Постанова

від 10.11.2021 по справі 160/12941/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 160/12941/19

адміністративне провадження № К/9901/16479/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючого судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Дашутіна І.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Вітковської К.М.,

представника позивача Путрі А.П.,

представника відповідача Москалець Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року (суддя: Тулянцева І.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року (судді: Прокопчук Т.С., Шлай А.В., Круговий О.О.) у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства Дніпровський металургійний комбінат до Офісу великих платників податків Державної податкової служби, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Публічне акціонерне товариство Дніпровський металургійний комбінат (далі - ПАТ ДМК , позивач ) звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної податкової служби (далі - Офіс ВПП ДПС, відповідач). Правонаступником якого є Східне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24 вересня 2019 року №0007774606 та №0007764606.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року, позов було задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що позивачем були неправомірно віднесені до складу податкового кредиту суми за господарськими операціями з ТОВ БІЗНЕС-ПРОМ-КОМ , ТОВ ВТС-УКРСНАБПРОМ , ТОВ ІНДАСТРІАЛ СЕР ВІС КОМПАНІ , ТОВ МІА- УКРАЇНА ,ТОВ НОВІ ФЕРОТЕХНОЛОГІЇ , ПП СПЕЦ МОНТАЖНАЛАДКА ,ТОВ СЬОР-РЕФ ГРУП , ТОВ МЕТАЛУРГБУДСЕРВІС та ТОВ ДНІПРОБУДРЕМОНТ , оскільки господарські операції між вказаними суб`єктами господарювання не спрямовані на настання реальних наслідків та мають ознаки фіктивних.

Також відповідач вказав на те, що в разі списання товарно-матеріальних цінностей (далі - ТМЦ), в зв`язку з невикористанням їх в господарській діяльності, ПАТ ДМК зобов`язане було нарахувати податкові зобов`язання згідно з абзацом г пункту 198.5 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду, в якому відбувається їх списання.

Як підставу касаційного оскарження відповідач вказав п.1 ч.4 ст. 328 КС України, застосування судами попередніх інстанцій норми матеріального права при вирішенні цієї справи без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19.12.2019 по справі №804/1118/16, від 24.05.2019 по справі №816/4537/14 та від 25.06.2018 по справі №803/1923/13-а.

Позивач скористався своїм процесуальним правом та подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити скаргу відповідача без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки вважає доводи такої скарги безпідставними, а оскаржувані рішення - такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

05 листопада 2021 року на адресу суду надійшло клопотання відповідача про закриття провадження у справі, вмотивоване правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 вересня 2021 року по справі №905/2030/19, відповідно до якої вимога особи, щодо якої порушено справу про банкрутство, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення як майновий спір боржника, підлягає розгляду в межах провадження у справі про банкрутство з визначенням юрисдикційності розгляду такого спору господарському суду.

Представник позивача заперечила проти задоволення такого клопотання, обґрунтовуючи це тим, що спірні правовідносини виникли у межах публічно-правового спору у сфері нарахування та сплати податків, а не з приводу майнових питань, отже враховуючи суб`єктний склад сторін та зміст спірних правовідносин, спір щодо оскарження ПАТ ДМК податкових повідомлень-рішень є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Скасування ж судових рішень і закриття провадження у справі призведе до необхідності повторного подання тотожного позову.

Перевіривши наведені заявником обставини, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав до скасування судових рішень із закриттям провадження у справі, з огляду на таке.

Питання правових наслідків зміни судової практики щодо визначення юрисдикції певних категорій юридичних спорів вже неодноразово вирішувалося Верховним Судом як на рівні касаційних судів, так і на рівні Великої Палати Верховного Суду.

Вирішуючи питання наявності підстав до скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень, ухвалених відповідно до існуючих на час їх ухвалення юрисдикційних правил і їх тлумачення, суди виходили з такого:

Статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Отже, наведені положення абз. 2 ч. 1 ст. 354 КАС України необхідно застосовувати із врахуванням положень міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При визначенні місця рішень Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) в системі джерел вбачається доцільним підтримати загальновизнаний підхід стосовно того, що за своєю правовою природою рішення ЄСПЛ є актами тлумачення Конвенції, а отже, як і прямі норми Конвенції та протоколів до неї, мають переважне застосування, порівняно із нормами національного законодавства, відповідно до положень ч. 2 ст. 3 КАС України.

У практиці ЄСПЛ проблема спорів щодо підсудності (юрисдикції) розглядається через декілька правових категорій, які мають враховуватися судом у кожному конкретному випадку, а саме принцип правової впевненості , легітимні сподівання та правовий пуризм .

Окрім того, питання правової визначеності й передбачуваності є невід`ємною складовою верховенства права. У державі, яка керується принципом верховенства права, громадяни виправдано очікують, що вони можуть покладатися на попередні судові рішення в подібних справах, і таким чином можуть передбачати юридичні наслідки своїх дій чи бездіяльності.

ЄСПЛ неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності та при обставинах істотного і непереборного характеру (рішення у справі Проценко проти Росії , заява №13151/04, п.26); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи (рішення у справі Сутяжник проти Росії , зава №8269/02, п.38).

Крым того, ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі Буланов та Купчик проти України (Bulanov and Kupchik v. Ukraine, заяви № 7714/06 та № 23654/08), у якому ЄСПЛ установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади.

Право на справедливий суд, гарантоване статтею 6 Конвенції, є правом людини, якому кореспондує відповідний обов`язок держави. Складовою цього обов`язку є забезпечення незалежного, безстороннього суду, який створений та діє відповідно до закону. Саме держава повинна створити судову систему, яка здатна забезпечити право на справедливий суд.

Вищенаведені положення свідчать про те, що недотримання державою вимоги ч. 1 ст. 6 Конвенції щодо права на справедливий розгляд справи судом, встановленим законом , не може тлумачитися як таке, що вимагає скасування судового рішення і закриття провадження у справі, якщо порушено імперативні вимоги закону щодо юрисдикції суду.

Таким чином, якщо держава запроваджує спеціалізовану судову систему, то недоліки цієї системи, зумовлені нечіткістю правового регулювання та несталою судовою практикою, не повинні мати негативних наслідків для особи.

Відтак, скасування судового рішення з мотивів порушення юрисдикції всупереч волі особи, яка була учасником провадження, не забезпечує право людини на справедливий суд (постанова КАС ВС від 12.09.2019 по справі №826/6879/16).

Згодом такий підхід було підтримано ВП ВС у постанові від 21.09.2021 по справі №905/2030/19 (905/1159/20).

Таким чином, підстав до скасування судових рішень, ухвалених відповідно до існуючих на час їх ухвалення юрисдикційних правил і їх тлумачення, з мотивів порушення підсудності, колегія суддів не вбачає і вважає за необхідне розглянути касаційну скаргу по суті.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що Офісом ВПП ДФС проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПАТ ДМК з питань перевірки формування від`ємного значення податку на додану вартість (ПДВ) по декларації за травень 2019 року, за результатами якої складно Акт 16.08.2019 №101/28-10-46-06/05393043.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

- п.198.1, п. 198.2, абз. г) п. 198.5 ст. 198, п. 200.1, абз. в п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), внаслідок чого завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду по декларації з ПДВ за травень 2019 року на 10 928 344 грн.;

- п. 201.10 ст. 201 ПК України в частині відсутності виписки та не здійснення реєстрації податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних (відсутня реєстрація) в Єдиному реєстрі податкових накладних на суму 559 197 грн.

24 вересня 2020 року відповідачем на підставі вказаного акта були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0007774606 за формою В4 про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду, в сумі 10 912 787,00 грн.;

- №0007764606 за формою Н про застосування штрафу в розмірі 50% у сумі 279 598, 50 грн.

За наслідками адміністративного оскарження рішенням ДПС України про результати розгляду скарги від 06.12.2019 за вих. №12099/6/99-99-00-08-05-02 скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - без змін.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не наведено достатніх доводів та не подано належних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, доводили б невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків.

Окремо аналізуючи обґрунтованість висновків контролюючого органу щодо порушення ПАТ ДМК абз. г п.198.5 ст.198 ПК України, внаслідок заниження суми рядка 4.1. податкових зобов`язань з ПДВ за квітень-травень 2019 року на суму 559 197,00 грн, суди вказали на те, що позивач відніс вартість ТМЦ, на яку вони були уцінені, в рахунок собівартості самостійно виготовленої продукції, а, відтак, у нього відсутній обов`язок здійснювати нарахування податкових зобов`язань з ПДВ, виходячи з вартості придбання уцінених товарно-матеріальних цінностей.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14 статті 14 ПК України (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

За приписами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

За приписами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абзацу г пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися: в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Аналізуючи висновки судів попередніх інстанцій щодо порушення позивачем абзацу г пункту 198.5 статті 198 ПК України в частині заниження позивачем податкових зобов`язань на 559 197,00 грн, колегія суддів виходить з наступного.

