч.7 ст.20, ч.5 смт.116, ч.2,3 ст.142, ч.2 ст.149, ч.3 ст.186-1 Земельного кодексу України. Не враховано, що факт віднесення спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення підтверджено планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, вказані земельні ділянки розташовані на земельному масиві, який відповідно до розпорядження Полтавської обласної державної адміністрації № 378 від 10.10.2011 наданий ДП " Новосанжарське лісове господарство" для ведення лісового господарства, а тому відповідно до ст.84 ЗК України не можуть передаватися у приватну власність.

Відповідачем протиправно надано третім особам дозволи на розроблення документації із землеустрою на землі лісогосподарського, а не сільськогосподарського призначення, а отже оскаржуваними наказами Держгеокадастру порушено порядок зміни цільового призначення земель, оскільки така зміна проведена не уповноваженим органом та за відсутності згоди органу лісового господарства.

Вважає, що спірні накази порушують інтереси законного власника земель, держави в особі ДП "Новосанжарське лісове господарство", оскільки саме ці накази є первинною стадією земельно-правової процедури щодо отримання земельних ділянок у власність за рахунок земель лісового фонду.

Також вказує, що суд першої інстанції мав закрити провадження в частині позовних вимог до ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , а не відмовляти в позові, оскільки вказаними особами право на отримання спірних земельних ділянок було реалізовано під час оскарження прокурором наказів у суді.

Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - відповідач), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 (далі - треті особи) не надали відзиви на апеляційну скаргу.

Від представника відповідача засобами електронного зв`язку надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на встановлення карантинних обмежень. встановлених з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19. Проте, вказаний файл не підписаний електронним цифровим підписом, що підтверджується довідкою головного спеціаліста відділу ІТЗ про відсутність ЕЦП.

Згідно з ч. ч. 7, 8 ст. 44 КАС України, документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом. Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом заповнення форм процесуальних документів відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

У відповідності до положень частини десятої вищевказаної статті Кодексу, якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).

За приписами статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".

Згідно з частиною 2 статті 17 Закону України "Про електронні довірчі послуги" електронна взаємодія фізичних та юридичних осіб, яка потребує відправлення, отримання, використання та постійного зберігання за участю третіх осіб електронних даних, аналоги яких на паперових носіях повинні містити власноручний підпис відповідно до законодавства, а також автентифікація в складових частинах інформаційних систем, в яких здійснюється обробка таких електронних даних та володільцями інформації в яких є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації державної форми власності, повинні здійснюватися з використанням кваліфікованих електронних довірчих послуг, зокрема, кваліфікованого електронного підпису.

Отже, обов`язковою умовою для чинності електронного документу являється його підписання електронним-цифровим підписом.

Судом встановлено, що клопотання надійшло до суду засобами електронного зв`язку без використання електронного цифрового підпису.

При цьому, надсилання процесуальних документів в електронному вигляді передбачає використання сервісу Електронний суд, що розміщений: https://cabinet.court.gov.ua/login, відповідно з попередньою реєстрацією офіційної електронної адреси (Електронного кабінету) та з обов`язковим використанням власного електронного підпису.

Таким чином, альтернативою звернення учасників справи до суду із позовними заявами, скаргами та іншими визначеними законом процесуальними документами, оформленими в паперовій формі та підписаними безпосередньо учасником справи або його представником, безумовно є звернення з процесуальними документами в електронній формі з обов`язковим їх скріпленням власним електронним підписом учасника справи через Електронний кабінет.

Вказана позиція узгоджується із позицією Верховного Суду викладеною у постановах від 13.11.2019 року по справі №160/7227/19 та від 25.11.2019 року по справі № 160/7439/19.

Враховуючи, що клопотання не містить електронного цифрового підпису, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для його прийняття.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового процесу технічними засобами не проводилося. З урахуванням ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що в 2019 році ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , учасники АТО звернулись до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявами про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2 га у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Кунцівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, яка знаходиться за межами населених пунктів .

