Постанова

від 17.11.2021 по справі 399/671/20

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 листопада 2021 року м. Кропивницький

справа № 399/671/20

провадження № 22-ц/4809/1385/21

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Мурашка С. І., Черненка В. В.,

за участю секретаря судового засідання Діманової Н. І.,

учасники справи:

позивач - Сільськогосподарський кооператив Україна ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночка Валентина Михайлівна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якого діє представник - адвокат Близнюк Ігор Володимирович, на рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області (суддя Лях М. М.) від 07 червня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та обставин справи

18 серпня 2020 року Сільськогосподарський кооператив Україна (далі - СК Україна ) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночка Валентина Михайлівна, про визнання договору емфітевзису недійсним та скасування запису про державну реєстрацію іншого речового права на земельну ділянку.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 07 листопада 2007 року СК Україна та ОСОБА_3 уклали договір оренди землі, який був зареєстрований у Онуфріївському районному відділенні Кіровоградської регіональної філії ДП Центр ДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10 березня 2010 року за № 041038100266.

Відповідно до п. 1 вказаного договору оренди ОСОБА_3 передав СК Україна в строкове платне користування належну йому згідно з державним актом на право приватної власності на землю Серія РІ № 347887 від 27 серпня 2002 року земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під кадастровим номером 3524684700:02:000:1494, яка знаходиться на території Млинківської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області загальною площею 5,6645 га.

Згідно з п. 8 договору його укладено на 10 років з моменту державної реєстрації, а згідно з п. 43 цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Отже, строк дії договору спливав 10 березня 2020 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 орендодавець ОСОБА_3 помер. Після смерті орендаря право власності на земельну ділянку в порядку спадкування перейшло до ОСОБА_1 .

27 січня 2020 року СК Україна та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до договору оренди від 07 листопада 2007 року, відповідно до якої договір оренди викладений в новій редакції, зокрема, згідно з п. 3.1 договору в новій редакції його укладено на строк до 10 березня 2030 року, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь з урахуванням ротації культур.

Відповідно п. 5 додаткової угоди вона набирає чинності з моменту її підписання та скріплення печаткою орендаря.

Проте, 06 березня 2020 року ОСОБА_1 , знаючи, що його земельна ділянка знаходиться в оренді у СК Україна , уклав щодо неї договір емфітевзису № 482 із ОСОБА_2 на підставі якого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночкою В. М. на земельну ділянку з кадастровим номером 3524684700:02:000:1494 було зареєстроване право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) за ОСОБА_2 (номер запису: 35839030).

Позивач вважає, що такі дії відповідачів порушують його, як орендаря спірної земельної ділянки, права володіти та користуватися нею.

Посилаючись на такі обставини позивач просив суд:

-визнати недійсним договір емфітевзису, укладений 06 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо земельної ділянки за кадастровим номером 3524684700:02:000:1494 площею 5, 6645 га, що знаходиться на території Млинківської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області;

-скасувати запис № 51511243 про державну реєстрацію іншого речового права, емфітевзису, за користувачем ОСОБА_2 , зроблений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночкою В. М. на вказану земельну ділянку за реєстраційним номером 2006942535246.

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 07 червня 2021 року позов СК Україна задоволено, а саме:

визнано недійсним договір емфітевзису, укладений 06 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо користування земельною ділянкою площею 5,6645 га, кадастровий номер: 3524684700:02:000:1494, що знаходиться на території Млинківської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночкою Валентиною Михайлівною, зареєстровано в реєстрі нотаріальних дій за № 482;

скасовано запис про державну реєстрацію іншого речового права за правокористувачем ОСОБА_2 № 35839030, зроблений за рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 51511243, приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночкою Валентиною Михайлівною на вказану земельну ділянку з реєстраційним номером: 2006942535246.

Крім того, стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь СК Україна компенсацію судових витрат по справі в розмірі по 2102,00 грн з кожного.

Ухвалюючи таке рішення суд дійшов висновку, що укладений 06 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір емфітевзису є недійсним в силу положень ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України так, як позбавляє позивача передбаченого ст. 33 Закону України Про оренду землі переважного права на поновлення договору оренди на новий строк. Укладаючи такий договір. Відповідачі діяли недобросовісно. Суд також виснував, що на одну й ту саму земельну ділянку не можуть одночасно існувати такі речові права, як оренда та емфітевзис.

Короткий зміст апеляційної скарги

Уподаній до суду апеляційній скарзі ОСОБА_2 , від імені якого діє представник - адвокат Близнюк І. В. просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що право позивача на використання спірної земельної ділянки закінчилося 10 березня 2020 року, у зв`язку з закінченням строку договору оренди землі. При цьому позивач не винив дій, направлених на поновлення договору оренди землі. Проте, власник земельної ділянки повідомив позивача про свої заперечення проти поновлення договору та небажання продовжувати орендні відносини. У зв`язку з закінченням строку, на який був укладений договір оренди землі, належне позивачу право оренди припинилося 10 березня 2020 року. Факт укладення договору емфітевзису, за наявності повідомлення орендодавця про відсутність наміру в будь-якій формі продовжувати орендні відносини з позивачем, не порушує жодних прав орендаря. На думку відповідача, місцевий суд помилково ототожнив правову природу договору оренди землі та договору емфітевзису.

Крім того, відповідач зазначив, що укладена 27 січня 2020 року між СК Україна та ОСОБА_1 додаткова угода до договору оренди від 07 листопада 2007 року не набрала чинності через нездійснення державної реєстрації права оренди на підставі цієї додаткової угоди.

Також відповідач зазначає, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту, а саме пред`явлення позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію іншого речового права.

Інші учасники справи рішення суду першої інстанції не оскаржили.

Узагальнений зміст відзиву на апеляційну скаргу

СК Україна , ОСОБА_1 та Приватний нотаріус Кременчуцького міського нотаріального округу Полтавської області Ганночка В. М. передбаченим ст. 360 ЦПК України правом надати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу не скористалися.

Пояснення сторін, надані в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції

Учасники справи повідомлені належним чином про час, дату та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток: 2500800240182, 2500800240190, 2500800240204, 2500800240166, 2500800240236, 2500800240174 (с. 92 - 97), але в судове засідання не з`явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У зв`язку з неявкою всіх учасників справи та відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Крім того, згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 268 та ст. 383 ЦПК України, постанова не проголошується, а датою її ухвалення є дата складання повного тексту судового рішення.

Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:

ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя належала земельна ділянка площею 5, 95 га під кадастровим номером 3524684700:02:000:0494, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії Р1 № 347887.

07 листопада 2007 року між орендодавцем ОСОБА_3 та орендарем СК Україна був укладений договір оренди земельної ділянки під кадастровим номером 3524684700:02:000:1494, який зареєстрований у Онуфріївському районному відділі КРФ ДП ЦДЗК , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10 березня 2010 року за № 041038100266.

У п. 7 вказаного договору сторони узгодили, що він є укладеним строком на 10 років з моменту реєстрації договору. Після закінчення строку договору оренди, орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен у термін не пізніше 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити орендодавця про намір продовжити його дію. Крім того, п. 40 договору сторони узгодили, що у разі закінчення дії договору до закінчення польових робіт договір оренди продовжує свою дію до повного завершення польових робіт.

14 січня 2020 року ОСОБА_1 , як спадкоємцю померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_3 , видане свідоцтво про право на спадщину за законом, яка складається з земельної ділянки розміром 5, 6645 га під кадастровим номером 3524684700:02:000:1494, розташована на території Млинківської сільської ради Онуфріївського району Кіровоградської області.

27 січня 2020 року між СК Україна та ОСОБА_1 була досягнута домовленість та укладена додаткова угода до договору оренди від 07 листопада 2007 року відповідно до якої договір оренди викладений в новій редакції. Зокрема, п. 3.1 договору (в новій редакції від 27 січня 2020) передбачено: Договір укладено на строк до 10 березня 2030 року, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь з урахуванням ротації культур .

Згідно п. 5 додаткової угоди вона набирає чинності з моменту її підписання та скріплення печаткою орендаря.

06 березня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису). Предметом цього правочину є земельна ділянка загальною площею 5,6645 га під кадастровим номером 3524684700:02:000:1494, розташована за адресою: Кіровоградська область, Онуфріївський район, Млинківська сільська рада.

07 березня 2020 року відповідачем ОСОБА_1 складено листа-повідомлення про заперечення у поновленні договору оренди землі, який відправлено на адресу СК Україна 19 березня 2020 року, що підтверджується квитанцією Укрпошта Експрес .

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Щодо вимоги про визнання недійсним договору емфітевзису

Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом: визнання правочину недійсним; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього кодексу.

У цій справі позивач СК Україна звернувся за захистом своїх прав та інтересів, як орендар належної на праві власності ОСОБА_1 земельної ділянки від неправомірних, на думку позивача, дій власника земельної ділянки та іншої особи - емфітевта ОСОБА_2 , які уклали між собою договір на шкоду його правам.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (ч. 1 ст. 792 ЦК України).

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (ч. 2 ст. 792 ЦК України).

Такими законами являються: ЗК України, ЦК України, Законом України Про оренду землі , нормативно-правові акти, прийняті відповідно до них.

Відносини оренди землі регулюються також договором.

Орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону (ч. 1 ст. 27 Закону України Про оренду землі ).

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, усі її учасники визнають, що на підставі укладеного 10 березня 2010 року (дата підписання сторонами - 07 листопада 2007 року) між ОСОБА_3 і СК Україна договору оренди землі та відповідно до норм ст.ст. 11, 640, 792 ЦК України, ст.ст. 124 - 126 ЗК України, Закону України Про оренду землі у СК Україна виникло право оренди земельної ділянки площею 5,66 га, яка на час укладення договору належала на праві власності орендодавцю.

Учасники справи також визнають, що з урахуванням змісту умов цього договору та дати його державної реєстрації, його десятирічний строк дії спливав 10 березня 2020 року.

Відповідно до п. 37 цього договору оренди землі його сторони, ОСОБА_3 і СК Україна , керуючись принципом свободи договору (ст.ст. 6, 627 ЦК України), визначили, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи є підставою для зміни умов або розірвання договору.

У зв`язку зі смертю орендодавця ОСОБА_3 право власності на об`єкт оренди (земельну ділянку) перейшло до його спадкоємця ОСОБА_1 .

З настанням такої обставини та на підставі п. 37 договору оренди землі її новий власник та орендар дійшли вільної згоди не розривати чинний договір, а на підставі ст. 651 ЦК України внести до нього зміни, виклавши його у новій редакції, про що уклали додаткову угоду від 27 січня 2020 року (Т. 1 с. 26 - 28). Зокрема, сторони визначили строк дії цього договору - до 10 березня 2030 року.

Відповідно до норм ст. 640 ЦК України та ст. 16 Закону України Про оренду землі вказана додаткова угода до договору оренди землі є укладеною.

Відповідність її загальним вимогам, додержання яких є необхідною умовою для чинності правочину (т. 203 ЦК України), ніким не оспорюється.

Суд першої інстанції встановив, що до спливу строку дії договору оренди землі від 10 березня 2010 року, а саме 06 березня 2020 року, ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 договір емфітевзису за яким передав належну йому земельну ділянку площею 5,6645 га під кадастровим номером 3524684700:02:000:1494 в користування строком на 10 років.

Ефітевтичне право ОСОБА_2 зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Ганночка В. М. 06 березня 2020 року, номер запису про інше речове право: 35839030 (Т. 1 с. 14).

Договір емфітевзису являється підставою виникнення у правонабувача (емфітевта) права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Одночасне існування у різних осіб права користування чужою земельною ділянкою на підставі договорів з її власниками, наприклад, права оренди та права емфітевзису, призводить до виникнення конкуренції таких прав.

Якщо ж власник на підставі договору спершу передав право користування його земельною ділянкою одній особі, але до закінчення строку дії такого договору він інакше розпорядився своїм правом, уклавши договір про передачу права користування земельною ділянкою іншій особі, то це може вказувати на порушення прав першого землекористувача.

Крім того, відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зміст ст.ст. 214, 525, 611, 615, 651 ЦК України дає підстави для висновку, що одностороння відмова від дво- або багатостороннього правочину, як і одностороння відмова від зобов`язання, які виникли з договору, за загальним правилом не допускається, за виключенням випадків коли таке право передбачено договором або законом.

Згідно з ст. 34 Закону України Про оренду землі розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Відповідно до п. 36 договору оренди землі від 10 березня 2010 року у його первинній редакції та відповідно до п. 12.5 цього договору в редакції додаткової угоди від 27 січня 2020 року його розірвання в односторонньому порядку не допускається.

Уклавши 06 березня 2020 року з ОСОБА_2 договір емфітевзису, відповідач ОСОБА_1 діяв всупереч договору оренди землі та укладеної ним з СК Україна додаткової угоди до договору, яка не розірвана в установленому порядку. Тим самим орендодавець намагався відмовитися від вчиненого ним раніше правочину всупереч досягнутим з позивачем домовленостей.

Відповідно до ст. 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.

При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, тобто добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Отже, законодавець, навівши у тексті Кодексу зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Принцип добросовісності цивільного обороту лежить в основі доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яку неодноразово застосовував у своїй практиці Верховний Суд.

Так, наприклад, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 застосувала доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що відповідач ОСОБА_1 , який 27 січня 2020 року відмовився від свого права на розірвання договору оренди землі з позивачем, уклав з ним додаткову угоду до цього договору, якою договір викладено у новій редакції з внесенням змін до його істотних умов, зокрема, збільшено строк дію договору до 10 березня 2030 року, а згодом, всупереч своїй попередній поведінці та до закінчення строку дії договору оренди землі, уклав 06 березня 2020 року з відповідачем ОСОБА_4 договір емфітевзису на строк до 11 березня 2030 року, тим самим діяв недобросовісно й на шкоду правам та інтересам позивача, який добросовісно розраховував на тривалість його права оренди земельної ділянки до 10 березня 2030 року, тобто ще наступні 10 років.

Колегія суддів відхиляє, як несуттєвий аргумент апеляційної скарги відповідача про те, що на підставі додаткової угоди до договору оренди землі від 27 січня 2020 року позивач не здійснив державної реєстрації свого речового права на земельну ділянку. При цьому суд виходить з такого.

За змістом абзацу 2 ч. 2 ст. 29 Закону України Про державну реєстрацію речових правна нерухоме майно та їх обтяжень зміна строку речового права, у тому числі оренди земельної ділянки, набутого та оформленого в установленому порядку до 01 січня 2013 року підлягає державній реєстрації.

Однак строк, впродовж якого позивач зобов`язаний був звернутися до суб`єкта державної реєстрації прав з питання реєстрації зміни строків свого права, ні договором, ні законом не встановлений, а на час укладення додаткової угоди та на час укладення оспорюваного договору емфітевзису належне позивачу право оренди земельної ділянки було дійсним відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових правна нерухоме майно та їх обтяжень . Отже, позивач мав право розраховувати на державну реєстрацію зміни строку свого речового права, у всякому разі, до закінчення строку дії договору в його первісній редакції, тобто до 10 березня 2020 року включно.

Проте укладення між відповідачами договору емфітевзису від 06 березня 2020 року та практично одночасна державна реєстрація речового права правонабувача за цим договором унеможливила державну реєстрацію зміни строку права оренди за позивачем у межах строку діючого договору оренди, що спростовує відповідний аргумент апеляційної скарги та підтверджує факт порушення прав позивача.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч.ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України).

Реалізація власником землі свого права розпоряджатися своєю власністю (земельною ділянкою) не може використовуватися ним на шкоду правам орендаря так, як згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України Про оренду землі орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини цієї справи, які вказують на недобросовісність відповідача ОСОБА_1 .

Стосовно ж відповідача ОСОБА_2 , то в матеріалах справи відсутні докази того, що на час укладення договору емфітевзису він був обізнаний про права позивача на земельну ділянку, а тому відсутні підстави вважати, що він діяв недобросовісно.

Проте це не може бути підставою для відмови в захисті порушених прав та інтересів позивача, адже незалежно від вини відповідача ОСОБА_2 укладений ним договір привів до порушення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Можливі збитки емфітевта (відповідача по справі), якщо він вважає, що такі йому такі завдані, можуть бути відшкодовані винною особою.

Загалом суд першої інстанції дійшов обґрунтованого і правильного висновку, що позивач довів факт порушення його прав, які підлягають судовому захисту.

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України ).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України встановлено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З огляду на все викладене вище колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання оспорюваного договору емфітевзису недійсним, але при цьому не можна визнати обґрунтованим твердження місцевого суду, що дії відповідачів призвели до порушення переважного права позивача на поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк, яке передбачене ст. 33 Закону України Про оренду землі .

По-перше, в обґрунтування своїх вимог позивач не посилався на порушення такого права. Проте у цій справі позивач вказував, а суд встановив, що сторони чинного договору оренди землі уклали додаткову угоду якою виклали цей договір в іншій редакції з внесенням до нього ряду змін, зокрема і щодо строку її договору.

По-друге, суд не врахував, що право оренди й емфітевтичне право не являються тотожними, а тому укладення договору емфітевзису не може призвести до порушення переважного права орендаря на укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк.

Тож суд неправильно виснував про порушення права позивача, передбаченого ст. 33 Закону України Про оренду землі .

Неправильне застосування судом першої інстанції ст. 33 Закону України Про оренду землі не потягло за собою неправильного вирішення справи по суті, а тому, з урахуванням змісту ст. 376 ЦПК України, відсутні підстави для скасування рішення суду, однак мотивувальну його частину належить змінити виключивши з неї посилання на вказану норму права.

Щодо позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрації іншого речового права

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про неналежність такого способу захисту прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права оренди, колегія суддів виходить з такого.

Правовідносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, урегульовані Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-ІV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Закон № 1952-ІV).

Згідно з п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IVдержавна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну і ту ж земельну ділянку суперечить вимогам закону, який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою речових та інших прав, які підлягають державній реєстрації, та призводить до порушення права позивача як орендаря. Такий правовий висновок висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 587/2331/16-ц, від 09 жовтня 2019 року в справі № 387/1095/17, від 20 листопада 2019 року в справі № 669/930/16-ц, від 15 січня 2020 року в справі № 587/2326/16-ц та в постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року в справі № 378/146/18, від 21 травня 2020 року у справі № 378/85/17.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, який викладено у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 915/127/18, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. Тому належним способом захисту права або інтересу позивача у такому разі є не скасування рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав, а скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності.

Однак задовольняючи позовну вимогу про скасування запису про державну реєстрацію емфітевтичного права за ОСОБА_2 суд першої інстанції не врахував зміни до Закону, які набули чинності на час пред`явлення позову та ухвалення рішення суду.

Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству , який набрав чинності з 16 січня 2020, ст. 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Так відповідно до п. 1, 2, 3 ч. 3 ст. 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону , а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом а пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону ) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону . Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

За змістом наведеної норми у чинній редакції на відміну від положень ч. 2 ст. 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Зі змісту п. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству можна зробити висновок, що починаючи з 16 січня 2020 року рішення про скасування запису про державну реєстрацію речового права не підлягає виконанню і не може призвести до настання реальних наслідків за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.

Відповідно до норм ч. ч. 1, 2 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Як позивач, так і суд першої інстанції не врахували зміни в законодавстві України, позивач обрав, а суд застосував спосіб захисту про скасування запису про державну реєстрацію іншого речового права на земельну ділянку, який не передбачений законом, а тому суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права й ухвалив в цій частині помилкове рішення.

Отже, в цій частині доводи і вимоги апеляційної скарги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 376, 382 - 384ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_2 , від імені якого діє представник - адвокат Близнюк Ігор Володимирович, задовольнити частково.

Рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 07 червня 2021 року в частині скасування запису № 35839030 про державну реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно іншого речового права (емфітевзис) на земельну ділянку за ОСОБА_2 скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні відповідної позовної вимоги Сільськогосподарського кооперативу Україна .

Рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 07 червня 2021 року змінити виключивши з його мотивувальної частини посилання на ст. 33 Закону України Про оренду землі , як правову підставу для задоволення позову про визнання договору недійсним.

В інших частинах рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст цієї постанови складено 17 листопада 2021 року, що, відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є датою ухвалення рішення.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді: С. І. Мурашко

В. В. Черненко