Постанова

від 03.11.2021 по справі 707/815/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 707/815/19

провадження № 61-7620св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів : Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Тубільцівська сільська рада Черкаського району Черкаської області ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Йосипаки Ольги Іванівни на постанову Черкаського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Бондаренка С. І., Вініченка Б. Б., Новікова О. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , Тубільцівської сільської ради Черкаського району Черкаської області про продовження строку позовної давності, визнання неправомірним та скасування рішення Тубільцівської сільської ради в частині надання у власність земельних ділянок по фактичному користуванню, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Позовні вимоги мотивовано тим, що вона є власником житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 29 квітня 2004 року. На підставі рішення Тубільцівської сільської ради від 08 грудня 2016 року їй надано в довгострокову оренду строком на 49 років з подальшим правом викупу земельну ділянку за вказаною адресою, площею 0,1187 га.

Відповідач ОСОБА_2 є власником житлового будинку по

АДРЕСА_2 . Між домоволодіннями сторін постійно існував прохід до річки Рось, проте в 2019 році відповідач закрив прохід до річки Рось, пояснивши, що вказана земельна ділянка належить йому на праві власності.

Відповідно до інформації, отриманої з міськрайонного управління держгеокадастру у Черкаському районі, їй стало відомо, що дійсно спірна земельна ділянка надана у приватну власність ОСОБА_2 відповідно до рішення Тубільцівської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 07 грудня 2011 року № 13-5/IV Про розгляд заяв громадян по земельних питаннях і ним отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 187687 від 01 червня 2012 року.

Підставою позову позивач зазначала те, що вона не підписувала акт погодження меж відповідачу, проте 16 липня 2020 року подала заяву про зміну підстави позову, в якій також заперечила підписання акта погодження меж, а також зазначала, що відповідачем порушуються її права на прохід та проїзд до річки Рось, оскільки приватизована ним земельна ділянка включає в себе прохід та проїзд між їхніми домоволодіннями, що суперечить частині четвертій статті 83 ЗК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 03 грудня

2020 року у складі судді Тептюка Є. П. в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка на момент передачі у власність відповідачеві не мала статусу земель загального користування, не перебувала у користуванні ОСОБА_1 і попередніх власників належного їй домоволодіння, жодним чином не обмежує її доступ до орендованої земельної ділянки, ніколи не використовувалася як проїзд загального користування, перебуває за межами прибережної захисної смуги.

Також суд першої інстанції виходив з того, що на час отримання позивачкою в оренду в 2017 році земельної ділянки в АДРЕСА_1 , спірна земельна ділянка вже була передана у приватну власність відповідача і на момент передачі її у власність спір між суміжними власниками був відсутній. ОСОБА_1 , власноручно підписавши акт погодження меж, фактично не заперечувала проти передачі у власність відповідачу спірної земельної ділянки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 03 грудня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.

Визнано неправомірним та скасовано рішення Тубільцівської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 07 грудня 2011 року №13-5/IV в частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,3249 гектарів для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 7124987500:02:002:0537.

Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №187687 від 01 червня 2012 року.

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,3249 гектарів, кадастровий номер 7124987500:02:002:0537 для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Припинено право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,3249 гектарів, кадастровий номер 7124987500:02:002:0537, для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що між домоволодіннями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на момент приватизації останнім земельної ділянки був розташований проїзд, який відповідно до статті 83 ЗК України належав до земель загального користування населеного пункту, а тому не міг передаватися у приватну власність. Позивач, будучи власником житлового будинку, розташованого в селі Хрещатик , має право користуватися зокрема й землями загального користування даного населеного пункту, відтак передання проїзду за рішенням органу місцевого самоврядування у власність відповідача порушує її право на користування такою землею.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У травні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Йосипаки О. І. на постанову Черкаського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 жовтня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Йосипака О. І., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник також зазначає порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не враховано, що спірний проїзд існував тимчасово та не був в загальному користуванні, оскільки його тимчасово використовував лише користувач земельної ділянки - Лозівський рибколгосп Червоний жовтень до 1976 року для побудови клубу. В подальшому, після побудови будівель і відкриття основного проїзду (загального) даною земельною ділянкою продовжив користуватися батько відповідача. Наразі земельна ділянка, яка перебувала у користуванні Лозівського рибколгоспу Червоний жовтень , перебуває у власності ОСОБА_3 , а земельна ділянка ОСОБА_2 включає в себе приблизно 0,03 га земельної ділянки, яка була виділена для колишнього двору Рибтресту .