До заяв додали викопіювання, з місцем розташування земельної ділянки, посвідчення учасника АТО, копію паспорту та ідентифікаційного коду.(т. 1 а.с. 27, 29, 31, 33, 35, 37, 39, 41, 43, 45, 47, 49, 51)

20.11.2019 та 25.11.2019 відповідачем прийняті накази № 11111-СГ, 11110-СГ, 11112-СГ, 11108-СГ, 11113-СГ, 11115-СГ, 11114-СГ, 11101-СГ, 11109-СГ, 11116-СГ, 11656-СГ, 11654-СГ, 11653-СГ, якими надано дозволи на розробку землеустрою зазначеним вище особам (т. 1 а.с. 28, 30, 32, 34, 36, 38, 40, 42, 44, 46, 48, 50).

Також судом встановлено, що Новосанжарським відділом Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні №12020170270000126 від 10.03.2020 за ч. 1 ст. 364 КК України за фактом надання Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області земельної ділянки лісогосподарського призначення, що належить ДП "Новосанжарський лісгосп" громадянам для ведення особистого селянського господарства (т. 1, а.с. 24).

У ході опрацювання матеріалів кримінального провадження прокурор стверджує про наданння дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, з кадастровими номерами 5323482200:00:003:0050 - 5323482200:00:003:0062 у власність орієнтовною площею по 2,00 га кожному земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства на території Кунцівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області за межами населених пунктів , з перевищенням повноважень (т. 1, а.с. 25-51).

На звернення прокуратури 10.03.2020 ДП "Новосанжарський лісгосп" листом повідомив, що земельна ділянка загальною площею 43,3 га, у межах якої розташовані земельні ділянки з кадастровими номерами 5323482200:00:003:0050 - 5323482200:00:003:0062, належить до земель лісового фонду Новосанжарського лісництва. До листа додано: копії проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення лісового господарства на території Кунцівської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області та розпорядження Голови Полтавської обласної державної адміністрації від жовтня 2011 року №378 "Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" (т. 1, а.с. 112, 114-136, 137).

17.03.2020 Полтавське обласне управління лісового та мисливського господарства листом повідомило прокурора про не надання будь- яких погоджень на вилучення або зміну цільового призначення земельних ділянок (т. 1, а.с. 138).

Також на звернення прокуратури Полтавської області до ДП "Новосанжарський лісгосп" щодо вжитих заходів про усунення порушень вимог чинного законодавства та прав підприємства, зокрема, шляхом звернення до суду з позовом про скасування відповідних наказів Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області , останнє повідомило, що підприємство до суду не зверталось. Водночас директор ДП "Новосанжарський лісгосп" просив вжити заходів шляхом подання позову до суду в інтересах підприємства (т. 1, а.с. 145-150).

Вважаючи спірні накази протиправними, прокуратура в інтересах держави в особі ДП "Новосанжарське лісове господарство" звернулась з цим позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є тотожним передачі земельної ділянки у власність або користування, є стадією процесу отримання права власності та не гарантує особі набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим документом. Також зазначив, що вказані накази, як акти індивідуальної, вичерпують свою дію фактом реалізації особою інтересів якої він стосується, відповідного дозволу, та враховуючи оформлення права власності на деякі земельні ділянки, обраний прокурором спосіб захисту не є ефективним.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Підстави набуття права на землю шляхом передачі земельних ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до частини 4 цієї статті, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

За змістом пункту "б" ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Частинами 6,7 ст. 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно з ч. 9 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Згідно ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (ч. 2 ст. 95 ЗК України).

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Судом встановлено, що Держгеокадастром 20.11.2019 та 25.11.2019 видано накази, якими ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , надані дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок у межах норм безоплатної приватизації.

Наказами Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 20.01.2021 №№ 254-УБД, 256-УБД, 258-УБД, 260-УБД, 262-УБД, 264-УБД, 265-УБД, 268-УБД затверджені проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність та надано відповідні земельні ділянки у власність ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 (т. 3, а.с. 228-234).

Крім того, земельні ділянки з кадастровими номерами 5323482200:003:0047, 5323482200:003:0050, 5323482200:003:0051, 5323482200:003:0053, 5323482200:003:0055, 5323482200:003:0057, 5323482200:003:0059, 5323482200:003:0060, 5323482200:003:0062 передані у приватну власність, що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру про земельні ділянки (т. 4, а.с. 53-77).

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що наказ уповноваженого органу про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є індивідуальним правовим актом, дія якого вичерпується фактом реалізації особою, інтересів якої він стосується, відповідного дозволу (тобто, розробки проекту землеустрою).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, спірні накази Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області щодо надання дозволів ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 вичерпали свою дію , з огляду на набуття вказаними особами права власності на відповідні земельні ділянки, зокрема і ті, на які посилається прокурор у позові та апеляційній скарзі, а саме з кадастровими номерами 5323482200:003:0050 та 5323482200:003:0062, а отже обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, оскільки не призведене до відновлення прав держави.

