Постанова

від 08.11.2022 по справі 760/17332/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

єдиний унікальний номер справи: 760/17332/2020

номер апеляційного провадження: 22-ц/824/3778/2022

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 листопада 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Білич І.М.,

суддів: Коцюрби О.П., Слюсар Т.А.

при секретарі: Рагушіна І.В.

за участі: представника відповідача Бауман Ю.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Айдинян Анжели Василівни, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Альпіне Груп», на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15 листопада 2021 року, ухвалене під головуванням судді Солом`янського районного суду м. Києва Українця В.В.

у справі №760/17332/20 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альпіне Груп» про стягнення грошових коштів не виплачених при звільненні, -

в с т а н о в и л а:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ТОВ «Альпіне Груп» про стягнення невиплаченої заробітної платита середнього заробітку за весь період затримки розрахунку.

Позов обґрунтовано тим, що 05 лютого 2020 року на загальних зборах учасників ТОВ «Альпіне Груп» прийнято рішення про її звільнення з посади керівника товариства, та 12 лютого 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесені зміни про зміну керівника ТОВ «Альпіне Груп».

03 березня 2020 року їй були перераховані кошти у сумі 53 648,24 грн., інших виплат позивачу не здійснювалось. Тобто на час звільнення їй не виплачено заробітну плату за фактично відпрацьовані дні та компенсацію за невикористані дні відпустки.

Просила суд зобов`язати відповідача виплатити на її користь невиплачені при звільненні кошти у сумі 73 879,26 грн., а також середній заробіток за весь період затримки розрахунку у розмірі 87 664,50 грн.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва області від 15 листопада 2021 року позов задоволено частково, стягнуто 68 985,58 грн. компенсації за невикористані дні відпустки та 87 664,50 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Не погоджуючись з рішенням суду, адвокат Айдинян А.В., яка діяла в інтересах ТОВ «Альпіне Груп», подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила суд скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення вимог позову в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 як керівник ТОВ «Альпіне Груп» в межах своїх повноважень визначених Статутом товариства, особисто видавала наказ про своє звільнення і саме вона є відповідальною посадовою особою, яка повинна була провести розрахунок при звільненні у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України. Суди попередніх інстанцій, всупереч ст.ст. 76, 77 ЦПК України, не дослідили доводи та аргументи відповідача, які мають безпосереднє значення для правильного вирішення справи. Окрім того, у рішенні суд поновив строки для звернення до суду з власної ініціативи та визнав поважними причини, які за судовою практикою ВС не визнаються як поважні.

Відзив на апеляційну скаргу подано не було.

Представник відповідача підтримав подану апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити.

Позивач будучи належним чином повідомленим про день і час розгляду справи в судове засідання не з'явився. Представник ОСОБА_1 будучи також належним чином повідомленим про розгляд справи, втретє надіслав до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Колегія суддів, враховуючи строки розгляду справи та неодноразове відкладення судових засідань, вважала за можливе розглянути справу за їх відсутності в силу положень ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб що зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення не виплаченої заробітної плати при звільненні, суд керувався тим, що позивачу була виплачена загальна сума заробітної плати більша, ніж позивач просить стягнути.

Щодо компенсації за невикористану відпустку суд виходив з того, що відповідач не здійснив з позивачем повний розрахунок за невикористані дні відпустки за 2017-2019 роки у кількості 72 календарних дні, тому з відповідача підлягає стягненню компенсація за невикористані дні щорічної відпустки з урахуванням вимог ст. 24 ЗУ «Про відпустки».

Визначаючи суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції виходив із середньоденної заробітної плати позивача та кількості днів затримки.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, судом при розгляді справи було встановлено, що 28 січня 2004 року ОСОБА_1 було призначено на посаду директора ТОВ «Альпіне груп»та 10лютого 2020року звільнено за власним бажанням.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Відповідно ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У відповідності до ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 ЗУ«Про оплату праці» заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

За приписами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ст.ст. 76, 77, 79, 80, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

У позовній заяві позивач вказувала, що при звільненні їй не було виплачено заробітну плату за лютий 2020 року в сумі 4 893,68 грн., яку і просила суд стягнути на її користь.

Однак, відповідачем було надано суду розрахунок належних позивачу виплат при звільненні, згідно якого заробітна позивача плата за лютий 2020 року складає 18 675,00 грн. з індексацією - 292, 38 грн., заробітна плата за березень 2020 року - 1 778,57 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що 03 березня 2020 року перераховано на картковий рахунок позивача кошти в сумі 53 648,24 грн., які складаються з: 45 897,84 грн. компенсації за невикористану відпустку за період 2017-2019 роки у кількості 72 календарні дні; 18 675,00 грн. заробітної плати за лютий 2020 року та 292,38 грн. індексації; 1 778,57 грн. заробітної плати за березень 2020 року.

Вказана обставина підтверджується відомостями розподілу виплат ТОВ «Альпіне Груп» від 03 березня 2020 року.

З врахуванням викладеного колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову у цій часині є обґрунтованими, з огляду на те, що позивачу було виплачено суму заробітної плати при звільненні, яку вона просила стягнути.

Частиною 1 ст. 83 КЗпП України та ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи.

Розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Суд першої інстанції встановивши, що залишок невикористаної позивачем відпустки на день звільнення складає 240 календарних днів, обрахував 123 588,11 грн. компенсації, та стягнув з відповідача суму компенсації за невикористану відпустку, з врахуванням виплаченої компенсації, у розмірі 77 690,27 грн. (123 588,11 грн. - 45 897,84 грн.)

Суд першої інстанції, встановлюючи, що залишок невикористаної відпустки на день звільнення складав 240 календарних дні, виходив з того, що загальна кількість днів відпустки за період роботи позивача на посаді директора з 05 лютого 2004 року по 12 лютого 2020 року складає 384 дні, а кількість використаних днів відпустки - 144 дні, з яких: у 2008 році - 0 днів, у 2013 році - 15 днів.

В той же час колегія суддів вважає, що визначаючи розмір компенсації за невикористані щорічні основні відпустки за період роботи з 2004 року по 2020 рік, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що розрахунок компенсації за невикористані відпустки повинен здійснюватись, виходячи із 240 днів невикористаної щорічної відпустки.

Із наданих сторонами доказів, які були досліджені в судовому засіданні, вбачається, що відповідно до наказу №7-к від 24 травня 2013 року ОСОБА_1 надано щорічну відпустку з 31 травня 2013 року по 14 червня 2013 року, а згідно наказу №13-к від 05 липня 2013 року - з 12 липня 2013 року по 24 липня 2013 року.

Окрім того, відповідно до плану-графіку відпусток від 09 січня 2008 року ОСОБА_2 було заплановано відпустку з 04 липня 2008 року по 27 липня 2008 року, план підписано позивачкою двічі - як працівником і директором ТОВ «Альпіне Груп».

Як передбачено ч.10, 11 ст.10 ЗУ«Про відпустки» черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Статтею 80 КЗпП України передбачено випадки перенесення щорічної відпустки. Щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі: 1) порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки (ч.5 ст.79 цього Кодексу); 2) несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (ч.3 ст.115 цього Кодексу).

Відтак, за два тижні до встановленого графіком терміну власник або уповноважений ним органом зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки та у разі порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період.

Отже, ТОВ «Альпіне Груп» у 2008 році було затверджено план-графік відпусток на 2008 рік. При цьому позивачбула обізнана про визначений період початку відпустки, оскільки вона була ознайомлена із зазначеними графіками відпусток та була директором ТОВ «Альпіне Груп» на той момент. Жодних відомостей про те, чи не використана відпустка, чи перенесена на інший період, позивач суду не надала, і план-графік відпусток на 2008 ріквідміток таких не містить.

Тому за відпрацьований час на підприємстві ТОВ «Альпіне Груп» з 2004 року по 2020 рікпозивач використала 181 дні щорічної відпустки, з яких: у 2008 році - 24 дні, у 2013 році - 28 дні, а відтак залишок невикористаної відпустки на день звільнення складав 203 календарних дні.

Саме на відповідну кількість календарних днів щорічної основної відпустки розрахункового періоду за 2004-2020 роки помножену на середньоденну заробітну плату позивачки, що дорівнює 639,69 грн., з вирахуванням податку на прибуток фізичних осіб та військового збору, відповідачем повинно було виплачено позивачці компенсацію за невикористані відпустки при звільненні.

За таких обставин, загальна сума компенсації за невикористані дні відпустки з вирахуванням податків складає 104 534,94 грн.

Як встановлено вище, стороною відповідача виплачено позивачу компенсацію за невикористані дні відпустки в розмірі 45 897,84 грн.

Відтак, невиплачена сума компенсації має становити58 637,10грн.(104 534,94 грн.- 45897,84грн. = 58 637,10 грн.).

В цій частині доводи апеляційної скарги відповідача знайшли своє підтвердження.

У ст.117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції установив факт несвоєчасної сплати роботодавцем позивачу всіх належних йому при звільненні сум та стягнув 87 664,50 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правильно взято період затримки розрахункуз 12 лютого 2020 року по 06 серпня 2020 рокута середньоденна заробітна плата 900,00 грн.

В той же час, апеляційний суд не може погодитись з висновками суду першої інстанції щодо остаточного розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який стягнено у розмірі 87 664,50 грн.

У рішенні суд посилався на те, що з відзиву на позовну заяву вбачається, що 03 березня 2020 року відповідачем перераховано розмір заробітної плати із виплатою середнього заробітку за весь час затримки на підставі ст. 117 КЗпП України.

Як встановлено вище судом, заробітна плата за лютий 2020 року складала 18 675,00 грн. за 20 робочих днів. Заробітна плата за фактично відпрацьовані позивачем 5 днів у лютому 2020 року складає 4 668,75 грн. (18 675,00 грн. / 20 * 5).

03 березня 2020 року перераховано на картковий рахунок позивача 20 453,57 грн. заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відтак, відповідачем вже були виплачено відповідачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі15 784,82 грн. (20 453,57 грн. - 4 668,75 грн.).

Таким чином, стягненню з відповідача підлягало 71 879,68 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Однак, встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Проте за обставин цієї справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зроблено висновок, що «встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Апеляційний суд враховує, що заборгованість відповідача по виплаті невиплаченої суми компенсаціїза невикористану відпустку складає 58 637,10 грн; середній заробіток за затримку виплати компенсації за період з 12 лютого 2020 року по 06 серпня 2020 року становить 87 664,50 грн.; відповідачем у березні 2020 року виплачена заборгованість по заробітній платі, частина компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за затримку виплати. З вимогою про стягнення компенсації позивач звернуласьлише в серпні2020 року.

Вказані обставини дають апеляційному суду підстави для застосування принципу співмірності, який при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні полягає у пропорційності частки суми, на яку той мав право (задоволеної судом або визнаної позивачем), порівняно саме із середнім заробітком.

Виходячи із принципів справедливості та розумності, апеляційний суд приходить до висновку про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати інфляційних втрат у розмірі 58 637,10 грн., що є співмірним із сумою заборгованості.

Разом з цим, відповідачем вже перераховано позивачу середній заробіткок за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 15 879,68 грн. Таким чином, стягненню з відповідача підлягає42 757,42 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо тверджень відповідача, що ОСОБА_1 як керівник ТОВ «Альпіне Груп» в межах своїх повноважень визначених Статутом товариства, особисто видавала наказ про звільнення і саме вона є відповідальною посадовою особою, яка повинна була провести розрахунок при звільненні у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України.

Відповідно до п. 6.7.7 статуту ТОВ «Альпіне Груп» до компетенції директора, в тому числі, належить: організовує підготовку та виконання рішень загальних зборів учасників товариства та пред`являє звіти про їх виконання; організовує ведення бухгалтерського обліку та звітності товариства, складає та надає квартальні та річні звіти товариства на розгляд загальних зборів учасників; приймає на роботу та звільняє працівників товариства; забезпечує дотримання норм законодавства про працю, укладення від імені товариства трудових договорів (контракти, угоди) з працівниками, застосування заходів матеріального заохочення, накладення дисциплінарних та матеріальних стягнень.

Згідно із протоколом загальних зборів учасників ТОВ «Альпіне Груп» від 05 лютого 2020 року вирішено звільнити ОСОБА_1 з займаної посади директора товариства з 10 лютого 2020 року.

На виконання рішення загальних зборів учасників ТОВ «Альпіне Груп» ОСОБА_1 , в межах своїх повноважень, визначених Статутом товариства, видано наказ №1-К від 10 лютого 2020 року про звільнення ОСОБА_1 . Згідно пункту 2 якого ухвалено нарахувати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку.

Судом враховується те, що саме до повноважень позивача, як директора товариства, не відносилось здійснення належних розрахунків до виплати на день її звільнення, в тому числі забезпечення наявності грошових коштів на день її звільнення. Більше того, як вбачається з плану-графіку відпусток на 2008 рік, долученого до матеріалів справи, в ТОВ «Альпіне Груп» була визначена у штаті посада головного бухгалтера, до компетенції якого, зазвичай, і входять вказані обов`язки. Будь-яких доказів відсутності посади бухгалтера у товаристві на момент звільнення позивача та покладення на позивача зазначених обов`язків відповідачем не надано.

Більше того, апеляційний суд звертає увагу, що згідно приписів ст. 117 КЗпП України саме підприємство, установа, організація повинні виплати працівникові його середній заробіток за весь час затримки, незважаючи чи така затримка сталась з вини власника чи уповноваженого ним органу.

З огляду на викладене, апеляційний суд відхиляє вказані доводи скаржника у зв`язку з недоведеністю та необґрунтованістю.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідач порушив питання щодо застосування строку позовної давності.

Водночас суд дійшов висновку, що до вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні та компенсації за невикористані дні відпустки підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України. Разом з тим поновив позивачу пропущений строк на звернення з позовом до суду в частині вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненніз огляду на те, що 12 березня 2020 року позивач подала скаргу до Головного управління Держпраці у Київській області щодо порушення вимог законодавства про працю. Листом від 07 липня 2020 року позивача повідомлено про те, що з пояснень керівника ТОВ «Альпіне груп» встановлено, що ним виконано усі обов`язки роботодавця. Крім того, з 12 березня 2020 року на території України встановлено карантин з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби Covid-19.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.

Так, ч.1зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом із тим, у частині другій цієї статті зазначено, що в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проаналізувавши зміст ч. 2 ст. 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Відтак, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо поширення дії положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України на вимоги позивача про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні та компенсації за невикористані дні відпустки.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо поновлення позивачу пропущеного строку на звернення з позовом до суду в частині вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо цієї частини позову, яка стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то закінчення строку позовної давності припадає на 12 червня 2020 року, а саме період коли згідно Постанови КМ України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, який в подальшому Постановою КМ України № 1066 від 11 жовтня 2021 року продовжено до 31 грудня 2021 року.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» главу XIX «Прикінцеві положення КЗпП України» доповнено, зокрема, п. 1 такого змісту: «під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст.233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Таким чином, з огляду на приписи ст. 233 КЗпПУкраїни та встановлені судом обставини, а саме, дату звернення позивача із даними позовними вимогами до суду - 10серпня2020року, відсутні підстави для висновку про сплив строку позовної давності і до цієї частини заявлених вимог.

За наслідками розгляду апеляційної скарги, колегія суддів визнає обґрунтованими доводи скарги відповідача в частині неправильного визначення розміру заборгованості по компенсації за невикористані дні відпустки, яку слід визначити в сумі 58 637,10 грн., а також визначила обґрунтованою суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 42 757,42 грн. та обґрунтуванні поважності підстав пропуску строку позовної давності.

З урахуванням вище викладеного, рішення суду першої інстанції відповідно до приписів п. 3 ч. 1 статті 376 ЦПК України підлягає зміні в частині розміру стягнутих коштів.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367,368, 372, 374, 376, 382-384,387 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу адвоката Айдинян Анжели Василівни, яка діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Альпіне Груп» задовольнити частково.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 15 листопада 2021 року змінити в частині визначено розміру компенсації за невикористані дні відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альпіне Груп» (м. Київ, вул. Щорса, 31, оф. 103, код ЄДРПОУ 32826679) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсації за невикористані дні відпустки в розмірі 58 637,10 грн. та 42 757,42 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Суддя-доповідач:

Судді :