Рішення

від 15.11.2021 по справі 760/17332/20

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 760/17332/20

2-3406/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2021 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Українця В.В.

при секретарі Степановій Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Альпіне груп про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні,

в с т а н о в и в:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ТОВ Альпіне груп про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні.

Свої вимоги мотивує тим, що з 04 лютого 2004 року вона та інші особи створили ТОВ Альпіне груп . За домовленістю з усіма засновниками вона зайняла посаду директора товариства як найманий працівник.

05 лютого 2020 року на загальних зборах учасників ТОВ Альпіне груп було прийнято рішення про її звільнення та 12 лютого 2020 року до реєстру внесені відповідні зміни про заміну керівника відповідача.

12 лютого 2020 року їй повинні були нарахувати та виплатити заробітну плату за фактично відпрацьовані дні так компенсацію за невикористані дні відпустки, що складає 127527 гривень 50 копійок.

03 березня 2020 року на її особисту платіжну картку надійшли кошти у сумі 53648 гривень 24 копійки.

Таким чином, відповідачем не проведено всі необхідні розрахунки при звільненні а саме не виплачена сума у розмірі 73879 гривень 26 копійок.

Просить суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на свою користь:

- заборгованість з виплати заробітної плати та компенсацію за невикористану відпустку в сумі 73879 гривень 26 копійок;

- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 87664 гривні 50 копійок.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києві від 15 серпня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києві від 15 серпня 2020 року вирішено питання про витребування доказів у справі.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києві від 15 листопада 2021 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи з повідомленням сторін.

З відзиву на позовну заяву представника відповідача вбачається, що вона просить відмовити в задоволенні позову. Зазначено, що статутом товариства передбачено, що саме директор в межах своєї компетенції видає наказ про свою відпустку. Зазначені накази мають зберігатися протягом 5 років. Крім того, враховуючи відсутність у штаті товариства бухгалтера, на директора було покладено виконання функцій бухгалтера. ОСОБА_1 як керівник товариства особисто видала наказ про її звільнення та саме вона є відповідальною особою, яка повинна була провести розрахунок виплат при звільненні у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України. Після звільнення позивача товариством було проведено звірку по бухгалтерії компанії та виявлено, що остання не здійснила відповідних розрахунків. Крім того, позивач не забезпечила належне оформлення наказів на щорічну відпустку та їх зберігання. Позивачем було здійснено значну кількість поїздок за кордон для відпочинку без оформлення відпусток, проте в цей час виплата їй заробітної плати здійснювалась в повному обсязі. Вказане свідчить про зловживання позивачем своїм службовим становищем та, враховуючи, що основний бенефіціарний власник товариства є громадянином Турецької республіки та не володіє у повній мірі інформацією щодо вимог чинного законодавства України, він був позбавлений можливості належним чином перевіряти дії позивача щодо своєчасного та повного оформлення відпусток.

ТОВ Альпіне груп 03 березня 2020 року самостійно перерахувало на картковий рахунок позивача кошти в сумі 53648 гривень 24 копійки, що складається з компенсації за невикористані дні відпустки за період з 2017 року по 2019 роки у кількості 72 календарних днів у розмірі 45897 гривень 84 копійки, заробітної плати за лютий 2020 року в сумі 18675 гривень та індексації в розмірі 292 гривні 38 копійок, заробітної плати за березень 2020 року в сумі 1778 гривень 57 копійок. Нарахований та виплачений розмір заробітної плати розрахований із врахуванням середнього заробітку за період вимушеного прогулу на підставі ст. 117 КЗпП України.

Питання щодо наявності порушення трудового законодавства ТОВ Альпіне груп при звільненні позивача було предметом розгляду Головним управлінням Держпраці у Київській області на підставі скарги позивача. За результатами розгляду цієї скарги на підставі поданих товариством пояснень, Головне управління Держпраці у Київській області не вбачало порушень трудового законодавства під час звільнення ОСОБА_1 (а.с. 45-50).

Представник відповідача подала до суду заяву про застосування строку позовної давності. Зазначено, що позивач була звільнена 10 лютого 2020 року, а тому строк звернення до суду слід обраховувати саме з цієї дати. Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України такий строк становить три місяці. Перебіг строк звернення позивача за захистом своїх прав почався з 11 лютого 2020 року та закінчився 12 травня 2020 року. Разом з тим, позивач звернулась до суду з позовом лише 06 серпня 2020 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Посилання сторони позивача на застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України не відповідає фактичним обставинам справи. Суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних відпусток не визначені як заробітна плата ст. 94 та главою 7 КЗпП України. Крім того, на компенсацію за відпустку не нараховується єдиний соціальний внесок, а тому такі компенсації не можуть відноситись до заробітної плати. Просить відмовити в задоволенні позову з підстав пропущення строку звернення до суду (а.с. 144-146).

