Постанова

від 11.11.2021 по справі 813/1195/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 813/1195/18 пров. № А/857/13660/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючий-суддя Довга О.І.,

суддя Запотічний І.І.,

суддя Матковська З.М.

секретар судового засідання Ільченко А.З.

за участю:

представник позивача Романів С.І.,

представник відповідача Кулик Ю.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року (головуючий суддя Мричко Н.І., м.Львів, проголошено 15:09:01) у справі № 813/1195/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сокальської районної ради Львівської області, голови Сокальської районної ради Львівської області Паська Миколи Миколайовича про визнання протиправними і скасування рішення та розпоряджень, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

29.03.2018 позивач звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Сокальської районної ради Львівської області (відповідач 1), голови Сокальської районної ради Львівської області ОСОБА_2 (відповідач 2), в якому просив: визнати протиправним і скасувати рішення Сокальської районної ради Львівської області від 22.12.2017 № 444 Про затвердження структури виконавчого апарату районної ради ; визнати протиправним і скасувати розпорядження голови Сокальської районної ради від 27.12.2017 № 126 Про скорочення штату працівників та внесення змін до штатного розпису ; визнати протиправним і скасувати розпорядження голови Сокальської районної ради від 27.02.2018 № 12-к Про звільнення ОСОБА_1 ; поновити позивача на посаді головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно-юридичного відділу Сокальської районної ради Львівської області з 01.03.2018; стягнути з Сокальської районної ради Львівської області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позов обґрунтовує тим, що скорочення посади позивача у штаті працівників виконавчого апарату ради з 01.03.2018 здійснено розпорядженням від 27.12.2017, тобто пізніше ніж за три місяці до здійснення таких заходів. Позивач вважає, що не було обґрунтованої потреби у виключенні посади головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно-юридичного відділу, та відповідно, у скороченні цієї посади в штаті виконавчого апарату Сокальської районної ради. Вказує, що не було дотримано балансу між несприятливими наслідками для її прав і цілями, на досягнення яких було спрямоване оскаржене рішення. У рішенні Про затвердження структури виконавчого апарату районної ради та у розпорядженні Про звільнення ОСОБА_1 відсутні будь-які обґрунтування необхідності скорочення посади головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно-юридичного відділу. Вважає, що рішення Сокальської районної ради Львівської області від 22.12.2017 № 444 Про затвердження структури виконавчого апарату районної ради прийняте без урахування права позивача на участь у прийнятті рішення незважаючи на те, що таке прямо і безпосередньо впливає на її трудові права.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що не було дотримано балансу між несприятливими наслідками для її прав і цілями, на досягнення яких було спрямоване оскаржене рішення. Вказує, що судом не враховано доводів про наявність у позивача неповнолітнього сина, якого ОСОБА_1 виховує сама, а також відсутність в сім`ї інших осіб із самостійним заробітком. Зазначає, що відсутні будь-які обґрунтування відповідачами необхідності скорочення посади головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно-юридичного відділу. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги скарги підтримує, просить її задовольнити.

Представник відповідача в судовому засідання проти вимог скарги заперечує, просить відмовити у її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.

Судом встановлені наступні обставини.

Позивач з 14.05.2002 по 01.03.2017 працювала в Сокальській районній раді на посаді радника з юридичних питань, а з 01.03.2017 переведена на посаду головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно-юридичного відділу Сокальської районної ради.

Рішенням ХХV сесії VII скликання Сокальської районної ради № 444 від 22.12.2017 Про затвердження структури виконавчого апарату районної ради затверджено з 01.03.2018 нову структуру виконавчого апарату Сокальської районної ради Львівської області (згідно додатку) (Рішення № 444).

Рішенням № 444 установлено, що з 01.03.2018 втратило чинність рішення Сокальської районної ради № 297 від 11.04.2017 Про затвердження структури виконавчого апарату районної ради і скорочено посаду головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно-юридичного відділу Сокальської районної ради.

27.12.2017 Розпорядженням голови Сокальської районної ради № 126 Про скорочення штату працівників та внесення змін до штатного розпису внесено 01.03.2018 зміни до штатного розпису виконавчого апарату Ради, а саме: 6.1. виведено зі штатного розпису (скорочено) посаду головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно-юридичного відділу районної ради; 6.2. введено до штатного розпису посаду водія автотранспортних засобів фінансово-господарського відділу районної ради; 6.3. новий штатний розпис виконавчого апарату Ради (згідно додатку), введено в дію з 01.03.2018.

28.12.2017 позивача повідомлено про звільнення з посади з 01.03.2018 у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, та запропоновано на переведення посаду водія автотранспортних засобів.

26.02.2018 позивач подала голові Сокальської районної ради заяву, у якій відмовилася від переведення на запропоновану посаду водія.

Розпорядженням Голови ради від 27.02.2018 № 12-к позивача звільнено з посади головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно-юридичного відділу Сокальської районної ради з 01.03.2018 у зв`язку із скороченням штату працівників.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.01.2019 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Сокальської районної ради Львівської області Про затвердження структури виконавчого апарату районної ради від 22.12.2017 №444 в частині, що стосується посади головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно - юридичного відділу Сокальської районної ради Львівської області. Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Сокальської районної ради Про скорочення штату працівників та внесення змін до штатного розпису від 27.12.2017 №126 в частині, що стосується посади головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно - юридичного відділу Сокальської районної ради Львівської області. Визнано протиправним та скасовано розпорядження голови Сокальської районної ради Про звільнення ОСОБА_1 від 27.02.2018 № 12-к. Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно - юридичного відділу Сокальської районної ради Львівської області, з 01.03.2018. Стягнуто з Сокальської районної ради Львівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 38131,52 грн. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно - юридичного відділу Сокальської районної ради Львівської області та стягнення на її користь середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4074,60 грн допущено до негайного виконання.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.04.2019 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.01.2019 у справі № 813/1195/18 - залишено без змін.

Згідно з постановою Верховного Суду від 07.08.2019 рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23.01.2019 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2019 у справі № 813/1195/18 - скасовано, направлено справу на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Щодо надання позивачу пропозиції всіх наявних вакантних посад, у разі якщо вони існували, чи мала позивач переважне право на залишення на роботі та перед якими особами, чи мали такі особи рівні умови продуктивності праці і кваліфікацію у порівнянні з позивачем, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) встановлено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною четвертою статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Пунктом першим частини першої статті 40 КЗпП України установлено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

На підставі частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 вказаної статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частина перша статті 42 КЗпП України унормовує, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком.

Згідно з положеннями статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Колегія суддів зазначає, що звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу і за відсутності у звільненого переважного права перед іншими працівниками на залишення на роботі. У разі скорочення чисельності працівників обов`язком роботодавця є, окрім іншого, за два місяці повідомити про таке скорочення і запропонувати вакансії, на які можна було б перевести працівників (з їхньої згоди), посади яких підлягають скороченню. Водночас, коли йдеться про кількісне скорочення посад (штатних одиниць), роботодавець також повинен з`ясувати хто з цих працівників має переважне право на залишення на роботі.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці, враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Власник уважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Оглядаючи матеріали справи, апеляційний суд зазначає, що 27.12.2017 розпорядженням голови Сокальської районної ради №126 Про скорочення штату працівників та внесення змін до штатного розпису внесено 01.03.2018 зміни до штатного розпису виконавчого апарату Сокальської районної ради, а саме: 6.1. виведено зі штатного розпису (скорочено) посаду головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно-юридичного відділу районної ради; 6.2. введено до штатного розпису посаду водія автотранспортних засобів фінансово-господарського відділу районної ради; 6.3. новий штатний розпис виконавчого апарату Ради (згідно з додатком), введено в дію з 01.03.2018.

Порівнявши структуру виконавчого апарату Сокальської районної ради, затверджену рішенням Сокальської районної ради від 11.04.2017 № 297 Про затвердження структури виконавчого апарату районної ради зі структурою виконавчого апарату Сокальської районної ради, затвердженою рішенням Сокальської районної ради від 22.12.2017 № 444 Про затвердження структури виконавчого апарату районної ради , суд першої інстанції встановив, що посаду головного спеціаліста-юрисконсульта організаційно-юридичного відділу районної ради, яку займала позивач, виведено зі штату районної ради. До штатного розпису введено посаду водія автотранспортних засобів фінансово-господарського відділу районної ради.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що інших змін у структурі виконавчого апарату Сокальської районної ради окрім наведених не відбулося. Вказане підтверджується і штатним розписом виконавчого апарату Сокальської районної ради з 01.03.2018. У зв`язку з виведенням посади, яку займала позивач зі штату Сокальської районної ради, 28.12.2017 позивача повідомлено про звільнення з посади з 01.03.2018 у зв`язку із скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та запропоновано на переведення посаду водія автотранспортних засобів.

Колегія суддів вказує, що на довідці від 25.09.2019 № 1010/01-18, згідно з якою станом на 27.12.2017 у Сокальській районній раді була вакантною посада водія автотранспортних засобів фінансово-господарського відділу районної ради, інших вакантних посад не було. Крім цього, у такій довідці зазначено, що упродовж 27.12.2017 - 02.03.2018 у Сокальській районній раді була вакантною посада водія автотранспортних засобів фінансово-господарського відділу районної ради, інших вакантних посад не було. Отже, станом на час повідомлення позивачу про звільнення до моменту її звільнення єдиною вакантною посадою у Сокальській районній раді була посада водія автотранспортних засобів фінансово-господарського відділу районної ради, яку позивачу запропоновано. Разом з тим, 26.02.2020 позивач у письмовому вигляді відмовилась від переведення на посаду водія автотранспортних засобів з 01.03.2018. Відтак у зв`язку з відмовою позивача від запропонованої посади, та відсутністю інших вакантних посад, апеляційний суд вважає, що голова Сокальської районної ради при звільненні позивача не порушив вимог частини другої статті 40 КЗпП України.

Щодо переважного права позивача залишення на роботі, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями частини першої статті 42 КЗпП України передбачено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

За правилами частини другої такої статті при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України. При цьому при проведенні вивільнення орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, за його згодою на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Тому при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Для такої перевірки повинні досліджуватись документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про винаходи і раціоналізаторські пропозиції, авторами яких є відповідні працівники, про тимчасове виконання обов`язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про виконання норм виробітку (продуктивність праці), про розширення зони обслуговування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. Однією з істотних ознак більш високої продуктивності праці є дисциплінованість працівника. Тому при застосуванні положень статті 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі слід враховувати в тому числі і наявність дисциплінарного стягнення.

Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій статті 42 КЗпП України.

Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з`ясовувати сам суб`єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

Відповідач 2 в своїх поясненнях вказує, що позивач неналежним чином виконувала свої посадові обов`язки, відтак має нижчу кваліфікацію, ніж інші працівники відділу, тому вона немає переважного права залишення на роботі. Вказане підтверджують наявні у матеріалах справи розпорядження №82 від 11.10.2016, яким позивачу оголошено догану за порушення трудової дисципліни, яке полягало у неналежному виконанні нею своїх посадових обов`язків у частині неналежного контролю за наданням відпусток відповідної тривалості, а також службові записки, акт відсутності на робочому місці.

Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується із аргументами відповідача 2 щодо відсутності у позивача переважного права на залишення на роботі.

Щодо строку звернення позивача до суду необхідно зазначити, що в ухвалі з питань строку звернення до суду від 29.01.2021 сформовано висновок про дотримання позивачем встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України строку для звернення до суду з цим позовом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції, зробивши системний аналіз положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.

Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб`єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов`язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.

В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст.242, 243, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року у справі №813/1195/18 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення, у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя О. І. Довга судді І. І. Запотічний З. М. Матковська Повне судове рішення складено 15.11.2021

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду