Постанова

від 10.11.2021 по справі 757/50762/18-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 757/50762/18-ц

провадження № 61-11363св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним та об`єднаним позовами) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним та об`єднаним позовами) - Товариство з обмеженою відповідальністю Група компаній Камелот ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гудзери Тараса Сергійовича на постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2021 року у складі колегії суддів: Поліщук Н. В., Андрієнко А. М., Соколової В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Група компаній Камелот (далі - ТОВ ГК Камелот ), третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення коштів та зобов`язання вчинити дії, посилаючись на те, що він перебуває із ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, під час якого вони придбали житловий будинок АДРЕСА_1 . Оскільки право власності на вказане нерухоме майно було зареєстроване на дружину, то довіреністю від 21 серпня 2015 року ОСОБА_2 уповноважила його управляти, користуватися та розпоряджатися всім її майном та вчиняти від її імені всі дозволені законом правочини. 04 серпня 2016 року між сторонами було укладено договір підряду № 01/201608016, за яким ТОВ ГК Камелот зобов`язалося виконати будівельно-монтажні роботи з облицювання фасадною плиткою будинку АДРЕСА_1 за кошторисами, викладеними в додатках № 1 і № 2 до цього договору, а замовник - оплатити роботи і витратні матеріали згідно з договором та графіком платежів (додаток № 3). Для забезпечення виконання будівельних робіт каменем сторони окремо уклали договір поставки від 05 серпня 2016 року № 01/05082016, за яким товариство зобов`язалося поставити у визначені строки вироби з природного каменю на суму 682 185,11 грн, а замовник - здійснити авансовий платіж у розмірі 70 % від загальної суми поставки, а решту 30 % оплачувати по факту отримання продукції. За кошторисом № 1 відповідач мав виконати облаштування утеплення фасаду будинку на загальну суму 431 659,72 грн, з яких: 316 907,82 грн - вартість матеріалів, 114 751,90 грн - вартість робіт, а за кошторисом № 2 - виконати облицювання фасаду будинку природним каменем на загальну суму 819 172,75 грн, з яких: 271 445,10 грн - витратні матеріали, 547 727,65 грн - вартість робіт. 28 березня 2017 року між сторонами було погоджено новий кошторис № 2, за яким вартість з облицювання фасаду будинку природним каменем (вартість робіт) склала 463 399,20 грн. Таким чином, загальна вартість робіт за договором підряду з урахуванням змін становила 895 058,92 грн. Згідно з графіками платежів він зобов`язався оплатити матеріали за кошторисом № 1 на суму 316 907,82 грн та авансовий платіж за роботи - 75 000 грн за 10 днів до початку робіт, а за кошторисом № 2 - авансовий платіж в розмірі 70 000 грн за 5 днів до початку робіт. 05 серпня 2016 року (з моменту здійснення ним передоплати) розпочав свій перебіг 150-денний строк виконання будівельних робіт. За умовами договору підряду строк виконання будівельних робіт міг бути збільшений у випадку настання температурних режимів, які призводять до порушення технологічного регламенту. 19 листопада 2016 року відповідач, не виконавши належним чином роботи за кошторисом № 1, повідомив про зупинення будівельних робіт з 14 листопада 2016 року (на зимовий період). При цьому на момент такого зупинення вже сплив 101 із 150 днів загального строку виконання робіт, а відтак на виконання кошторису № 2 товариство мало у своєму розпорядженні лише 49 днів. Після закінчення зимового періоду відповідач прострочив поставку природнього каменю, що призвело до відкладення будівельних робіт, передбачених кошторисом № 2. Авансовий платіж в сумі 70 000 грн за кошторисом № 2 він сплатив 11 вересня 2017 року, а відтак через 5 днів, тобто з 16 вересня 2017 року, товариство повинно було приступити до виконання будівельних робіт за вказаним кошторисом і закінчити їх через 49 днів - 03 листопада 2017 року. Однак у визначений договором підряду строк відповідач виконав будівельні роботи лише в обсязі 54,7 %. У грудні 2017 року знову настали температурні режими, які унеможливили проведення робіт, у зв`язку з чим будівельні роботи були перенесені на весну 2018 року. Через істотне відставання відповідача від графіку у липні 2018 року ним було залучено іншого підрядника для закінчення робіт. 14 вересня 2018 року він надіслав ТОВ ГК Камелот претензію, в якій повідомив про відмову від договору підряду у зв`язку з істотним простроченням виконання робіт та вимагав відшкодувати завдані збитки. Однак вказана претензія залишилася без реагування. Крім того, в порушення пункту 12.5 договору підряду без будь-якого погодження відповідач розмістив на власному веб-сайті інформацію про вищевказаний будинок із зазначенням адреси його розташування. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: стягнути з ТОВ ГК Камелот заборгованість за договором підряду від 04 серпня 2016 року № 01/201608016 в сумі 1 855 083 грн, з яких: 496 907 грн - завдані збитки, 1 358 176,50 грн - пеня у розмірі 1 % в день від вартості невиконаних робіт на суму 405 425,82 грн за період з 04 листопада 2017 року по 04 жовтня 2018 року; зобов`язати ТОВ ГК Камелот припинити розміщення на власному веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 будь-якої інформації про будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 .

В лютому 2019 року ТОВ ГК Камелот звернулося до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення коштів за договором підряду, в якому просило стягнути із ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за договором підряду від 04 серпня 2016 року № 01/201608016 в розмірі 1 262 223,52 грн, з яких: 271 445,92 грн - сума недоплаченого авансу; 990 777,60 грн - пеня за один рік на підставі пункту 9.2 вказаного договору. Обґрунтовуючи позовні вимоги, товариство посилалося на те, що обов`язок розпочати будівельні роботи в нього як підрядника виникав лише з моменту зарахування 100 % вартості матеріалів та першого авансового внеску . Однак в порушення взятих на себе зобов`язань замовник сплатив аванс не в обумовленій сторонами сумі 588 352,92 грн, а частково - в розмірі 316 907,82 грн.

У серпні 2019 року ТОВ ГК Камелот звернулося до суду з окремим позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору підряду в частині зміни ціни, посилаючись на те, що всі зміни та доповнення до договору підряду мали відбуватися у спосіб укладення сторонами додаткових угод до цього договору, а не шляхом підписанням нового кошторису. Крім того, новим кошторисом № 2 не визначено вартості матеріалів та порядку їх надання підряднику. Враховуючи викладене, ТОВ ГК Камелот просило визнати недійсним кошторис № 2 від 28 березня 2017 року з приписом до договору підряду від 04 серпня 2016 року як такий, що суперечить актам цивільного законодавства, а саме частині другій статті 632 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та пунктам 1.3, 5.5 договору підряду від 04 серпня 2016 року № 01/201608016.

Ухвалами Печерського районного суду міста Києва від 20 червня 2019 року та від 17 серпня 2020 року вказані позови об`єднано в одне провадження.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 23 вересня 2020 року у складі судді Литвинової І. В. первісний позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ ГК Камелот на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором підряду від 04 серпня 2016 року № 01/201608016 в розмірі 114 780,24 грн та 100 000 грн пені. Стягнуто з ТОВ ГК Камелот на користь ОСОБА_1 35 000 грн витрат на правову допомогу та 9 162,40 грн судового збору. Зустрічний позов ТОВ ГК Камелот залишено без задоволення. Позов ТОВ ГК Камелот до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання частково недійсним договору підряду залишено без задоволення.

Задовольняючи частково первісний позов, місцевий суд виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження розміщення ТОВ ГК Камелот на власному сайті будь-якої інформації про житловий будинок АДРЕСА_1 . Оскільки на виконання умов договору підряду замовник сплатив товариству грошові кошти в загальному розмірі 496 907 грн, з яких лише 382 126,76 грн (316 907 грн - за кошторисом № 1 та 65 219,76 грн - за кошторисом № 2) підрядник використав на виконання будівельних робіт та придбання матеріалів, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактично отриманою та не використаною сумою коштів - 114 780,24 грн (496 907 грн - (316 907 грн + 65 219,76 грн). На підставі частини третьої статті 551 ЦК України суд вважав за можливе зменшити розмір неустойки, який значно перевищував розмір збитків, з 1 358 176,50 грн до 100 000 грн. Відмовляючи в задоволенні зустрічного та об`єднаного позовів ТОВ ГК Камелот , суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що новим кошторисом сторони в добровільному порядку змінили ціну договору підряду, зменшивши вартість робіт та виключивши з ціни договору вартість витратних матеріалів, що відповідає вимогам закону. При цьому, оскільки з нового кошторису № 2 виключено вартість матеріалів, то у замовника не виник обов`язок сплатити підряднику їх 100 % вартість. Прийняття товариством оплати в сумі 70 000 грн за новим графіком є належним підтвердженням узгодження сторонами змінених зобов`язань за кошторисом.

Постановою Київського апеляційного суду від 01 липня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ТОВ ГК Камелот задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 23 вересня 2020 року скасовано в частині вирішення первісного позову і ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову. В решті (в частині вирішення зустрічного та об`єднаного позовів ТОВ ГК Камелот ) рішення місцевого суду змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє. Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Місцевий суд залишив поза увагою те, що договір підряду від 04 серпня 2016 року № 01/201608016 було укладено між ТОВ ГК Камелот в особі директора Верьовки Д. М. (підрядник), з однієї сторони, та ОСОБА_1 , який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_2 (замовник), з іншої сторони. Тобто за вказаним правочином статус замовника мала ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 лише діяв від її імені на підставі довіреності. Таким чином, в межах укладеного договору підряду цивільні права та обов`язки виникли не в ОСОБА_1 (представника), а в особи, яку він представляв, - ОСОБА_2 . При цьому строк дії виданої на ім`я ОСОБА_1 довіреності закінчився 21 серпня 2018 року, тобто до моменту звернення його до суду з цим позовом. Аргументи позивача за первісним позовом про те, що він є чоловіком ОСОБА_2 , а відтак набутий подружжям за час шлюбувищезгаданий житловий будинок належить їм на праві спільної сумісної власності , не заслуговують на увагу, оскільки спірні правовідносини не ґрунтуються на нормах сімейного права, встановлення правового режиму майна виходить за межі розгляду цієї справи. Суб`єктами матеріальних правовідносин за первісним, зустрічним та об`єднаним позовами виступають ТОВ ГК Камелот та ОСОБА_2 , яка не є стороною в цій справі, а має процесуальний статус третьої особи. Отже, місцевий суд розглянув справу з помилковим визначенням суб`єктного складу учасників спірних правовідносин, що є окремою підставою для відмови в задоволенні як позову ОСОБА_1 , так і позовів ТОВ ГК Камелот . Рішення суду першої інстанції щодо вирішення вимог про припинення розміщення на веб-сайті будь-якої інформації про будинок сторонами не оскаржувалося, а тому в цій частині апеляційним судом не переглядалося.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гудзера Т. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2021 року і направити справу на новий апеляційний розгляд.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник заявника вказав, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 60, 63, 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України) у правовідносинах стосовно укладення одним з подружжя договору будівельного підряду щодо нерухомого майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, щодо виконання вказаного договору та права цієї особи (замовника за договором) в інтересах сім`ї пред`являти позови до підрядника у зв`язку з порушенням умов договору. Крім того, апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 15 липня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.

06 серпня 2021 року справа № 757/50762/18-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

За змістом касаційної скарги постанова апеляційного суду в частині вирішення зустрічного та об`єднаного позовів ТОВ ГК Камелот не оскаржується, а тому в силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України Верховним Судом не переглядається.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК країни підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У статті 641 ЦК України визначено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна зі сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до частини першої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Умова про предмет договору підряду є істотною. Предметом договору підряду є індивідуалізований результат праці підрядника, на який спрямована узгоджена воля сторін. Умова щодо предмета договору підряду уточнюється ціною підрядних робіт.

Ціна договору підряду - це грошова сума, належна підрядникові за виконане замовлення. За статтею 843 ЦК України удоговорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Крім того, згідно з частинами першою-третьою статті 844 ЦК України ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором. Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін. У разі перевищення твердого кошторису усі пов`язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом.

Отже, ціна може бути визначена в тексті договору підряду безпосередньо, або в договорі підряду може зазначатися спосіб визначення ціни. Ціна у договорі підряду може бути визначена також у кошторисі, який містить постатейний перелік затрат на виконання робіт, є додатком до договору та його невід`ємною частиною.

Таким чином, закріплене в ЦК України визначення договору підряду дає підстави для висновку про те, що це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір. Причому консенсуальність договору підряду означає, що він визнається укладеним у момент одержання особою, що направила оферту, акцепту.

Відповідно до статті 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів установлюються в договорі підряду. Якщо в договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

При цьому в оферті та в акцепті щодо виконання будівельних підрядних робіт повинна бути чітко виражена воля осіб щодо істотних умов договору.

Згідно із статтею 875 ЦК України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором (стаття 876 ЦК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 877 ЦК України підрядник зобов`язаний здійснювати будівництво та пов`язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов`язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду. Договором будівельного підряду мають бути визначені склад і зміст проектно-кошторисної документації, а також має бути визначено, яка із сторін і в який строк зобов`язана надати відповідну документацію. Підрядник, який виявив у ході будівництва не враховані проектною документацією роботи і необхідність у зв`язку з цим проведення додаткових робіт і збільшення кошторису, зобов`язаний повідомити про це замовника.

Згідно зі статтею 883 ЦК України підрядник відповідає за недоліки збудованого об`єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору (за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини. За невиконання або неналежне виконання обов`язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі. Суми неустойки (пені), сплачені підрядником за порушення строків виконання окремих робіт, повертаються підрядникові у разі закінчення всіх робіт до встановленого договором граничного терміну.

Судами встановлено, що з 22 листопада 2003 року ОСОБА_1 (позивач за первісним позовом) та ОСОБА_2 (третя особа) перебувають у зареєстрованому шлюбі, під час якого на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 12 вересня 2012 року ОСОБА_2 придбала житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Нотаріально посвідченою довіреністю від 21 серпня 2015 року ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_1 управляти, користуватися та розпоряджатися всім її майном (рухомим та нерухомим, земельними ділянками, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилося, вчиняти від її імені всі дозволені законом правочини, проводити розрахунки за укладеними договорами тощо). Довіреність дійсна до 21 серпня 2018 року.

04 серпня 2016 року між ТОВ ГК Камелот в особі директора Верьовки Д. М. (підрядник), з однієї сторони, та ОСОБА_1 , який діяв на підставі вищезгаданої довіреності від імені ОСОБА_2 (замовник), з іншої сторони, було укладено договір підряду № 01/201608016.

Пунктом 1.1 Договору підряду передбачено, що підрядник приймає на себе зобов`язання провести будівельно-монтажні роботи на об`єкті замовника - в житловому будинку АДРЕСА_1 , а замовник - оплатити роботу та витратні матеріали у відповідності з умовами договору та графіком оплати (додаток № 3), котрий є невід`ємною частиною цього договору.

Підрядник зобов`язується виконати роботи протягом 120 календарних днів з моменту отримання передоплати за роботу, але не пізніше 150 календарних днів, згідно з погодженим із замовником графіком виконання робіт (пункт 2.3 Договору підряду).

Згідно з пунктом 2.3.4 Договору підряду строк виконання робіт може бути збільшений, зокрема, у випадку настання температурних режимів, які призводять до порушення технологічного регламенту.

Замовник здійснює першу передоплату 100 % вартості матеріалів і авансовий платіж за роботу відповідно до графіку платежів (додаток № 3). Оплата робіт здійснюється поетапно на підставі актів виконаних робіт. Остаточний розрахунок за графіком платежів здійснюється протягом трьох днів після закінчення усіх фасадних робіт на об`єкті шляхом підписання замовником акта виконаних робіт в обсязі 100 % з відрахуванням раніше сплаченого першого авансового платежу (пункти 4.1.2, 4.2, 4.4 Договору підряду).

Згідно з Додатком № 3 до Договору підряду загальна сума оплати робіт та матеріалів становить 1 250 832,47 грн. За графіком замовник зобов`язався за 10 днів до початку робіт оплатити вартість матеріалів за кошторисом № 1 на суму 316 907,82 грн та авансовий платіж за роботу в розмірі 75 000 грн.

За кошторисом № 1 (додаток № 1 до Договору підряду) ТОВ ГК Камелот зобов`язалося виконати облаштування утеплення фасаду житлового будинку на загальну суму 431 659,72 грн, з яких: 316 907,82 грн - вартість матеріалів, 114 751,90 грн - вартість робіт, а за кошторисом № 2 (додаток № 2 до Договору підряду) - виконати облицювання фасаду будинку природним каменем на загальну суму 819 172,75 грн, з яких: 271 445,10 грн - вартість матеріалів, 547 727,65 грн - вартість робіт.

19 листопада 2016 року ТОВ ГК Камелот надіслало ОСОБА_3 лист, в якому повідомило, що на підставі пункту 2.3.4 Договору підряду будівельно-монтажні роботи призупинені з 14 листопада 2016 року до настання сприятливих температурних режимів, необхідних для технологічного регламенту проведення робіт.

На момент зупинення робіт сплинув 101 день із загального 150-денного строку виконання будівельних робіт.

20 листопада 2016 року ОСОБА_1 надіслав підряднику претензію, в якій вказав про неналежне та неякісне виконання робіт за кошторисом № 1.

28 березня 2017 року сторони затвердили кошторис № 2 в новій редакції (внесли зміни до попереднього кошторису № 2), за яким ТОВ ГК Камелот зобов`язалося виконати роботу з облицювання фасаду житлового будинку на загальну суму 463 399 грн.

Згідно з новим графіком платежів за роботу по кошторису № 2 замовник зобов`язався сплатити авансовий платіж в сумі 70 000 грн за 5 днів до початку робіт.

Оскільки вказаний авансовий платіж було сплачено 11 вересня 2017 року, то підрядник зобов`язаний був приступити до виконання будівельних робіт за кошторисом № 2 з 16 вересня 2017 року (через 5 днів з моменту оплати) і закінчити їх через 49 днів.

Після закінчення зимового періоду 2016-2017 років відповідач прострочив поставку природного каменя, необхідного для будівельних робіт за кошторисом № 2.

Загальний строк виконання робіт за договором підряду сплив 03 листопада 2017 року.

У грудні 2017 року настали температурні режими, які унеможливили проведення будівельних робіт, у зв`язку з чим замовник був вимушений перенести роботи на весну 2018 року.

Згідно з пунктом 3.1.8 Договору підряду у випадку істотного відставання (більше ніж 10 календарних днів) від графіку робіт, не пов`язаного з виною замовника, замовник для максимального дотримання строку виконання робіт має право залучати до виконання робіт або їх частини сторонні організації за рахунок підрядника.

30 липня 2018 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю БВК Мегабуд було укладено договір підряду, на підставі якого подальші роботи з облицювання фасаду житлового будинку каменем здійснювало вказане товариство.

Пунктом 3.1.6 Договору підряду передбачено, що замовник має право відмовитися від договору в будь-який момент й вимагати відшкодування збитків у повному обсязі, якщо виконавець не приступив до роботи у встановлений строк, або якщо під час виконання робіт стане очевидним, що роботи не будуть виконанні у строк з вини виконавця.

14 вересня 2018 року ОСОБА_1 надіслав ТОВ ГК Камелот претензію, в якій повідомив відповідача про відмову від договору підряду у зв`язку з істотним простроченням виконання робіт та вимагав відшкодувати збитки.

Згідно з висновком судового експерта від 30 листопада 2018 року № 120/18 ТОВ ГК Камелот виконало будівельні роботи за кошторисом № 2 лише на суму 65 219,76 грн, що становить 14 % від передбаченого кошторисом обсягу робіт. Загальний обсяг виконаних робіт за договором підряду становить 31 %.

Відповідно до частин першої та другої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 17 ЦК України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.

Згідно з частинами першою, третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. Інша річ, що здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.

Відповідно до статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Тобто правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють. З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.

При цьому словосполучення у своїх інтересах слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

Зазначена норма права передбачає також добросовісність поведінки особи - представника, який діє від імені іншої особи на підставі довіреності або в силу своїх повноважень.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє (стаття 239 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 247 ЦК України строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється у разі закінчення строку довіреності.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої, пункту 8 та абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справі здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

З урахуванням викладеного для вирішення спору, який виник на підставі звернення до суду позивача, який вважає порушеними, невизнаними або оспореними свої, зокрема майнові права, суду необхідно встановити наявність у позивача такого права, факт його порушення і у зв`язку із зазначеним з`ясувати, чи правильний спосіб захисту свого права обрано позивачем при зверненні до суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що договір підряду від 04 серпня 2016 року № 01/201608016 було укладено між ТОВ ГК Камелот в особі директора Верьовки Д. М. (підрядник), з однієї сторони, та ОСОБА_1 , який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_2 (замовник), з іншої сторони, тобто в межах вчиненого правочину цивільні права та обов`язки виникли не у ОСОБА_1 , а в особи, яку він представляв, і що строк дії вказаної довіреності закінчився до моменту подання до суду позовної заяви, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що ОСОБА_1 не має цивільного права, за захистом якого він звернувся, тобто є неналежним позивачем, у зв`язку з чим дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування рішення місцевого суду та відмови в задоволенні первісного позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого в означеній вище частині ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 60, 63, 65 СК України у правовідносинах стосовно укладення одним з подружжя договору будівельного підряду щодо нерухомого майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, щодо виконання вказаного договору та права цієї особи (замовника за договором) в інтересах сім`ї пред`являти позови до підрядника у зв`язку з порушенням умов договору, не заслуговують на увагу, оскільки з урахуванням встановлених в цій справі обставин саме ОСОБА_2 як сторона договору підряду (замовник) наділена повноваженнями на звернення до суду з позовом про стягнення неустойки та відшкодування збитків, спричинених неналежним виконанням підрядником договірних зобов`язань. Договірні правовідносини (окрім випадків укладення договору між подружжям) не можуть ґрунтуватися на нормах сімейного права, а встановлення правового режиму майна (вищезгаданого житлового будинку) виходить за межі розгляду цієї справи, про що правильно зазначив апеляційний суд. Сутність та правова природа представництва характеризується тим, що цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою, а тому правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.

Отже, не вбачається неправильного застосування апеляційним судом норм матеріального права.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Вказані правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження № 61-16181св20).

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційним судом було ухвалене судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі поданих сторонами доказів, при розгляді первісного позову була відсутня необхідність для застосування вищевказаних норм СК України.

Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про недослідження апеляційним судом наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду та за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення позову ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів відповідає вимогам закону й підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гудзери Тараса Сергійовича залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2021 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Група компаній Камелот , третя особа - ОСОБА_2 , про стягнення грошових коштів залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук