Постанова

від 15.11.2021 по справі 475/863/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

15.11.21

22-ц/812/1954/21

Єдиний унікальний номер судової справи 475/863/20

Номер провадження 22-ц/812/1954/21

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

15 листопада 2021 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Приватного підприємства Веселий Роздол рішення, яке ухвалено Доманівським районним судом Миколаївської області 30 липня 2021 року , під головуванням судді Кривенко О.В. в приміщені цього ж суду об 11 год. 29 хв., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Веселий Роздол про визнання договору оренди землі таким, що втратив чинність та скасування державної реєстрації договору оренди ,

УСТАНОВИЛА :

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного підприємства Веселий Роздол (далі - ПП Веселий Роздол ) про визнання договору оренди землі таким, що втратив чинність, та скасування державної реєстрації договору оренди.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 на підставі рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 07 жовтня 2019 року, є власником в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , земельної ділянки площею 7.969 га з кадастровим номером 4822781200:05:000:0070, яка розташована в межах території Володимирської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

01 серпня 2007 року між ОСОБА_2 та ПП Веселий Роздол було укладено договір оренди земельної ділянки №134, за умовами якого ОСОБА_2 передала у користування відповідачу вищезазначену землю на 5 років, зі сплатою щорічної орендної плати за користування нею. Додатковою угодою до вищевказаного договору оренди від 12 травня 2012 року строк дії договору оренди змінено з 5 років до 12 років.

Таким чином, вищевказаний договір оренди припинив свою дію 12 травня 2020 року.

24 червня 2020 року позивачкою було зареєстровано право власності на земельну ділянку, яку вона успадкувала від ОСОБА_2

13 липня 2020 року, у місячний термін з моменту набуття права власності на землю, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мельник О.М., було надіслано на адресу ПП Веселий Роздол заяву, в якій позивач повідомила підприємство про те, що не має наміру поновлювати на новий строк дії договору оренди земельної ділянки. Вказаний лист був повернутий відправникові з позначкою за закінченням терміну зберігання.

Між тим, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач дізналась, що 06 серпня 2020 року державним реєстратором Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області проведена державна реєстрація договору оренди землі на підставі договору від 01 серпня 2007 року та додаткової угоди від 12 травня 2012 року, незважаючи на припинення чинності договору 12 травня 2020 року.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила визнати договір оренди земельної ділянки, кадастровий №4822781200:05:000:0070, укладений 01 серпня 2007 року між ОСОБА_2 та ПП Веселий Роздол , таким що втратив чинність, та скасувати запис про державну реєстрацію права оренди вказаної земельної ділянки.

Відповідач ПП Веселий Роздол надало відзив на позов, в якому просило у задоволені позову відмовити. Зазначало, що після закінчення 12 травня 2020 року строку дії оренди підприємство продовжувало користуватися спірною земельною ділянкою та жодного заперечення від орендодавця протягом місяця після закінчення строку дії договору не отримувало, а тому на підставі ст.33 Закону України Про оренду землі правомірно скористалось правом на поновлення договору на той самий строк.

Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 30 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано договір оренди землі №134 укладений 01 серпня 2007 року між ОСОБА_2 та ПП Веселий Роздол , державна реєстрація якого проведена державним реєстратором Калашнік О.Ю. Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області 06 серпня 2020 року щодо земельної ділянки площею 7.969 га, кадастровий №4822781200:05:000:0070, таким, що втратив чинність.

Скасовано запис про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки кадастровий №4822781200:05:000:0070.

Стягнуто з ПП Веселий Роздол на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на сплату судового збору в сумі 1 681 грн. 60 коп.

Судове рішення мотивоване тим, що відповідно до положень статті 33 Закону України Про оренду землі реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін. Суд першої інстанції вважав, що оскаржуваний договір припинив свою дію, оскільки у ПП Веселий Роздол відсутнє переважне право перед іншими особами на поновлення договору оренди земельної ділянки на новий строк, оскільки до закінчення строку дії договору оренди землі підприємство не повідомило власника землі про намір скористатися своїм переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк.

В апеляційній скарзі ПП Веселий Роздол , посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення районного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

З матеріалів справи убачається, що 01 серпня 2007 року між ОСОБА_2 та ПП Веселий Роздол у простій письмовій формі був укладений договір №134 оренди земельної ділянки загальною площею 7.97 га строком на 5 років, який зареєстровано у Доманівському відділі Миколаївської регіональної філії ДП Центр державного земельного кадастру , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 12 травня 2008 року за №040801300108 (а.с.18-20).

12 травня 2012 року між ОСОБА_2 та ПП Веселий Роздол у простій письмовій формі укладено додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, зареєстровану у відділі Держкомзему у Доманівському районі Миколаївської області про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10 жовтня 2012 року за №482270004002101. Цією угодою, зокрема, збільшено термін дії договору оренди з 5 років до 12 років (а.с.21).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла (а.с.27).

Рішенням Доманівського районного суду Миколаївської області від 07 жовтня 2019 року, описку в якому виправлено ухвалою того ж суду від 23 жовтня 2019 року, визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку загальним розміром 7.9690 га, кадастровий номер 4822781200:05:000:0070, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Володимирської сільської ради Доманівського району Миколаївської області, в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.23-24,25-26).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 24 червня 2020 року була проведена державна реєстрація права власності на земельну ділянку, кадастровий номер №4822781200:05:000:0070, за ОСОБА_1 (а.с.17).

13 липня 2020 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу було надіслано на адресу ПП Веселий Роздол заяву ОСОБА_1 , в якій вона зазначає, що не має наміру поновлювати на новий строк дію договору оренди земельної ділянки. Вказане поштове відправлення відповідачем не отримано та повернуто відправнику за закінченням терміну зберігання (а.с.29,30).

06 серпня 2020 року, державним реєстратором Кам`яномостівської сільської ради Первомайського району Миколаївської області Калашнік О.Ю. здійснено запис №37736922, відповідно до якого проведена державна реєстрація договору оренди землі 01 серпня 2007 року та додаткової угоди від 12 травня 2008 року, підстава внесення запису - рішення про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 53581650 від 12 серпня 2020 року, строк дії оренди до 01 серпня 2029 року (а.с.17).

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), проте сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає у згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення має бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини 1 статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Частиною першою статті 792 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Статтею 13 Закону України Про оренду землі (в редакції, яка діяла на час укладення спірного договору оренди землі) визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено.

По закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі) (ч.1 ст.33 Закону України Про оренду землі , в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди (ч.ч.2,3 ст.33 Закону України Про оренду землі ).

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється (ч.4 ст.33 Закону України Про оренду землі ).

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення (ч.5 ст.33 Закону України Про оренду землі ).

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором (ч.6 ст.33 Закону України Про оренду землі ).

У разі смерті орендодавця перебіг строків, визначених частинами другою, п`ятою, шостою, восьмою цієї статті, зупиняється до моменту повідомлення орендаря про перехід права власності на земельну ділянку.

Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді (ч.ч.8,9 ст.33 Закону України Про оренду землі ).

У разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця (ч.1 ст.34 Закону України Про оренду землі ).

Тобто, реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України Про оренду землі , можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі №594/376/17-ц (провадження №14-65цс18) зазначено, що: у разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. Частинами восьмою та дев`ятою статті 33 Закону України Про оренду землі передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді. Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України. Тобто реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України Про оренду землі , можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків. Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України Про оренду землі та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами 2-5 цього закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов`язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення. Переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №159/5756/18 (провадження №14-99цс20) вказано, що: статтею 33 Закону України Про оренду землі було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк та поновлення договору оренди землі , використовуючи конструкцію поновлення договору оренди землі як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами першою-п`ятою, так і для підстави, передбаченої частиною шостою цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність.

Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною другою статті 33 вказаного Закону України) повідомити про це орендаря та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини перша - п`ята статті 33 Закону України Про оренду землі ). У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина шоста статті 33 Закону України Про оренду землі ).

При цьому додаткова угода про поновлення договору оренди землі має бути укладена в обов`язковому порядку, а за наявності відмови чи ухилення орендодавця від її укладення після дотримання усіх перелічених вище умов - орендар може оскаржити такі дії орендодавця в судовому порядку. Тобто виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини шостої статті 33 Закону України Про оренду землі ). І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як мовчазну згоду орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За такого районний суд, встановивши, що ПП Веселий Роздол не дотрималось процедури повідомлення орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених у статті 33 Закону України Про оренду землі підстав для поновлення договору оренди землі на новий строк.

До того ж, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, районний суд встановив, що позивач 13 липня 2020 року направила на адресу відповідача заяву, в якій повідомила про своє бажання припинити дію договору оренди земельної ділянки площею 7.969 га, що був укладений 01 серпня 2007 року.

Отже, оскільки відповідач не скористався свої правом та не надіслав повідомлення про намір продовжити строк дії договору оренди землі разом з проектом додаткової угоди про поновлення договору оренди, а власник спірної земельної ділянки - спадкоємець орендодавця у своєму листі вказував на відсутність наміру продовжувати договірні відносини з оренди землі, що беззаперечно свідчить про відсутність його волевиявлення на поновлення договору оренди землі з ПП Веселий Роздол на певних умовах, то колегія суддів вважає, що сторони не досягли згоди щодо умов договору оренди на новий строк, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Частиною 4 ст.10 ЦПК України та ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , від 18 липня 2006 року № 63566/00, §23).

Тому, враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням відповідача, як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким районний суд дав належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були належним чином оцінені надані докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції також не надано. Докази ж та обставини, на які посилається відповідач у апеляційні скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами п.п. в п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу ПП Веселий Роздол залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Веселий Роздол - залишити без задоволення.

Рішення Доманівського районного суду Миколаївської області від 30 липня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: П.П. Лисенко

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 18 листопада 2021 року