З відповіді на відзив представника позивача вбачається, що ОСОБА_1 в межах своїх повноважень директора товариства видала наказ № 1-К від 10 лютого 2020 року про її звільнення та нарахування їй грошової компенсації. Питання виконання зазначеного наказу покладається як на головного бухгалтера товариства, так і на новопризначеного загальними зборами учасників директора. Відповідно до протоколу № 0502/20 загальних зборів учасників ТОВ Альпіне груп від 05 лютого 2020 року вирішено питання про призначення на посаду директора товариства громадянина Турецької республіки ОСОБА_2 з 11 лютого 2020 року. Не володіння інформацією про вимоги чинного законодавством не звільняє від обов`язку здійснити належні виплати при звільненні. Позивач заперечує, що вона перебувала у відпустках у березні, квітні та вересні 2018 року, також у лютому та березні 2019 року. Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження факту її перебування у відпустках у ці періоди. Особливість діяльності ТОВ Альпіне груп було прийняття участі у виставках, у тому числі за кордоном. Крім того, основний постачальник сировини знаходиться у Туреччині. За таких обставин, якщо в період перебування позивача на посаді директора товариства мали місце поїздки за кордон, то це було пов`язано з робочими поїздками. Відповідачем нараховано компенсацію за невикористані дні відпустки лише за період з 2017 року по 2019 рік, а саме за 72 дні, що є неповним розрахунком. На підставі ст. 4 Закону України Про відпустки терміну давності для виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки не встановлено.

Заперечує проти заяви відповідача про застосування строку позовної давності до вимог позивача, оскільки останньою такий строк не пропущено. Частиною 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Крім того, після надходження коштів на її картку 03 березня 2020 року, вона 12 березня 2020 року подала скаргу до Головного управління Держпраці у Київській області щодо порушення вимог законодавства про працю. Листом від 23 квітня 2020 року повідомлено про тимчасове припинення проведення заходів державного контролю (нагляду). Крім того, з 12 березня 2020 року на території України встановлено карантин з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби Covid-19. У зв`язку з цим, до управління направлено адвокатський запит від 30 червня 2020 року щодо результату державного контролю. Листом від 07 липня 2020 року позивача повідомлено про те, що з пояснень керівника ТОВ Альпіне груп встановлено, що ним виконано усі обов`язки роботодавця перед ОСОБА_1 . Таким чином, висновок відповідача про те, що за результатами розгляду скарги на підставі поданих товариством пояснень, Головне управління Держпраці у Київській області не вбачало порушень трудового законодавства під час звільнення ОСОБА_1 , є надуманим (а.с. 154-164).

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що наказом ТОВ Альпіне груп № 1 від 28 січня 2004 року позивача було призначено на посаду директора (а.с. 84).

Відповідно до наказу ТОВ Альпіне груп від 10 лютого 2020 року позивача було звільнено за власним бажанням (а.с. 85).

З позову вбачається, що при звільненні з ОСОБА_1 не був проведений розрахунок належних коштів до виплати, що складає 127527 гривень 50 копійок.

03 березня 2020 року на особисту платіжну картку позивача надійшли кошти у сумі 53648 гривень 24 копійки, що підтверджується відомістю розподілу виплат від 03 березня 2020 року (а.с. 115).

Позивач не погоджується з виплатою такої суми, тому остання звернулась до суду за захистом своїх прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

З наданого позивачем розрахунку суми виплати при звільненні (а.с. 7-8) вбачається, що розмір заробітної плати за фактично відпрацьовані дні у лютому 2020 року з урахуванням індексації становить 4893 гривні 68 копійок.

Зазначену суму заробітної плати позивач й просить стягнути з відповідача.

З наданого відповідачем розрахунку належних позивачу виплат при звільненні (а.с. 126) встановлено, що заробітна плата за лютий 2020 року складає 18675 гривень та індексація - 292 гривні 38 копійок, заробітна плата за березень 2020 року - 1778 гривень 57 копійок.

Зазначені суми були виплачені позивачу, що підтверджується відомістю та не заперечується позивачем.

З відзиву на позовну заяву вбачається, що оскільки вказані суми були виплачені 03 березня 2020 року, то розмір заробітної плати був розрахований із виплатою середнього заробітку за весь час затримки на підставі ст. 117 КЗпП України.

Вбачається, що позивачу була виплачена загальна сума заробітної плати при звільненні навіть більше, ніж вона просить стягнути з відповідача.

За таких обставин, вимога про стягнення не виплаченої заробітної плати при звільненні задоволенню не підлягає.

Позивач також просить суд стягнути з відповідача компенсацію за невикористану відпустку.

З розрахунку відповідача вбачається, що компенсація за невикористані дні відпустки за період з 2017 року по 2019 роки у кількості 72 календарних днів становить 45897 гривень 84 копійки.

Позивач зазначає, що такий розрахунок компенсації за невикористані дні відпустки є не повним, оскільки охоплює лише період з 2017 року по 2019 рік. Разом з тим, вона працювала в ТОВ Альпіне груп з 2004 року та кількість не використаних нею днів відпустки за період з 2004 по 2020 роки складає 240 днів.

Сторона відповідача в якості заперечення щодо такої кількості не використаних позивачем днів відпустки посилається на те, що позивач не забезпечила належне оформлення наказів на щорічну відпустку та їх зберігання. Позивачем було здійснено значну кількість поїздок за кордон для відпочинку без оформлення відпусток, проте в цей час виплата їй заробітної плати здійснювалась в повному обсязі. Вказане свідчить про зловживання позивачем своїм службовим становищем та, враховуючи, що основний бенефіціарний власник товариства є громадянином Турецької республіки та не володіє у повній мірі інформацією щодо вимог чинного законодавства України, він був позбавлений можливості належним чином перевіряти дії позивача щодо своєчасного та повного оформлення відпусток.

Разом з тим, доказів на підтвердження вказаних обставин стороною відповідача суду не надано, заперечення ґрунтуються лише на поясненнях.

Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України від 22 лютого 2008 року № 33/13/116-08 відповідно до ст. 6 Закону України "Про відпустки" щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарні дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей (ст. 24 цього Закону).

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" встановлено види відпусток і визначено, які саме відпустки відносяться до щорічних:

- основна відпустка (ст. 6 цього Закону);

- додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону);

- додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону);

- інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Враховуючи зазначене, якщо працівник з якихось причин не скористався своїм правом на щорічну відпустку за кілька попередніх років (у т.ч. і за 2, 3, 4 чи більше років), він має право використати їх, а в разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток, визначених пунктом 1 частини першої ст. 4 Закону України "Про відпустки". Законодавством не передбачено терміну давності, після якого працівник втрачає право на щорічні відпустки, воно не містить заборони надавати щорічні відпустки у разі їх невикористання.

Відповідачем не спростований наданий позивачем розрахунок компенсації за невикористані дні відпустки.

Наданий ОСОБА_1 розрахунок компенсації за невикористані дні відпустки відповідає вимогам закону (а.с. 7-8).

З розрахунку вбачається, що загальна сума компенсації за невикористані дні відпустки становить 153525 гривень 60 копійок без вирахування податків. З цієї суми стягується податок на прибуток фізичних осіб у сумі 27634 гривні 61 копійки (153525,60 х 18 / 100 = 27634,61) та військовий збір у розмірі 2302 гривні 88 копійок (153525,60 х 1,5 / 100 = 2302,88).

За таких обставин, загальна сума компенсації за невикористані дні відпустки з вирахуванням податків складає 123588 гривень 11 копійок.

Стороною відповідача виплачено позивачу компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 45897 гривень 84 копійки.

Невиплачена сума компенсації становить 77690 гривень 27 копійок (123588,11 - 45897,84 = 77690,27).

Позивач просить суд стягнути з відповідача не виплачені кошти при звільненні у сумі 73879 гривень 26 копійок, що складаються з невиплаченої заробітної плати за лютий 2020 рік та компенсації за невикористані дні відпустки.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 68985 гривень 58 копійок (73879,26 - 4893,68 = 68985,58) компенсації за невикористані дні відпустки.

Позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день звернення до суду у сумі 87664 гривні 50 копійок.

Вбачається, що останніми повними відпрацьованими місяцями є грудень 2019 року та січень 2020 року. За грудень 2019 року заробітна плата становить 18899 гривень 91 копійка та за січень 2020 року - 18899 гривень 91 копійка, що підтверджується довідкою про заробітну плату від 07 жовтня 2020 року (а.с. 109).

Відповідно середньоденна заробітна плата становить 900 гривень ((18899,91 + 18899,91) / 42 дні = 900).

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України 29 січня 2014 року в справі № 6-144ц13.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів № 9 від 06 листопада 1992 року передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п. 3 розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 розділу 4 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Затримка розрахунку при звільненні відбулась в період з 12 лютого 2020 року по 06 серпня 2020 року та складає 121 робочий день. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 108900 гривень (900 х 121 = 108900).

Позивач просить суд стягнути з відповідача середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день звернення до суду з вирахуванням податку на прибуток та військового збору у сумі 87664 гривні 50 копійок.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Таким чином, стягненню з відповідача підлягає 87664 гривні 50 копійок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Представник відповідача подала до суду заяву про застосування строку позовної давності. Зазначено, що позивач була звільнена 10 лютого 2020 року, а тому строк звернення до суду слід обраховувати саме з цієї дати. Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України такий строк становить три місяці. Перебіг строк звернення позивача за захистом своїх прав почався з 11 лютого 2020 року та закінчився 12 травня 2020 року. Разом з тим, позивач звернулась до суду з позовом лише 06 серпня 2020 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Посилання сторони позивача на застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України не відповідає фактичним обставинам справи. Суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних відпусток не визначені як заробітна плата ст. 94 та главою 7 КЗпП України. Крім того, на компенсацію за відпустку не нараховується єдиний соціальний внесок, а тому такі компенсації не можуть відноситись до заробітної плати. Просить відмовити в задоволенні позову з підстав пропущення строку звернення до суду (а.с. 144-146).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

Офіційне тлумачення положення ч. 1 ст. 233 міститься в Рішенні Конституційного Суду № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року, зокрема, зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237 -1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

За таких обставин, до вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні застосовуютьяс положення ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Частиною 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 233 міститься в Рішеннях Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року, № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року.

Рішенням Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року встановлено, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

З рішення Конституційного Суду № 9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року вбачається, що В аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.

За таких обставин, до вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні та компенсації за невикористані дні відпустки застосовуються положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Вбачається, що наказ про звільнення був виданий позивачем, яка виконувала функції директора ТОВ Альпіне груп , 10 лютого 2020 року. Позов про стягнення коштів ОСОБА_1 направила поштою до суду лише 07 серпня 2020 року, хоча про невиплату всіх належних сум при звільненні їй було достовірно відомо.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідач порушив питання щодо застосування строку позовної давності та просив відмовити позивачу в задоволені її вимог з цих підстав.

Стороною позивача у відповіді на відзив зазначено в якості поважності причин пропуску строку позовної давності, що після надходження коштів на її картку 03 березня 2020 року, вона 12 березня 2020 року подала скаргу до Головного управління Держпраці у Київській області щодо порушення вимог законодавства про працю (а.с. 182-184). Листом від 23 квітня 2020 року її повідомлено про тимчасове припинення проведення заходів державного контролю (нагляду) (а.с. 186).

Крім того, з 12 березня 2020 року на території України встановлено карантин з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби Covid-19.

У зв`язку з цим, позивачем до Головного управління Держпраці у Київській області направлено адвокатський запит від 30 червня 2020 року щодо результату державного контролю. Листом від 07 липня 2020 року позивача повідомлено про те, що з пояснень керівника ТОВ Альпіне груп встановлено, що ним виконано усі обов`язки роботодавця перед ОСОБА_1 (а.с. 131-132).

За огляду на викладене, суд вбачає наявність правових підстав для поновлення позивачу пропущеного строку на звернення з позовом до суду в частині вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому заява відповідача про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає.

З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню частково.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10200 гривень.

Відповідно до частин 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача надано суду письмові докази.

22 квітня 2019 року між адвокатським бюро Стригун та Партнери та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги № 41 (а.с. 17-18).

Крім того, у матеріалах справи міститься свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Стригуна М.А., прейскурант надання правової допомоги (послуг), протокол попереднього розрахунку наданих послуг (зразок), акт наданий послуг (зразок), ордер на надання правової допомоги від ОСОБА_1 на ім`я Стригуна М.А. (а.с. 16, 19-24).

Надані позивачем протокол попереднього розрахунку наданих послуг та акт наданий послуг є зразками та адвокатом не заповнені.

Вбачається, що позивачем не надано суду доказів оплати нею наданих послуг, зокрема, квитанції про сплату витрат на правничу допомогу в розмірі 10200 гривень, а також детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, як це передбачено статтею 137 ЦПК України.

За таких обставин, вимога про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 10200 гривень задоволенню не підлягає.

З урахуванням задоволення позову та відповідно до ст. 88 ЦПК України, стягненню з відповідача на користь держави підлягає 1566 гривень 50 копійок судового збору.

Керуючись статтями 47, 115-117, 231, 232, 238 КЗпП України, Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати , Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів , статтями 3, 4, 12, 13, 76-81, 178, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю Альпіне груп (м. Київ, вул. Щорса, 31, оф. 103, код ЄДРПОУ 32826679) про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Альпіне груп (м. Київ, вул. Щорса, 31, оф. 103, код ЄДРПОУ 32826679) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 68985 гривень 58 копійок компенсації за невикористані дні відпустки та 87664 гривні 50 копійок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Альпіне груп (м. Київ, вул. Щорса, 31, оф. 103, код ЄДРПОУ 32826679) на користь держави 1566 гривень 50 копійок судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: