Постанова

від 15.11.2021 по справі 466/4651/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/4651/20 Головуючий у 1 інстанції: Єзерський Р.Б.

Провадження № 22-ц/811/2379/21 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 листопада 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Савуляка Р.В.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,

за участі секретаря: Савчук Г.В.,

без участі сторін, розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 05 травня 2021 року у справі за позовом за позовом Галицької окружної прокуратури м. Львова, в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки,-

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 05 травня 2021 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 на користь Львівської міської ради, ЄДРПОУ 04055896, місцезнаходження: м. Львів, пл. Ринок, 1 - 47211 (сорок сім тисяч двісті одинадцять) грн., 90 коп. безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 на рахунок №35211093000774 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, отримувач - Львівська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ: 02910031 сплачений судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн., 00 коп..

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції невірно трактовано положення ст. 92 та ст. 120 ЗК України, що призвело до помилкових висновків про те, що земельна ділянка не перебуває у відповідача у праві постійного користування.

Зазначає, що до набувача приміщення переходить право постійного користування земельною ділянкою, на якій воно розміщене на тих самих умовах і в тому самому обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Стверджує, що відповідач користувалась ділянкою на праві постійного користування, а тому відсутні підстави для застосування положень ст. 1212 ЦК України, і як наслідок - підстави для задоволення позову.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи судом апеляційної інстанції проведено без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно даних Реєстру прав власності на нерухоме майно, 08 листопада 2012 року ОСОБА_3 набув на праві приватної власності будівлю цеху №6, загальною площею 1 192, 7 кв.м, по АДРЕСА_2 (номер об`єкта в РПВН 943008, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1788668646101).

Підстава виникнення права власності - свідоцтво №2998 від 02 листопада 2012 року, посвідчене приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дулик М.Б.

В подальшому, 18 березня 2019 року, ОСОБА_3 відчужив вказане нерухоме майно ОСОБА_1 на підставі договору дарування, серія та номер 224 від 18 березня 2019 року, посвідченого приватним нотаріусом ЛМНО Косаняк С.С.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 18 березня 2019 року зареєстровано право приватної власності відповідача на будівлю цеху №6, загальною площею 1 215, 0 кв.м, по АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1788668646101).

01 грудня 2016 року Львівською міською радою прийнято ухвалу №1334 Про надання гр. ОСОБА_3 дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки на АДРЕСА_2 , площею 0,1376 га, кадастровий номер 4610137500:04:003:0030 для обслуговування будівлі цеху за рахунок земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відтак, в період часу з 18 березня 2019 року і по даний час, відповідач є власником будівлі, по АДРЕСА_2 , що знаходяться на земельній ділянці площею 0,1376 га за кадастровим №4610137500:04:003:0030.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомості щодо земельної ділянки за кадастровим №4610137500:04:003:0030 - відсутні.

Згідно інформації Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради №2403-5587 від 09 листопада 2018 року, ОСОБА_3 до міської ради щодо затвердження документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки на АДРЕСА_2 , не звертався, договір оренди вказаної земельної ділянки не укладено.

Відповідно до інформації Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради №2403-вих-41072 від 02 червня 2020 року рішень про надання дозволу ОСОБА_1 на виготовлення документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки на АДРЕСА_2 не приймалось, договір оренди землі не укладався.

За результатами здійснення представницької діяльності Львівською місцевою прокуратурою №2 Львівської області встановлено, що згідно даних публічної кадастрової карти України, інформації Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради щодо чинних договорів оренди землі на території Шевченківського району м. Львова та даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, серед інших, земельна ділянка за кадастровим №4610137500:04:003:0030 є сформованою та перебуває у комунальній власності Львівської міської ради, однак, право оренди на вказану земельну ділянку не оформлено.

Відтак, місцевою прокуратурою скеровано лист за вихідним №06/10-3786вих18 від 04 вересня 2018 року на адресу Львівської міської ради щодо надання інформації про перебування, зокрема, вказаної земельної ділянки в оренді з наданням підтверджуючих документів, а у разі відсутності, місцева прокуратура просила повідомити про нарахування збитків за користування зазначеною земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Листом Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради №2403-5587 від 09 листопада 2018 року, останнє, зокрема, зазначило, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №623 від 15 червня 2018 року затверджено положення про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам. При цьому зазначено, що склад комісії не затверджено.

В подальшому, листом місцевої прокуратури №04/10-2539вих-19 від 12 червня 2019 року, Львівську міську раду черговий раз інформовано про факт використання земельної ділянки по АДРЕСА_2 без правовстановлюючих документів з прохання винести на засідання комісії питання щодо нарахування збитків.

Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради листом №2403-3514 від 14 серпня 2019 року, інформувало місцеву прокуратуру про те, що Управлінням здійснено попередній розрахунок суми збитків недоотриманих коштів міським бюджетом з плати за землю внаслідок використання земельної ділянки без документів, які підтверджують право користування.

При цьому, Управлінням зазначено, що у зв`язку із змінами в персональному складі комісії щодо визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, попередній розрахунок суми збитків недоотриманих коштів міським бюджетом з плати за землю внаслідок використання земельної ділянки без документів, які підтверджують право користування буде винесено на засідання зазначеної комісії після внесення змін до рішення виконавчого комітету від 15.06.2018 №623 Про затвердження Положення про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам .

В подальшому, 29 листопада 2019 року Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради листом №2403-5282, інформувало місцеву прокуратуру про те, що на засіданні комісії щодо визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 12 листопада 2019 року вирішено інформувати місцеву прокуратуру №2 про зміну власника земельної ділянки на АДРЕСА_2 .

07 травня 2020 року місцевою прокуратурою за № 14.35/04-17-1958вих-20 на адресу Львівської міської ради скеровано черговий лист, в якому прокуратура просила зокрема надати інформацію щодо вжитих заходів Львівською міською радою та державними органами щодо укладення договорів оренди/стягнення коштів/нарахування збитків/вжиття інших заходів до відповідача.

Листом Управління земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради №2403-вих-41072 від 02 червня 2020 року останнє інформацію щодо вжитих заходів не надало.

Відповідно до пункту 3 частини першої ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За змістом пункту 3 частини першої ст.131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

У пункті 3 частини першої ст. 131-1 Конституції України міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді.

Згідно ч. 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором в суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно п. 1 ч. 6 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Правовий аналіз змісту частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

За змістом наведених норм Конституції України, Закону України "Про прокуратуру" та ЦПК України, прецедентних рішень Європейського суду, ключовим для застосування конституційної норми щодо можливості прокурора здійснювати представництво інтересів держави в суді є поняття "інтерес держави" та забезпечення судом гарантій ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року стосовно права кожного на справедливий суд в аспекті рівності сторін у доступі до суду.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

З огляду на те, що відповідно до Закону України Про органи місцевого самоврядування Львівська міська рада уповноважена державою здійснювати відповідні функції щодо охорони та використання земельних ресурсів, які перебувають і є об`єктами права власності Українського народу, тому остання є матеріальним позивачем у справі. При цьому Львівська міська рада до цього часу не вживає заходів щодо стягнення з відповідачів збитків, що порушує інтереси держави.

З урахуванням вищенаведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що прокурор у позові обґрунтував наявність "інтересів держави" у вигляді використання земельної ділянки відповідачем, без оформлення документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою відповідно до закону, чим було спричинено втрату місцевого бюджету у виді неодержаного доходу, тобто збитки місцевій громаді в особі Львівської міської ради. З урахуванням наведених норм права, таке обґрунтування відповідає розумінню "інтересів держави", тому суд мав підстави вважати, що позов прокурора має на меті захист суспільних інтересів, якими опікується держава.

Крім того, відповідно до п. 8 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

Згідно зі ст.143 Конституції України, носієм права комунальної власності є територіальні громади, які здійснюють правління майном безпосередньо, або через утворені ними органи місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст.62 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні встановлено, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економічним, ефективним витраченням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб.

Внаслідок використання відповідачем земельної ділянки без укладення договору оренди землі, територіальна громада міста Львова в особі Львівської міської ради позбавлена можливості отримати дохід у такому розмірі від надання земельної ділянки в оренду, чим порушені охоронювані законом права та інтереси Львівської міської ради, як позивача щодо неодержаних грошових коштів у розмірі орендної плати за землю.

Аналогічна правова позиція узгоджується з постановами Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі №922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15 та від 12.04.2017 у справі № 922/207/15.

Судом встановлено відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав на вказану земельну ділянку, таким чином, з урахуванням ст.ст. 12, 83 Земельного Кодексу України, земельна ділянка 0,1376 га за кадастровим номером 4610137500:04:003:0030, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 перебуває у власності територіальної громади м. Львова.

Відповідач використовує земельну ділянку без виникнення права власності/ користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до статті 125 Земельного кодексу України.

Згідно з інформацією відділу Держгеокадастру у м. Львові, наданою листом від 19 травня 2020 року №0-13-0.37-271/109-20 та доданим витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, нормативна грошова оцінка земельної ділянки за кадастровим №4610137500:04:003:0030, площею 1376 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 , у 2019-2020 роках становить - 1 198, 47 грн. за 1 кв.м., відтак, вартість всієї земельної ділянки становить: 1 198, 47 грн. х 1 376 кв.м = 1 649 094, 72 грн.

Пунктом 1 ухвали Львівської міської ради №1995 від 25 травня 2017 року Про затвердження Порядку продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові затверджено Порядок продажу земельних ділянок комунальної власності та нарахування орендної плати за землю у м. Львові.

Згідно з п.7.5.1. вказаного Порядку, річний розмір орендної плати встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за винятком коли розмір орендної плати за землю визначений ухвалою міської ради про передачу земельної ділянки в оренду або протоколом аукціону ( у разі набуття права оренди на земельну ділянку на конкурентних засадах) та для земельних ділянок використання яких вказано у пунктах 7.6 - 7.16 цього Порядку.

Згідно наданого місцевою прокуратурою розрахунку за період з 18 березня 2019 року по 31 грудня 2019 року та 01 січня 2020 року по 29 лютого 2020 року розмір безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати ОСОБА_1 за використання земельної ділянки під будівлею цеху №6, загальною площею 1215,0 кв.м по АДРЕСА_2 у порушення вимог земельного законодавства складають 47211,90 грн.

Водночас, згідно інформації Личаківського управління Головного управління ДПС у Львівській області №4429/9/55.05 від 26 травня 2020 року, земельний податок та орендна плата за землю за користування земельною ділянкою ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 , площею 0,1376 га, за кадастровим №4610137500:04:0023:0030 не нараховувалась та не сплачувалась.

Так, відповідно до розрахунку місцевої прокуратури за період з 18 березня 2019 року по 31 грудня 2019 та 01 січня 2020 року по 29 лютого 2020 року розмір орендної плати в місяць, який підлягав сплаті, становив 4122,73 грн., який складається з нормативної грошової оцінки - 1649094,72 грн., ставки річної орендної плати - 3,00%, розрахунку орендної плати, що підлягає сплаті (4122,73 грн. :31 день березня х 14 днів березня + 9 місяців 2019 року х 4122,73 = 38966,44 грн. та 4122,73 х 2 = 8245,46 грн. (за період з 01.01.2020 по 29.02.2020), що разом становить суму у розмірі 47211,90 грн.

Тобто, за період з 18 березня 2019 року по 31 грудня 2019 року та 01 січня 2020 року по 29 лютого 2020 року ОСОБА_1 мала би сплатити до бюджету 47211,90 грн.

Загальна сума безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів складає 47211,90 грн. Саме цю суму не отримав позивач, але міг би отримати в разі укладення між ним і відповідачем договору оренди землі.

За таких обставин матеріалами справи підтверджений факт використання відповідачем земельної ділянки без достатньої правової підстави.

Правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.

Виходячи зі змісту зазначеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

Як вбачається із положень статті 120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Судом встановлено, що відповідач правомірно володіє будівлею цеху №6, загальною площею 1215,0 кв. м, розташованої на земельній ділянці по АДРЕСА_2 . Проте відповідне право щодо вказаної земельної ділянки за відповідачем не зареєстровано.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Позивач, звертаючись до суду з відповідним позовом, як на правову підставу своїх вимог послався на положення статей 1212-1214 Цивільного кодексу України, а обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення 47211,90 грн., зауважив, що ця сума є сумою несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки, яка перебуває у власності Львівської міської ради, без укладення договору оренди за період з 18 березня 2019 року по 31 грудня 2019 року та 01 січня 2020 року по 29 лютого 2020 року, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості отримати дохід у такому розмірі від здачі спірної земельної ділянки в оренду, чим позивачеві завдано збитки у виді неодержаної орендної плати за землю.

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Згідно статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Відповідно до ст. 141 ЗК України, підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Судом правильно відхилено доводи відповідача ОСОБА_1 з приводу того, що право користування земельною ділянкою закріплено за Львівським взуттєвим виробничо-торговельним підприємством Прогрес , що суперечить ст. 141 ЗК України, оскільки право будь-кого із попередніх користувачів було припинено з часу переходу права на будівлю і споруду, зокрема, відповідача ОСОБА_1 у власності якої знаходиться АДРЕСА_3 , який знаходиться на спірній земельній ділянці.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі"оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Частиною 1ст. 15 Закону України "Про оренду землі"визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Таким чином, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшили вартість власного майна, а позивач (потерпілий) втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачами за рахунок позивача.

Згідно з ч. 2ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, обов`язок сплатити суму безпідставного збагачення виникає в силу самого факту такого збагачення і не залежить від того чи стало воно результатом поведінки набувача чи потерпілого або третіх осіб, або сталось поза волею останніх. При цьому має значення лише сам об`єктивний результат: наявність безпідставного збагачення.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За змістом пункту 4 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовується також до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності.

На відміну від зобов`язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за пунктом 4 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України вина не має значення, оскільки важливий сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Відповідно до ст.1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Судом встановлено, що відповідач, правомірно володіючи майном - будівлею, користується спірною земельною ділянкою.

Оскільки відповідач не є власником спірної земельної ділянки та, як вже було зазначено судом, не може бути постійним землекористувачем, а тому, не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку. Таким чином єдиною формою здійснення оплати за користування спірною земельною ділянкою для відповідача є орендна плата.

Частиною 14.1.136 ст.14 Податкового кодексу України передбачено, що орендна плата за земельні ділянки комунальної власності це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

При цьому, відповідач належних дій, спрямованих на оформлення права власності або права на постійне землекористування вказаною ділянкою не вчинив.

Та з часу виникнення права власності на нерухоме майно у відповідача виник й обов`язок укласти та зареєструвати договір оренди на спірну земельну ділянку.

Протягом тривалого часу цього обов`язку відповідач не виконував, а отже без законних підстав зберіг у себе майно - кошти за оренду землі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 року по справі № 3-1345гс16.

Із розрахунку недоотриманого доходу, долученого до матеріалів справи, вбачається, що даний розрахунок здійснено з урахуванням загальної площі земельної ділянки, що фактично зайнята відповідачем. Вказаний розрахунок зроблений прокурором за період використання відповідачем земельної ділянки у період з 18 березня 2019 року по 31 грудня 2019 року та 01 січня 2020 року по 29 лютого 2020 року у сумі 47211,90 грн.

Таким чином, відповідач, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшила свої доходи, а позивач втратив належне йому майно - кошти від орендної плати.

Отже, відповідні кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в порядку ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 та від 25.05.2018 у справі №922/3413/17.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про підставність та обґрунтованість позовних вимог, відповідач ОСОБА_1 , як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегла у себе кошти, які мала заплатити за користування землею, зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення немає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також, відповідно до практики ЄСПЛ, зокрема у справі Гарсіа Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain) від 21.01.1999 року (заява 30544/96), п. 26: …при відхиленні скарги апеляційний суд може в принципі просто схвалити обґрунтування рішення суду нижчого суду… .

Зважаючи на вказане колегія суддів вважає за можливе в цілому схвалити мотиви суду першої інстанції щодо розгляду усіх позовних вимог, викладені в оскаржуваному рішенні, вважаючи такі належними та відповідними до встановлених обставин, що мають значення та вимог закону, без додаткового дублювання.

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 05 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 15 листопада 2021 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Мікуш Ю.Р.

Приколота Т.І.