Так, підставою до висновку про заниження позивачем податкових зобов`язань на означену вище суму в акті перевірки зазначено, що за даними головної книги, наданої ПАТ ДМК в ході проведення перевірки, у квітні та травні 2019 року на комбінаті проведено знецінення ТМЦ на суму 4946021 грн. В бухгалтерському обліку комбінату операцію зі знецінення ТМЦ відображено наступним чином: Дт 79102 (Фінансовий результат від реалізації готової продукції на внутрішньому ринку) Кт 90215 (Знецінення запасів визнаних непридатними за початковим призначенням). Відповідно до наданих ПАТ ДМК актів, причиною зменшення ціни, відповідно до наданих позивачем актів уцінки ТМЦ, є те, що за результатами проведеного огляду ТМЦ встановлено, що вони не відповідають початково визначеному призначенню та непридатні для споживання при виробництві продукції, ремонтних робіт, тобто відсутня можливість отримання економічної вигоди.

У свою чергу, за висновками податкового органу, в разі здійснення операції зі списання ТМЦ (в тому числі зіпсованих) вони починають використовуватись в операціях, що не є господарською діяльністю такого платника податку (абзац г пункту 198.5 статті 198 ПК України). Оскільки під час придбання ТМЦ (в тому числі зіпсованих) суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту, то, на думку контролюючого органу, ПАТ ДМК повинно не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду, в якому відбувається їх списання, здійснити нарахування податкових зобов`язань з ПДВ за основною ставкою, виходячи з вартості придбання таких ТМЦ (в тому числі зіпсованих), - в сумі 559 197,00 грн (з урахуванням складової операційних витрат, при придбанні яких нараховувався ПДВ).

Надаючи правову оцінку означеним висновкам податкового органу суди попередніх інстанцій виходили з того, що ПАТ ДМК є підприємством з повним металургійним циклом; основним видом його діяльності є виробництво чавуну, сталі та феросплавів (код КВЕД 24.10), а також оптова торгівля металами та металевими рудами (код КВЕД 46.72). Використання металобрухту є безпосередньо пов`язаним з господарською діяльністю позивача. З огляду на викладене суди визнали обґрунтованими аргументи позивача про те, що у даному випадку псування запасів не має наслідком їх втрату чи ліквідацію, а лише їх уцінку, зміну у статусі відображення в бухгалтерському обліку таких ТМЦ на ресурсоутримуючі відходи (металобрухт) та наступне пряме використання в господарській діяльності.

Так, судами з`ясовано, що вартість уцінених ТМЦ обліковано за переоціненою вартістю на рахунку ресурсоутримуючих відходів (металобрухт). З наданих позивачем доказів, а саме: роздруківки розшифрування балансового обліку витрати від основної та іншої діяльності ПАТ ДМК та витягу зі звіту про фінансові результати вбачається, що сума, на яку було уцінено ТМЦ, віднесена до складу собівартості реалізованої продукції.

За таких обставин справи колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про необґрунтованість тверджень контролюючого органу про те, що уцінені запаси використовуються в операціях, що не є господарською діяльністю Товариства.

Суди попередніх інстанцій також обґрунтовано зазначили про те, що донарахування податкових зобов`язань з ПДВ за правилами, визначеними пунктом 198.5 статті 198 ПК України, повинно здійснюватися лише у разі, якщо вартість запасів, на яку вони були уцінені, не включається до складу вартості оподатковуваних операцій з постачання (реалізації) самостійно виготовлених товарів/послуг.

Аналогічна позиція щодо застосування пункту 198.5 статті 198 ПК України при проведенні процедури уцінки запасів на підприємстві викладена й Державною фіскальною службою України у листі від 16 квітня 2018 року за №1600/6/99-99-15-03-02/1ПК.

Таким чином, оскільки позивач відніс вартість ТМЦ, на яку вони були уцінені, в рахунок собівартості самостійно виготовленої продукції, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що у позивача відсутній обов`язок здійснювати нарахування податкових зобов`язань з ПДВ, виходячи з вартості придбання уцінених товарно-матеріальних цінностей, як на тому наполягає відповідач.

