Рішення

від 12.11.2021 по справі 910/9224/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.11.2021Справа № 910/9224/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., дослідивши матеріали справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Вестгрантранс

до приватного акціонерного товариства Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп

про стягнення 127400,00 грн,

Представники:

не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом товариство з обмеженою відповідальністю Вестгрантранс до приватного акціонерного товариства Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп про стягнення 254800,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані такими обставинами.

13.07.2020 на 57 км автодороги М-06 Київ-Чоп в напрямку м. Житомира сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю належного позивачу транспортного засобу SCANIA R500 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом марки SCHMITZ SK024 , державний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , та транспортного засобу DAF XF 105 460 , державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , з напівпричепом GROENEWEGEN DRO12-20 , державний реєстраційний номер НОМЕР_4 .

Позивачу було завдано майнової шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась через порушення правил дорожнього руху водієм, цивільно-правова відповідальність якого застрахована відповідачем.

Суд відкрив провадження у справі № 910/9224/21, постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог до 127400,00 грн (страхове відшкодування за полісом АР/0115076). За таких обставин суд не розглядає позовні вимоги в іншій частині.

Відповідач позовні вимоги відхилив повністю. Відповідач вважає, що позивача не довів вину стархувальника, оскільки водій не був притягнутий до кримінальної чи адміністративної відповідальності за вчинену ДТП.

Позивач подав докази понесення 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Розглянувши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позовних вимог, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю Вестгрантранс є власником транспортного засобу SCANIA R500 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та напівпричепа марки SCHMITZ SK024 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

13.07.2020 на 57 км автодороги М-06 Київ-Чоп в напрямку м. Житомира сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу SCANIA R500 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом марки SCHMITZ SK024 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , та транспортного засобу DAF XF 105 460 , державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , з напівпричепом GROENEWEGEN DRO12-20 , державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_2 .

Обставини цієї дорожньо-транспортної пригоди встановлені Макарівським районним судом Київської області (постанова від 14.01.2021) у справі № 370/1655/20 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП. Провадження у цій справі відносно ОСОБА_1 закрито у зв`язку з відсутністю в діях останнього складу адміністративного правопорушення.

Макарівський районний суд Київської області встановив, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок наїзду транспортного засобу SCANIA R500 , державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом марки SCHMITZ SK024 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , на нерухомий автомобіль DAF XF 105 460 , державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , з напівпричепом GROENEWEGEN DRO12-20 , державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , який був частково розташований на смузі його руху та частково на узбіччі. У нерухомого автомобіля, який стояв на дорозі, були вимкнені габаритні вогні та будь-яке світло як задніх, так і передніх ліхтарів. Крім того, на дорозі не було виставлено знаку аварійної зупинки, що не дозволило ОСОБА_1 вчасно виявити нерухомий автомобіль, щоб мати змогу уникнути зіткнення.

Ці обставини, відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, не підлягають доказуванню.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, відповідно до Закону України Про дорожній рух , встановлюють Правила дорожнього руху, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001, № 1306 Про Правила дорожнього руху .

Не увімкнення водієм ОСОБА_2 під час зупинки на проїжджій частині автомобіля DAF XF 105 460 , державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , з напівпричепом GROENEWEGEN DRO12-20 , габаритних вогнів та будь-якого світла як задніх, так і передніх ліхтарів, а також не виставлення цим водієм знаку аварійної зупинки, свідчить про Порушення правил дорожнього руху (далі - Правила).

Зокрема, відповідно до п. 15.1 Правил зупинка і стоянка транспортних засобів на дорозі повинні здійснюватись у спеціально відведених місцях чи на узбіччі. За відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка чи стоянка там неможливі, вони дозволяються біля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху) - п. 15.2 Правил. Під час зупинки на дорозі в темну пору доби і в умовах недостатньої видимості на транспортному засобі мають бути ввімкнені габаритні або стоянкові ліхтарі, а при вимушеній зупинці додатково - аварійна світлова сигналізація. В умовах недостатньої видимості дозволяється додатково увімкнути ближнє світло або протитуманні фари та задні протитуманні ліхтарі. Якщо габаритні ліхтарі несправні, транспортний засіб слід прибрати за межі дороги, а якщо це неможливо, його необхідно позначити відповідно до вимог пунктів 9.10 і 9.11 цих Правил (п. 19.4 Правил).

Підпунктом а пункту 9.9 Правил передбачено, що аварійна світлова сигналізація повинна бути ввімкнена у разі вимушеної зупинки на дорозі. Згідно з підпунктом б пункту 9.10 Правил, разом з увімкненням аварійної світлової сигналізації слід установити знак аварійної зупинки або миготливий червоний ліхтар на відстані, що забезпечує безпеку дорожнього руху, але не ближче 20 м до транспортного засобу в населених пунктах і 40 м поза ними, у разі вимушеної зупинки в місцях з обмеженою оглядовістю дороги хоча б в одному напрямку менше 100 м.

Порушення водієм ОСОБА_2 цих вимог Правил перебуває у причинному зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди. Причини дорожньо-транспортної пригоди віднесені до обставин, які підлягають встановленню при вирішення спору про стягнення заподіяної шкоди, і їх встановлення не обмежується виключно з`ясуванням наявності преюдиційного судового чи іншого рішення.

Цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу DAF XF 105 460 , державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , застрахована приватним акціонерним товариством Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп за полісом № АР/0115076 (ліміт відповідальності становить 130000,00 грн, франшиза - 2600,00 грн), а напівпричепа GROENEWEGEN DRO12-20 , державний реєстраційний номер НОМЕР_4 - за полісом ЕР/148615719.

Позивач звертався до відповідача з вимогами про виплату страхового відшкодування.

Відповідач відмовляв у виплаті страхового відшкодування, оскільки позивач не подавав постанову суду про притягнення ОСОБА_2 до відповідальності за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ст. 36.2. Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; а у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Водночас у переліку документів, визначеному у статті 35 Закону, відсутній такий документ як постанова суду.

При цьому в силу вимог статті 34 Закону після отримання інформації про дорожньо-транспортну пригоду, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані окремими законодавчим актом - Законом України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів , який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Крім Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ці відносини регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України Про страхування та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них (ч. 2.1 ст. 2 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ). Водночас, цією ж статтею визначено, що якщо норми Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Отже, в цьому випадку питання конкуренції рівнозначних за юридичною силою законодавчих актів врегульовано за законодавчому рівні, визначивши Закон України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів спеціальним. Виходячи з принципу верховенства спеціальних норм над загальними нормами, при конкуренції норм до правовідносин у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів підлягають застосуванню правові механізми, визначені Законом України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів .

Згідно з ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Згідно з позицією Верховного Суду (постанови № 910/20199/17 від 01.06.2018, № 910/5092/17 від 14.05.2018 та № 922/1436/17 від 10.07.2018) виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, Законом України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів покладено на страховика винної особи у межах, встановлених цим Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Однак спеціальні норми названого Закону обмежують розмір шкоди (збитків), що підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала шкоди, зокрема:

- межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22);

- вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29);

- страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП (пункт 32.4 статті 32);

- не відшкодовується шкода, пов`язана із втратою товарної вартості транспортного засобу (пункт 32.7 статті 32);

- страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами пункту 12.1 статті 12 цього Закону.

Відповідно до п. 36.3 ст. 36 Закону якщо дорожньо-транспортна пригода сталася за участю декількох транспортних засобів, що перебували у з`єднанні між собою (у складі одного транспортного составу або під час буксирування із застосуванням жорсткого зчеплення чи з частковим навантаженням буксируваного транспортного засобу на платформу або на спеціальний опорний пристрій), виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком, який уклав договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності щодо тягача, а в разі якщо цей тягач незабезпечений, регламентна виплата здійснюється МТСБУ.

Позивач заявив до стягнення з відповідача 127400,00 грн (130000-2600).

Станом на день розгляду справи в суді відповідач не сплатив позивачеві 127400,00 грн страхового відшкодування.

Таким чином вимоги позивача про стягнення з відповідача 127400,00 грн страхового відшкодування обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приймаючи рішення, суд зобов`язаний керуватись наданими сторонами доказами.

Позивач належним чином довів порушення його прав зі сторони відповідача.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги позивача до останнього підлягають задоволенню повністю (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Позивач заявив до стягнення з відповідача 20000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених ним витрат позивач долучив до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги № 01/2505/2021 від 25.05.2021; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; ордер; звіт від 28.07.2021; квитанцію на суму 20000,00 грн.

Відповідно до звіту від 28.07.2021 надана надані послуги з:

- складання позовної заяви, що включає надання консультацій, та роз`яснень з правових питань, збирання доказів, аналіз судової практики тощо;

- належне оформлення відправлення та надсилання позовної заяви засобами поштового зв`язку;

- складання клопотання про зменшення розміру позовних вимог;

- належне оформлення відправлення та надсилання клопотання про зменшення розміру позовних вимоги засобами поштового зв`язку;

- складання додаткових пояснень у справі;

- належне оформлення відправлення та надсилання додаткових пояснень засобами поштового зв`язку.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 по справі № 922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України ).

Ураховуючи, що розгляд цієї справи здійснюється у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу не є співмірним із складністю справи, ціною позову та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Предмет спору в цій справі не є складним, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Суд вважає, що співмірними є вимоги про стягнення 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України на відповідача покладаються 2270,00 грн судового збору та 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Суд повертає позивачеві з Державного бюджету України 1552,00 грн судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Задовольнити повністю позов товариства з обмеженою відповідальністю Вестгрантранс до приватного акціонерного товариства Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп .

Стягнути з приватного акціонерного товариства Українська страхова компанія Княжа Вієнна Іншуранс Груп (вул. Глибочицька, 44, Київ, 04050, код 24175269) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Вестгрантранс (вул. Орєшкова 12, м. Харків, 61004, код 43213493) 127400,00 грн страхового відшкодування, 2270,00 грн. судового збору, 10000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Повернути товариству з обмеженою відповідальністю Вестгрантранс (вул. Орєшкова 12, м. Харків, 61004, код 43213493) з Державного бюджету України 1552,00 грн судового збору.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду.

Суддя С. А. Ковтун