Постанова

від 10.11.2021 по справі 701/934/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 701/934/18

провадження № 61-16357св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 ,

третя особа - ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 на постанову Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Василенко Л. І., Вініченка Б. Б., Карпенко О. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про встановлення факту права особистої приватної власності на нерухоме майно.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до договору купівлі продажу від 17 вересня 1963 року ОСОБА_5 придбала у ОСОБА_6 будинок з присадибною ділянкою на АДРЕСА_1 .

22 січня 1965 року між ним і ОСОБА_5 укладено шлюб, прізвище після державної реєстрації шлюбу у чоловіка та дружини стало ОСОБА_5 .

У подальшому на означеній земельній ділянці подружжям був побудований та зданий в експлуатацію новий будинок із надвірними спорудами.

Відповідно до довідки, виданої виконкомом Рогівської сільської ради Маньківського району Черкаської області від 09 липня 2018 року за № 313 ...житловий будинок по АДРЕСА_1 був побудований та зданий в експлуатацію в 1989 році . Відповідно до довідки виданої виконкомом Рогівської сільської ради Маньківського району Черкаської області від 24.07.2018 року за № 344 ...земельна ділянка в розмірі 0,57 га по АДРЕСА_1 згідно кадастрової книги за №150 числиться за ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, після смерті якої до нього перейшло у власність усе її майно.

Відповідно до технічного паспорту житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, розташовані в АДРЕСА_1 є його власністю; вартість будинку становить 46 661,00 грн.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Рогівської сільської ради 10 лютого 2005 року, власником житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 , є він - ОСОБА_1 .

Так само за ним зареєстроване право власності на земельну ділянку за вищевказаною адресою з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 528107 від 21 лютого 2006 року.

29 листопада 1994 року між ним і ОСОБА_2 зареєстровано шлюб.

17 грудня 2013 року він та ОСОБА_4 уклали договори дарування житлового будинку № 480979 та земельної ділянки ВТМ № 480980.

У провадженні Маньківського районного суду Черкаської області перебуває справа № 705/556/17-ц за позовом ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 до нього та ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним.

Посилаючись на те, що спірні житловий будинок і земельна ділянка набуті ним до укладення шлюбу із відповідачкою, позивач просив встановити факт, що йому належить на праві особистої власності житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельна ділянка, розташовані на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 18 березня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 19 000,00 грн витрат на правову допомогу.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами, що житловий будинок і земельна ділянка є його особистою приватною власністю.

Суд зазначив, що:

- домоволодіння, яке за життя було придбане першою дружиною позивача, в 1963 році складалось з одного глинобитного, покритого шифером будинку з двох кімнат, кухні, погреба і сараю (т. 1, а. с. 11-14), а подарованим позивачем третій особі в 2013 році вже було домоволодіння, що складалось одноповерхового глинобитного обкладеного цеглою будинку з прибудовою і надвірними спорудами літньою кухнею, підвалом, сараєм, вбиральнею, гаражем, огорожею, воротами з хвірткою, замощенням, ямою та криницею (т. 1, а. с. 21, 54);

- відповідачка довела, що житловий будинок (позначено на плані А-1-Ж) було добудовано позивачем та нею спільно після 1994 року, веранду (а) разом із криницею (№ 5) було спільно побудовано ними у 1998 році. Старий будинок (Д-1-Н) вони частково демонтували, а частину що залишилась - переобладнали в гараж, у якому було викопану оглядову яму. Крім того, в 1995 році було викопано підвал (Е) та побудовано поверх нього літню кухню (Б-1-Н). Рішення ж про оформлення права власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 Рогівською сільською радою було прийнято 20 січня 2005 року № 5 (т. 1, а. с. 112, 113). На підтвердження фінансової можливості відповідачки матеріально приймати участь у будівництві її законним представником додано до матеріалів справи фотокопії документів із пенсійної справи, відповідно до яких за час спільного шлюбного проживання позивача та відповідачки остання отримувала заробітну плату, а з часом і пенсію, тобто мала самостійний заробіток та спроможність приймати участь у створенні із позивачем спільного сімейного бюджету (в тому числі і для потреб будівництва);

- щодо спірної земельної ділянки (кадастровий номер 7123187500:01:001:0010), то підставою видачі державного акту на право власності на неї є рішення Рогівської сільської ради від 18 квітня 2005 року № 22-5, в якому вказано про внесення змін до площі земельної ділянки позивача ОСОБА_1 з 0,54 га на 0,5666 га. У цьому рішенні не зазначено про порядок набуття ним права власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 , в тому числі і про реалізацію його права на приватизацію, тому в судовому засіданні не підтверджено набуття ним прав на земельну ділянку шляхом приватизації, що могло б за наявності такого підтвердження гарантувати йому право, передбачене частиною першою статті 57 СК України в частині віднесення такої земельної ділянки до особистої приватної власності чоловіка, набутої в період шлюбу. В матеріалах справи наявна фотокопія рішення Рогівської сільської ради від 16 березня 1994 року (т. 1, а. с. 238, 239), відповідно до якого ОСОБА_1 використав своє право на приватизацію та приватизував у 1994 році певну земельну ділянку (рішення сільської ради не містить інформації про адресу місця розташування такої земельної ділянки, а містить посилання лише на площу такої ділянки), однак позивач не приєднав до матеріалів справи державного акту на право власності на земельну ділянку, приватизовану за рішенням сільської ради від 16 березня 1994 року та не заявив позовних вимог щодо такої земельної ділянки. Суду не надано доказів того, що земельна ділянка за рішенням від 1994 року (про приватизацію) і за рішенням від 1995 року (яке вказано як підстава видачі державного акту) є однією і тією ж земельною ділянкою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 10 липня 2019 року рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 18 березня 2019 року скасовано, позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що, приймаючи справу до свого провадження і розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції не врахував вимоги статті 315 ЦПК України, оскільки ЦПК України не передбачає встановлення факту права особистої приватної власності, оскільки вказаний спір розглядається в позовному порядку.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року у прийнятті додаткового рішення (постанови) у справі відмовлено.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що заявник звернувся із заявою про ухвалення додаткового рішення в порядку статті 270 ЦПК України, оскільки не вирішено питання розподілу судових витрат. Проте, постановою апеляційного суду Черкаської області від 10 липня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду. Крім того, у судовому рішенні повідомлено відповідача про його право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи внаслідок необґрунтованих дій позивача, у порядку частини п`ятої статті 142 ЦПК України. Отже, заява про ухвалення додаткового рішення (постанови) задоволенню не підлягає, що не позбавляє права заявника звернутись із заявою про компенсацію здійснених відповідачем витрат та довести необґрунтованість дій позивача.

Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду від 15 січня 2020 року касаційні скарги ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Крикун Олександр Адамович, задоволено частково.

Постанову Апеляційного суду Черкаської області від 10 липня 2019 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 , про встановлення факту права особистої приватної власності на нерухоме майно. Будь-які інші позовні вимоги, пов`язані із встановленням факту ОСОБА_1 не пред`являв. Апеляційний суд установив, що ЦПК України не передбачає встановлення факту права особистої приватної власності, оскільки вказаний спір розглядається в позовному порядку. Проте, апеляційний суд на звернув уваги на те, що суд першої інстанції розглянув позовну заяву ОСОБА_1 у порядку, передбаченому розділом ІІІ Позовне провадження ЦПК України. Відмовляючи у прийнятті додаткового рішення (постанови) у справі, апеляційний суд виходив з того, що постановою Апеляційного суду Черкаської області від 10 липня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду та повідомлено відповідача про його право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи внаслідок необґрунтованих дій позивача у порядку, передбаченому частиною п`ятою статті 142 ЦПК України.Апеляційний суд не сприяв всебічному і повному з`ясуванню дійсних обставин справи, що мають визначальне значення у її вирішенні, й допустив неповноту у з`ясуванні таких обставин. Висновки апеляційного суду у справі суперечать вимогам процесуального закону.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 18 березня 2019 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо встановлення факту, що ОСОБА_1 належить на праві особистої приватної власності земельна ділянка (кадастровий номер 7123187500:01:001:0010), розташована в АДРЕСА_1 , та ухвалено в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 7123187500:01:001:0010), що розташована в АДРЕСА_1 .

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 440,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 сплачені судові витрати, пов`язані із наданням правничої допомоги в розмірі 3 041,25 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

- звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказував, що його колишня дружина до реєстрації шлюбу із ним набула у власність спірний житловий будинок на підставі договору купівлі-продажу від 17 вересня 1963 року. В подальшому подружжям було здійснено будівництво та в 1989 році здано в експлуатацію житловий будинок на АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою сільської ради.Суд критично оцінив вказану довідку Рогівської сільської ради від 09 липня 2018 року № 313, оскільки відповідно до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністерства комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року (яка діяла станом на 1989 рік), будинки, що підлягають реєстрації, повинні бути закінчені будівництвом і прийняті в експлуатацію за актом, затвердженим виконкомом місцевої Ради депутатів трудящих. Означеного акту до матеріалів справи додано не було, а тому стверджувати, що будівництво будинку та здача його в експлуатацію відбулася саме в 1989 року, підстави відсутні;

- відповідно до умов договору купівлі-продажу від 17 вересня 1963 року домоволодіння на час продажу складалось із одного глинобитного, покритого шифером будинку, з двох кімнат, кухні, погреба і сарая. Відповідно до рішення Рогівської сільської ради від 20 січня 2005 року № 5 надано дозвіл на оформлення та видано свідоцтво про право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 . Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 10 лютого 2005 року ОСОБА_1 є власником будинку на АДРЕСА_1 . Відповідно до опису об`єкта: загальна площа 72,4 кв. м; житлова площа 33,5 кв. м; житловий будинок з прибудовою А 72,4 кв. м; літня кухня Б ; підвал пд. Б ; сарай В ; вбиральня Г ; гараж Д ; огорожа 1; ворота з хвірткою 2; ворота 3; огорожа 4; замощення ІІ; яма ІІІ; криниця К . Як убачається зі зведеного акту вартості будинку, господарських будівель та споруд, станом на 06 грудня 2004 року, крім будівель, які зазначені в договорі купівлі-продажу наявні також веранда, підвал, вбиральня, гараж, ганок, замощення, яма кормова, огорожа, ворота з хвірткою, ворота та криниця. Тобто на час купівлі будиноковолодіння, яке в подальшому було успадковано позивачем, та на час оформлення права власності на нього, збільшилась кількість будівель та споруд, що свідчить про збільшення його вартості. Судом першої інстанції правильно було враховано ту обставину, що відповідачка мала фінансову можливість приймати участь у будівництві даного будинку, отримуючи заробітну плату та пенсію. Водночас позивач не довів належними та допустимими доказами, що вказане будівництво здійснювалось та було завершене до укладення шлюбу із відповідачкою у 1994 році;

- спірна земельна ділянка набута позивачем у порядку приватизації, а тому є його особистою приватною власністю. При цьому ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання за ним права особистої приватної власності на земельну ділянку, а не встановлення факту його права особистої приватної власності на земельну ділянку.

Аргументи учасників справи

Зміст та доводи касаційної скарги ОСОБА_1 .

У грудні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду у частині відмови у задоволенні його вимоги про встановлення факту права особистої приватної власності на будинок та передати справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі та її уточненій редакції ОСОБА_1 вказує, що:

- апеляційним судом правильно встановлено його право особистої приватної власності на спірну земельну ділянку. Однак з незрозумілих причин судом апеляційної інстанції було розмежовано право на нерухомість, не зважаючи на те, що одночасно право особистої приватної власності на земельну ділянку набувалось з правом особистої приватної власності на житловий будинок з надвірними спорудами. Він набув право на будинок у повному обсязі після смерті своєї першої дружини ОСОБА_5 , яка 17 вересня 1963 року за договором купівлі-продажу придбала його у ОСОБА_6 ;

- висновки апеляційного суду про те, що відповідачка мала фінансову спроможність брати участь у добудові будинку ґрунтуються на припущеннях;

- апеляційний суд вийшов за межі своїх повноважень, оскільки досліджував питання набуття, судову практику та процедуру визнання спільного сумісного майна подружжя, не зважаючи на те, що дані питання не є предметом позову та судового розгляду;

- у матеріалах справи наявні беззаперечні докази належності йому спірного будинку як особистої приватної власності, однак вони залишилися поза увагою апеляційного суду.

Зміст та доводи касаційної скарги ОСОБА_2 .

У грудні 2020 року до Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшла касаційна скарга, у якій її законний представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду у частині задоволення вимоги про встановлення факту особистої приватної власності на земельну ділянку та залишити в силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі та її уточненій редакції законний представник ОСОБА_2 зазначає, що:

- суд, у тому числі апеляційної інстанції, не має права змінювати позовні вимоги позивача, навіть за умови обґрунтування своїх дій нібито неефективним способом захисту своїх прав та інтересів. Відповідні права щодо збільшення або зменшення позовних вимог належать саме позивачеві (пункт 2 частина перша статті 49 ЦПК України) і могли бути реалізовані ним до закінчення підготовчого засідання у Маньківському районному суді Черкаської області. Більше того, суд першої інстанції як за власної ініціативи, так і за ініціативи представника відповідачки неодноразово вказував позивачу на можливо неправильно визначений спосіб захисту своїх прав та роз`яснював механізм уточнення позовних вимог і реалізації відповідних прав позивача. Позивач же наполягав на незмінності своїх вимог, викладених у позовній заяві;

- апеляційний суд усупереч нормам процесуального права самостійно змінив позовні вимоги позивача та задовольнив їх у зміненій редакції, що є неприпустимим навіть за умови обґрунтування своїх дій, як нібито визначення колегією суду ефективного способу захисту прав;

- більше того, відповідна земельна ділянка належить третій особі на підставі договору дарування, однак постановою апеляційного суду визнано право власності вже за іншою особою - за позивачем. Тобто суд апеляційної інстанції протиправною зміною позовних вимог не лише знехтував правами та обов`язками учасників судового процесу, а й при чинному на сьогоднішній день договорі дарування земельної ділянки протиправно не врахував такий договір, визнавши власність за позивачем, фактично позбавивши права власності обдарованої (третьої особи у справі).

Крім того, законний представник ОСОБА_2 вважає, що апеляційний суд неправильно здійснив розподіл судових витрат.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 21 грудня 2020 року вказано, що :

доводи касаційної скарги ОСОБА_3 , поданої в інтересах ОСОБА_2 , містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Зокрема в ній зазначено про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та вказано, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, у постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статей 13, 374 ЦПК України у подібних правовідносинах;

доводи касаційної скарги ОСОБА_1 містять підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, у випадках, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 у справі № 6-843цс17, від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, у постанові Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 17 вересня 1963 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладений договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 .

22 січня 1965 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстрований шлюб. Прізвище після державної реєстрації шлюбу у чоловіка та дружини змінилося на ОСОБА_5 .

Згідно з довідкою Виконавчого комітету Рогівської сільської ради Маньківського району Черкаської області від 09 липня 2018 року житловий будинок АДРЕСА_1 був побудований та зданий в експлуатацію у 1989 році.

Відповідно до довідки Виконавчого комітету Рогівської сільської ради Маньківського району Черкаської області від 24 липня 2018 року земельна ділянка площею 0,57 га на АДРЕСА_1 згідно з кадастровою книгою за № 150 обліковується за ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

29 листопада 1994 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб.

17 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладений договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 21 березня 2017 року у справі № 701/1016/16-ц ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано недієздатною. Призначено опікуном ОСОБА_2 її сина ОСОБА_3 з метою забезпечення захисту особистих, майнових та немайнових прав останньої.

У червні 2017 року ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним (справа № 701/556/17-ц).

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 27 грудня 2019 року у справі № 701/556/17-ц позов ОСОБА_2 в особі законного представника ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним задоволено. Визнано договір дарування житлового будинку від 17 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Маньківського районного нотаріального округу Старосвітською О. Г., відповідно до якого передано ОСОБА_4 житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , недійсним. Визнано договір дарування земельної ділянки від 17 грудня 2013 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Маньківського районного нотаріального округу Старосвітською О. Г., відповідно до якого передано ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,5666 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, на АДРЕСА_1 , недійсним.

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 зазначав, що його колишня дружина до реєстрації шлюбу із ним набула у власність вказаний житловий будинок на підставі договору купівлі-продажу від 17 вересня 1963 року. В подальшому подружжям було здійснено будівництво та в 1989 році його здано в експлуатацію житловий будинок на АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою сільської ради.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційних скарг з таких мотивів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 610/3162/18 (провадження № 61-5373св21) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від ЗО січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц .

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України. Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Способом захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання права (пункт 1) частини другої статті 16 ЦК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина перша та третя статті 13 ЦПК України).

Згідно з частиною шостою статті 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом позивач посилався на те, що житловий будинок і земельна ділянка набуті ним до укладення шлюбу із відповідачем, тому належать йому на праві особистої власності. Таким чином, ефективним способом захисту прав позивача є визнання права (пункт 1) частини другої статті 16 ЦК України);

аналіз позовних вимог свідчить, що позивач просив встановити саме факт права особистої приватної власності на житловий будинок і земельну ділянку (т. 1,

а. с. 5, ).

Таким чином, позивач обрав неефективний способів захисту свого права. Тому у задоволенні позовних вимог про встановлення факту права особистої приватної власності на житловий будинок і земельну ділянку необхідно відмовити із зазначеної підстави.

Апеляційний суд не врахував, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. При визнанні за позивачем права власності на земельну ділянку апеляційній суд не врахував, що таких вимог позивач не заявляв.

Суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, проте помилився щодо мотивів такої відмови, зазначавши про недоведеність позову.

Тому постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту права особистої приватної власності на нерухоме майно належить скасувати, а рішення суду першої інстанції в цій частині змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Беручи до уваги необхідність врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 610/3162/18 (провадження № 61-5373св21), колегія суддів вважає, що:

- касаційні скарги належить задовольнити частково,

- постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту права особистої приватної власності на нерухоме майно належить скасувати;

- рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту права особистої приватної власності на нерухоме майно змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

- рішення та постанову апеляційного судів попередніх інстанцій у частині стягнення з позивача на користь відповідачки витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції розмірі 19 000,00 грн - залишити без змін;

- постанову апеляційного суду у частині стягнення з позивача на користь відповідачки витрат у суді апеляційної інстанції у розмірі 3 041,25 грн - залишити без змін;

- постанову апеляційного суду у частині стягнення з відповідачки на користь позивача судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 440,50 грн - скасувати.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_3 , та ОСОБА_1 задовольнити частково .

Постанову Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту права особистої приватної власності на нерухоме майно скасувати.

Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 18 березня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту права особистої приватної власності на нерухоме майно змінити у мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови.

Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 18 березня 2019 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції у розмірі 19 000,00 грн - залишити без змін.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 3 041,25 грн залишити без змін.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у частині стягнення з ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 440,50 грн скасувати.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Черкаського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року у скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук