Рішення

від 09.11.2021 по справі 903/655/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09 листопада 2021 року Справа № 903/655/21

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняк А. С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом Волинського наукового ліцею Волинської обласної ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроенерготорф-Інвест»

про стягнення 119124,00 грн,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: н/з;

від відповідача: н/з.

У зв`язку з неявкою сторін, запис розгляду судової справи не здійснювався, відповідно до ч.3 ст. 222 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть спору: Волинський науковий ліцей-інтернат Волинської обласної ради звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроенерготорф-Інвест» про стягнення 99270,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договорів поставки від 15.12.2020 та зберігання від 16.12.2020 в частині повернення вартості товару.

Ухвалою суду від 16.08.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.09.2021, запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу - відповідь на відзив.

14.09.2021 від позивача надійшло клопотання №438/1-15 про зміну найменування позивача, в якому зазначено, що Волинський науковий ліцей-інтернат Волинської обласної ради змінив своє найменування на Волинський науковий ліцей Волинської обласної ради та відповідні зміни зареєстровані у ЄДРЮОФОПГФ, що підтверджується відповідною випискою від 03.09.2021 року. Зміна найменування позивача зумовлена тим, що 30.06.2021 року було прийнято постанову «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 12 липня 2004 р. № 882 і від 22 травня 2019 р. № 438» , якою внесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів №438 «Про затвердження Положення про науковий ліцей та науковий ліцей- інтернат» і Порядок призначення і виплати стипендій, затверджений постановою Кабінету Міністрів №882 «Питання стипендіального забезпечення» у частині приведення у відповідність термінології.

В судовому засіданні 14.09.2021 суд на місці ухвалив задовольнити клопотання позивача, змінити його найменування і продовжувати розгляд справи за позовом Волинського наукового ліцею Волинської обласної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агроенерготорф-Інвест» про стягнення 99270,00 грн.

14.09.2021 від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач просить стягнути із відповідача ще 19854,00 штрафу.

Суд розцінює подану заяву про збільшення розміру позовних вимог як заяву про зміну предмету позову, оскільки позивач заявив ще одну вимогу-про стягнення штрафу в розмірі 19854,00 грн, якої не було заявлено у позовній заяві. Враховуючи право позивача до закінчення підготовчого засідання змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви (ч. 3 ст. 46 ГПК України), суд прийняв подану заяву.

Ухвалою суду від 14.09.2021 повідомлено відповідача про проведення підготовчого засідання 29.09.2021.

В судовому засіданні 29.09.2021 суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 29.09.2021 повідомлено відповідача про розгляд справи по суті 18.10.2021.

18.10.2021 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю подав пояснення в якому вказує, що заперечує проти задоволення позову, оскільки позивачем обраний неправильний спосіб захисту, так як повернення відповідачем саме вартості товару, а не самого товару в натурі, що не передбачено ані умовами договору зберігання від 16.12.2020, ані нормами чинного законодавства.

Ухвалою суду від 18.10.2021 повідомлено сторін про проведення розгляду справи по суті 09.11.2021.

08.11.2021 позивач через відділ документального забезпечення та контролю подав письмові пояснення № 523/1-15 від 08.11.2021 в яких вказує, що доводи наведені відповідачем у поясненні від 16.10.2021 є маніпуляцією юридичними термінами з метою уникнення від виконання взятих на себе зобов`язань по договору зберігання від 16.12.2020. Зазначає, що відповідач свідомо починаючи з квітня 2021 по теперішній час не повертає ні взятого на зберігання товару, ні коштів в сумі 99270,00 грн, що еквівалентно вартості неповернутого товару. Звертає увагу суду на те, що позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути товар або сплатити його вартість, а твердження відповідача, що йому не було надіслано вимог про повернення товару спростовується ухвалою суду від 15.07.2021 по справі № 903/478/21, яка винесена на підставі заяви відповідача про скасування судового наказу від 25.06.2021, яким було стягнуто з відповідача суму боргу з одночасним направленням усіх копій документів доданих до заяви про видачу судового наказу. Тобто відповідач достеменно знав про вимоги позивача повернути товар. Просить суд задовольнити позовні вимоги повністю, при цьому застосувати принцип суд знає закони , який полягає в тому, що неправильна юридична кваліфікація позивачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Дане пояснення приєднано до матеріалів справи.

09.11.2021 представник позивача через відділ документального забезпечення та контролю подав клопотання про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, оскільки не може з`явитись в судове засідання 09.11.2021 через перебування на лікарняному з ознаками коронавірусної хвороби, просить позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідач в судове засідання 09.11.2021 не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, явка повноважних представників учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Приписами ч.ч.1 та 2 ст.27 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ухвалу Господарського суду Волинської області від 16.08.2021 про відкриття провадження у даній справі надіслано судом на зазначену позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження відповідача, яка відповідає відомостям із ЄДРПОУ: вул.Ковельська, 22, каб.104, м.Луцьк, Волинська область, індекс 43018. Однак, 26.08.2021 поштовий конверт за ідентифікатором № 4301039742238 повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв`язку ф.20 «адресат відсутній за вказаною адресою» .

Ухвалу суду від 18.10.2021 надіслано судом на зазначену позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження відповідача, яка відповідає відомостям із ЄДРПОУ: вул.Ковельська,22, каб.104, м.Луцьк, Волинська область, індекс 43018. 03.11.2021 поштовий конверт за ідентифікатором №4301040029120 повернувся до суду із довідкою відділення поштового зв`язку ф.20 «адресат відсутній за вказаною адресою» .

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження№ 11-268заі18), а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція 1950 року) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Чеської Республіки), § 49).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Зокрема, «право на публічний розгляд» , передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає право на «усне слухання» . І це право було б позбавлене смислу, якби сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана до суду таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його цивільних прав та обов`язків. Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (пункт 97 та інші рішення у справі « Schmidt v. Latvia» від 27 квітня 2017 року). У § 87 у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01) Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. « Ruiz-Mateos v. Spain» , рішення від 23 червня 1993 року, серія A, № 262, с. 25, параграф 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. « Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands» , рішення від 27 жовтня 1993 року, серія A, № 274, с. 19, параграф 33, та « Ankerl v. Switzerland» , рішення від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, параграф 38).

Крім того, відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

Також суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Разом з цим, судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.

Крім того ухвали суду від 14.09.2021 та 29.10.2021, які були направлені судом за тією ж адресою, яка вказана в позовній заяві та відповідає відомостям із ЄДРПОУ: вул.Ковельська,22, каб.104, м.Луцьк, Волинська область, 43018 були вручені адресату, що підверджується повернутими на адресу суду рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення № 4301039913067, № 4301039993346. Також в матеріалах справи містяться заява відповідача на ознайомлення з матеріалами справи, клопотання та пояснення відповідача, тобто останній достеменно знав про розгляд даної справи в суді.

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності повноважного представника відповідача.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

встановив:

15.12.2020 між Волинським науковим ліцеєм Волинської обласної ради (покупець) та ТзОВ Агроенерготорф-Інвест (постачальник) укладено договір поставки № 146 (далі - договір № 146), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити покупцю паливну деревину - дрова паливні твердих порід (дуб, граб, ясен, клен, бук, граб, тощо) в кількості 133,3 м 3 .Покупець/замовник зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату (п. 1.2 договору). Строк поставки товару: з 15.12.2020 по 31.12.2020, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами договірних зобов`язань (п. 2.1 договору).

Пунктом 2.7 договору № 146 сторони визначили, що товар може бути передано на зберігання постачальника на підставі окремого договору зберігання.

Відповідно до п.3.1 договору № 146 загальна сума договору становить 119970,00 грн, у тому числі ПДВ 19995,00 грн.

16.12.2020 між Волинським науковим ліцеєм Волинської обласної ради (поклажодавець) та ТзОВ Агроенерготорф-Інвест (зберігач) було укладено договір зберігання (далі - договір зберігання), згідно п. 1.1. якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку дії цього договору товар - паливну деревину - дрова паливні твердих порід (дуб, граб, ясен, клен, бук, граб, тощо) в кількості 133,3 м 3 загальною ціною 119970,00 грн.

Товар визначений у п.1.1 договору зберігання належить поставити поклажодавцю на підставі договору поставки № 149 від 15.12.2020.

Згідно із п. 1.4 договору зберігання відповідальне зберігання є безоплатним.

Відповідно до п. 2.1 договору зберігання зберігач зобов`язаний вживати всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності та зберігати товар протягом строку дії цього договору; повернути майно поклажодавцеві за актом приймання-передачі протягом 5 днів після припинення/розірвання договору/отримання вимоги від поклажодавця щодо повернення товару; нести відповідальність за втрату або ушкодження товару поклажодавця, що знаходиться у зберігача, незалежно від виду пошкодження або втрати, з моменту підписання даного договору та до закінчення строку зберігання.

Положеннями п. 3.1 договору зберігання визначено, що поклажодавець зобов`язаний передати зберігачеві товар на зберігання протягом 5 днів після укладення цього договору за актом приймання-передачі; прийняти товар у зберігача, що повертається ним за актом приймання-передачі; поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повернення частини товару, який знаходиться на зберіганні, або всього майна з розірванням договору.

За умовами п.4.5 договору зберігання у випадку порушення зберігачем строків та порядку повернення товару, останній сплачує на користь поклажодавця штраф в розмірі 20% від суми заявки поклажодавця за кожен такий випадок.

Відповідно до п.6.1 договору зберігання договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2021, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Так, укладений між сторонами по справі договір від 16.12.2020 за своєю правовою природою є договором зберігання та є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 938 ЦК України встановлено, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

Відповідно до ч. 1 ст. 942 ЦК України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Відповідно до ч. 1 ст. 949 ЦК України зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Згідно положень ст. 953 ЦК України зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Як встановлено судом, позивач на виконання умов вказаного договору зберігання від 16.12.2020 передав за актом прийому-передачі від 16.12.2020 на зберігання відповідачу товар - паливну деревину - дрова паливні твердих порід (дуб, граб, ясен, клен, бук, граб, тощо) в кількості 133,3 м 3 загальною ціною 119970,00 грн. Вказаний акт підписано сторонами та скріплено печатками сторін (а.с.21).

Відповідачем, на підставі заявок позивача від 18.02.2021 та 05.03.2021, частково повернуто товар на суму 20700,00 грн в кількості 23м 3 , що підтверджується актом звірки станом на 01.04.2021 (а.с.22).

Як свідчать матеріали справи, Волинський науковий ліцей-інтернат Волинської обласної ради звертався до відповідача з вимогами від 07.04.2021 № 166/1-15 та від 26.04.2021 № 188/1-15 про поставку товару в кількості 110,3 м 3 на суму 99270,00 грн, що перебуває на зберіганні в останнього на підставі договору від 16.12.2020 та акту від 16.12.2020. Дані вимоги надіслані на електронну адресу відповідача зазначену у договорі та листом з описом вкладення до цінного листа № 4302453141366. (а.с.23-28). У вказаних вимогах позивач просив відповідача повернути переданий на зберігання зазначений вище товар, належний Волинському науковому ліцею-інтернату Волинської обласної ради, у термін до 15.04.2021 та 05.05.2021 відповідно. Вказані вимоги позивача були залишені відповідачем без реагування та відповіді.

16.06.2021 позивач звернувся з листом-актом наявності/відсутності товару на зберіганні згідно договору зберігання від 16.12.2020 з проханням повідомити протягом 2-х днів засобами електронного зв`язку про наявність/відсутність товару на зберіганні в повному обсязі, який надіслано на електронну адресу зберігача (а.с.29-31). Даний лист-акт залишено відповідачем без відповіді.

25.06.2021 Господарським судом Волинської області було видано судовий наказ № 903/478/21 за заявою Волинського наукового ліцею інтернату Волинської обласної ради про стягнення з ТзОВ Агроенерготорф-Інвест 99270,00 грн заборгованості та 227,00 судового збору, однак ухвалою суду від 15.07.2021 даний наказ було скасовано за заявою ТзОВ Агроенерготорф-Інвест (а.с.32-34).

29.07.2021 позивач з метою досудового врегулювання спору вкотре звернувся до відповідача з вимогою № 356/1-15 про повернення товару згідно договору зберігання від 16.12.2020 або його вартості у грошовому еквівалентів у семиденний термін з дня отримання вимоги, однак відповідач залишив дану вимогу без реагування (а.с.35-37).

Між тим, за змістом п.п. 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3 договору зберігання відповідач зобов`язався вживати всіх необхідних заходів для забезпечення схоронності та зберігати товар протягом строку дії цього договору; повернути майно поклажодавцеві за актом приймання-передачі протягом 5 днів після припинення/розірвання договору/отримання вимоги від поклажодавця щодо повернення товару; нести відповідальність за втрату або ушкодження товару поклажодавця, що знаходиться у зберігача, незалежно від виду пошкодження або втрати, з моменту підписання даного договору та до закінчення строку зберігання.

Згідно листа - акта наявності/відсутності товару на зберіганні від 16.06.2021 №301/1-15 та вимоги про повернення товару згідно договору зберігання від 16.12.2020 або його грошової вартості від 29.07.2021 №356/1-15, що були направлені відповідачу як на електронну адресу, що зазначена у договорі зберігання так і на юридичну адресу, позивачем ставилося питання про необхідність повідомити про наявність товару, повернення товару у разі наявності або повернення сплачених коштів за його втрату.

Оскільки відповідач не є власником товару, що був йому переданий позивачем, то відповідно до умов договору і положень ст. 942 ЦК України він був зобов`язаний зберігати переданий позивачем товар та повернути його позивачу відповідно до вимог ст. 953 ЦК України та умов договору, проте такого повернення товару відповідачем зроблено не було, відповіді на неодноразові листи - претензії залишились без реагування, тому такий товар на переконання суду є втрачений, оскільки наявності товару відповідачем суду не доведено.

Згідно п.4.3 договору зберігання зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність товару з дати підписання і до закінчення строку дії договору . У випадку знищення, втрати або ушкодження товару, який зберігається, або його частини, зберігач зобов`язаний за свій рахунок повернути поклажодавцю рівну кількість аналогічного товару та/або сплатити вартість товару за ціною вказаною у п.1.1 договору .

При цьому судом встановлено, що відповідачем переданий йому на відповідальне зберігання товар відповідно до умов договору зберігання від 16.12.2020 та акту приймання-передачі від 16.12.2020 повернуто не було. Адже, доказів повернення позивачу товару відповідач до суду не надав. Так, частиною першою, третьою ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, якими в силу ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, які мають значення для вирішення справи.

За змістом статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків , що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки , у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці ). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Відповідно до частини першої та третьої статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Тлумачення частини першої та третьої статті 212 ЦК України дозволяє зробити висновок, що в самому тексті закону з метою характеристики сутності умови в правочині вжито термін обставина , а не подія , що дозволяє вважати, що законодавець не обмежує коло умов виключно подіями. Тому допустимим є вчинення умовних правочинів, в яких умовою є дія/дії та/або волевиявлення сторін правочину і третіх осіб. Це слідує також із загальноцивілістичного принципу свободи договору - якщо сторони бажають домовитися саме про таку умову в правочині, то немає жодних підстав їх в цьому обмежувати. Звісно, за винятком загальних обмежень свободи договору як такої. Для сторони, яка недобросовісно перешкоджає настанню обставини, передбачено правовий наслідок у вигляді настання обставини.

Відтак, враховуючи те, що відповідачем не повернуто позивачу переданий останнім на зберігання товар, недоведення суду та неповідомлення позивачу про наявність товару, що свідчить про недобросовісну поведінку відповідача, що цілком залежала від його волі, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення 99270,00 грн вартості неповернутого товару згідно п. 4.3 договору зберігання(обставина настала, тобто для позивача відбулась втрата товару).

Щодо вимог позивача про стягнення нарахованого штрафу у розмірі 19854,00 грн, суд зазначає таке.

Згідно п. 1.3 Договору зберігання повернення товару зберігачем здійснюється транспортом зберігача згідно наданих заявок поклажодавця (принеобхідності, поклажодавець може вимагати повернення товару дрібними партіями). Заявки на повернення товару поклажодавця можуть бути надіслані на пошту та/або електронну адресу зберігача зазначену в р.7 договору, а відповідна партія товару має бути повернена протягом 10 днів з дня отримання такої заявки зберігачем.

За умовами п.4.5 договору зберігання у випадку порушення зберігачем строків та порядку повернення товару, останній сплачує на користь поклажодавця штраф в розмірі 20% від суми заявки поклажодавця за кожен такий випадок.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (неповернення переданого на зберігання майна) згідно ст. 610 ЦК України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Тобто, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він або взагалі не приступив до виконання зобов`язання, або якщо він не виконав зобов`язання в межах встановленого в договорі чи законі строку.

Так, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно вимог ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов`язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов`язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.

Сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов`язання у відсотках до суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв`язку з простроченням зобов`язання.

Застосування до боржника, який порушив господарське зобов`язання, штрафних санкцій у вигляді пені або штрафу, передбачених частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, є можливим, оскільки суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечити виконання господарських зобов`язань встановленням договірної санкції за невиконання або неналежне виконання таких зобов`язань і пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не тільки за невиконання грошового зобов`язання.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 912/2483/18, від 23.04.2019 у справі № 904/3565/18, від 29.05.2018 у справі № 910/23003/16, від 19.09.2019 № 904/5770/18, від 17.09.2020 у справі № 922/3548/19.

Поряд з цим слід зазначити, що між сторонами у справі, що розглядається, виник спір щодо неповернення переданого позивачем на зберігання товару за договором зберігання, тобто внаслідок невиконання негрошового зобов`язання. Так, аналізуючи положення глави 47 ЦК України, можна зробити висновок, що грошовим зобов`язанням є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Відповідно до вимог ст. 199 ГК України виконання господарського зобов`язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК України.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В силу положень ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.

Судом встановлено, що п. 4.5 договору зберігання від 16.12.2020 передбачено застосування штрафу саме за неналежне виконання негрошового зобов`язання, а саме за порушення зберігачем своїх зобов`язань за договором. Право учасників господарських відносин встановлювати інші, ніж передбачено ЦК України види забезпечення виконання зобов`язань визначено ч. 2 ст. 546 ЦК України, що узгоджується із свободою договору встановленою ст. 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, передбаченої п. 4.5 договору, яка не суперечить вимогам законодавства.

З огляду на викладене, суд вважає, що п. 4.5 договору зберігання, яким сторони встановили договірну санкцію у відсотках від вартості переданого на зберігання товару, не суперечить вимогам чинного законодавства.

Як було встановлено судом, позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогами(заяви на повернення товару), як на електронну адресу(п. 1.3 Договору зберігання) так і на юридичну адресу про повернення товару (07.04.2021, 26.04.2021, 16.06.2021, 29.07.2021), однак відповідач не здійснив його повернення, внаслідок чого відповідач має сплатити штраф в розмірі 19854 грн, що розраховується як 20% від суми заявки поклажодавця (99270,00 грн *20%).

Крім того суд зазначає, що суб`єктивна поведінка сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу, цілком залежала від його волі, відповідно, відповідач несе ризики такої своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду України у справі №914/866/17 від 24.04.18.

Разом з тим, дослідивши здійснений позивачем розрахунок штрафу у розмірі 19854,00 грн, суд зазначає, що вказаний розрахунок є вірним, а відповідачем цей розрахунок не оспорено. Відтак, з відповідача підлягає стягненню штраф в розмірі 19854,00 грн.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Волинського наукового ліцею Волинської обласної ради обґрунтовані та підставні на загальну суму 119124,00 грн, з них 99270,00 грн заборгованості за неповернутий товар, 19854,00 грн штрафу, відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим підлягають задоволенню.

У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення прийнято на користь позивача, згідно ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2270,00 грн, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агроенерготорф-Інвест (вул. Ковельська,22, каб.104, м.Луцьк, 43018, код ЄДРПОУ 38009759) на користь Волинського наукового ліцею Волинської обласної ради (вул.Селищна,2В, м.Луцьк, 43006, код ЄДРПОУ 21733043) 119124,00 грн (сто дев`ятнадцять тисяч сто двадцять чотири грн 00 коп.), з них 99270,00 грн заборгованості за неповернутий товар, 19854,00 грн штрафу та 2270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят грн 00 коп.) судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

19.11.2021.

Суддя А. С. Вороняк