Аналізуючи висновки судів попередніх інстанцій щодо реальності господарських операцій між позивачем ТОВ БІЗНЕС-ПРОМ-КОМ , ТОВ ВТС-УКРСНАБПРОМ , ТОВ ІНДАСТРІАЛ СЕР ВІС КОМПАНІ , ТОВ МІА- УКРАЇНА ,ТОВ НОВІ ФЕРОТЕХНОЛОГІЇ , ПП СПЕЦ МОНТАЖНАЛАДКА ,ТОВ СЬОР-РЕФ ГРУП , ТОВ МЕТАЛУРГБУДСЕРВІС та ТОВ ДНІПРОБУДРЕМОНТ , колегія суддів виходить з наступного.

За змістом акту перевірки вбачається, що ПАТ ДМК здійснено безпідставне документальне оформлення нереальних господарських операцій із вищенаведеними контрагентами у перевірений період. Такі висновки ґрунтуються на підставі неможливості встановлення походження товару за ланцюгом постачання; недостатності трудових ресурсів та технічних матеріальних ресурсів (основних фондів) у контрагентів за ланцюгом постачання; наявності кримінальних проваджень, фігурантами яких є контрагенти постачальників позивача; невідповідності між наданими документами та відомостями баз даних АІС Податковий блок , що, на думку відповідача, у своїй сукупності може свідчити про неможливість здійснення контрагентами фінансово-господарської діяльності в розумінні пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України та частин 1, 2 ст.3 Господарського кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем з контрагентами укладені договори про поставку ТМЦ, та виконання робіт, в тому числі:

з ТОВ БІЗНЕС-ПРОМ-КОМ договір від 08.01.2015 №15-0042-02 про поставку вогнетривкої продукції;

з ТОВ ВТС-УКРСНАБПРОМ договір від 09.08.2017 №17-0547-012-0042-02 про поставку вогнетривкої продукції;

з ТОВ ІТ-БІЗНЕС ГРУП договір від 01.04.2015 № 15-0839-02 про виконання розвантажувальних та інших робіт (згідно з угодою про зміну сторони договору №1 від 01.12.2017 виконання договору здійснювалось ТОВ ІНДАСТРІАЛ СЕРВІС КОМПАНІ );

з ТОВ МІА Україна договір від 04.10.2018 №18-1089-02 стосовно придбання бірок та термотрансферної стрічки для маркування металопрокату;

з ТОВ НОВІ ФЕРОТЕХНОЛОГІЇ договір від 22.06.2018 №18-0679-02 про виконання робіт з поточного ремонту та технічного обслуговування основних засобів, а саме: з поточного ремонту розливних машин №1, 2, 5 , ДП-9 підбункерне приміщення, повітронагрівачів № 2, 3 шибера дуття доменної печі № 9, повітронагрівача № 1 шибера дуття доменної печі № 12 в доменному цеху;

з ПП СПЕЦМОНТАЖНАЛАДКА договір від 25.08.2015 №15-1332-02 про виконання робіт з капітального ремонту основних виробничих фондів , а саме: з капітального ремонту (реконструкції) газовідвідного тракта конвертера № 2, конверторний цех, з капітального ремонту, монтажу обладнання КВПіА для визначення та відображення теплозйому з проектованих сталевих холодильних плит заплічників та 1-4, рядів шахти ДП-1М доменного цеху, з капітального ремонту, монтажу обладнання КВПіА доменної печі № 1м доменного цеху, з капітального ремонту, монтажу обладнання КВПіА вузла підвищеного тиску ДП 1-м для очищення доменного газу газового цеху;

з ТОВ СЬОР-РЕФ ГРУП договір від 22.05.2019 №19-0624-02 поставки бірки полімерної в асортименті;

з ТОВ ДНІПРОБУДРЕМОНТ договори підряду, а саме: договір підряду від 27.07.2018 №18-0844-02 з капітального ремонту основних виробничих фондів позивача; договір від 27.07.2018 підряду №18-0844-02 на поточні ремонти та технічне обслуговування основних виробничих фондів позивача; договір підряду від 11.11.2016 №16-1295-02 з ліквідації основних виробничих фондів замовника;

з ТОВ МЕТАЛУРГБУДСЕРВІС договір від 05.02.2019 №19-0100-02 про виконання електромонтажних робіт по підключенню штовхача ТМ 16 в доменному цеху ДП 12.

На підтвердження реального здійснення спірних господарських операцій та правомірності формування податкового кредиту та витрат за такими операціями позивачем були надані: специфікації, рахунки-фактури, прибуткові ордери по кожній поставці окремо, видаткові накладні, які містять відмітки проходження (завезення) товару через контрольно-пропускні пункти ПАТ ДМК із фіксацією дати та часу завезення товару на територію комбінату; товаротранспортні накладні, записи в журналах ТОВ Охорона-холдинг обліку в`їзду/виїзду автотранспорту постачальників з товаром (ввезення-вивезення ТМЦ) КПП-5, КПП-3, акти прийому виконаних робіт, платіжні доручення на оплату, за результатами яких постачальниками виставлено податкові накладні, що зареєстровані контролюючим органом в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Проаналізувавши надані позивачем первинні бухгалтерські та інші документи суд першої інстанції дійшов висновку, що такі відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , мають всі необхідні реквізити, розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі підприємства та спрямованість його дій на отримання реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентами. При цьому судами враховано, що відповідач не вказує на будь-які зауваження до форми та змісту вказаних документів.

У свою чергу, контролюючим органом, за висновками судів, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку або можливої фіктивності його постачальників, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення ПАТ ДМК спірних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект, тощо.

При цьому судові інстанції цілком об`єктивно визнали необґрунтованим посилання контролюючого органу на наявну в нього податкову інформацію як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку.

Аналізуючи доводи податкового органу щодо відсутності у контрагентів позивача, на думку податкового органу, необхідної кількості штатних та найманих працівників та власного та/або орендованого спеціального обладнання та техніки для виконання такого роду поставок та робіт, колегія суддів враховує, що Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем (замовником).

Так у постанові від 03.09.2019 у справі №810/3790/17 Верховний Суд вказав, що висновки про відсутність у контрагентів (по ланцюгу постачання) трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в базі даних ДФС, проте податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган.

До того ж, стверджуючи про порушення контрагентами податкового законодавства, контролюючий орган повинен був провести зустрічні звірки з метою документального підтвердження спірних господарських відносин, а також підтвердження виду, обсягу, характеру операцій та повноти розрахунків, для з`ясування їх реальності та правомірності відображення в обліку платника податків. Проте, доказів проведення перевірок та/або зустрічних звірок щодо контрагентів позивача матеріали справи не містять.

Окрім того, суд зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів.

Тобто, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагентів може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності за такими операціями.

Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

У зв`язку з викладеним колегія судів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що позивачем підтверджено факт реальності господарських операцій з ТОВ БІЗНЕС-ПРОМ-КОМ , ТОВ ВТС-УКРСНАБПРОМ , ТОВ ІНДАСТРІАЛ СЕР ВІС КОМПАНІ , ТОВ МІА- УКРАЇНА ,ТОВ НОВІ ФЕРОТЕХНОЛОГІЇ , ПП СПЕЦ МОНТАЖНАЛАДКА ,ТОВ СЬОР-РЕФ ГРУП , ТОВ МЕТАЛУРГБУДСЕРВІС та ТОВ ДНІПРОБУДРЕМОНТ у період, що перевірявся, а наявні в матеріалах справи документи містять достатні дані про їх зміст, характер та учасників, тобто підтверджують факт здійснення таких операцій.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що судами попередніх інстанцій ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права та недотриманням норм процесуального права, із вказівкою про незастосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду за подібних, на його переконання, правовідносин.

Однак, при цьому посилається на правові позиції Верховного Суду, пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування апеляційним судом у цій справі норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду.

Щодо послань відповідача на постанову Верховного Суду від 09.12.2019 по справі №804/1752/17, колегія суддів зазначає, що така не містить будь-яких фактів, які б були обов`язковими до врахування судом у цій справі, а, отже, не має преюдиційного характеру в розумінні статті 78 КАС України.

Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та в наведеному скаржником рішенні суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення.

Отже, доводи скаржника у розрізі підстав касаційного оскарження зводяться до незгоди із правовою оцінкою наданим позивачем доказам, однак, такі доводи відповідно до статті 341 КАС України виходять за межі касаційного перегляду і не є свідченням неправильного застосування судами положень ПК України.

З урахуванням викладеного, колегією суддів КАС ВС не встановлено підстав до скасування оскаржуваних судових рішень, передбачених частиною першою, другою статті 351, частинами другою, третьою статті 353 КАС України.

Керуючись статтями 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року залишити без змін, а касаційну скаргу Східного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

І.В. Дашутін

Повний текст постанови виготовлено 15 листопада 2021 року.