Постанова

від 10.11.2021 по справі 347/842/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 347/842/20

Провадження № 22-ц/4808/1180/21

Головуючий у 1 інстанції Крилюк М. І.

Суддя-доповідач Василишин Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Василишин Л.В.,

суддів: Горейко М.Д., Максюти І.О.,

за участю секретаря Петріва Д.Б.

апелянта ОСОБА_1

представника прокуратури

Журавльової Н.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 27 травня 2021 року, ухвалене у складі судді Крилюк М.І. в м. Косів, у справі за позовом заступника керівника Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області Божа І.М. до Рожнівської сільської ради об`єднаної територіальної громади Косівського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування рішення, державного акта на право власності на землю та повернення земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

У травні 2020 року Коломийська місцева прокуратура Івано-Франківської області звернулася до суду із вищевказаним позовом.

Позовні вимоги були мотивовані тим, що рішенням Рожнівської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області від 17.05.2012 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,5505 га для ведення особистого селянського господарства на АДРЕСА_1. В подальшому, на підставі вказаного рішення сільської ради ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯМ № 640109 від 19.10.2012 року на право власності на земельну ділянку, площею 0,5505 га для ведення особистого селянського господарства в с. Рожнів Косівського району Івано-Франківської області (кадастровий номер 2623685201:02:002:0560). Вважає, що вказане рішення сільської ради та державний акт підлягають скасуванню, оскільки згідно акту перевірки Управління контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 28.01.2020 року № 315/0/92-20-ДК/17/АП/09/01/-20, встановлено факт незаконної, в порушення вимог статей 58, 59, 60, 61 Земельного кодексу України, приватизації земельної ділянки площею 0,5505 га ОСОБА_1 на ділянці АДРЕСА_1 з підстав приналежності її частини до земель водного фонду - прибережної захисної смуги озера. Згідно вищевказаного акту перевірки, земельна ділянка площею 0,5505 га (кадастровий номер 2623685201:02:002:056) частково - площею 0,0466 га розташована в межах прибережної захисної (25 метрової) смуги ставків. Розміщення спірної земельної ділянки в межах земель водного фонду підтверджується також документацією із землеустрою суміжного землекористувача, у якій встановлено прибережну захисну смугу, яка перебуває в оренді СФГ Прикарпаття . Таким чином, земельна ділянка, яка передана Рожнівською сільською радою безоплатно у власність ОСОБА_1 у частині не відноситься до земель сільськогосподарського призначення, а є землями водного фонду - прибережними захисними смугами, які не підлягають передачі в приватну власність.

Крім того вказував, що технічна документація із землеустрою про передачу у власність ОСОБА_1 оспорюваної земельної ділянки площею 0,5505 га, наданої для ведення особистого селянського господарства, не проходила обов`язкову державну експертизу, у відповідності до Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації із землеустрою , що є порушенням процедури надання органами виконавчої влади рішення про надання у власність земельної ділянки.

Із урахуванням викладеного, просив визнати незаконним та скасувати рішення Рожнівської сільської ради Про затвердження проекту землеустрою ОСОБА_1 від 17.05.2012 року, на підставі якого затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,5505 га (кадастровий номер 2623685201:02:002:0560) у АДРЕСА_1; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №640109 від 19.10.2012 року, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,5505 га в селі Рожнів Косівського району Івано-Франківської області та зобов`язати ОСОБА_1 передати земельну ділянку площею 0,5505 га у землі запасу Рожнівської сільської ради об`єднаної територіальної громади Косівського району Івано-Франківської області.

Рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області від 27.05.2021 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення Рожнівської сільської ради від 17.05.2012 року Про затвердження проекту землеустрою ОСОБА_1 , на підставі якого затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,5505 га (кадастровий номер 2623685201:02:002:0560) у АДРЕСА_1.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №640109 від 19.10.2012 року, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,5505 га в селі Рожнів Косівського району Івано- Франківської області. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що акт перевірки Управління контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 28.01.2020 року №315/0/92-20-ДК/17/АП/09/01/-20, на підставі якого суд першої інстанції встановив факт незаконної ним приватизації земельної ділянки, не може розглядатися як належний доказ, оскільки не відповідає вимогам статті 10 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель , зокрема, в такому не зазначено найменування особи щодо якої здійснювалася перевірка та відсутні будь-які підписи, крім інспектора Микитюка М.І., який проводив перевірку. Інші докази, які би свідчили про належність частини наданої йому у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки до водного фонду, у матеріалах справи відсутні.

Поза увагою суду залишилася та обставина, що 02.07.2020 року ним було подано заяву до Рожнівської сільської ради про здійснення поділу наданої йому земельної ділянки та виділення в окрему ділянку частини земельної ділянки, яка входить до водного фонду, від якої він відмовився. Рішенням Рожнівської сільської ради від 10.09.2020 року № 11-24/2020 на підставі ст. 142 Земельного кодексу України, Рожнівська сільська рада надала згоду на одержання земельної ділянки площею 0,0505 га з кадастровим номером 2623685201:02:002:0791 у комунальну власність. Отже, на момент прийняття оскаржуваного рішення ним повернуто спірну частину земельної ділянки у власність Рожнівської територіальної громади (комунальну власність), що свідчить про відсутність предмету спору у даній справі. Інша земельна ділянка, яка утворилася в результаті поділу не містить в своєму складі земель водоохоронної зони, у зв`язку із чим він має законне право власності на неї.

Вказує також на те, що в результаті поділу земельної ділянки, скасовано державну реєстрацію на земельну ділянку, яка була поділена, шляхом закриття поземельної книги та скасування присвоєного їй кадастрового номера. Про вказані обставини було відомо суду першої інстанції, який залишив це поза увагою та визнав недійсним державний акт на земельну ділянку, реєстрація, на яку була скасована на час ухвалення оскаржуваного рішення.

Крім того, суд першої інстанції в обґрунтування рішення зазначив про відсутність державної експертизи проекту землеустрою наданої йому у власність земельної ділянки, такий висновок суду зроблено без належної оцінки усіх обставин справи. Цільове призначення земельної ділянки, яка надана йому у власність - ведення особистого селянського господарства, відтак для проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із вказаним цільовим призначенням згідно зі ст. 9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації , не передбачено обов`язкової державної експертизи, на що не звернув увагу суд першої інстанції.

Апелянт не погоджується також із сумою судового збору, яку судом ухвалено стягнути із нього на користь прокуратури Івано-Франківської області. Зазначає, що за подання позовної заяви у даній справі сплачено судовий збір у розмірі 8408 грн, однак такий розмір, на його думку, не вірно обчислено. Так, згідно із позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 12.11.2019 року у справі № 640/21330/18, вимога про визнання протиправними акту, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматись від їх вчинення, тощо) як наслідків протиправності акту, дії чи бездіяльності є однією вимогою немайнового характеру. З огляду на це, розмір судового збору, який в даному випадку підлягає сплаті за задоволені судом першої інстанції позовні вимоги, становить 2202 грн.

Враховуючи викладене, просить скасувати оскаржуване рішення суду у частині задоволення позовних вимог та ухвалити в цій частині нове про відмову у задоволенні позовних вимог. У частині відмови у задоволенні решта позовних вимог залишити без змін.

У засіданні апеляційного суду апелянт вимоги скарги підтримав в повному обсязі, просив її задовольнити.

Представник Івано-Франківської обласної прокуратури скаргу не визнала, вважає її безпідставною.

Представник Рожнівської сільської ради в судове засідання не з`явився будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України перешкод розглядові справи в його відсутності не встановлено.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

З огляду на зміст апеляційної скарги та її прохальну частину рішення місцевого суду переглядається в апеляційному порядку лише в частині визнання незаконними та скасування рішення сільської ради та державного акта на право власності на земельну ділянку.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вищезазначеним вимогам оскаржуване рішення в повній мірі не відповідає.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що земельна ділянка, яка передана Рожнівською сільською радою безоплатно у власність ОСОБА_1 , у частині не відноситься до земель сільськогосподарського призначення, а є землями водного фонду - прибережною захисною смугою, яка не підлягає передачі в приватну власність. Крім того, технічна документація про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,5505 га наданої для ведення особистого селянського господарства, не проходила обов`язкову державну експертизу, що в сукупності свідчить про незаконність рішення Рожнівської сільської ради про затвердження проекту землеустрою. Встановивши незаконність рішення сільської ради, суд також зробив висновок про недійсність державного акта, виданого на підставі такого рішення. Проте, оскільки спірна земельна ділянка поділена та частина, що належить до земель водного фонду передана назад територіальній громаді, підстав для її витребування немає.

Однак повністю погодитися з такими висновками суду не можна.

Суд першої інстанції встановив, і це підтверджується матеріалами справи, щорішенням Рожнівської сільської ради Косівського району Івано-Франківської області від 17.05.2012 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,5505 га, в тому числі, пасовище - 0,5505 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі цього рішення 19.10.2012 року ОСОБА_1 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №640109.

Згідно технічної документації із землеустрою вказана земельна ділянка є суміжною та примикає до земельної ділянки СФГ Прикарпаття від точки В до Г.

З`ясовано, що рішенням Рожнівської сільської ради від 13.08.2010 року передано СФГ Прикарпаття в оренду терміном на 49 років земельну ділянку площею 14,7807 га для обслуговування гідроспоруд та ставків по розведенню та вирощування риби, яка знаходиться в с. Рожнів ур. Чернятин .

Зазначені водні об`єкти (ставки) є паспортизовані, їх межі визначені в натурі та розташовані на земельній ділянці (кадастровий номер 2623685201:02:002:0406) загальною площею 14,7807 га

Згідно проектної документації із землеустрою щодо відведення в оренду селянсько-фермерському господарству Прикарпаття земельної ділянки площею 14,7807 га (кадастровий номер 2623685201:02:002:0406) для обслуговування гідроспоруд та ставків по риборозведенню в с. Рожнів Косівського району Івано-Франківської області прибережно-захисна смуга водного об`єкту - ставків становить 25 метрів.

Відповідно до акта перевірки Управління контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 28.01.2020 року №315/0/92-20-ДК/17/АП/09/01/-20 передача у приватну власність земельної ділянки площею 0,5505 га (кадастровий номер 2623685201:02:002:056) суперечить вимогам ст. 60, ч. 4 п. г ст. 83 Земельного кодексу України. При цьому державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель встановлено, що частина спірної земельної ділянки, площею 0,0466 га розташована в межах прибережної захисної (25 метрової) смуги ставків.

Згідно зі статтями 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 2 Закону України Про охорону земель визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Відповідно до статті 84 ЗК України (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Згідно зі статями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови й землі водного фонду; віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення є підставою для визнання, відповідно до статті 21 ЗК України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно зі статтею 4 ВК України, пунктом б частини першої статті 58 ЗК України до земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Крім того, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоч і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Статтею 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість їх використання для визначених цілей на умовах оренди. Згідно з пунктом д частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 59 ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 га). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

На підставі зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, згідно зі статтею 60 ЗК України та статтею 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60-62 ЗК України та статтями 1, 88-90 ВК України.

За змістом статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га - 25 м; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га - 50 м; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 м. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Відповідно до статті 61 ЗК України, статті 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-71цс18), від 28.11.2018 року у справі № 504/2864/13-ц) (провадження № 14-452цс18), від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 11.09.2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19).

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 року у справі № 469/1044/17 зроблено висновок про те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України).

Згідно з частиною першою статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

З огляду на викладене, встановивши, що спірна земельна ділянка на час передачі у власність була розташована в межах прибережної захисної смуги, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову щодо визнання незаконним та скасування рішення сільради.

Доводи апеляційної скарги про те, що акт перевірки Управління контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області від 28.01.2020 року №315/0/92-20-ДК/17/АП/09/01/-20 є не належним доказом не заслуговують на увагу.

Відповідно до статті 10 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право: складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності. При цьому наслідки перевірки оформлені актом не оскаржувалися відповідачем.

Поняття юридичного спору має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття спір про право (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття спору про право має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а, відповідно, і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Зважаючи на те, що між сторонами виник спір з приводу правомірності надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,5505 га, рішення сільської ради є чинним,посилання в апеляційній скарзі на відсутність предмету спору є неспроможними.

Доводи апеляційної скарги в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконними та скасування рішення сільської ради не дають підстав дійти переконання про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому підстави для скасування рішення в цій частині відсутні.

В той же час, колегія суддів не може погодитись із рішенням суду в частині визнання недійсним державного акта про право власності на землю.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга статті 116 ЗК України).

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (частина перша статті 125 ЗК України).

Отже, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчував відповідне право та не мав самостійного юридичного значення.

Враховуючи, що заволодіння землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України є неможливим, оспорювання відповідних договорів, інших правочинів, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки водного фонду не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на такі земельні ділянки та для їх повернення власнику.

Такого висновку щодо застосування норм права в подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19).

З урахування викладеного, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про задоволення позовної вимоги про визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку, оскільки такий спосіб захисту за обставин цієї справи не є ефективним, а тому в її задоволенні необхідно відмовити.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на вищенаведене апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Рішення місцевого суду щодо позовної вимоги про визнання недійсним державного акта необхідно скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у позові. Рішення щодо позовної вимоги про визнання незаконними та скасування рішення сільської ради підлягає залишенню без зміни.

Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки, апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу та ухвалив нове рішення в частині позовної вимоги про визнання недійсним державного акта, скасуванню підлягає і рішення суду першої інстанції в частині судових витрат.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України Про судовий збір у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру .

У разі якщо позов подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір обчислюється з урахуванням загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі поданих кожним з них вимог окремим платіжним документом. У разі коли позов немайнового характеру подається одночасно кількома позивачами до одного або кількох відповідачів, судовий збір сплачується кожним позивачем окремим платіжним документом у розмірах, установлених статтею 4 цього Закону за подання позову немайнового характеру. Судовий збір справляється з урахуванням загальної суми позову також у разі: подання позову одним позивачем до кількох відповідачів (частина шоста статті 6 Закону України Про судовий збір ).

Як вбачається з матеріалів справи, позов заступника керівника Коломийської місцевої прокуратури містить три вимоги немайнового характеру: 1) визнання недійсним та скасування рішення сільської ради, 2) визнання недійсним державного акта, 3) повернення земельної ділянки.

За таких обставини, враховуючи часткове задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги з Рожнівської сільської ради та ОСОБА_1 на користь Івано-Франківської обласної прокуратури необхідно стягнути по 1 051,00 грн судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції. На користь ОСОБА_1 з Івано-Франківської обласної прокуратури підлягає стягненню 1 576,50 грн судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково .

Рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 27 травня 2021 року в частині визнання недійсним державного акта на право власності на землю та судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

У задоволенні позовної вимоги заступника керівника Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області Божа І.М. до Рожнівської сільської ради об`єднаної територіальної громади Косівського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право власності на землю відмовити.

Стягнути з Рожнівської сільської ради та ОСОБА_1 на користь Івано-Франківської обласної прокуратури по 1 051,00 грн судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.

Стягнути з Івано-Франківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 1 576,50 грн судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Рішення суду Косівського районного суду Івано-Франківської області від 27 травня 2021 року в частині задоволення позовної вимоги про визнання незаконними та скасування рішення сільської ради залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 15 листопада 2021 року.

Суддя-доповідач: Л.В. Василишин

Судді: І.О. Максюта

М.Д. Горейко