Враховуючи набуття вказаними особами права власності на земельні ділянки, питання правомірності його набуття має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Доводи апелянта щодо порушення судом норм процесуального права, а саме не закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України в частині оскарження наказів виданих ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , та безпідставного вирішення спору по суті, колегія суддів вважає помилковими з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Колегія суддів зазначає, що предметом позову у даній справі є накази Держгеокадастру про надання дозволу на розробку землеустрою, які прийняті суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій, позивачем не оскаржує правомірність набуття права власності вказаними особами в даному позові, а тому зазначений спір має розглядатися в порядку саме адміністративного судочинства.

Таким чином, у суду першої інстанції були відсутні підстави для закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, так само як і відсутні такі підстави у суду апеляційної інстанції.

Щодо наказів про надання дозволу на розробку проектів землеустрою відносно ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_13 , ОСОБА_11 .

Звертаючись до суду, позивач зазначав, що спірні накази від 20.11.2019 та від 25.11.2019, видані відповідачем з перевищенням повноважень, не у спосіб та поза межами повноважень, оскільки здійснено розпорядження земельними ділянками, які відносяться до лісогосподарських земель. В підтвердження вказаних обставин позивач посилався на планово-картографічні матеріали лісовпорядкування ДП "Новосанжарський лісгосп" (т. 1 а.с. 113).

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що наявній в справі планово-картографічний матеріал містить лише порядкові номери, без зазначення кадастрових номерів та розмірів земельних ділянок, що не дає можливість достеменно стверджувати, що відповідачем надано дозволи саме на земельні ділянки лісогосподарського призначення.

Доводи скаржника, що земельні ділянки з кадастровими номерами 5323482200:00:003:0052, 5323482200:00:003:0051,5323482200:00:003:0050,5323482200:00:003:0062, 323482200:00:003:0056, 5323482200:00:003:0057,5323482200:00:003:0059,5323482200:00:003:0054, 323482200:00:003:0053, 5323482200:00:003:0055,5323482200:00:003:0060,5323482200:00:003:0058, 323482200:00:003:0061, на розробку землеустрою яких відповідачем надані дозволи, відносяться до земель лісогосподарського призначення, колегія суддів оцінює критично, оскільки заяви осіб, які виявили бажання отримати дозвіл, містили лише посилання на розмір бажаної земельної ділянки, спірні накази також не містять відомостей, які дають змогу ідентифікувати щодо яких саме земельних ділянок надано дозвіл, як і зазначення будь-яких кадастрових номерів земельних ділянок, на які вказує позивач.

Отже, наявні в матеріалах справи докази не дають можливості прийти до беззаперечних висновків, що спірні накази видані саме щодо земель лісогосподарського призначення.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою є початковим етапом реалізації фізичними та юридичними особами гарантованого законодавством права власності та користування землею, та не є тотожним передачі земельної ділянки у власність або користування в майбутньому, як і не зобов`язує орган місцевого самоврядування прийняти відповідне рішення. Розроблений проект підлягає як погодженню уповноваженими органами, так і остаточному затвердженню органом місцевого самоврядування за результатами розгляду на відповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Зазначені висновки узгоджуються з позицією, висловленою у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі №815/5987/14 та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі №545/808/17, від 29 квітня 2020 року у справі №2340/4521/18.

У постанові від 17.10.2018 у справі №380/624/16-ц (провадження №14-301цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не являється правовстановлюючим актом.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що надання дозволу на розробку землеустрою не означає набуття особою права на відповідну земельну ділянку, тому обраний прокуратурою спосіб захисту прав та законних інтересів ДП "Новосанжарський лісгосп" шляхом скасування наказів від 20.11.2019 та від 25.11.2019 не є ефективним та не призведе до відновлення прав державного підприємства.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що обраний прокурором спосіб захисту прав та законних інтересів ДП "Новосанжарський лісгосп" не відповідає критерію його ефективності, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 310, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.05.2021 по справі № 440/2513/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді Л.В. Любчич Я.В. П`янова Повний текст постанови складено 15.11.2021 року у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді П`янової Я.В.