Рішення

від 17.11.2021 по справі 120/10885/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2021 р. Справа № 120/10885/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Погребищенської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулися позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , інтереси яких представляє їхній представник - Підчаха Олександр Миколайович (надалі представник позивачів, Підчаха О.М. ), з позовом до Погребищенської міської ради (надалі також відповідач), за вимогами якого просили суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення 12 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради від 24.06.2021, яким відмовлено позивачам у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність;

- зобов`язати Погребищенську міську раду затвердити розроблений проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність позивачам та передати у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Спичинецької сільської ради Погребищенського (Вінницького) району Вінницької області за межами населеного пункту.

Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що 07.06.2021 після отримання від розробника проекту землеустрою щодо відведення відповідних земельних ділянок у власність, позивачами було подано до відповідача клопотання про його затвердження у відповідності до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України. Однак, 01.09.2021 позивачі отримали від відповідача листи за №№ 4795, 4829, 4796 від 07.07.2021 у яких було повідомлено про те, що на засіданні 12 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради, яке відбулось 24.06.2021, було розглянуто проект рішення Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивачів , однак згаданий проект не був підтриманий більшістю голосів депутатів. Позивачі вважають дане рішення міської ради протиправним та таким, що прийняте всупереч положенням Земельного кодексу України, у зв`язку з чим і оскаржують його в судовому порядку. Крім того, вважають, що оскільки поданий на затвердження до міської ради проект землеустрою в повному обсязі відповідає вимогам земельного законодавства, тому відповідач зобов`язаний був прийняти рішення про його затвердження та передачу бажаних земельних ділянок у власність позивачам.

Ухвалою від 22.09.2021 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

07.10.2021 до суду від відповідача надійшов відзив, в якому останній заперечує щодо задоволення позову. Зазначає, що Погребищенська міська рада розглянула заяви позивачів, однак питання щодо затвердження проекту землеустрою не набрало достатньої кількості голосів депутатів при відповідному голосуванні. За таких обставин відповідач вважає, що міська рада не вчинила жодних протиправних дій, а прийняла рішення користуючись своїми дискреційними повноваженнями, тобто обрала один із декілька варіантів рішень, як це передбачено вимогами Земельного кодексу України. Окремо, відповідач переконує, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосується цивільного права та має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

13.10.2021 представником позивачів подано до суду відповідь на відзив, в якій останній на спростування доводів відповідача додатково акцентує увагу на положеннях ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України яких, на думку представника позивача, Погребищенська міська рада не дотрималась. Також з посиланням на судову практику Верховного Суду зазначає про те, що даний спір не є приватно-правовим, а тому підлягає розгляду саме в порядку адміністративного судочинства. З огляду на це просить задовольнити заявлені позовні вимоги.

Надалі, 21.10.2021 до суду надійшли заперечення відповідача, в яких останній вкотре вказує на безпідставність позовних вимог та вважає їх такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, у зв`язку з чим просить в позові відмовити.

Крім того, 10.11.2021 року представником позивачів подано клопотання, в якому останній звертає увагу суду на необхідності врахування при прийнятті рішення за результатами розгляду справи кадастрові номери бажаних для позивачів земельних ділянок відповідно до розробленого проекту землеустрою.

Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.

Дослідивши наявні у справі докази та надавши їм юридичну оцінку суд встановив, що 28.01.2021 позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 через Центр надання адміністративних послуг Прозорий офіс звернулися до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотаннями про надання дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства площею по 2,0 га для кожного окремо на території Спичинецької сільської ради Погребищенського району Вінницької області.

22.03.2021, у зв`язку з відсутністю прийнятих Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області рішень щодо надання або відмови у наданні відповідних дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, керуючись приписами частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, між позивачами та землевпорядником - ФОП ОСОБА_5 укладено договір № 1-2021 на виконання землевпорядних робіт - розроблення проекту землеустрою, про що листом від 22.03.2021 повідомлено Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.11.2020 № 1113 "Деякі заходи щодо прискорення реформ у сфері земельних відносин" Держгеокадастру доручено прискорити проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності та забезпечити передачу з 17.11.2020 земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність відповідно до статті 117 Земельного кодексу України.

На виконання вказаних нормативно-правових актів Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області спірну земельну ділянку на території Спичинецької сільської ради Погребищенського (Вінницького) району Вінницької області було передано у комунальну власність Погребищенської міської ради. Наведені обставини сторонами не заперечуються.

Як слідує із матеріалів справи, після розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, 07.06.2021 позивачі через свого представника звернулися до Погребищенської міської ради із клопотаннями про його затвердження, додавши до поданих клопотань розроблений Проект землеустрою, а також витяги з Державного земельного кадастру про бажані земельні ділянки із зазначенням їх кадастрових номерів та площ.

За результатом розгляду таких клопотань від Погребищенської міської ради позивачі отримали листи, датовані 07.07.2021, в яких повідомлялось, що на засіданні 12 сесії Погребищенської міської ради 8 скликання, яке відбулося 24 червня 2021 року, розглядалися проекти рішень "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок гр. ОСОБА_2 , гр. ОСОБА_1 , гр. ОСОБА_3 " (щодо кожного з позивачів окремо). Однак такі проекти рішення не були підтримані більшістю голосів депутатів від загального складу ради.

Вважаючи зазначене рішення Погребищенської міської ради про відмову в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність протиправним, позивачі звернулися до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи суд виходить із наступного.

Найперше, на що суд звертає увагу, це належність розгляду даного спору в порядку адміністративного судочинства.

Так, суд зважає на те, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У даній справі позивачі звернулися до суду з позовом на захист свого інтересу, пов`язаного із отриманням земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, який не було реалізовано в порядку, визначеному ст. 118 Земельного кодексу України Погребищенською міською радою.

Статтею 12 Земельного кодексу України визначені повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів, до яких, зокрема, належать: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Отже, органи місцевого самоврядування у вказаних правових відносинах є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції.

Відповідний висновок міститься у Рішенні Конституційного Суду України від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів а , б , в , г статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), у якому визначено, що вирішення земельних спорів фізичних та юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб`єктом владних повноважень щодо оскаржень його рішень (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності належить до юрисдикції адміністративних судів.

Таким чином суд вважає, що заявлений у цій справі спір не пов`язаний з вирішенням питання приватноправового характеру, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень (органу місцевого самоврядування), який реалізовує у цих правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції шляхом розгляду питання щодо передачі земельної ділянки у власність.

Аналогічна правова позиція з цього приводу була неодноразово висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 591/5935/17, від 30 травня 2018 року у справі № 826/5737/16, від 13 червня 2018 року у справі № 307/2765/15-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 463/1865/17, від 15 травня 2019 року у справах № 729/608/17 та № 352/1414/15-ц та інших.

З огляду на викладене доводи відповідача про те, що даний спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства є безпідставними.

Щодо вирішення справи по суті позовних вимог суд зазначає таке.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним Кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Статтею 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV ЗК України.

Так, згідно із статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

При цьому, згідно пункту "б" частини 1 статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Частиною 1 статті 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.

Зокрема, за змістом даної статті (в редакції, яка діяла до 27.05.2021, тобто на час, коли позивачі розпочали процес приватизації бажаної земельної ділянки), було передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність.

Із вищевикладеного слідує, що в межах процедури безоплатної передачі земельних ділянок із земель державної або комунальної власності всі дії відповідних суб`єктів цих правовідносин є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання заявником земельної ділянки у власність.

Судом встановлено, що спір між сторонами виник на стадії подання позивачами розробленого проекту землеустрою до органу місцевого самоврядування та його розгляду Погребищенською міською радою.

Так, на час ініціювання позивачами питання про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (за принципом мовчазної згоди ) та на час розроблення такого проекту землеустрою, частини 8 та 9 статті 118 ЗК України (в редакції до 27.05.2021) передбачали, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

При цьому частиною 6 статті 186-1 Земельного кодексу України (в редакції до 27.05.2021) було визначено, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

Отже, із вищенаведених норм Земельного кодексу України (в редакції до 27.05.2021) передбачалося, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містили. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Суд бере до уваги, що на час звернення до відповідача із клопотаннями про затвердження проекту землеустрою (07.06.2021) у Закон України "Про землеустрій", Земельний кодекс України було внесено зміни, а частину 8 статті 118 та статтю 186-1 ЗК України виключено на підставі Закону №1423-ІХ від 28.04.2021. Тобто, наразі земельне законодавство взагалі не передбачає необхідності погодження відповідного проекту землеустрою. Відтак, у відповідача існує прямий обов`язок розглянути у двотижневий строк клопотання позивачів та затвердити проект землеустрою, оскільки частина 9 статті 118 ЗК України в діючій редакції чітко вказує, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

При цьому частинами десятою та одинадцятою статті 118 ЗК України визначено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Повноваження міської ради щодо питань, які виникають з приводу земельних відносин визначено в Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні", в частині першій статті 26 якого передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Згідно з частинами першою та другою статті 59 зазначеного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

З огляду на викладене, згідно діючого правового регулювання за результатами розгляду клопотання заінтересованої особи у вирішенні питання щодо затвердження проекту землеустрою чи відмови у його затвердженні органом місцевого самоврядування повинно прийматися відповідне рішення.

Як слідує із матеріалів справи, за наслідками розгляду клопотань позивачів на засіданні 12 сесії Погребищенської міської ради 8 скликання, яке відбулась 24 червня 2021 року, проекти рішень про затвердження проекту землеустрою не набрали необхідної кількості голосів депутатів. Зокрема, із витягу протоколу засідання міської ради та результатів поіменного голосування від 24.06.2021 слідує, що по позивачу ОСОБА_2 рішення не прийнято (за - 0, проти - 0, не голосувало - 0, відсутні 27). По позивачу ОСОБА_3 рішення не прийнято (за - 0, проти - 0, утрималися - 23, не голосували - 0, відсутні - 4). По позивачу ОСОБА_1 рішення не прийнято (за - 0, проти - 0, утрималися - 21, не голосували - 2, відсутні - 4).

При цьому проект рішення про відмову у затвердженні проекту землеустрою з мотивами відмови на засідання ради не виносився, не обговорювався і рішення ради з цього питання не приймалося.

Із наведеного вбачається, що за наслідком розгляду клопотань позивачів, відповідачем не було прийнято жодного акту ради, як суб`єкта земельних правовідносин, у формі рішення (ані позитивного рішення про затвердження проекту землеустрою, ані рішення про відмову у його затвердженні), що суперечить вимогам статті 118 Земельного кодексу України.

Верховним Судом у постанові від 09.07.2020 у справі № 454/160/17 сформовано правовий висновок про те, що протокол сесії міської ради як і витяг з протоколу засідання ради відображають лише результати голосування, однак мотивів прийняття того чи іншого рішення, які б дозволяли скористатись можливістю його оскарження, такі документи не містять і не відповідають поняттю акту органу місцевого самоврядування.

За таких обставин суд вважає, що у даних правовідносинах суб`єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції. У свою чергу, утримання від прийняття рішення не є законним способом поведінки органу, а результати поіменного голосування, не містять чіткого та однозначного рішення про відмову, а отже не можуть вважатися "відмовою у затвердження проекту землеустрою" у розумінні частини 9, 10 статті 118 ЗК України.

За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові №800/304/17 від 27 лютого 2020 року під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Таким чином відсутність належно оформленого рішення суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду клопотань позивачів про затвердження проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки свідчить про те, що відповідач в межах наданих йому повноважень не прийняв жодного відповідного рішення, а отже своєю поведінкою допустив бездіяльність, яка виходячи із обставин справи є протиправною.

Відтак, суд вважає помилковими доводи позивачів про те, що належним способом захисту їхніх порушених прав та інтересів є оскарження рішення 12 сесії 8 скликання Погребищенської міської ради від 24.06.2021, позаяк відповідного рішення, як акту індивідуальної дії з чітко визначеними мотивами відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, відповідачем прийнято не було.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач всупереч положенням частини 9 статті 118 ЗК України в межах двохтижневого строку відповідного рішення про затвердження проекту землеустрою не прийняв, тому позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не прийняття рішення за результатами розгляду поданих позивачами клопотань про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність.

Задоволення позовних вимог у відповідній частині саме в такий спосіб не є виходом за межі позовних вимог в розумінні частини другої статті 9 КАС України, так як стосується лише правової конкретизації обсягу захисту порушеного права.

Визначаючись щодо наявності підстав для зобов`язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність позивачів, суд відповідно до частини 5 статті 242 КАС України враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24 січня 2020 року у справі №316/979/18 та виходить із наступного.

Так, зобов`язання затвердити проект щодо відведення земельної ділянки є адміністративним актом, прийняттю якого повинна передувати визначена законом адміністративна процедура. Затвердження такого проекту без необхідних дій суб`єкта владних повноважень в межах адміністративної процедури не гарантує забезпечення прав позивача у передбачений законом спосіб.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії, водночас, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статі 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 04 серпня 2020 року у справі №340/2074/19).

Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.

Частиною 4 статті 245 КАС України передбачено, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У постанові від 11.02.2021 у справі № 814/2458/16 Верховний Суд аналізував застосування згаданої процесуальної норми і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов:

1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача;

2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача;

3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів;

4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Як уже встановлено судом вище, відповідачем у відповідності до норм чинного законодавства належним чином не розглянуто клопотання позивачів про затвердження проекту землеустрою та не прийнято відповідного рішення про його затвердження, хоча будь-яких передумов, які б перешкоджали цьому, в процесі розгляду справи судом не виявлено.

У відповідності до частини 8 статті 186 ЗК України підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Втім, обставин, які б свідчили про наявність підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою відповідачем не наведено та судом не встановлено в ході розгляду даної справи.

Натомість, сама поведінка Погребищенської міської ради, яка пов`язана із неприйняттям рішення за наслідками розгляду поданих позивачами клопотань про затвердження проекту землеустрою свідчить про створення формальних перешкод в реалізації конституційного права фізичних осіб на отримання земельних ділянок у власність та вказує на фактичне ухилення відповідача від виконання ним вимог частини 9 статті 118 ЗК України щодо прийняття рішення про затвердження такого проекту землеустрою.

За таких обставин та враховуючи те, що судом встановлено виконання необхідних умов, визначених законом для прийняття відповідного рішення про затвердження проекту землеустрою, між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів, та з огляду на відсутність передбачених законом підстав для відмови в затвердженні проекту землеустрою, суд вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивачів, є саме зобов`язання Погребищенську міську раду прийняти рішення, яким затвердити проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність позивачам та надати ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га за кадастровим номером 0523486400:05:001:0080, ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,0000 га за кадастровим номером 0523486400:05:001:0079, ОСОБА_3 земельну ділянку площею 2,0000 га за кадастровим номером 0523486400:05:001:0078 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Спичинецької сільської ради Погребищенського (Вінницького) району Вінницької області, за межами населеного пункту.

При цьому, обираючи саме такий спосіб захисту порушених прав позивачів суд враховує правові позиції Верховного Суду викладені у постановах №316/979/18 від 24 січня 2020 року та №560/1334/19 від 27.01.2021 року, згідно яких у справах з подібних правовідносин суд касаційної інстанції визнав належним та ефективним способом захистом порушеного права, який забезпечує позитивне вирішення питань без невиправданих зволікань, саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для подальшої передачі у власність.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій і докази, надані стороною позивача, суд приходить до переконання про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково, у спосіб, визначений судом.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що відповідно до частини першої та третьої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Оскільки часткове задоволення позовних вимог пов`язане лише із уточненням судом належного способу захисту порушених прав, тому суд доходить висновку, що понесені позивачами судові витрати на оплату судового збору мають бути відшкодовані в повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача як суб`єкта владних повноважень.

Так, в матеріалах справи наявні розрахункові документи - банківські квитанції про сплату представником позивачів Підчахою О.М. за кожного з позивачів судового збору в розмірі по 908,00 грн., а загалом 2724 грн. (908 х 3).

Відповідно до статті 2 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI "Про судовий збір", платником судового збору є, зокрема, громадяни України стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

За таких обставин понесені судові витрати підлягають стягнення саме на користь позивачів, а не їх представника.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Погребищенської міської ради щодо неприйняття рішення за результатами розгляду клопотань ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Спичинецької сільської ради Погребищенського (Вінницького) району Вінницької області.

Зобов`язати Погребищенську міську раду прийняти рішення, яким затвердити розроблений проект землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок громадянам ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та надати у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га за кадастровим номером 0523486400:05:001:0080, ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,0000 га за кадастровим номером 0523486400:05:001:0079, ОСОБА_3 земельну ділянку площею 2,0000 га за кадастровим номером 0523486400:05:001:0078 для ведення особистого селянського господарства, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які розташовані на території Спичинецької сільської ради Погребищенського (Вінницького) району Вінницької області, за межами населеного пункту.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Погребищенської міської ради.

Стягнути на користь ОСОБА_2 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Погребищенської міської ради.

Стягнути на користь ОСОБА_3 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Погребищенської міської ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 17.11.21.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 );

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

Позивач: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 );

Відповідач: Погребищенська міська рада (вул. Б.Хмельницького, 77, м. Погребище, Вінницька область, 22200, код ЄДРПОУ: 03772654).

Суддя Слободонюк Михайло Васильович