Постанова

від 16.11.2021 по справі 539/1168/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 539/1168/20

провадження № 61-2952св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Виконавчий комітет Лубенської міської ради Полтавської області,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 01 жовтня 2020 року у складі судді Алтухової О. С. та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2021 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання незаконним і скасування рішення виконавчого комітету, скасування свідоцтва про право власності та запису про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що 19 лютого 2019 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу, згідно якого останній передав йому у власність нежитлову будівлю - ресторан, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Поряд з рестораном знаходиться трансформаторна підстанція ТП-34 за адресою: АДРЕСА_2 , яка живить ресторан електричною енергією та є складовою частиною нежитлової будівлі для її обслуговування.

При укладенні договору про право користування земельною ділянкою, де розташована трансформаторна підстанція ТП-34, 01 листопада 2019 року з Комунальним підприємством (далі - КП) виконавчого комітету Лубенської міської ради Міський ринок йому стало відомо, що дана електроустановка належить до комунальної власності територіальної громади м. Лубни в особі Лубенської міської ради та зареєстрована у 2005 році, як нерухоме майно.

Стверджував, що згідно з договором про технічне обслуговування трансформаторної підстанції ТП-34, укладеним 01 березня 2019 року з Приватним підприємством (далі - ПП) Мостовенко , він за власні кошти проводить всі технічні роботи та обслуговування вищевказаної підстанції, чим гарантується безпечна експлуатація вищевказаної електроустановки, вживаються заходи спрямовані на запобігання пошкодженню обладнання.

10 лютого 2020 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу майна, згідно з яким останній передав йому у власність рухоме майно - трансформаторну підстанцію КТП-10/0,4 кВ № 34 за адресою: АДРЕСА_2 .

27 та 28 листопада 2019 року він уклав договори підряду з Акціонерним товариством (далі - АТ) Полтаваобленерго на обслуговування ТП-34, відповідно до яких сплатив 4 464,51 грн.

Вказував на те, що спірна трансформаторна підстанція ТП-34 має всі ознаки рухомого майна, яка складається із шафи, має кілечка для перенесення в інше місце без її знецінення та може бути демонтована і переміщена із збереженням свого цільового та функціонального призначення, а тому, на підставі статті 181 ЦК Україниє рухомим майном.

Наголошував на тому, що володілець не використав своє право на володіння майном, оскільки трансформаторна підстанція ТП-34 за адресою: АДРЕСА_2 є його власністю на підставі договору купівлі-продажу між ним та ОСОБА_2 від 10 лютого 2020 року і всі витрати по утриманню, ремонту, безпеці протягом багатьох років здійснював ОСОБА_2 власними коштами, а у 2019-2020 роках - він.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд: визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Лубенської міської ради від 28 вересня 2005 року № 245; скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 29 вересня 2005 року № 821586, серія САА, видане виконавчим комітетом Лубенської міської ради; скасувати запис про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а саме трансформаторну підстанцію ТП-34 за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 01 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що позивачем не доведено належність трансформаторної підстанції ТП-34 ОСОБА_2 на момент укладення з ним договору її купівлі-продажу та правомірність набуття права власності ним, як не доведено і порушення Виконавчим комітетом Лубенської міської ради норм законодавства при прийнятті рішення про визнання підстанції власністю територіальної громади м. Лубни та видачі оскаржуваного свідоцтва про право власності, а також не доведено, що підстави набуття територіальною громадою м. Лубни в особі Лубенської міської ради права власності на трансформаторну підстанцію ТП-34 є незаконними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021 року до Верховного Суду , ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди надали неправильну оцінку поданим ним доказам набуття права власності на трансформаторну підстанцію ТП-34 ОСОБА_2 у 2000 році.

Також, суди не надали належної оцінки тому, що він за власні кошти проводить всі технічні роботи та обслуговування підстанції для гарантування її безпечної експлуатації, запобігає пошкодженню обладнання.

Вказує, що суди не звернули уваги на те, що спірна підстанції має всі ознаки рухомого майна.

Вважає, що наведені ним у позові доводи та надані докази у своїй сукупності викликають об`єктивні сумніви у законності рішення виконавчого комітету про придбання спірного майна міською владою.

Посилається на те, що ним були надані належні докази придбання вказаної підстанції у ОСОБА_2 , як рухомого майна.

Щодо відзиву на касаційну скаргу

Верховний Суд не бере до уваги відзив на касаційну скаргу, поданий до суду у квітні 2021 року від імені Виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області представником за довіреністю Балком С. О., оскільки останнім не надано даних про те, що він є адвокатом, а відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

У підпункті 11 пункту 16-1 розділу XV Перехідні положення Конституції України встановлено, що представництво відповідно до пункту 3частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у судах апеляційної інстанції здійснюється з 1 січня 2018 року.

Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010, 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18, Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17, 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17, 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18, Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року у справі № 6-1288цс17, (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України)

Крім того, вказує, що судами попередніх інстанцій не досліджені зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ЦК Україниу випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно із частиною першоюстатті 21 ЦК Українисуд визнає, зокрема, незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується (частина перша статті 393 ЦК України).

Отже, недійсним у судовому порядку може бути визнано акт (рішення) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових осіб, якщо він не відповідає вимогам законодавства та (або) визначеній законом компетенції органу, який видав акт (рішення), але при цьому обов`язковою умовою для визнання акту недійсним є порушення в зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно до статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно зі статтею 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12 , частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, врахувавши та надавши правову оцінку поданим ОСОБА_1 доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що він не довів обґрунтованості своїх позовних вимог, оскільки ним не доведено належність трансформаторної підстанції ТП-34 ОСОБА_2 на момент укладення з ним договору її купівлі-продажу, як не доведено і порушення Виконавчим комітетом Лубенської міської ради норм законодавства при прийнятті рішення про визнання підстанції власністю територіальної громади м. Лубни та видачі оскаржуваного свідоцтва про право власності. Також не доведено, що підстави набуття територіальною громадою м. Лубни в особі Лубенської міської ради права власності на трансформаторну підстанцію ТП-34 є незаконними.

Суди попередніх інстанції обґрунтовано вказали, що ОСОБА_1 був обізнаний про належність спірного майна до комунальної власності міста, оскільки ще до укладення договору купівлі-продажу підстанції з ОСОБА_2 10 лютого 2020 року та зверненням до суду із цим позовом у квітні 2020 року, сам орендував трансформаторну підстанцію ТП-34 у КП Міський ринок , на підставі договору від 01 грудня 2019 року, а також звертався до Лубенської міської ради із пропозицією придбати трансформаторну підстанцію ТП-34 за адресою: АДРЕСА_2 у свою приватну власність.

Суд апеляційної інстанції правильно врахував, що трансформаторна підстанція ТП-34 на момент укладення договору її купівлі-продажу від 29 грудня 2003 року між КВТФ Дзеркало в особі арбітражного керуючого та виконкому Лубенської міської ради була рухомим майном та такий договір не потребував нотаріального посвідчення. Лише на підставі рішення Виконавчого комітету Лубенської міської ради від 28 вересня 2005 року визнано власником трансформаторної підстанції ТП-34 за адресою, пл. Жовтнева, 12 - територіальну громаду м. Лубни в особі Лубенської міської ради та видано свідоцтво про право власності на вказану трансформаторну підстанцію, як на нерухоме майно та вказане право власності внесено у державний реєстр речових прав на нерухоме майно 04 жовтня 2005 року під № 12274364.

Вказані обставини також спростовують доводи касаційної скарги про те, що спірна підстанція є рухомим майном.

Посилання заявника на те, що він за власні кошти проводить всі технічні роботи та обслуговування підстанції для гарантування її безпечної експлуатації, запобігає пошкодженню обладнання, не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій та не вказують беззаперечно на те, що він є власником такого майна.

Отже, вказані, а також інші доводи касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі заявника доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість їх судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 01 жовтня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Р. А. Лідовець

І. А. Воробйова

Ю. В. Черняк