Апеляційний суд не врахував та належним чином не оцінив надані відповідачем докази щодо відсутності проїзду між земельними ділянками сторін, а саме: схематичні розташування земельних ділянок згідно публічно-кадастрової карти, викопіювання з планового матеріалу, кадастровий план земельної ділянки по АДРЕСА_2 , фотокартки, які підтверджують, що земельна ділянка, яка перебуває у власності ОСОБА_2 , використовується для садівництва та обслуговування прибудинкової території. Отже жодних наявних, фактичних та дійсних доказів, що частина спірної земельної ділянки була проїздом - не має.

Також зазначав про пропуск позивачкою строку позовної давності, оскільки з дати купівлі будинку та при погоджені меж земельних ділянок у 2011 році вона знала фактичні межи, які перебувають у її користуванні.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У липні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив Голови Мошнівської сільської ради Черкаського району Черкаської області на касаційну скаргу, в якому останній просив касаційну скаргу задовольнити, постанову апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки Тубільцівська сільська рада при розгляді заяви

ОСОБА_2 діяла в межах делегованих їй повноважень та відповідно до норм чинного на той час законодавства. Земельна ділянка ОСОБА_2 включає в себе приблизно 0,03 га земельної ділянки, яка була виділена для колишнього двору Рибтресту . Вищевказаний проїзд існував тимчасово та не був в загальному користуванні, оскільки використовувався лише користувачем земельної ділянки - Лозівським рибколгоспом Червоний жовтень до 1976 року.

Визнаючи неправомірним та скасовуючи рішення Тубільцівської сільської ради, визнаючи недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, апеляційний суд не надав належної оцінки первинній документації, яка наявна в матеріалах справи, дійшовши передчасного висновку, що на момент приватизації між земельними ділянками був проїзд.

Також у липні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в якому остання просила касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін. Зазначала, що апеляційний суд на підставі належним чином оцінених доказів дійшов обґрунтованого висновку, що між домоволодіннями сторін на момент приватизації ОСОБА_2 земельних ділянок був розташований проїзд, який належить до земель загального користування населеного пункту, а тому не може передаватися у приватну власність.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

29 квітня 2004 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу придбала будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 .

09 березня 2017 року між ОСОБА_1 та Тубільцівською сільською радою укладено договір оренди земельної ділянки по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7124987500:002:0590, та підписано акт приймання-передачі даної земельної ділянки.

Відповідно до кадастрового плану земельної ділянки 7124987500:002:0590, виготовленого в 2016 році, земельна ділянка знаходиться на АДРЕСА_2 та межує з правого боку з земельною ділянкою ОСОБА_2 , з лівого боку - із земельною ділянкою ОСОБА_4 .

Рішенням Тубільцівської сільської ради від 31 жовтня 2008 року встановлено 20-ти метрову прибережну захисну смугу в межах с. Хрещатик.

З листа Тубільцівської сільської ради від 27 червня 2019 року № 482/02-17 вбачається, що між домоволодіннями в АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_1 зазначений проїзд до колишнього господарського двору Рибтрест. З долученого до листа викопіювання з планового матеріалу вбачається, що вказаний проїзд є частиною земельної ділянки, яка визначена за Рибтрестом.

В листі Тубільцівської сільської ради від 16 липня 2020 року № 393 зазначено, що згідно державного акту ОСОБА_2 та технічних матеріалів обмірів земельних ділянок села та хутора Хрещатик, земельно-кадастрових книг, земельна ділянка ОСОБА_2 включає в себе приблизно 0,03 гектарів земельної ділянки, яка була виділена для проїзду до колишнього двору Рибтресту та доступу до річки Рось .

Як вбачається з кадастрового плану земельної ділянки ОСОБА_2 в

АДРЕСА_2 , земельна ділянка, яка перебувала в користуванні Лозівського рибколгоспу Червоний Жовтень , на даний час перебуває у власності громадянки ОСОБА_3 .

З листа Лозівського рибколгоспу Червоний Жовтень від 20 жовтня

1976 року № 316 вбачається, що рибколгосп зобов`язується повернути ОСОБА_6 (батьку відповідача) три сотки землі в рахунок дороги, яка закривається після побудови клуба та відкриття проїзду із східної сторони.

Рішенням виконавчого комітету Тубільцівської сільської ради від

22 листопада 1998 року № 28 ОСОБА_2 було передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,47 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться в АДРЕСА_2 - 0,32 га та по АДРЕСА_2 - 0,15 га.

На схемі розміщення земельної ділянки ОСОБА_2 в

АДРЕСА_2 з лівого боку проїзд не зазначено.

Відповідно до довідки від 30 травня 2011 року № 375 за ОСОБА_2 обліковувались земельні ділянки в АДРЕСА_2 -

0,32 га та по АДРЕСА_2 - 0,15 га.

Відповідно до акту погодження меж землекористування від 30 травня 2011 року ОСОБА_1 погодила ОСОБА_2 межі земельної ділянки.

Висновком експерта від 15 травня 2020 року № 1/711 встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 в акті погодження меж землекористування від 30 травня 2011 року, відповідно до якого погоджено межі земельної ділянки ОСОБА_2 площею 0,3249 га в с. Хрещатик, виконаний самою ОСОБА_1 .

Рішенням Тубільцівської сільської ради Черкаського району Черкаської області від 07 грудня 2011 року № 13-5/VІ Про розгляд заяв громадян по земельних питаннях ОСОБА_2 надано у власність земельні ділянки по фактичному користуванні для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 , загальною площею 0,4797 га, з них - 0,3910 га рілля, під забудовою - 0,0887 га, під будівлями - 0,0159 га.

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК №187687 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,3249 га, яка розташована в АДРЕСА_2 , а на підставі Державного акту на право власності серії ЧК №187193 - ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1548 гектарів, яка розташована в

АДРЕСА_2 .

23 червня 2019 року ОСОБА_2 зобов`язався зробити прохід до р. Рось біля колишнього рибстану.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідачем порушуються її права на прохід та проїзд до річки Рось, оскільки приватизована ним земельна ділянка включає в себе прохід та проїзд між їхніми домоволодіннями, що суперечить частині четвертій статті 83 ЗК України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2 , 3частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Йосипаки О. І. підлягає задоволенню .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

За приписами абзацу 1 частини першої та частини третьої статті 116 ЗК України (в редакції, що діяла на момент набуття права власності на оспорювану земельну ділянку) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян.

Частинами першою та другою статті 118 ЗК України (в редакції, що діяла на момент набуття права власності на оспорювану земельну ділянку) встановлено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 ЗК України).

Статтею 83 ЗК України (в редакції, що діяла на момент набуття права власності на оспорювану земельну ділянку) визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).

Відповідно до статті 16 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій ї детальних планів територій, їх оновлення та внесення змін до них.

Згідно із частиною першою статті 19 вказаного Законудетальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 19 Закону детальний план території визначає порядок організації транспортного і пішохідного руху.

Жодних доказів того, що в Тубільцівській сільській раді розроблявся генеральний план села Хрещатик сторонами не надано, як і не надано доказів того, що спірній земельній ділянці належним чином був визначений статус проїзду чи проходу.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що між домоволодіннями сторін на момент приватизації відповідачем земельних ділянок був розташований проїзд, який належав до земель загального користування, а позивач, будучи власником житлового будинку в с. Хрещатик, має право користуватися зокрема й землями загального користування цього населеного пункту.

Разом з тим, з вказаним висновком апеляційного суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції на підставі належно оцінених доказів та пояснень свідків, між домоволодіннями в АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 , та по АДРЕСА_1 , що на даний час належить ОСОБА_1 , існував проїзд до колишнього господарського двору Лозівського рибколгоспу Червоний Жовтень , проте вказаний проїзд був частиною земельної ділянки, визначеної за Рибтрестом, а тому не був проїздом загального користування.

В подальшому згідно картографічних матеріалів земельна ділянка, яка обліковувалася за Рибтрестом, знаходилася в комунальній власності Тубільцівської сільської ради. Частина ділянки, яку позивач визначає як проїзд, була передана у власність ОСОБА_2 , а основна частина земельної ділянки, яка перебувала в користуванні Рибтресту , на даний час знаходиться у власності громадянки ОСОБА_3 .

При цьому, зазначена позивачкою земельна ділянка як проїзд , веде не до річки Рось, а до земельної ділянки ОСОБА_3 .

З огляду на вказане суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що спірна земельна ділянка станом на 2011 рік перебувала в комунальній власності Тубільцівської сільської ради та в користуванні відповідача ОСОБА_2 . Дана земельна ділянка знаходиться за межами прибережної захисної смуги, ніколи не визначалася як проїзд загального користування, а була частиною земельної ділянки, яка перебувала в користуванні Лозівського рибколгоспу Червоний Жовтень і використовувалася ним для проїзду власного транспорту. Після припинення використання рибгоспом спірного проїзду, ним користувався батько відповідача ОСОБА_2 , а в подальшому сам відповідач.

Колегія суддів суду касаційної інстанції також враховує, що позивачкою не доведено порушення її прав, оскільки на час отримання нею в оренду в 2017 році земельної ділянки по АДРЕСА_1 , спірна земельна ділянка вже перебувала у приватній власності відповідача, і на момент передачі її у власність спір між суміжними власниками був відсутній, і позивачка, власноручно підписавши акт погодження меж, фактично не заперечувала проти передачі відповідачу у власність спірної земельної ділянки.

Та обставина, що позивачка не може пройти до річки Рось, не використовуючи земельну ділянку відповідача, не свідчить про те, що частина його земельної ділянки є проїздом чи проходом.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 не довела порушення її прав, у зв`язку із чим у задоволенні позову було відмовлено за необґрунтованістю.

З урахуванням наведеного, висновки суду апеляційної інстанції про те, що між домоволодіннями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на момент приватизації останнім земельної ділянки був розташований проїзд, який відповідно до статті 83 ЗК України належав до земель загального користування населеного пункту, а тому не міг передаватися у приватну власність , є помилковими.

Суд апеляційної інстанцій, скасовуючи законне рішення суду першої інстанції, не звернув уваги на те, що судом з`ясовано фактичні обставини справи, надано оцінку зібраним доказам, правильно заставано норми матеріального права та ухвалено рішення у відповідності до вимог статті 263 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем строку позовної давності судом касаційної інстанції не приймаються до уваги, оскільки суд застосовує позовну давність лише у разі обґрунтованості позовних вимог .

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, дійшовши обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі, судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 4 16 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, сплачений ОСОБА_2 за подання касаційної скарги судовий збір у розмірі 4 610,40 грн підлягає стягненню з ОСОБА_1 на його користь.

Керуючись статтями 402, 409, 413, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Йосипаки Ольги Іванівни задовольнити.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року скасувати, а рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 03 грудня

2020 року залишити в силі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 4 610,40 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович