Постанова

від 01.11.2021 по справі 914/1191/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2021 р. Справа №914/1191/20

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Кордюк Г.Т.

суддів Кравчук Н.М.

Плотніцький Б.Д.

секретар судового засідання Кострик К.І.

розглядаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , б/н від 24.03.2021 (вх. №01-05/1197/21 від 06.04.2021),

на рішення Господарського суду Львівської області від 10.02.2021 (суддя Сухович Ю.О., повний текс складено 22.02.2021)

та апеляційну скаргу ОСОБА_1 , б/н від 06.04.2021 (вх. №01-05/1294/21 від 13.04.2021)

на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 15.03.2021 (суддя Сухович Ю.О., повний текст складено 25.03.2021)

у справі №914/1191/20

за позовом: ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1 ), м. Львів

до відповідача-1: ОСОБА_2 (надалі ОСОБА_2 ), м. Львів

до відповідача-2: ОСОБА_3 (надалі ОСОБА_3 ), м. Львів

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів 1, 2: Приватного підприємства "Продукти-Каргіл" (надалі ПП Продукти-Каргіл ), с.Утішків, Буський район, Львівська область

про: 1) Визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі (корпоративних прав).

2) Припинення між відповідачами правовідносин, що виникли на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі (корпоративних прав)

за участю учасників справи:

від позивача: Горонний О.О. - адвокат

від відповідача-1: Котягін А.С. - адвокат

від відповідача-2: Кушнір Т.В. - адвокат

від третьої особи: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Львівської області із позовом до ОСОБА_2 та до ОСОБА_3 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ПП Продукти-Каргіл , про визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі (корпоративних прав) від 21.09.2018, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та припинення між відповідачами 1, 2 будь-яких правовідносин, що виникли на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі (корпоративних прав) ПП "Продукти-Каргіл" від 20.09.2018.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 10.12.2020 у справі № 914/1191/20 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Дане рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами набуття прав на частку у статутному капіталі ПП "Продукти-Каргіл". Оскільки судом встановлено, що договір від 06.09.2016 не був укладений; ОСОБА_3 не відчужував свою частку у статутному капіталі ПП "Продукти Каргіл" на користь ОСОБА_1 та не міг продати ОСОБА_1 100% у статутному капіталі ПП "Продукти-Каргіл", так як володів станом на 06.09.2016 часткою у розмірі 50%; доказів про отримання ОСОБА_3 оплати за договором від 06.09.2016 матеріали справи не містять. А відтак, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладаючи між собою договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі (корпоративних прав) 21.09.2018, які згідно даних ЄДРПОУ станом на момент укладення спірного договору були учасниками ПП Продукти-Каргіл з часткою по 50% статутного капіталу, діяли в межах чинного законодавства, підстав для визнання такого договору недійсним судом не встановлено.

За відсутності підстав для задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору, вимога про припинення між відповідачами правовідносин до задоволення не підлягає. Разом з тим, суд звернув увагу на те, що така вимога не є ефективним способом захисту порушеного права чи інтересу з огляду на те, що у випадку визнання судом договору недійсним, правовідносини сторін припиняються в силу закону і окремого прийняття рішення при цьому не вимагається.

Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 15.03.2021 у справі № 914/1191/20 заяву ОСОБА_2 про стягнення витрат пов`язаних із розглядом Господарським судом Львівської області справи задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти заяви відмовлено. Заяву ОСОБА_3 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подала апеляційні скарги, в яких зазначає, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, відтак, винесено незаконні рішення, просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Відповідно у задоволенні заяв відповідачів про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду обґрунтована наступним:

1) Апелянт стверджує, що ОСОБА_2 , яка володіла 50 % статутного капіталу, продала свою частку ОСОБА_3 , який теж володів 50 % статутного капіталу, на підставі укладеного договору від 09.08.2016.

10.08.2016 державним реєстратором Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації Шубіною Т.Я. було вчинено реєстраційну дію №13841050026000693, якою проведено: державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи, зміна складу або інформації про засновників, зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи.

Відповідно до наведеного слідує, що ОСОБА_3 набув право власності на 100% корпоративних прав ПП Продукти-Каргіл , які останній продав ОСОБА_1 на підставі договору від 06.09.2016 та проведено наступні реєстраційні дії, відтак, ОСОБА_1 стала одноосібним власником корпоративних прав в статутному капіталі ПП Продукти Каргіл , а директором такого став ОСОБА_5 .

А тому, ОСОБА_3 який уже не володів своєю часткою в статутному капіталі не міг продати ОСОБА_2 свою частку на підставі договору від 19.09.2018, відтак, такий договір є недійсним.

2) Щодо наявного в матеріалах справи висновків експерта Львівського НДІ експертно-криміналістичного центру апелянт вважає, що такий висновок складений з порушенням вимог Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, експертних досліджень та т.д., а тому судом першої інстанції висновок експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру №6/901 від 11.01.2020 не повинен був приймати у якості належного, допустимого та достовірного доказу (у розумінні ст. 76, 77, 78 ГПК України), який би підтверджував той факт, що підписи у рішенні № 2/16 від 09.08.2016; у договорі купівлі-продажу корпоративних прав від 09.08.2016; у новій редакції статуту; у договорі купівлі-продажу корпоративних прав від 06.09.2016 виконані іншими особами.

Також апелянт звертає увагу суду на те, що експертом при проведенні експертизи не було відібрано вільні та експериментальні зразки підписів.

3) Щодо набуття позивачем корпоративних прав при купівлі частки ОСОБА_3 , який володів 100% статутного капіталу на підставі укладеного договору від 06.09.2016, які судом не було взято до уваги посилаючись на відсутність будь-якого касового, платіжного документа, які б підтверджували факт оплати ОСОБА_1 коштів за договором від 06.09.2016 та отримання таких коштів ОСОБА_3 апелянт стверджує, що наявність/відсутність факту сплати грошових коштів, обумовлених договором, не може бути підставою для визнання такого договору недійсним чи неукладеним, а лишень порушенням зобов`язань за договором, що виникли з такого правочину.

4) Щодо висновку суду про не укладеність договору купівлі-продажу корпоративних прав від 06.09.2016 та покликання останнього на висновок Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, за яким підроблення підпису однієї із сторін означає, що сторони згоди з будь-яких умов договору не досягли, апелянт зазначає, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки предметом спору договір від 06.09.2016 не був та жодних рішень ухвалених за позовом ОСОБА_3 на захист свого права, яким встановлений факт, що означений договір не був укладений відсутні.

5) Щодо врахування нотаріальних заяв ОСОБА_2 та ОСОБА_6 апелянт вваж є неналежними доказами, так, як такі заяви не відповідають ні ознакам письмових доказів, ні показань свідків в силу ст. 88 ГПК України.

6) Також апелянт звертає увагу суду на те, що розгляд справи та прийняття судом оскаржуваного рішення відбувся за відсутності представника позивача, що призвело до порушення гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема позбавило позивача реалізувати права учасника справи.

Апеляційну скаргу на додаткове рішення апелянт обґрунтовує тим, що наданий представником відповідача-1 акт про прийому-передачі від 12.02.2021 не може вважатись належним та допустимим доказом в розумінні ст. 76 ГПК України, так як не містить детального опису наданих послуг, який є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу про що зазначено у постанові КЦС ВС від 23.11.2020 по справі № 638/7748/18 (61-13573св19), а є гонораром, однак, судом не зазначено у спірному рішенні причини відступлення від вищезазначеної правової позиції Верховного Суду.

Разом з тим, судом не надано належного значення щодо того, що встановити порядок обчислення гонорару із договору від 26.08.2016 не вбачається можливим, оскільки сторони такого не узгодили ні фіксованого розміру гонорару, ні не встановили погодинну оплату.

Аналогічно апелянт не погоджується щодо стягнутих на користь відповідача-2 витрат на правову допомогу, оскільки такі витрати є також гонораром, які з укладеного договору не можливо встановити.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-1 заперечив доводи апелянта, зокрема зазначає, що ОСОБА_3 не підписував договір від 06.09.2016, не відчужував свою частку у статутному капіталі ПП Продукти-Каргіл на користь ОСОБА_1 .

Більше того, ОСОБА_3 не міг продати 100 % у статутному капіталі ПП Продукти-Каргіл , оскільки володів станом на 06.09.2016 року часткою у розмірі 50 %.

Крім того, зміни до складу засновників (учасників) вносяться шляхом проведення державної реєстрації у ЄДРПОУ, проте у ньому відсутні відомості про ОСОБА_1 , як власника (учасника) ПП Продукти-Каргіл .

Таким чином, посилання позивача на договір купівлі продажу корпоративних прав ПП Продукти-Каргіл від 06.09.2016 не може братися судом до уваги, оскільки такий договір не був укладений.

Щодо підстав недійсності договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі (корпоративних прав) ПП Продукти-Каргіл від 19.09.2018 відповідач-1 зазначає наступне.

В позовній заяві вказано, що оскаржуваний договір має бути визнано недійсним, оскільки він суперечить ЦК України та ГК України. При цьому, в чому саме полягає суперечність та/або незаконність договору, позивач не вказує.

Твердження, що договір від 20.09.2018 не був направлений на реальне настання обумовлених ним обставин, взагалі не заслуговує на увагу.

По-перше, підтвердженням передачі частки (корпоративних прав) є акт приймання-передачі, який посвідчується нотаріусом. Крім того, реальність своїх намірів учасники ПП Продукти-Каргіл зафіксували в протоколі №1/18 від 19.09.2018, який також посвідчено нотаріусом, Отже, спрямування оскаржуваного договору на реальне настання обумовлених ним наслідків підтверджено документально.

По-друге, як вже зазначалось вище, ОСОБА_1 ніколи не була власником корпоративних прав ПП Продукти-Каргіл .

По-третє, зміна у складі засновників (учасників) належним чином внесена до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Враховуючи вищенаведене, скаржник не довів, яке саме цивільне право позивача порушено, за захистом якого він звернувся до суду, в чому полягає порушення цього права та яким чином права або охоронювані законом інтереси скаржника будуть поновлені в результаті задоволення позовних вимог.

Також скаржник не довів належними та допустимими доказами в розумінні ГПК наявності у сторін спірного правочину мети встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, що передбачені договором купівлі продажу корпоративних прав ПП Продукти - Каргіл від 19.09.2018.

Доводи апеляційної скарги, також як і позовні вимоги зводяться до необґрунтованого твердження, що ОСОБА_3 не міг продати свою частку в статутному капіталі ПП Продукти-Каргіл ОСОБА_2 , оскільки власником підприємства є ОСОБА_1 . При цьому, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження права ОСОБА_1 на частку в статутному капіталі ПП Продукти - Каргіл . Договір від 06.09.2016 не є належним доказом, оскільки ОСОБА_3 ніколи не підписував такий договір, крім того в ЄДРЮО ФОП та ГФ відсутні відомості щодо ОСОБА_1 , відтак, будь-які права на частку в статутному капіталі ПП Продукти - Каргіл є лише припущенням та не можуть братися судом до уваги.

У відзиві на апеляційну скаргу на додаткове рішення щодо присуджених до стягнення витрат на правничу допомогу відповідач-1 також заперечує та зазначає, що до заяви про стягнення таких витрат долучено детальний опис робіт виконаних адвокатом, а зазначене апелянтом в апеляційній скарзі є загальними фразами, які не підтверджені жодними доказами.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-2 заперечує доводи апелянта, зокрема зазначає, що жодних угод ні ОСОБА_3 , ні ОСОБА_2 про відчуження часток не укладали, у зборах власників з цього приводу участі не приймали, довіреностей на право розпорядження своєю часткою не надавали.

Крім того, директор ПП Продукти - Каргіл ОСОБА_6 не надавав печатку підприємства для оформлення нової редакції статуту, збори учасників не скликав, зміни в Єдиний державний реєстр не вносив, реєстраційних карток (заяв) не підписував.

Відповідач-2 стверджує, що апелянт на підставі підроблених документів намагається заволодіти корпоративними правами підприємства, про що свідчать нотаріальні заяви відповідачів, висновки експерта, скасовані накази Міністра юстиції України та відкрите кримінальне провадження на підставі якого було зроблено висновки експертизи щодо факту підроблення підписів.

Щодо стягнутих витрат на правничу допомогу відповідач-2 зазначає, що до заяви про стягнення таких витрат долучено детальний опис робіт виконаних адвокатом.

Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційних скарг підтримав повністю.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні проти доводів апеляційних скарг заперечив з підстав, викладених у відзивах на апеляційні скарги (зареєстровані в канцелярії суду за вх№ 01-04/3386/21 від 11.05.2021 та за вх№ 01-04/7261/21 від 19.10.2021), просить суд залишити оскаржувані рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні проти доводів апеляційних скарг заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/6537/21 від 21.09.2021), просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Третя особа письмових пояснень щодо апеляційних скарг не подала, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечила, хоча належним чином була повідомлена про дату, час і місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

В даному випадку колегія суддів вважає, що третя особа була належним чином повідомлена про час та місце розгляду апеляційних скарг, явка учасників справи не визнавалася обов`язковою судом апеляційної інстанції, а матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для такого розгляду і без участі представника ПП Продукти-Каргіл .

Вивчивши апеляційні скарги, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.

ПП "Продукти-Каргіл" зареєстроване державним реєстратором Буської районної державної адміністрації Львівської області 07.10.2005, місцезнаходження: 80561, Львівська область, Буський район, с.Утішків, сул.Буська, 1-Б (а.с. 48-51 том ІІ).

02.02.2012 учасниками ПП "Продукти-Каргіл" стали: ОСОБА_2 з часткою, що складає 50 % статутного капіталу та ОСОБА_3 з часткою, що складає 50% статутного капіталу.

Як стверджує позивач, 06.09.2016 між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу корпоративних прав на ПП "Продукти-Каргіл" (а.с. 20-21 том І).

А відтак, з моменту прийняття та реєстрації корпоративних прав в ЄДРПОУ ОСОБА_1 , при керівництві директора ОСОБА_5 , стала одноосібним власником ПП "Продукти-Каргіл". Будь-які інші особи прав щодо управління та розпорядження майном, корпоративними правами ПП "Продукти-Каргіл" не мали (а.с. 190-197 том ІІ).

Разом тим, 23.02.2020 ОСОБА_1 стало відомо про прийняття Міністерством юстиції України наказу № 345/5 від 03.02.2020, яким задоволено скаргу від 23.10.2019 ОСОБА_2 з доповненнями від 11.11.2019, 14.11.2019, 05.12.2019, 06.12.2019 та скасовано в ЄЄДРПОУ реєстраційні дії щодо ПП "Продукти-Каргіл" (а.с. 198-209 том ІІ):

- від 09.10.2019 №13941050034000693 державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи №13941050034000693 внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах, №13941050036000693 державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи та № 13941050037000693 державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи, проведені державним реєстратором КП "Реєстрація майна та бізнесу" Бойко Х.Р.;

- від 08.11.2019 №13941050041000693 державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи, проведену державним реєстратором Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Львівської міської ради Фенчин В-Я.В.

ОСОБА_1 оскаржила вищевказаний наказ в судовому порядку (а.с. 117-126 том І), проте доказів визнання його протиправним, станом на момент розгляду даної справи, суду не надано.

Як стверджує ОСОБА_1 , про наявність договору купівлі-продажу від 20.09.2018, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який вона просить визнати недійсним, їй стало відомо під час оскарження наказу Міністерства юстиції України № 345/5 від 03.02.2020.

19.09.2018 загальними зборами ПП "Продукти-Каргіл" вирішено погодити продаж частки ОСОБА_3 у статутному капіталі ПП "Продукти-Каргіл" громадянці ОСОБА_2 та перерозподілити частки учасників у статутному капіталі ПП "Продукти-Каргіл" наступним чином:

- ОСОБА_2 - 11 880,00 грн, що становить 100% статутного капіталу підприємства.

- вирішено уповноважити директора ПП "Продукти-Каргіл" ОСОБА_6 на вчинення всіх необхідних дій щодо реєстрації змін в складі власників (засновників) з правом передоручення (а.с. 43-44 том ІІ).

19.09.2018 між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі (корпоративних прав) ПП "Продукти-Каргіл", згідно умов якого продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупця корпоративні права та свою частку у статутному капіталі ПП "Продукти-Каргіл", у розмірі 50% статутного капіталу, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти у власність та оплатити названу частку та корпоративні права на підприємство (а.с. 45-47 том ІІ).

Згідно п.3.1 договору від 19.09.2018 розмір вкладу, що підлягає продажу 5 940,00 грн, що становить 50% статутного капіталу ПП "Продукти-Каргіл". Склад вкладу: частка вкладу здійснена шляхом внеску учасника в статутний капітал підприємства, сплачена повністю.

Відповідно до п.4 договору від 19.09.2018 продавець гарантує, що на момент укладення даного договору корпоративні права, що відчужуються, не перебувають під арештом, не відчужені третім особам і не обтяжені іншими зобов`язаннями перед третіми особами, не є предметом застави чи майнової поруки. Продавець має право на володіння, використання і розпорядження своєю часткою відповідно до законодавства України.

У п.8 договору від 19.09.2018 зазначено, що частка продавця в статутному капіталі ПП "Продукти-Каргіл" продається за 5 940,00 грн, які покупець сплатив продавцю до укладення договору.

Пунктом 9 договору від 19.09.2018 сторони погодили, що моментом переходу права власності на частку в статутному капіталі (корпоративних) прав підприємства від продавця покупцю вважається підписання даного договору.

Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Серафин Л.В.

19.09.2018 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підписано акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ПП "Продукти-Каргіл", посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Серафин Л.В. та зареєстрований в реєстрі разом із договором за №1726.1727 (а.с. 45-47 том ІІ).

Проте, позивач вважає, що зазначений вище договір від 20.09.2018 є таким, що суперечить чинному законодавству, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки договір від 06.09.2016, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , не був визнаний недійсним в судовому порядку, то відповідно ОСОБА_1 , станом на момент укладення договору від 19.09.2018, володіла часткою 100% статутного капіталу ПП "Продукти-Каргіл".

Посилаючись на положення ст.ст.203, 204, 215 ЦК України позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі (корпоративних прав) Приватного підприємства "Продукти-Каргіл" від 21.09.2018 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Припинити між відповідачами 1, 2 будь-які правовідносини, що виникли на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі (корпоративних прав) ПП "Продукти-Каргіл" від 20.09.2018.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася таким.

Згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно із ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятої та шостої ст. 203 цього кодексу .

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, підлягає встановленню наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, за результатами вирішення спору в судовому рішенні вказується в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оскаржуваний правочин.

Для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявленню сторін, на момент укладення договору свідомо існує об`єктивна неможливість настання правового результату, а також, що внаслідок його укладення порушені права позивача.

Підставою для визнання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі (корпоративних прав) ПП Продукти-Каргіл від 19.09.2018 позивач зазначає, що такий правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки сторони такого правочину не володіли частками статутного капіталу у вказаних розмірах.

Згідно ст.113 ГК України приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці. Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб`єкта господарювання - юридичної особи. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Отже, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, зокрема приватного підприємства.

Право на частку в статутному капіталі є майновим та відповідно до ст.190 ЦК України є різновидом майна. Тобто частка в статутному капіталі товариства може бути об`єктом права власності.

Згідно з ч.1 ст. 328 , ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, укладення правочину з відчуження частки у статутному капіталі є правовою підставою набуття права власності на частку. Водночас момент набуття такого права за загальним правилом визначається моментом передання майна. Інше може бути встановлено договором або законом.

Як зазначалося вище, станом на 19.09.2018 учасниками ПП "Продукти-Каргіл" були ОСОБА_2 (з часткою 50% статутного капіталу) та ОСОБА_3 (з часткою 50% статутного капіталу).

19.09.2018 загальними зборами ПП "Продукти-Каргіл" вирішено погодити продаж частки ОСОБА_3 у статутному капіталі ПП "Продукти-Каргіл" громадянці ОСОБА_2 та перерозподілити частки учасників у статутному капіталі ПП "Продукти-Каргіл" наступним чином: ОСОБА_2 - 11 880,00 грн, що становить 100% статутного капіталу підприємства. Також вирішено уповноважити директора ПП "Продукти-Каргіл" ОСОБА_6 на вчинення всіх необхідних дій щодо реєстрації змін в складі власників (засновників) з правом передоручення.

На підставі договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі (корпоративних прав) ПП Продукти-Каргіл від 19.09.2018 ОСОБА_3 продав свою частку 50 % статутного капіталу ОСОБА_2 . В зв`язку з чим остання стала власником 100% статутного капіталу підприємства.

На підтвердження передачі частки у статутному капіталі ПП "Продукти-Каргіл" 19.09.2018 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підписано акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ПП "Продукти-Каргіл", посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Серафин Л.В. та зареєстрований в реєстрі разом із договором за №1726.1727.

20.09.2018 проведено державну реєстрацію змін до установчих документів ПП "Продукти-Каргіл".

З огляду на наведене, судова колегія вважає безпідставним твердження позивача про те, що спірний договір не був направлений на реальне настання обумовлених ним обставин.

Щодо посилання позивача на договір від 06.09.2016 на підставі якого ОСОБА_1 набула корпоративні права на ПП "Продукти-Каргіл", слід зазначити наступне.

У даному випадку відповідно до умов договору купівлі-продажу корпоративних прав ПП Продукти-Каргіл від 06.09.2016 сторони погодили, що покупець сплачує продавцю суму, зазначену в п.2.1 (100,00 грн) даного договору протягом двох банківських днів з моменту державної реєстрації зміни власника підприємства. Момент набуття права власності пов`язаний із підписанням вказаного договору та реєстрації права в органах державної влади.

До матеріалів справи долучена лише копія договору купівлі-продажу корпоративних прав ПП Продукти-Каргіл від 06.09.2016. Водночас, як встановлено судом першої інстанції (що також підтвердилося на етапі апеляційного перегляду) оригінал зазначеного договору купівлі-продажу від 06.09.2016, відсутній. Договір витребовувався судом першої інстанції, учасникам справи також пропонувалося його надати під час апеляційного перегляду рішення. Жоден із учасників апеляційного провадження його не надав.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні пояснив, що оригінал договору знаходиться в реєстраційній справі, яка знаходиться в матеріалах кримінального провадження №12015140170000570 від 03.11.2015. І в даному кримінальному провадженні проведено судову експертизу, в якій експертом досліджувався оригінали договорів купівлі-продажу корпоративних прав на ПП Продукти-Каргіл від 09.08.2016, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та від 06.09.2016, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

З матеріалів справи вбачається, що 10.08.2016 державний реєстратор Шевченківської районної державної адміністрації в місті Києві (реєстратор не за місцем державної реєстрації підприємства), Яценко Т.Я. за №13941050026000693 на підставі: договору від 09.08.2016 купівлі-продажу корпоративних прав на ПП "Продукти-Каргіл" укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; рішення ОСОБА_3 №2/16 від 09.08.2016; нової редакції статуту ПП "Продукти-Каргіл" та довіреності від 09.08.2016 виданої директором ПП "Продукти-Каргіл" ОСОБА_6 - Бабичу О.М. , внесла зміни до установчих документів юридичної особи ПП "Продукти-Каргіл", згідно яких засновником підприємства став ОСОБА_3 із часткою статутного капіталу 100 %.

Крім цього, 08.09.2016 державний реєстратор Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації Яценко Т.Я. проведено дві реєстраційні дії:

- державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи; 08.09.2016 13941050027000693; зміна складу або інформації про засновників (власником ПП "ПродуктиКаргіл" було зареєстровано ОСОБА_1 );

- внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах; 08.09.2016 13941070028000693; зміна керівника (директором ПП "ПродуктиКаргіл" замість ОСОБА_6 став ОСОБА_5 ).

Висновком №6/702 експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 22.10.2019, проведеного у кримінальному провадженні № 12015140170000570 від 03.11.2015, встановлено, що відбитки печатки у рішенні № 2/16 від 09.08.2019; у довіреності від 10.08.2016, виданій директором ПП "Продукти-Каргіл" ОСОБА_6 - Бабичу О.М. ; у договорі купівлі-продажу корпоративних прав від 09.08.2016, укладеному ОСОБА_2 з ОСОБА_3 ; у довіреності від 07.09.2016, виданій директором ПП "Продукти-Каргіл" ОСОБА_5 - Бабичу О.М. ; у рішенні № 3/16 від 06.09.2016; у договорі купівлі-продажу корпоративних прав від 06.09.2016, укладеному ОСОБА_3 з ОСОБА_1 - нанесені не круглою печаткою ПП "Продукти-Каргіл" експериментальні зразки якої надані для порівняльного дослідження (а.с. 154-162 том ІІ).

Висновком №6/901 експерта Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 11.01.2020, проведеного у кримінальному провадженні № 12015140170000570 від 03.11.2015, встановлено, що підписи ОСОБА_3 у рішенні № 2/16 від 09.08.2016; у договорі купівлі-продажу корпоративних прав від 09.08.2016, укладеному ОСОБА_2 з ОСОБА_3 ; у новій редакції статуту; у договорі купівлі-продажу корпоративних прав від 06.09.2016, укладеному ОСОБА_3 з ОСОБА_1 виконані не ОСОБА_3 (а.с. 163-182 том ІІ):

- підпис ОСОБА_6 у довіреності від 10.08.2016, виданій директором ПП "Продукти-Каргіл" ОСОБА_6 - Бабичу О.М. - виконаний не ОСОБА_6 ;

- підписи ОСОБА_2 у договорі купівлі-продажу частки від 09.08.2016, укладеному ОСОБА_2 з ОСОБА_3 - виконані не ОСОБА_2 .

В матеріалах справи містяться: нотаріально засвідчена заява ОСОБА_2 в якій вказано, що вона не підписувала договір купівлі-продажу корпоративних прав на ПП "Продукти-Каргіл" від 09.08.2016 з ОСОБА_3 ; нотаріально посвідчена заява директора ПП "Продукти-Каргіл" ОСОБА_6 про те, що він не надавав печатку для оформлення нової редакції статуту, збори учасників не скликав, зміни в Єдиний державний реєстр не вносив, реєстраційних карток (заяв) та довіреностей не підписував, підпис і печатку на реєстраційних документах підроблено (а.с. 150-153 том ІІ).

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Підроблення підпису однієї із сторін означає, що сторони згоди з будь-яких умов договору не досягали. Отже, за висновком Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц такий договір слід вважати неукладеним.

З огляду на вказане суд приходить до висновку про те, що ОСОБА_3 не підписував договір від 06.09.2016, не відчужував свою частку у статутному капіталі ПП "Продукти Каргіл" на користь ОСОБА_1 . Більше того, не міг продати ОСОБА_1 100% у статутному капіталі ПП "Продукти-Каргіл", оскільки володів станом на 06.09.2016 часткою лише у розмірі 50%.

Отже, договір від 06.09.2016 не може бути належним доказом набуття ОСОБА_1 прав на частку у статутному капіталі ПП "Продукти-Каргіл", а посилання позивача на вказаний договір не може братись судом до уваги, оскільки він не був укладений. Беручи до уваги і те, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження отримання ОСОБА_3 оплати за договором від 06.09.2016. В матеріалах справи відсутні будь-які касові, платіжні документи, які б могли підтвердити факт оплати ОСОБА_1 коштів за договором від 06.09.2016 та отримання таких коштів ОСОБА_3 .

Також судова колегія звертає увагу на те, що реєстраційну дію від 10.08.2016 вчинену вищевказаним державним реєстратором скасовано наказом заступника Міністра юстиції з питань держреєстрації від 29.09.2016 за № 2822/5 (а.с. 183 том ІІ).

Крім того, наказом заступника Міністра юстиції з питань держреєстрації від 31.10.2016 за № 3096/5 скасовано реєстраційні дії від 08.09.2016 (а.с. 184 том ІІ).

В листопаді 2016 року відомості про законного власника ( ОСОБА_2 та директора ОСОБА_6 ) були поновлені в ЄДР, відомості про ОСОБА_1 та ОСОБА_5 були видалені з ЄДР.

Відтак станом на 19.09.2018 учасниками ПП "Продукти-Каргіл" були ОСОБА_2 з часткою 50% статутного капіталу та ОСОБА_3 з часткою 50 % статутного капіталу.

Слід зазначити, що 09.10.2019 реєстратором КП "Реєстрація майна та бізнесу" Бойко Х.Р. було здійснено ряд реєстраційних дій, згідно яких власником ПП "Продукти-Каргіл" зареєстровано ОСОБА_1 ; директором ПП "Продукти-Каргіл" зареєстровано ОСОБА_5 .

Однак, 03.02.2020 наказом Міністра юстиції України № 345/5 задоволено скарги ОСОБА_2 та скасовано вищевказані реєстраційні дії (а.с. 198-199 том ІІ).

05.02.2020 наказом Міністра юстиції України № 408/5 внесено зміни до наказу № 345/5 про задоволення скарги ОСОБА_2 та скасування реєстраційних дій (а.с. 200-209 том ІІ).

Після того, відомості про законного власника ОСОБА_2 та директора ОСОБА_6 знову були поновлені у ЄДР; відомості про ОСОБА_1 та ОСОБА_5 були видалені з ЄДР.

Як вбачається з отриманого судом з ЄДРПОУ витягу № 26466104 станом на 09.02.2021 засновником (учасником) підприємства є ОСОБА_2 , керівником є ОСОБА_9 .

З огляду на викладене, враховуючи всі докази в сукупності, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач не довів належними, допустимими, достовірними доказами в розумінні ГПК України наявності у сторін спірного правочину мети встановлення інших цивільно-правових відносин ніж ті, що передбачені договором купівлі продажу корпоративних прав ПП "Продукти-Каргіл" від 19.09.2018, не надав жодного належного, допустимого, достовірного доказу на підтвердження права ОСОБА_1 на частку в статутному капіталі ПП "Продукти-Каргіл".

Згідно з положеннями статей 2 , 4 , 5 ГПК України , статей 15 , 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.

Задоволення позову судом можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності в нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права (інтересу) відповідачем.

Встановивши, що позивачка не надала належні та допустимі докази на набуття права власності на частку в статутному капіталі ПП Продукти-Каргіл на підставі договору купівлі-продажу корпоративних прав від 06.09.2016, то відповідно суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в такому випадку позивачка не довела набуття права власності на частку у статутному капіталі у розмірі 100 % та порушення своїх прав або інтересів оскаржуваним договором від 21.09.2018, у зв`язку із чим у позові правомірно відмовлено.

За відсутності підстав для задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору, вимога про припинення правовідносин до задоволення не підлягає.

Окрім того, колегія суддів зауважує, що відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У справі, яка переглядається, позивачка не є стороною оспорюваного правочину. Заінтересовані особи, які не є сторонами оспорюваного правочину, але вважають, що їх права порушено ним, також можуть звертатися до суду в порядку, встановленому процесуальним законом.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Позивач обрав способом захисту своїх прав визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі. Такі позовні вимоги не відповідають належним та ефективним способам захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Водночас, відповідно до положень глави 29 ЦК України захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий лише шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка володіє цим майном, (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України , які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Саме таке судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю є підставою для внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (підпункт "е" пункту 3 частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" ).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №911/2797/20.

Отже, оскільки позивачем не доведено наявності у нього права на частку у статутному капіталі підприємства, не доведено порушення її прав та законних інтересів оскаржуваним договором та беручи до уваги, що заявлена позовна вимога не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах, то судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суд, що дані позовні вимоги про визнання правочину недійсним та припинення правовідносин до задоволення не підлягають.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та спростовуються вищенаведеним.

У контексті оцінки доводів апеляційних скарг колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Проніна проти України (пункт 23) та Серявін та інші проти України (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі, суд вважає, що сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про відмову у задоволені позову, місцевий господарський суд всебічно, повно і об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині скасування додаткового рішення Господарського суду Львівської області від 15.03.2021, то колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 244 ГПК України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема судом не вирішено питання про судові витрати.

Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Представником ОСОБА_2 до Господарського суду Львівської області подано заяву про стягнення з ОСОБА_1 витрат, пов`язані із розглядом справи №914/1191/20: витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 35 000,00 грн та витрат на пальне за маршрутом Київ-львів-Київ для участі в судовому засіданні в розмірі 1 599,97 грн (а.с. 160-162 том ІІІ).

Судом встановлено, що інтереси ОСОБА_2 в суді першої інстанції у цій справі представляв адвокат Котягін А.С. на підставі договору № 26/08/16 на надання правової допомоги від 26.08.2016, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3800/10 від 20.11.2008 (а.с. 165-166, 170-173 том ІІІ).

На підтвердження понесених витрат при розгляді даної справи адвокатом долучено: акт приймання-передачі наданих послуг від 12.02.2021 на загальну суму 36 599,97 грн; рахунок № 1 від 12.02.2021 на загальну суму 36 599,97 грн; фіскальні чеки про купівлю пального на загальну суму 1 599,97 грн та посвідчення водія (а.с. 167-169, 174-177 том ІІІ).

Ознайомившись із поданими відповідачем-1 документами, враховуючи наведені позивача заперечення, беручи до уваги клопотання позивача про зменшення розміру судових витрат понесених відповідачем-1, суд дійшов висновку, що з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн. При цьому суд враховує, що представник відповідача-1 склав відзив у справі, та був присутнім в одному судовому засіданні. Численні клопотання, які подавались представником відповідача-1 про відкладення розгляду справи були аналогічного змісту, при їх складанні не затрачений значний час. Докази надані представником відповідача-1 на підтвердження витрат на пальне для участі у судовому засіданні 10.02.2021 не є належними, оскільки з них не можна встановити, який обсяг пального з придбаного було витрачено саме для відрядження. Суд врахував критерії пропорційності, співмірності, розумності витрат, а також їх фактичність та неминучість.

Представником ОСОБА_3 до Господарського суду Львівської області подано заяву про стягнення з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн (а.с. 180-181 том ІІІ).

Судом встановлено, що інтереси ОСОБА_3 в суді першої інстанції у цій справі представляв адвокат Кушнір Т.В.. на підставі договору № 02-2020/ФО про надання правової допомоги від 12.08.2020, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ЛВ № 001457 від 02.05.2019 (а.с. 197-198 том І, а.с.183-186 том ІІІ).

На підтвердження понесених витрат при розгляді даної справи адвокатом долучено: акт №1 здачі-приймання виконаних робіт та наданих послуг від 12.02.2020 на загальну суму 15 000,00 грн; детальний опис робіт, виконаних адвокатом; рахунок за надані послуги на загальну суму 15 000,00 грн від 12.02.2021 (а.с. 187-189 том ІІІ).

Враховуючи, що обсяг робіт, який визначений у акту приймання-передачі послуг, по факту був наданий адвокатом, місцевий господарський суд дійшов висновку, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу доведений та документально обґрунтований, є співмірним із заявленими позовними вимогами. При цьому, суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про зменшення розміру адвокатських послуг в зв`язку з необґрунтованістю.

В апеляційній скарзі скаржник вказує про те, що він не згоден з розміром витрат на оплату послуг адвокатів у суді першої інстанції, які заявлені відповідачами, вважає такі витрати явно завищеними та неспівмірними наданим послугам та такими, які не відповідають критеріям, визначеним у ч.4 ст. 126 ГПК України .

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" ).

Разом з тим, згідно з ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України ).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України );

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.126 ГПК України ): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України ).

Згідно із ст. 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України ).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу ).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст.126 ГПК України ).

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було заявлено клопотання про зменшення розміру судових витрат, понесених відповідачем-1 та відповідачем-2 (а.с. 218-219, 228-230 том ІІІ).

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Скаржник зазначає, що представником відповідача-1 порушено вимоги ч.3 ст.126 ГПК України, зокрема, не надано суду детального опису, як і розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

На думку представника позивача, інформація, яка міститься в акті приймання правничої допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатись тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Крім того, неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу. Витрати на проїзд не є витратами пов`язаними з наданням правничої допомоги, відповідно не можуть бути покладені на позивача. Заявлені витрати є такими, що не були неминучими, а саме з надання таких послуг: 1) підготовка та надсилання в суд клопотання від 20.05.2020 про відмову у відкритті провадження у справі; 2) підготовка та надсилання в суд клопотання від 20.01.2021 про участь представника відповідача в судовому засіданні в режимі відеоконференції; 3) участь в судовому засіданні в Господарському суді Львівської області 10.02.2021. Відзив не містить посилання на жодну норму матеріального чи процесуального права, натомість лише дублює зміст долучених до відзиву документів. Відповідно наведене свідчить, що стягнення з позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 35 000,00 грн за відзив на позовну заяву та супровідний лист підготовлені адвокатом, є неспівмірним, не відповідає засадам пропорційності, розумності та справедливості.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

У рішенні ЄСПЛ "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Проаналізувавши долучені відповідачем-1 докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає, що оскільки сторони договору від 26.08.2016 не встановити і не узгодили порядок обчислення гонорару (ні фіксованого розміру гонорару, ні погодинної оплати), а долучений відповідачем-1 акт приймання-передачі наданих послуг за договором №26/08/16 від 28.08.2016 про надання правової допомоги від 12.02.2021 не містить кількості витрачених годин щодо кожної дії адвоката та їх вартість, то з урахуванням, пропорційності, співмірності, розумності витрат, а також їх фактичність та неминучість, суд апеляційної інстанції визнає обґрунтованими вимоги позивача, наведені у клопотанні про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення заяви відповідача-1 про розподіл судових витрат і стягнення з позивача на користь відповідача-1 витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн. В решті суми заявлених витрат правомірно відмовлено в зв`язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю, зокрема, що представник відповідача-1 склав відзив у справі, та був присутнім в лише одному судовому засіданні. Численні клопотання, які подавались представником відповідача-1 про відкладення розгляду справи були аналогічного змісту, при їх складанні не затрачений значний час. Докази надані представником відповідача-1 на підтвердження витрат на пальне для участі у судовому засіданні 10.02.2021 не є належними, оскільки з них не можна встановити, який обсяг пального з придбаного було витрачено саме для відрядження.

Щодо витрат відповідача-2 на надання професійної правничої допомоги, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

На думку скаржника, стягнення з позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн за підготовку відзиву на позовну заяву тривалістю 4,5 год. та участь в судових засіданнях, у яких явка представника визнана судом не обов`язковою, є неспівмірним, не відповідає засадам пропорційності, розумності та справедливості, що не було враховано місцевим господарським судом.

Проте, проаналізувавши договір про надання правничої допомоги №02-2020/ФО від 12.08.2020, акт №1 здачі-приймання виконаних робіт та наданих послуг і детальний опис робіт, виконаних адвокатом, в яких зазначено кількість витрачених годин щодо кожної дії адвоката, перевіривши обсяг наданих послуг, які оцінені заявником на суму 15 000,00 грн, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість та доведеність заявленої до стягнення суми витрат.

При цьому судом враховано, що саме позивачем був ініційований даний спір, у зв`язку з чим відповідач-2 змушений був скористатись послугами адвоката. Представник відповідача-2 був присутній у судових засіданнях 16.09.2020, 12.10.2020, 02.11.2020, 25.11.2020 та 10.02.2021. Той факт, що ухвалами суду явка учасників справи не визнавалась обов`язковою, а представник відповідача-2 був присутнім у судових засіданнях, не може бути підставою для зменшення розміру витрат, оскільки адвокат діяв згідно умов договору про надання правової допомоги укладеного з Рогуцьким М.Б.

Необов`язковість явки учасників справи була зумовлена епідеміологічною ситуацією в Україні. Водночас, якщо довіритель вирішив, що адвокат повинен бути присутнім у судових засіданнях, суд не має права зменшувати на цій підставі суму витрат на правничу допомогу. Крім того, слід зазначити, що судові засідання неодноразово відкладались саме за клопотаннями представника позивача. Необхідність ознайомлення представника відповідача-2 з матеріалами справи була зумовлена тим, що позивач надіслав копію позовної заяви відповідачу-2 не на адресу місця його проживання.

Відтак, доводи, наведені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження та спростовуються вищенаведеним.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, апелянтом всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили факти, викладені в позовній заяві, а доводи, наведені в апеляційних скаргах, не спростовують правомірність висновків, викладених в оскаржуваних рішеннях суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що судові рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Оскільки, апеляційні скарги до задоволення не підлягають, то відповідно понесені судові витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги залишаються за скаржником.

Керуючись, ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 10.02.2021 та додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 15.03.2021 у справі № 914/1191/20 залишити без змін, апеляційні скарги ОСОБА_1 без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні ст.ст.288-289 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/ .

Повний текс складено 16.11.2021.

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

судді Кравчук Н.М.

Плотніцький Б.Д.